Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook18_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Прорив.

Нарис про Валерiя Миколайовича Коваля Останнє десятилiття XX столiття характерно стрiмким розвитком обчислювальної технiки в США, Японiї, Нiмеччинi й iнших країн Заходу i настiльки ж стрiмким занепадом обчислювальної технiки в Українi, Росiї й iнших країнах СНД. Про деякi причини такого спаду я вже писав (див. "История вычислительной техники в лицах", роздiл "Что имеем не храним", стор. 112-119).

В Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР у цi роки справи йшли не кращим чином. Високий темп розвитку в областi технiчних розробок, узятий при С.О.Лебедєвi та В.М.Глушковi, помiтно знизився, хоча i були безсумнiвнi успiхи.

З "бiлою заздрiстю" доводилося читати повiдомлення, якi надходили з-за кордону про вражаючi успiхи, особливо в створеннi супер-ЕОМ. Досить привести хоча б такi показники. Одна така машина може, наприклад, зберiгати у своїй пам'ятi стiльки iнформацiї, якщо роздрукувати її на звичайних аркушах паперу i розташувати їх стовпчиком, то його висота складе... 40 тисяч кiлометрiв! Продуктивнiсть супер-ЕОМ вимiряється сотнями мiльярдiв, а в останнi роки трильйонами операцiй у секунду.

Думалося, пiде в iсторiю видатний внесок України в комп'ютерну науку i технiку, напрацьований при С.О.Лебедєвi та В.М.Глушковi, i залишиться Україна бiля "розбитого корита"...

I все-таки в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України цього не вiдбулося. У рядi нарисiв уже сказано про дуже iстотнi роботи. Знайшовся i смiливець, що зважився змiнити ситуацiю в областi створення супер-ЕОМ. Мова йде про Валерiя Миколайовича Коваля. Але спочатку розповiмо з чого починався його бiльш нiж сорокалiтнiй шлях у науку i як створювалися практичний досвiд i фундаментальна теоретична база для нового прориву в обчислювальнiй технiцi.

В.М.Коваль народився в 1937 роцi. Пiсля закiнчення в 1959 р. електротехнiчного факультету Київського полiтехнiчного iнституту вiн був направлений на роботу в Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН України. Одночасно вступив до заочної аспiрантури.

В цi роки з'явилися першi цифровi радiолокацiйнi станцiї i виявилося, що вони цiлком конкурентноздатнi з аналоговими. З'явилися спроби створити щось подiбне i для обробки гiдроакустичної iнформацiї. Однак серед учених гiдроакустикiв склалася стiйка думка, що це нерозв'язна задача, оскiльки умови поширення звуку у водi сильно вiдрiзняються вiд умов поширення в повiтрi. Водяне середовище є анiзотропним, у ньому через це утворяться так званi зони "тiнi", з яких корисний сигнал узагалi не може досягти входу приймача. При активному впливi на середовище (могутнiм iмпульсним сигналом) утворяться зони реверберацiї (активного шуму) при вiдображеннi посланого сигналу вiд дна, рибних косякiв i т.п. Усе це разом узяте рiзко погiршує умови прийому корисних сигналiв i тому напрошувався висновок про безперспективнiсть застосування цифрової технiки для виявлення, класифiкацiї i визначення координат пiдводних об'єктiв, що рухаються.

Незважаючи на такi песимiстичнi настрої, знайшлися ентузiасти, що спробували використовувати для гiдролокацiї цифрову технiку. Одним з них став науковий спiвробiтник Київського НДI гiдроприладiв О.М.Алещенко.

У свою чергу, в Iнститутi кiбернетики АН УРСР була створена спецiальна група в складi В.М.Коваля, I.Г.Мороза-Подворчана, Н.Н.Дiдука, Ю.С.Фiшмана, що разом з О.М.Алещенко i його спiвробiтниками A.M.Рєзником та iн. зайнялася розробкою перших у СРСР алгоритмiв виявлення i визначення координат пiдводних об'єктiв. Для їхньої перевiрки i вiдпрацьовування був створений експериментальний комплекс на базi вертолiтної станцiї "Ока-2" i керуючої машини широкого призначення КМШП "Днепр". Сигнали з виходу гiдроакустичної системи надходили на вхiд пристрою сполучення машини з об'єктом, а потiм оброблялися по розробленим групою алгоритмам. Експерименти пройшли успiшно. Були вирiшенi провести натурнi випробування. Одним iз самих активних учасникiв роботи став В.М.Коваль. Улiтку 1964 р. у Севастополi експериментальний комплекс був установлений на одному з кораблiв Чорноморського ВМФ i почалася робота з "живими" пiдводними човнами. 18 серпня 1964 року стало знаменним днем - уперше було досягнуто стiйке виявлення i визначення координат пiдводного човна на тривалому часовому вiдрiзку - 3-4 години. При цьому човен змiнював глибину занурення, швидкiсть руху i т.п. Радостi i захопленню не було межi. Основними учасниками випробувань були: О.М.Алещенко, A.M.Рєзник, Юденков (НДI), В.М.Коваль, Н.Н.Дiдук, Ю.С.Фiшман, П.М.Сиваченко (IК АН УРСР).

Потiм при детальному аналiзi отриманих результатiв виявилося, що необхiднi серйознi доробки, що стосуються багатокритерiального вибору як параметрiв алгоритмiв, так i параметрiв цифрового комплексу в цiлому. Перший успiх iстотно додав роботи з удосконалення алгоритмiв обробки гiдроакустичної iнформацiї й обчислювальної технiки, що реалiзує цi алгоритми. У 1965-1968 р. пiсля iнтенсивної роботи гiдроакустикiв i кiбернетикiв з'явилася нова серiя алгоритмiв обробки (О.М.Алещенко, В.М.Коваль, Н.Б.Якубов, Н.Н.Дидук, О.А.Рогозовський, Ф.I.Мушка, А.П.Криковлюк). Новi натурнi випробування проходили восени 1968 р. у м.Феодосiя i виявилися надзвичайно успiшними.

У 1966 р. В.М.Ковалем була захищена перша в СРСР кандидатська дисертацiя по проблемi створення бортових ЕОМ для обробки гiдроакустичної iнформацiї. Доктор технiчних наук Я.А.Хетагуров - головний конструктор ЕОМ для вiйськово-морського флоту, що був присутнiй на захистi В.М.Коваля, високо оцiнив дисертацiю, сказавши, що вона вплине на розробку нових ЕОМ.

Накопичений досвiд дозволив В.М.Ковалю зробити наступний дуже iстотний крок у розвитку цифрових систем обробки iнформацiї - здiйснити розробку теоретичних основ побудови нового класу ЕОМ - iнтелектуальних вирiшальних машин iз широким дiапазоном конфiгурацiй (вiд могутнiх робочих станцiй до супер-ЕОМ). Їхньою вiдмiнною рисою є оригiнальна багатопроцесорна знанняорiєнтована архiтектура, структурна пiдтримка внутрiшнiх мов високого i надвисокого рiвнiв, розподiлена обробка iнформацiї на основi кластерних архитектур; використання графiв для представлення знань; централiзовано-децентралiзована органiзацiя керування з можливiстю синтезу виконавчих програм у процесi обчислень. На це пiшло понад 10 рокiв.

За результатами своїх дослiджень Валерiй Миколайович виступив на рядi конференцiй, на засiданнi Президiї НАН України, одержав схвалення вiд провiдних учених Росiї i домiгся мiжнародних грантiв i допомоги вiд уряду України для практичної реалiзацiї могутнiх обчислювальних засобiв. В даний час пiд його керiвництвом розроблений 4-х кластерний 8-ми процесорний дослiдний зразок супер-ЕОМ. У стадiї налагодження знаходяться 32-х i 64-х процесорнi кластернi обчислювальнi супер системи (з найсучаснiшими мiкропроцесорами Intel Xeon i Itanium 2), що повиннi бути пред'явленi Держкомiсiї наприкiнцi 2004 р. Фiнансування цих систем, призначених для рiшення складних задач в економiцi, науцi, екологiї, безпецi й iнших областях народного господарства України, здiйснюється урядом України.

Про важливiсть цiєї роботи говориться в прес-релiзi вiд 10 сiчня 2004 року, надрукованому в Американському журналi "Computer Networks; Computer Parts".

"Київ, 30 вересня 2004 р. - В Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова (є базовою органiзацiєю Кiбернетичного центру Нацiональної академiї наук України - НАН України) створюється найбiльший у країнi обчислювальний кластерний комплекс на базi платформ IntelR XeonT i IntelR ItaniumR 2. Роботи з проектування, тестування i введення в експлуатацiю комп'ютерних систем у рамках цього проекту здiйснюють в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАНУ разом з компанiєю "Юстар" при технiчнiй i консультацiйнiй пiдтримцi фахiвцiв корпорацiї Intel.

Передбачається, що на базi нового кластерного комплексу буде створений Суперкомп'ютерний обчислювальний центр НАН України, орiєнтований на рiшення прикладних задач у таких областях науки, як молекулярна бiологiя, фiзика твердого тiла, ядерна фiзика, фiзика напiвпровiдникiв, астрономiя, геологiя, генетика й iн. При цьому планується, що його ресурси будуть здаватися в оренду комерцiйним i державним структурам для виконання обчислень з великими обсягами даних.

"Сьогоднi в Українi склалася важка ситуацiя, зв'язана з розв'язанням найважливiших задач економiки, технiки, обороноздатностi i безпеки нашої країни. Велика i надвелика обчислювальна розмiрнiсть цих задач, величезнi iнформацiйнi масиви i необхiднi швидкостi обробки такi, що їхнє рiшення без використання сучасних високопродуктивних обчислювальних комплексiв стає неможливим. Зараз в Українi такi обчислювальнi ресурси, на жаль, практично вiдсутнi. I якщо не прийняти термiнових заходiв, то в найближчому майбутньому це може привести до загрозливої ситуацiї в країнi в цiлому, не говорячи вже про втрату провiдних позицiй у науцi, створеннi наукомiсткої продукцiї, технологiй проектування складних об'єктiв, процесiв тощо", - стверджує академiк Iван Васильович Сергiєнко, директор Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України.

Для рiшення цих проблем в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України протягом останнiх 5-6 рокiв велися дослiдження зi створення обчислювальних комплексiв, якi характеризуються надвисокою продуктивнiстю i високим рiвнем машинного iнтелекту. У рамках цих робiт розробляються методи створення кластерних знанняорiентованих архiтектур, що забезпечують ефективну роботу зi складними структурами даних i обробку iнформацiї великого обсягу при рiшеннi як традицiйних обчислювальних задач, так i задач штучного iнтелекту. Знання i складнi структури даних представляються в таких кластерах у виглядi орiєнтованих графiв довiльної складностi - дерев, семантичних мереж, що можуть змiнюватися в часi i при цьому рости вниз, вшир i т.п. Вiдмiнною рисою систем такого класу є iнтелектуальна складова: у них можна будувати графи з багатьма сотнями тисяч вершин i представляти знання про рiзнi предметнi областi.

"Вiдомо, що продуктивнiсть i iнтелектуальнiсть - найважливiшi фактори, що визначають розвиток сучасних високопродуктивних обчислювальних систем. Прагнення до росту продуктивностi привело до створення рiвнобiжних архiтектур, найбiльш рацiональною основою для створення яких, виходячи з аналiзу останнiх редакцiй списку п'ятисот самих високопродуктивних суперкомп'ютерiв, є унiверсальнi мiкропроцесори Intel, об'єднанi в кластернi комплекси. Побудова разом з компанiєю "Юстар" при iстотнiй пiдтримцi корпорацiї Intel перших двох iнтелектуальних кластерiв - початок великого шляху, що допоможе нашiй країнi вiдродити традицiї в областi створення високопродуктивних обчислювальних систем i тим самим забезпечить рiшення найважливiших народногосподарських задач", - констатує Iван Васильович Сергiєнко.

До складу майбутнього Суперкомп'ютерного обчислювального центра НАН України ввiйдуть двi кластернi системи. Перша система - uCube x32 являє собою 32-х процесорний 16-ти вузловий кластер на основi 32-розрядних мiкропроцесорiв Intel Xeon. Вiн має пiкову продуктивнiсть не менш 170 гiгафлопс (мiльярдiв операцiй з плаваючою комлю у секунду) i можливостями для пiдвищення продуктивностi до 0,5-1 терафлопс (трильйон операцiй у секунду). Друга система, uCube i64 - це 64-х процесорний 32-х вузловий кластер на базi 64-розрядних мiкропроцесорiв Intel Itanium 2, а також серверних платформ Intel SR870BH2. Вiн має пiкову продуктивнiсть не менш 350 гiгафлопс iз можливостями її пiдвищення до 2-2,5 терафлопс. uCube i64 оснащений системою збереження даних обсягом 1 терабайт iз можливiстю нарощування обсягу до 10-15 терабайт.

На сьогоднiшнiй день уже здiйсненi монтаж i налагодження системи uCube x32, воно знаходиться в режимi тестової експлуатацiї. UCube i64 планується ввести в тестову експлуатацiю до кiнця року. У випадку успiшного введення в експлуатацiю суперкомп'ютерного обчислювального центра НАН України планується, що система uCube i64 буде розширена до 256 вузлiв (512 процесорiв Intel Itanium 2). Запуск uCube i64 в експлуатацiю стане першою промисловою реалiзацiєю кластера на базi платформи Intel Itanium 2 в Українi. По оцiнках фахiвцiв, вiн ввiйде в першу десятку самих високопродуктивних кластерних комплексiв на територiї СНД i стане самим великим кластером на базi Itanium 2 у цьому регiонi."

* * * Створювана пiд керiвництвом директора Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України академiка I.В.Сергiєнко i д.т.н. В.М.Коваля1 унiкальна кластерна супер-ЕОМ, це - справжнiй прорив у розвитку обчислювальної технiки в Українi. I хоча говорять, що "перша ластiвка" ще не робить погоди, але, упевнений, що за нею прилетять i iншi!

Президент НАН України академiк Б.Є.Патон, що вiдвiдав у сiчнi 2005 року Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова, ознайомився з першим вiтчизняним супер-компьютером для сучасних технологiй i сердечно поздоровив колектив розроблювачiв з видатним досягненням, побажав успiшного продовження робiт.

На шляху до штучного iнтелекту.

Декiлька слiв автора про Вiктора Полiкарповича Гладуна i його розповiдь про себе Вiктор Полiкарпова Гладун народився 15 липня 1936 р. у м.Києвi. Мати - учителька, батько - науковець, загинув на фронтi пiд час Великої Вiтчизняної вiйни. У 1958 р. вiн закiнчив радiофiзичний факультет Київського унiверситету iменi Т.Г.Шевченко. Пiсля закiнчення унiверситету почав працювати в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. У 1967 р. захистив кандидатську дисертацiю, у 1984 - докторську. Професор. Автор близько 200 наукових праць, у тому числi п'яти монографiй по проблемi людино-машинних систем, штучного iнтелекту, формування знань. Кiлька рокiв Вiктор Полiкарпович поєднував свою наукову працю з обов'язками секретаря партiйного бюро вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики АН УРСР i надавав iстотну допомогу менi як керiвнику вiддiлення. Завжди користувався i має великий авторитет у нашому колективi. Вiн вiдразу ж вiдгукнувся на моє прохання стисло написати про свiй творчий шлях, i я приводжу його розповiдь майже без змiн.

"Першою людиною, що породила в необтяжених знаннями розумах студентiв другого випуску радiофiзичного факультету Київського державного унiверситету iменi Т.Г.Шевченко питання: "Як влаштований мозок i чи може людина створювати щось подiбне?", - був Зiновiй Львович Рабинович, що прочитав нашому курсу кiлька лекцiй з обчислювальної технiки. Зiновiй Львович зумiв, iз властивим йому натхненням, зачарувати нас романтикою таємницi, схованої в цьому питаннi. Дорога уперед вiдразу стала здаватися прямою i ясною. Вона вела в товстi, надщербленi часом стiни Феофанiйського монастиря, у якому вже стояла перша в Європi цифрова обчислювальна машина зi збереженої в пам'ятi програмою "МЭСМ", а поверхом вище чекав своєї черги ще один шедевр київських учених - обчислювальна машина "СЭСМ" - спецiалiзована ЕОМ для рiшення систем лiнiйних алгебраїчних рiвнянь. "Рекрути" Зiновiя Львовича (i я в тому числi) влилися в напоєну ентузiазмом атмосферу Обчислювального центра АН УРСР (так у той час називався нинiшнiй Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України). Ентузiазмом творчостi нас заражали бiльш старшi спiвробiтники, що, у свою чергу, заражалися їм вiд Вiктора Михайловича Глушкова, натхненного лiдера всiх значних розробок iнституту.

Я потрапив у вiддiл цифрових обчислювальних машин, що очолював З.Л.Рабинович. Вiн же був головним конструктором "СЭСМ". Зiновiй Львович недолюблював бюрократизм, заохочував натхнення, доброзичливе спiвробiтництво, iнiцiативу спiвробiтникiв. У такому стилi у вiддiлi створювався проект унiверсальної обчислювальної машини з автоматною iнтерпретацiєю алгоритмiчних мов, на кiлька рокiв випередивший iдеологiю схожих закордонних проектiв. На жаль, через прийняту в той час помилкову стратегiю розвитку вiтчизняної обчислювальної технiки, орiєнтованої на копiювання закордонних розробок, машину "Україна" (так називався цей проект) не вдалося побудувати. У зв'язку з виконанням цiєї роботи менi хотiлося б добрим словом пом'янути Сергiя Дмитровича Михновського, з яким ми з ранку до вечора проектували мiкропрограми, що реалiзують iдею автоматної iнтерпретацiї внутрiшньої мови машини. У цей час в iнститутi зароджувався новий напрямок, що пiзнiше стали називати "штучним iнтелектом". У вiддiлi З.Л.Рабиновича виникла група, метою якої стала розробка основних напрямкiв штучного iнтелекту. З'явилися оригiнальнi iдеї, що лягли в основу декiлькох програмних систем, орiєнтованих на рiшення прикладних задач. Вiктор Михайлович Глушков став уважнiше придивлятися до робiт цiєї групи, до якої ввiйшов i я. Нарештi, вiн доручив своєму референту Василю Васильовичу Мойсеєнко органiзувати демонстрацiю робiт групи. Цвяхом удало проведеної демонстрацiї були придуманi нами i реалiзованi на комп'ютерi "зростаючi пiрамiдальнi мережi" - органiзацiя пам'ятi комп'ютера, що формується автоматично пiд впливом даних, що надходять, i вiдображаюча структуру даних. З 1969 р. на основi зростаючих пiрамiдальних мереж було створено багато програмних систем, що вирiшують задачi класифiкацiї, дiагностики, прогнозування, планування дiй. У свою чергу З.Л. Рабинович розвив напрямок, що розглядає зростаючi пiрамiдальнi мережi як структуру, що моделює функцiї мозку. Результати, отриманi нашою групою, лягли в основу десяти кандидатських дисертацiй. У цей час у мене вже був готовий рукопис докторської дисертацiї, i я, як було прийнято в iнститутi, дав її на перегляд Вiкторовi Михайловичу, але вiн уже був смертельно хворий. Рукопис дисертацiї залишився лежати i дотепер лежить у музейнiй кiмнатi В.М. Глушкова Iнституту кiбернетики НАН України.

У 1986 р. було органiзоване спiвробiтництво в областi штучного iнтелекту країн соцiалiстичного табору. Спiвробiтництво очолювала спецiальна комiсiя "Науковi питання обчислювальної технiки" (КНПОТ), що працювала пiд керiвництвом радянського академiка А.Дороднiцина i польського вченого М.Домбровскi. На засiданнi комiсiї в Корейськiй НДР я був призначений головою мiжнародної робочої групи "Автоматизацiя iнформацiйного забезпечення систем прийняття рiшень". Робочi групи органiзовували щорiчнi конференцiї по своїх напрямках, займалися активною видавничою дiяльнiстю. Пiсля розвалу Радянського Союзу на пам'ятному останнmjvу засiданнi КНПОТ у Берлiнi комiсiя випустила сумний протокол про саморозпуск, у зв'язку з чим перед ученими, що здружилися, виникло запитання, як спiвробiтничати далi. Потрiбно було у важких умовах перебудови i становлення нових незалежних держав створювати структуру, що дозволяла хоча б проводити конференцiї i видавати науковi публiкацiї. У результатi була створена громадська органiзацiя "АСПИС" (росiйською мовою - Ассоциация создателей и пользователей интеллектуальных систем) - Асоцiацiя творцiв i користувачiв iнтелектуальних систем. Мiжнароднi конференцiї "АСПИС" я запропонував назвати абревiатурою KDS (Knowledge-Dialog-Solution), що поєднує назви трьох базових напрямкiв штучного iнтелекту - Знання, Дiалог, Рiшення. У 2005 р. у м.Варна вiдбудеться одинадцята конференцiя серiї KDS. Пiд егiдою "АСПИС" видається англiйською мовою мiжнародний журнал Information Theories and Applications."

Прочитавши розповiдь В.П.Гладуна я мимоволi згадав подiї середини XIX столiття, пов'язанi з дивним творчим осяянням двох прекрасних людей - Чарльза Беббiджа й Ади Августи Лавлейс (дочки поета Байрона). Випереджаючи час на бiльш нiж сторiччя, Ч.Беббiдж розробив проект i частково здiйснив першу у свiтi цифрову механiчну обчислювальну машину з програмним керуванням. А.Лавлейс, що глибоко проникла в суть винаходу вченого, затверджувала: "Немає демаркацiйної лiнiї, що обмежує можливостi аналiтичної машини",... "З цiєї дитини виросте могутнiй син людства". Цi слова виявилися генiальним пророкуванням майбутнього цифрової обчислювальної технiки!

Дослiдження, виконанi З.Л.Рабиновичем i В.П.Гладуном - пiдтверджують генiальне прозрiння Ч.Беббiиджа й А.Лавлейс i, разом з тим є тiльки першими кроками на багатообiцяючому, але i тернистому шляху в майбутнє штучного iнтелекту. Важливо вiдзначити, що цi дослiдження стали одними з перших в Українi.

Сорок рокiв вiдданi чисельним iнформацiйним технологiям.

Нарис про Валерiя Костянтиновича Задираку Валерiй Костянтинович Задирака був направлений на роботу в мiй вiддiл керуючих машин Iнституту кiбернетики в 1963 роцi пiсля закiнчення механiко-математичного факультету Київського державного унiверситету iменi Т.Г.Шевченко. До цього я вже знав його, оскiльки вiн був сином ученого-математика доктора наук Костянтина Васильовича Задираки, що працювало в Iнститутi математики АН УРСР. У перiод "смутних часiв", коли лабораторiя С.О.Лебедєва виявилася в складi Iнституту математики. Костянтин Васильович був секретарем парторганiзацiї iнституту i взяв дiяльну участь у збереженнi i розвитку лабораторiї i залученнi її до колективу Iнституту математики. Менi вiн запам'ятався своєю принциповiстю, уважним ставленням до спiвробiтникiв iнституту, вагомим авторитетом як ученого, так i партiйного керiвника, теплими вiдносинами в родинi. На великий жаль, через кiлька рокiв, коли я працював в Iнститутi кiбернетики, до мене, як грiм серед ясного неба, прийшла гiрка звiстка, що Костянтина Васильовича не стало.

Повага до нього передалося на сина, i я не був у цьому розчарований. Будучи за освiтою математиком Валерiй Костянтинович з мого схвалення незабаром перейшов у вiддiл Вiктора Володимировича Iванова. Вiктор Володимирович у цей час активно допомагав менi в пiдготовцi алгоритмiв керування безупинними технологiчними процесами, що було необхiдно для забезпечення керуючих систем, що використовують КМШП "Днепр". Пiд керiвництвом В.В.Iванова В.К.Задирака пройшов гарну школу в областi алгоритмiзацiї безупинних технологiчних процесiв.

У 1968 роцi вiн захистив по цьому напрямку кандидатську дисертацiю, а надалi, коли В.В.Iванов залишив вiддiл, виконував його обов'язки й у 1981 роцi захистив докторську дисертацiю по проблемi цифрової обробки сигналiв. З 1992 року вiн став завiдувачем вiддiлом оптимiзацiї чисельних методiв.

За сорок рокiв роботи в iнститутi В.К.Задирака зарекомендував себе талановитим математиком. Їм опублiковано п'ять монографiй, чотири пiдручники i 223 науковi працi.

Пiд його керiвництвом був виконаний ряд мiждержавних, президiальних i iнститутських тем по фундаментальних i прикладних дослiдженнях. Цi дослiдження внесли iстотний вклад у комп'ютернi технологiї рiшення прикладних задач iз заданими характеристиками якостi, у загальну теорiю оптимальних алгоритмiв, теорiю iнтегралiв Фур'є, цифрову обробку сигналiв, теорiю ортогональних перетворень, прикладну криптографiю.

Були розробленi: оптимальнi (i близькi до них) за точнiстю i (чи) швидкодiєю алгоритми рiшення задач цифрової обробки сигналiв, що були використанi при математичному моделюваннi безупинних виробничих процесiв, в автоматизованих системах експрес обробки даних польотного експерименту, при обробцi мовних сигналiв, при рiшеннi задач прикладної криптографiї, i т.п.; ефективна комп'ютерна арифметика багаторозрядних чисел, використання якої дозволяє пiдвищити продуктивнiсть систем двоключевої криптографiї; елементи теорiї наближеного рiшення задач обчислювальної i прикладної математики (для ряду класiв задач показано, що ефект вiд їхнього використання можна порiвняти з застосуванням нової елементної бази й архiтектури ЕОМ) i iн.

Опублiкованi ним результати дослiджень по теорiї обчислень стали широко вiдомими в Українi i за її межами. Вiн є членом оргкомiтетiв багатьох конференцiй i семiнарiв з iнформатики та її застосування. Зумiв зацiкавити й органiзувати молодих фахiвцiв для плiдної роботи, керує докторантами й аспiрантами, пiдготував 10 кандидатiв i доктора наук, протягом 20 рокiв читає спецкурси в Київському нацiональному унiверситетi iменi Тараса Шевченко. Крiм цього, викладає в Київському технiчному унiверситетi "КПI" i Тернопiльськiй академiї народного господарства. В.К.Задирака є спiвкерiвником наукового семiнару "Обчислювальна математика" при Науковiй радi "Кiбернетика" НАН України, є членом експертної ради ВАК України, членом спецiалiзованої ради по захисту докторських i кандидатських дисертацiй в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України, членом редколегiї ряду наукових журналiв.

За цикл останнiх робiт йому (разом iз чл.-кор. НАНУ А.О.Чикриєм i д.т.н. Н.Д.Панкратовой) у 2003 роцi була присуджена iменна премiя Президiї НАН України iменi В.М.Глушкова.

Мета на багато рокiв.

Нарис про Сергiя Дем'яновича Погорелого Є люди, до яких iнтуїтивно, ще не знаючи людини, переймаєшся почуттям великої симпатiї. Одним з таких став для мене Сергiй Дем'янович Погорелий, що вирiс на моїх очах зi студента у великий ученого. Коли готував свою книгу, я кiлька разiв зустрiчався iз Сергiєм Дем'яновичем, i ми разом згадували минулi роки й основнi подiї, що визначили його життєвий шлях. Менi не складно написати нарис про нього, до того ж вiн допомiг менi точно сформулювати основнi результати його роботи.

Так з'явився цей нарис.

* * * Сергiй Дем'янович Погорелий народився 7 грудня 1948 року в мiстi Горлiвцi Донецької областi. Його батько, Погорелий Дем'ян Iванович, був викладачем росiйської мови i лiтератури в iндустрiальному технiкумi, а мати, Погорела Людмила Василiвна, заступником головного лiкаря мiської лiкарнi. Вищими цiнностями родини були завзята праця, професiоналiзм i висока культура. Працьовитiсть, як i iншi якостi, прищеплювалися дiтям з раннього вiку. Ще в школi улюбленими предметами Сергiя стали математика i фiзика. Завдяки цьому, у 1966 роцi вiн iз золотою медаллю закiнчив школу i вступив до Донецького полiтехнiчного iнституту за фахом "Математичнi i лiчильно-вирiшальнi прилади i пристрої". У той час це був другий набiр у Радянському Союзi iнженерiв-математикiв. Спецiалiзуюча кафедра обчислювальної технiки була ще зовсiм молодою, рiк її заснування - 1964. Але перший завiдувач кафедрою, вiдомий у країнi фахiвець в областi чисельних методiв - Лев Петрович Фельдман зумiв створити колектив, що протягом багатьох рокiв формував Донецьку школу прикладної математики. У той час асистентами i молодими доцентами на кафедрi працювали Володимир Васильович Лапко (нинi доктор технiчних наук, професор, декан факультету), Володимир Андрiйович Святний (нинi доктор технiчних наук, професор, завiдувач кафедрою), Євгенiй Олександрович Башков (нинi проректор з наукової роботи Донецького нацiонального технiчного унiверситету, доктор технiчних наук, професор, завiдувач кафедрою). Викладання на кафедрi Лев Петрович Фельдман органiзував так, що студенти, починаючи з молодших курсiв, брали активну участь у науковiй працi i проведених на кафедрi дослiдженнях. У цих дослiдженнях, будучи студентом, брав участь С.Д.Погорелий i це ще в тi роки вплинуло на його майбутню дiяльнiсть.

По закiнченнi четвертого курсу в 1970 роцi С.Д.Погорелий був направлений на виробничу практику в Iнститут кiбернетики АН УРСР, у мiй вiддiл керуючих машин. Керiвником практиканта став, тодi молодий учений, кандидат технiчних наук Олександр Васильович Палагiн. За три мiсяцi практики в Iнститутi кiбернетики в Сергiя з'явилося нескориме бажання будь-що-будь вступити до аспiрантури Iнституту кiбернетики i згодом потрапити на роботу в цей iнститут, стати вченим.

Перший етап для досягнення цього намiру - переддипломна практика - був успiшно пройдений: Сергiй повернувся в Донецьк з фактично готовою дипломною роботою, успiшно захистився й одержав диплом з вiдзнакою.

1972 рiк - рiк вступу до аспiрантури Iнституту кiбернетики АН УРСР став доленосним у життi Сергiя Дем'яновича, що визначив багато подiй подальшого життя. Його науковим керiвником стала основоположник вiтчизняної школи програмування член-кореспондент АН УРСР, доктор фiзико-математичних наук Катерина Логвинiвна Ющенко. Мене вона попросила бути науковим консультантом. Це був час створення першої вiтчизняної мiнi-ЕОМ "М-180", розроблюваної в керованому мною вiддiленнi кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики АН УРСР. Тема дослiджень С.Д.Погорелого була зв'язана зi створенням програмного забезпечення для цiєї мiнi-ЕОМ i для її з'єднання з ЕОМ 1020 ЄС ЕОМ.

У 1977 роцi С.Д.Погорелий успiшно захистив кандидатську дисертацiю "Питання створення математичного забезпечення з'єднання мiнi-ЕОМ iз машинами третього поколiння" i став працювати молодшим науковим спiвробiтником лабораторiї мiкропроцесорної технiки вiддiлу керуючих машин. В цi роки перед лабораторiєю була поставлена задача по створенню мiкропроцесорних засобiв, у тому числi:

- мiкропроцесорних контролерiв для вбудовування у вимiрювальну апаратуру i технологiчне устаткування;

- налагоджувальних систем для комплексного налагодження програмних i апаратних засобiв мiкропроцесорних контролерiв, що вбудовуються;

- мiкро-ЕОМ для систем налагодження i складних технологiчних систем;

- системного програмного забезпечення для ефективної розробки функцiонального програмного забезпечення мiкропроцесорних контролерiв, що вбудовуються.

Для якнайшвидшого рiшення цих задач було вирiшено виконати весь складний комплекс робiт у тiсному спiвробiтництвi Iнституту кiбернетики АН УРСР i Виробничого об'єднання iм. С.П.Корольова в м.Києвi. З боку об'єднання iм. С.П.Корольова за роботи вiдповiдав Київський науково-дослiдний iнститут радiовимiрювальної апаратури (КНДIРВА), що очолював Анатолiю Iванович Слободянюк. На першому етапi були створенi мiкро-ЕОМ "УВС-01", мiкропроцесорний контролер "МК-01", гама системи налагодження "СО-01" ... "CO-04".

Одночасно вирiшувалась задача по створенню складного програмного забезпечення мiкропроцесорних засобiв. Варто пам'ятати, що в тi роки iснувала "залiзна завiса" i iнформацiя про передовi закордоннi розробки, особливо в областi програмних засобiв була дуже убогою. За погодженим рiшенням обох сторiн створений у 1978 роцi науково-дослiдний сектор КНДIРВА очолив С.Д.Погорелий. Активна i професiйна робота С.Д.Погорелого досить швидко дала позитивнi результати: був створений квалiфiкований колектив розроблювачiв, який створив широку гаму системних програмних засобiв, що забезпечив весь спектр мiкропроцесорної технiки.

Висока посада не запаморочила йому голову, навпаки, вiн став дiйсним лiдером свого колективу - прекрасно володiючим технологiєю програмування, самозабутньо працючим за десятьох, чуйним до потреб своїх спiвробiтникiв.

Створенi колективами Iнституту кiбернетики i КНДIРВА ПО iменi С.П.Корольова мiкропроцесорнi засоби i їхнє програмне забезпечення були затребуванi ще до початку їхнього серiйного випуску i були використанi десятками науково-дослiдних i проектних органiзацiй для створення на їхнiй базi радiовимiрювальної апаратури i технологiчного устаткування нового поколiння.

Проведенi комплекснi науковi дослiдження i розробки були представленi на здобуття премiї Ради Мiнiстрiв СРСР в областi науки i технiки 1984 року. Одним з лауреатiв цiлком заслужено став С.Д.Погорелий.

Новою задачею, що була поставлена перед колективами вiддiлення обчислювальної технiки КНДIРВА ПО iм. С.П.Корольова та IК АН УРСР було створення персональних ЕОМ (ПЕОМ). Головним конструктором створюваної ПЕОМ по програмному забезпеченню був призначений С.Д.Погорелий. Роботи були розпочатi в 1984 роцi. Були створенi ПЕОМ "Нейрон И9-66" i "Нейрон И9-69" (до складу останньої входив накопичувач винчестерного типу). ПЕОМ були оснащенi ефективним по тим часам програмним забезпеченням, створеним пiд керiвництвом С.Д.Погорелого.

Розробленi ПЕОМ iз комплектом програмного забезпечення серiйно випускалися ПО iм. С.П.Корольова понад сiм рокiв.

Великий досвiд науково-дослiдних i проектних робiт в областi створення програмного забезпечення мiкропроцесорних систем лiг в основу докторської дисертацiї С.Д.Погорелого "Багаторiвневий структурний синтез апаратно-програмних засобiв мiкропроцесорних систем налагодження i радiовимiрювань", яку вiн успiшно захистив у 1993 роцi.

Монографiя С.Д.Погорелого i Т.Ф.Слободянюк "Програмне забезпечення мiкропроцесорних систем", видавалася двiчi у видавництвi "Технiка". У 2002 роцi їм випущений пiдручник у двох томах "Автоматизацiя наукових дослiджень. Основоположнi математичнi вiдомостi. Програмне забезпечення" за редакцiєю академiка АПН України О.В.Третяка.

В даний час Сергiй Дем'янович Погорелий працює професором, заступником завiдувача кафедрою на радiофiзичному факультетi Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченко. Вiн став вiдомим вченим в областi програмного забезпечення мiкропроцесорних систем, автором 14 монографiй, пiдручникiв i навчальних посiбникiв.

Так заповiтна мета, - стати вченим, поставлена студентом Сергiєм Погорелим у молодi роки, успiшно втiлилася в життя.

Нове в теорiї обчислювальних структур.

Коротко про Володимира Петровича Гамаюна Володимир Петрович Гамаюн пропрацював у вiддiленнi кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України понад 25 рокiв. За цей час вiн став доктором технiчних наук (1999 р.), старшим науковим спiвробiтником, професором.

Народився 16 травня 1953 року в м.Омську (Росiя). У 1975 роцi пiсля закiнчення Донецького полiтехнiчного iнституту одержав диплом iнженера-електрика за фахом електроннi обчислювальнi машини. Трудову дiяльнiсть почав у лабораторiї обчислювальної технiки Ворошиловградського машинобудiвного iнституту. Я познайомився з В.П.Гамаюном у 1978 роцi, коли вiн став моїм аспiрантом.

Основний напрямок його наукової дiяльностi - дослiдження в областi теорiї обчислювальних машин i систем, у першу чергу високопродуктивних обчислювальних засобiв, що працюють у реальному часi. Вiн був одним з пiонерiв розробки методiв i технiчних засобiв цифрової обробки сигналiв, брав участь у розробцi перших в Українi процесорiв швидкого перетворення Фур'є (для бортових систем авiацiйного зв'язку i систем обробки гiдроакустичних сигналiв), ЕОМ з комплексною арифметикою для автоматизацiї промислових випробувань об'єктiв рiзного призначення.

Згадую, як наполегливо i цiлеспрямовано вiн став займатися розвитком теорiї обчислювальних структур. Як усе нове, це давалося не просто. Я намагався в чомусь допомогти, але без великої користi. Зрештою, йому удалося сказати нове слово в комп'ютернiй науцi - розвити концепцiю багатооперандної обробки i принципи органiзацiї високоточних обчислень на основi оригiнальної побудови структур даних - розрядно логарифмiчних кодiв. Цьому була присвячена його докторська дисертацiя.

Їм опублiковано понад 100 наукових праць, отриманий ряд патентiв на винаходи.

В даний час В.П.Гамаюн працює в Нацiональному авiацiйному унiверситетi (з 1997 року) на посадi доцента, професора кафедри обчислювальної технiки. Викладає курси комп'ютерного моделювання, архiтектури обчислювальних машин, сучаснi iнформацiйнi технологiї. Виконує учбово-методичну роботу на кафедрi i здiйснює керiвництво аспiрантами. Не втрачає зв'язкiв з Iнститутом кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України - вiн провiдний науковий спiвробiтник iнституту, активно бере участь у роботi ради по захисту кандидатських i докторських дисертацiй. Володимир Петрович у зенiтi своєї творчої дiяльностi i сподiваюся, ще скаже не одне нове слово в комп'ютернiй науцi.

Дещо з iсторiї засобiв збереження iнформацiї i про iдеї iнтегрального виконання запам'ятовуючих пристроїв.

Розповiдь Олександра Дмитровича Беха Вiдгукуючись на моє прохання Олександр Дмитрович Бех був небагатослiвний, i я залишаю його розповiдь без виправлень i коментарiв.

"Народився в 1936 р. у селищi Вiльча Полiського району Київської областi. Селище було пристанцiйним, породжено побудованою в 30-х роках залiзничною колiєю Овруч - Чернiгiв. Зараз потрапило у зону вiдселення Чорнобильської АЕС i припинило iснування в 1994 р. З кiнця 1943 р. i до 1989 р. батько працював у службi експлуатацiї залiзницi. Перше яскраве враження про свiт, що оточує людину, було не вiд людей, що заробляють надтяжкою працею в колгоспi чи на транспортi на шматок хлiба, а вiд технiки, яка у змозi пiдставити своє залiзне плече пiд ношу фiзичної працi, якою зайнятий робiтник або колгоспник. Враження семирiчної дитини в наш час, що спостерiгає рух потягу з тепловозною або електровозною тягою, знаходячись у декiлькох кроках вiд залiзничного полотна, слабко в порiвняннi з вихором звуку, рухом шатунiв, потоками повiтря, що створюються паровозом, що проноситься за лiченi секунди повз спостерiгача. Але могутня механiка уражала чомусь тiльки споглядання, але не розум. Подив викликало функцiонування детекторного приймача, що складався з могутньої, по теперiшнiм мiркам, антени i практично порожньої коробки, у якiй знаходилася котушка з тонкого проводу, з'єднана через детектор з навушниками. Виявилося, що таємничий детектор, тобто високочастотний дiод, можна виготовити в звичайнiй селянськiй печi. Для цього потрiбно тiльки роздобути шматочок сiрки так стiльки ж по об'єму свинцю, а потiм розплавити це на тлiючих вугiллях. Розплав пiсля остигання давав на зламi блискаючий кристал - один з електродiв детектора, другим електродом служив шматочок сталевого тонкого дроту. Торець дроту у випадку контакту з кристалом дозволяв витягти звуковий сигнал з електромагнiтної хвилi, який генерувався київською радiостанцiєю i прийнятою антеною. Наприкiнцi 1943 р. менi удалося побудувати самий мiнiатюрний у селищi детекторний приймач, що навiть тиражувався iншими умiльцями такого ж вiку.

Уражає не стiльки тяга дiтей у пiслявоєннi роки до технiки, розвиток якої незабаром змiнив країну, скiльки процес нерiвномiрного її розвитку в наступнi роки, свiдками якого ми усi є. Для детекторного радiоприймача, що споруджувався, комплектуючi звичайно експроприювалися з машин, що вийшли з ладу. Мiдний дрiт для антени добувався з динамомашин двигунiв "фордiв", "шевроле" i "студебекерiв", що у надлишку захаращували територiю автопарку вiйськової частини, що розташовувалася в селищi. Головнi труднощi i розчарування для "експропрiаторiв" складалися в неможливостi з першого разу вiдрiзнити динамомашину вiд стартера, що не мiстить тонкого дроту. Виручав досвiд.

А пiввiковий досвiд розвитку технiки наочно свiдчить про фантастичний розвиток радiоелектронiки i застою, стагнацiї в розвитку механiки й енергетики. З технологiї виробництва детекторiв у селянськiй печi виросла сучасна дифузiйна напiвпровiдникова технологiя комп'ютерiв i радiотелефонiв - "мобiлок" у побутi. Нiчого схожого не вiдбулося за пiвстолiття з технологiєю виробництва двигуна внутрiшнього згоряння, тих же "фордiв", наприклад. Вiдбувалися тiльки кiлькiснi змiни. Тепер уже мiй онук не може вiдрiзнити динамо вiд стартера, а в iншому все те ж. Головний недолiк енергетичних машин такий же - споживання продуктiв переробки нафти, запаси якої катастрофiчно скорочуються.

Перiод удосконалення радiоелектронiки вичерпав себе в серединi 90-х рокiв. Проблема полягає в тому, щоб скористатися досвiдом її розвитку для якiсного удосконалення енергетичних машин, серед яких величезним потенцiалом розвитку володiють машини i системи електроенергетики. Для його практичної реалiзацiї потрiбна силова, а не кiнетична теорiя побудови атома, точнiше, - теорiя взаємодiї електрона з атомним ядром, що утримує електрони, i теорiя електронної взаємодiї атомiв у речовинi. Зусилля, спрямованi на створення такої теорiї, стали змiстом моєї наукової працi в 80-90-х роках.

*** У перiод становлення машинної iнформатики технiчнi проблеми зважувалися методом проб i помилок - що давало позитивний результат, то й одержувало право на розвиток. Деякi проблеми цим методом удавалося вирiшувати з першої проби - раз i назавжди. Такою удачею був вибiр двiйкового представлення iнформацiї в машиннiй пам'ятi. Пройдуть десятилiття i субстанцiональна теорiя побудови речовини вкаже на атом водню, з'єднаний з атомом вуглецю, як на двiйковий перемикач сигналу в живих органiзмах. А в той час намагалися знайти елемент пам'ятi тривалого збереження iнформацiї, насамперед, серед магнiтних матерiалiв - феритiв, сталевого дроту, тонких магнiтних плiвок. Технiка створювалася завдяки масовому призову випускникiв вузiв в емпiричну науку. Тому кожен технiчний напрямок знаходив своїх ентузiастiв, що розвивали i захищали його протягом усього циклу розвитку iнформацiйної технiки, що часто дорiвнював часу iснування колективу дослiдникiв, а часто i часу життя людини.

Численнi групи фахiвцiв формувалися для розробки пам'ятi процесора обчислювальних машин. Пам'ять машин другого - транзисторного, поколiння будувалася винятково на мiнiатюрних феритових кiльцях: одне феритове кiльце дiаметром 0,8 мм чи 1 мм зберiгало один бiт iнформацiї, тобто або 1 або 0. У пам'ятi машини мiдними проводами поєднувалися до одного мiльйона кiлець. Їхнiй монтаж проводився тiльки вручну. Тому пам'ять транзисторних машин була винятково трудомiсткою. З огляду на таку ж трудомiсткiсть монтажу транзисторiв, було не важко прийти до висновку, що обчислювальна технiка другого поколiння не могла стати рентабельною. Проте, пiд неї в Радянському Союзi створювалися дослiдницькi центри i будувалися заводи.

З початку шiстдесятих рокiв починається пошук iнтегральних технологiй отримання пам'ятi. Сутнiсть такої технологiї в тому, що масив елементiв пам'ятi, наприклад, у кiлькостi 1000 штук, утвориться за один технологiчний цикл. Для порiвняння, у сучасних комп'ютерах, де застосовуються iнтегральнi напiвпровiдниковi технологiї, за один технологiчний цикл одержують десятки мiльйонiв елементiв пам'ятi. Першою з iнтегральних технологiй пам'ятi стала вакуумна технологiя напилювання на скло суцiльної тонкої (0,1 мiкрона) магнiтної плiвки. Один елемент пам'ятi розмiром 0,6х1 мм на плiвцi формувався за рахунок накладних провiдникiв, одержуваних iнтегрально. Про першу таку пам'ять мова йде в спiльнiй публiкацiї спiвробiтникiв Iнституту кiбернетики АН УРСР (м.Київ) i всесвiтньо вiдомого Об'єднаного iнституту ядерних дослiджень (м.Дубна) Московської областi. Призначення пам'ятi безпосередньо випливає з заголовка: "Швидкодiючий магнiтоплiвковий запам'ятовуючий пристрiй". Її розроблювачами в Iнститутi кiбернетики були: Олександр Дмитрович Бех, Геннадiй Олександрович Михайлов i Геннадiй Петрович Жариков.

Успiх цiєї розробки був визначений тим, що в однiй структурнiй одиницi дослiдницького iнституту - вiддiлi, очолюваному Михайловим, були сконцентрованi роботи в областi швидкодiючої iмпульсної електронiки (О.Д.Бех) i технологiї вакуумного напилювання прецизiйних сплавiв (Г.П.Жариков). У свiтовiй практицi вiдсутнiй прецедент практичного використання магнiтоплiвкової пам'ятi. Дивна i доля цiєї розробки в Iнститутi ядерних дослiджень. Пристрiй пам'ятi був включений у систему: сканер знiмкiв у пухирчатiй камерi, магнiтоплiвковий накопичувач iнформацiї й обчислювальна машина "CDC 1604A". Комплекс у цьому складi пропрацював до 1995 р., тобто до моменту, коли дослiдження атомних ядер способом механiчного розщеплення не перестали бути iнформативними.

У 50-60-i роки самими могутнiми напрямками дослiджень створення технiчних пристроїв були дослiдження атомного ядра, ближнього космосу i засобiв iнформатики - пристроїв одержання iнформацiї, її передачi, нагромадження й обробки. Очевидним науковим результатом таких дослiджень було одержання й узагальнення фактичного матерiалу про властивостi мiкросвiту, створення могутнiх ракет i побудова обчислювальних машин першого i другого поколiнь. Був накопичений досвiд як результат вивчення властивостей об'єктивного свiту в його головних частинах: елементарних частках, макрооб'єктах та iнформацiї. Вивчення властивостей об'єктiв приводить до не менш коштовного результату - емпiричному знанню. Воно носить форму iдей, правил i емпiричних законiв, втiлених у друковану продукцiю вчених.

Хотiлося б зупинитися на iдеях, отриманих з досвiду розробки iнтегральних запам'ятовуючих пристроїв. Загальною спрямованiстю iдей є пошук єдиного об'єднуючого реалiзацiї функцiй пам'ятi в машинi i живiй речовинi. Перша з таких iдей стосується фiзичної величини, що служить сигналом, тобто носiєм iнформацiї. Судячи зi швидкодiї й iнформацiйного об'єму запам'ятовуючих пристроїв машин i людини носiєм iнформацiї є електричний струм. Наступна iдея спрямована на з'ясування сутностi електричного струму. Класична фiзика, починаючи вiд моменту вiдкриття електрона в 1897 р. Томсоном, стверджує, що струм є механiчний рух у провiднику вiльних, тобто не зв'язаних з ядром атома електронiв. Однак загальноприйнята механiчна модель струму тiльки утруднила рiшення питання про його сутнiсть, про те, чим вiн є в природi. Рухлива модель струму, пояснивши поширення струму уздовж провiдника рухом зарядiв, породила проблему з'ясування механiзму вiддiлення чи утворення вiльних електронiв, ранiше зв'язаних з ядром атома. З досвiду випливало, що таке вiддiлення здiйснюється з рiвним успiхом як за допомогою дiї на провiдник електричного поля, створюваного електрорушiйною силою гальванiчного елемента, так i магнiтного поля в дослiдi Фарадея. Сам електрон був визначений як джерело електричного поля. Це пояснювало дiю на електрон iншого електричного поля - електрорушiйної сили, але практичний дослiд не пiдтверджував факту взаємодiї магнiтних i електричних полiв. Будь-якi манiпуляцiї з постiйним магнiтом i зарядженим конденсатором не виявляють сил притягання або вiдштовхування, що спостерiгаються мiж двома постiйними магнiтами або конденсаторами. Тому дiя магнiтного поля на процес вiддiлення електрона вiд ядра атома i на процес прискорення електронiв у провiднику при їхньому русi вимагає втручання демонiчних сил. А демони, як вiдомо, нiколи не проходили по вiдомству науки.

Третя iдея уже винятково конструктивна: щоб електрон мiг взаємодiяти з електричними i магнiтними зовнiшнiми полями вiн сам повинний бути рiвною мiрою як джерело електричного поля, так i магнiтного.

Четверта iдея носить програмний характер: достовiрна теорiя електрона, крiм постулювання електричних i магнiтних полiв, повинна взяти на себе рiшення двох наступних проблем. Знайти фiзичний процес, що пояснив би як спосiб iснування електричних i магнiтних полiв, так i здатнiсть провiдника передавати електричну енергiю, а точнiше, електричнi i магнiтнi поля, що збуджують у провiднику джерела електрорушiйної сили.

Таким чином, з досвiду взаємодiї тонкої магнiтної плiвки з накладними провiдниками магнiтоплiвкової пам'ятi пiшла програма фундаментальних дослiджень взаємодiї електронiв провiдностi в складi атомiв провiдника з зовнiшнiми електричними i магнiтними полями.

Експериментальнi дослiдження стають розвитком фiзики в тому випадку, якщо безлiч iдей веде до єдиної теорiї. Основою єдностi є фундаментальний процес, з якого логiчно випливають усi фiзичнi властивостi мiкрооб'єктiв: електронiв, фотонiв i часток атомного ядра. Якщо фiзична теорiя адекватна самiй побудовi об'єктiв мiкросвiту, то вона неодмiнно повинна пророкувати новi властивостi макрооб'єктiв - звичних iнженеру електромагнiтних ланцюгiв. Новi властивостi потiм кладуться в основу винаходiв способiв i пристроїв. Природно, принципово новi способи i пристрої не обов'язково повиннi вiдноситься до класу запам'ятовуючих пристроїв."

Я вирiшив нiчого не додавати до того, що написав О.Д.Бех. Досить того, що їм написане: є над чим подумати.

1На жаль, в 2006 роцi Валерiй Миколайович Коваль помер. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |