Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook19_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Ветеран аналогової обчислювальної технiки.

Нарис про Аркадiя Євгеновича Степанова Наприкiнцi 1959 року в мiй кабiнет заступника директора з наукової роботи ОЦ АН УРСР прийшла молода людина, що представилася Аркадiєм Євгеновичем Степановим. Сказав, що працює асистентом у Київському iнженерно-будiвельному iнститутi (КIБI) на кафедрi опору матерiалiв i має лист вiд дирекцiї з проханням прискорити виконання робiт за договором мiж КIБI й ОЦ АН УРСР на виготовлення спецiалiзованої аналогової обчислювальної машини для розрахунку твердих балок i рам "ЭМСС-7". Оскiльки, аналоговою технiкою займався вiддiл Георгiя Євгеновича Пухова, я направив молоду людини до Георгiя Євгеновича. Далi, за словами А.Є.Степанова, подiї розверталися в такий спосiб.

Вислухавши його, Г.Є.Пухов, сказав, що машина розроблена i найближчим часом повинна бути представлена мiжвiдомчiй комiсiї, i запропонував А.Є.Степанову взяти участь у роботi цiєї комiсiї, на що Аркадiй Євгенович погодився.

Пiсля закiнчення випробувань машини, Г.Є.Пухов запросив А.Є.Степанова до себе в кабiнет i запропонував перейти на роботу до нього у вiддiл, щоб провести дослiдно-промислову перевiрку машини. При цьому Г.Є.Пухов поцiкавився, чи збирається молодий асистент захищати кандидатську дисертацiю. А.Є.Степанов розповiв Георгiю Євгеновичу про те, що в нього є майже готова робота за фахом опору матерiалiв. Однак науковий керiвник помер, i робота зависла в повiтрi. У вiдповiдь Г.Є.Пухов сказав, що керувати дисертацiєю з опору матерiалiв вiн не береться, але якщо Аркадiй Євгенович зважиться перейти до нього в ОЦ, то вiн гарантує захист нової дисертацiї протягом трьох рокiв. Так з кiнця березня I960 року А.Є.Степанов став спiвробiтником ОЦ АН УРСР у вiддiлi Г.Є.Пухова (з 1962 року - Iнститут кiбернетики АН УРСР).

Перед майбутнiм ученим Георгiй Євгенович Пухов поставив наступну задачу:

- Методи моделювання диференцiальних рiвнянь математичної фiзики другого порядку загальновiдомi, - сказав вiн. - А для рiвнянь четвертого порядку, так званих бiгармонiчних, - немає. Я хотiв би, щоб Ви розробили i побудували сiткову модель для рiшення таких задач.

Через два мiсяцi, десь у травнi, коли А.Є.Степанов досить розiбрався в запропонованiй задачi, Георгiй Євгенович запитав його:

- Ну, як?

- Менi дуже сподобалося у Вас, я дуже радий, що перейшов на роботу до Вас! Через два роки, з'явилася сiткова модель. Г.Є.Пухов як автор iдеї й А.Є.Степанов як її розроблювач одержали на неї авторське свiдоцтво.

У червнi 1963 року Аркадiй Євгенович успiшно захистив кандидатську дисертацiю. Правда, довелося трохи похвилюватися. У IК АН УРСР своєї ради по захисту дисертацiй тодi не було. Г.Є.Пухов запропонував апробацiю дисертацiї провести в Iнститутi математики АН УРСР на семiнарi, керованому вiдомим ученим-математиком Павлом Феодосiйовичем Фiльчаковим. Семiнар вирiшив рекомендувати дисертацiю на захист за фахом фiзико-математичнi науки. У цьому був певний ризик, оскiльки робота доповнювалася створеною сiтковою моделлю, тобто мала пряме вiдношення до технiки. Проте, дисертацiя була одноголосно пiдтримана i на семiнарi i пiд час захисту, що пройшла на об'єднанiй радi трьох iнститутiв: IК АН УРСР, Iнституту математики й Астрономiчної обсерваторiї.

Пiсля захисту дисертацiї А.Є.Степанову запропонували обiйняти посаду ученого секретаря Iнституту кiбернетики АН УРСР. Йому не хотiлося iти з вiддiлу Г.Є. Пухова, але Георгiй Євгенович сам пiшов йому назустрiч. Вiн пiдтримав пропозицiю дирекцiї i передав зi свого вiддiлу групу спiвробiтникiв, що працювали з А.Є.Степановим, щоб органiзувати для Аркадiя Євгеновича лабораторiю, що надалi переросла у науковий вiддiл. У 1963 роцi вiн став ученим секретарем Iнституту кiбернетики АН УРСР.

Працюючи на двох посадах, вiн постiйно одержував пiдтримку Г.Є.Пухова, що у 1966 роцi став першим заступником директора iнституту. У вiддiлi А.Є.Степанова в той час було розроблено кiлька аналогових обчислювальних машин для рiшення задач математичної фiзики й опору матерiалiв. Зокрема, була розроблена електронна модель "ЭМСС-8" "Альфа", спецiалiзований пристрiй пiдготовки вихiдних даних "АСПИД" для цифрової обчислювальної машини "НАИРИ", а також аналогово-цифрова система для моделювання задач пiдземної гiдравлiки з облiком кондуктивного i конвективного теплопереносу. Машина "ЭМСС-8" "Альфа" була впроваджена в серiйне виробництво на Житомирському заводi "Електровимiрювач", а двi iншi - в одиничних екземплярах були переданi їх замовникам.

Секретар партбюро iнституту I.М.Молчанов, придивившись до старанного ученого секретаря, запропонував йому вступити в партiю. Спочатку Аркадiй Євгенович заперечив:

- Коли я працював у КIБI, менi, тодi активному комсомольцю, зробили таку пропозицiю. Я прийшов на спiвбесiду. Запитали: а де Ви були пiд час окупацiї? У Києвi, - вiдповiв я.

- Тодi ми утримаємося.

- Менi в 1941 роцi було 12 рокiв. Я образився на сказанi слова i зараз не хочу, щоб iсторiя з моїм невступом у партiю повторилася, - вiдповiв Аркадiй Євгенович I.М.Молчанову.

Однак вiн виявив наполегливiсть, i цього разу усе вийшло. Бiльш того, А.Є.Степанова спочатку вибрали членом партбюро, а потiм вiн став секретарем парткому IК АН УРСР i завоював високий авторитет своїм принциповим ставленням до вирiшення питань партiйного життя.

Коли в 1971 роцi Г.Є.Пухов, разом iз усiм своїм вiддiлом перейшов з Iнституту кiбернетики в Iнститут електродинамiки, А.Є.Степанов приєднався до нього разом зi спiвробiтниками свого вiддiлу. Рокiв через п'ять у нього була готова докторська дисертацiя по основах теорiї квазiаналогових сiткових машин. Г.Є.Пухов був дуже радий успiхам свого учня, що самостiйно вирiшив важку проблему. Вiн звернувся до автора нарису з проханням бути першим опонентом по дисертацiї Аркадiя Євгеновича (другим був П.I.Чеголин з Бiлоруської академiї наук, третiм - не пам'ятаю). Менi довелося чимало потрудитися, але зате я переконався, що А.Є.Степанов не втрачав часу i пiдготував вiдмiнну дисертацiю, що одержала при захистi високу оцiнку.

На якийсь час А.Є.Степанов пропав з полю мого зору. Спочатку вiн працював в органiзованому Г.Є.Пуховим вiддiленнi теоретичної електротехнiки й електронного моделювання в складi Iнституту електродинамiки, потiм працював заступником директора з наукової роботи Iнституту проблем енергозбереження. Зараз вiн провiдний науковий спiвробiтник Iнституту проблем моделювання в енергетицi НАН України. Коли я з ним зустрiвся, звичайно, впiзнав його, але в пам'ятi все рiвно залишився образ молодої людини, що прийшла до мене в кабiнет пiвстолiття назад, повного сил, чарiвностi, нескоримої життєвої сили.

Разом ми згадали минулi роки спiльної роботи в партбюро iнституту, чудового ученого i прекрасної людини Г.Є.Пухова. Про нього i його вiддiл з великою теплотою розповiв Аркадiй Євгенович.

Загальною рисою роботи вiддiлу Г.Є.Пухова була висока самовiддача - прагнення з високою наполегливiстю й енергiєю, з мiнiмальною втратою часу здiйснювати дослiдження, видаючи все новi i новi як теоретичнi, так i практичнi результати. Робочий день у спiвробiтникiв вiддiлу починався в 8-00, хоча офiцiйно з 9-00. Перша година роботи iшла на обмiн iнформацiєю мiж керiвником вiддiлу i керiвниками робiт. На палiння i гру в пiнг-понг придiлялося 10 хвилин щогодини. Але якось стiл для гри i сiтка зникли.

- Я спостерiгав, - сказав Георгiй Євгенович ентузiастам пiнг-понгу, - що ви занадто багато часу придiляєте грi, от i забрал її!

Вiн був дуже турботливий стосовно спiвробiтникiв. У першу чергу це виявлялося в пiдготовцi дисертацiй i промислової реалiзацiї виконаних розробок. Вiддiл Г.Є.Пухова в цьому вiдношеннi був прикладом. Вiн умiв працювати i вiдпочивати. Його хоббi була рибна ловля. У нiй вiн черпав сили на весь рiк. У свою чергу, спiвробiтники вiдповiдали йому величезною увагою i любов'ю.

Передчасна смерть дружини негативно вiдбилася на життi вченого. Галина Федорiвна чiтко дотримувалася свого кредо - чоловiк повинний завжди працювати i може вiдволiкатися лише на випадок пожежi чи землетрусу. Вона була вiрним помiчником своєму неординарному чоловiку. Георгiй Євгенович ледве справився з горем, що його постигло.

Аркадiй Євгенович розповiв про одну iз причин, чому Г.Є.Пухов пiшов з Iнституту кiбернетики. Його гнiтив намiр В.М.Глушкова придiляти бiльше уваги цифровiй обчислювальнiй технiцi. Погодитися з цим - значило для Георгiя Євгеновича залишити науковий напрямок, заснований i розвинений за багато рокiв. Георгiй Євгенович зважився на крайнiй крок - залишився вiрним сам собi, своїм учням, тiєї областi науки, якiй беззавiтно служив.

Вiд аспiранта до академiка АН Республiки Узбекистан.

Нарис про Тулкуна Файзиєвича Бекмуратова Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР став справжньою кузнею кадрiв високої квалiфiкацiї для багатьох республiк колишнього Радянського Союзу. Цiлий iнтернацiонал аспiрантiв пройшов i через мої руки: Алдис Карлович Баумс (Латвiя), Махмуд Нурбiєвич Хатхоху (Молдавiя), Надiр Iсмаiлович Огли Алiшов (Азербайджан), Набi Рабеджанович Рабеджанов (Таджикистан), Тулкун Назирович Рахiмов, Тулкун Файзиєвич Бекмуратов (Узбекистан). Точнi iмена ряду iнших не пам'ятаю i тому не згадую.

Кожний з них внiс свою лепту в науку i технiку України i своїх республiк. Серед них хотiв би розповiсти про Тулкуна Файзиєвича Бекмуратова, що досяг видатних успiхiв у подальшiй роботi в Узбецькiй республiцi i який зберiг тiснi зв'язки зi мною, вiддiлом керуючих машин, багатьма вченими Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України.

Пiсля успiшного захисту кандидатської дисертацiї в Iнститутi кiбернетики АН УРСР, повернувшись в Ташкент, Тулкун Файзиєвич створив в Iнститутi кiбернетики АН Узбекистануa href="#footnote" title="Iнститут кiбернетики АН Узбекистану був створений на базi Iнституту математики АН Узбекистану. Постанова про це була пiдписана в день сумно-знаменитого ташкентського землетрусу 26 квiтня 1965 р. Через тиждень пiсля землетрусу аспiрант приїхав до мене в Київ i, коли ввiйшов у мою квартиру, зi стелi мого кабiнету, майже на нас упала люстра, немов нагадуючи про страшну трагедiю в Ташкентi.">1 наукову лабораторiю гiбридних моделюючих обчислювальних систем (ГОС). Основним напрямком знову створеної лабораторiї ГОС стали дослiдження теоретико-прикладних питань синтезу i розробки нового класу аналого-цифрових i цифро-аналогових перетворювачiв, що одержали назву гiбридних. Крiм цього, у лабораторiї здiйснювався iнтенсивний розвиток дослiджень по створенню гiбридних моделюючих обчислювальних систем iз застосуванням, розроблених Т.Ф.Бекмуратовим гiбридних перетворювачiв i пристроїв зв'язку з об'єктом "УСО" (росiйською мовою - устройство связи с объектом).

Цi дослiдження спиралися на результати, отриманi аспiрантом пiд час пiдготовки кандидатської дисертацiї в Iнститутi кiбернетики АН УРСР. У пiдсумку їм були розробленi теоретичнi основи побудови ГОС iз використанням розроблених гiбридних "УСО" замiсть звичайних. Така обчислювальна система включала, на вiдмiну вiд iнших, цифровий, аналоговий i гiбридний процесори.

У ходi дослiджень по створенню ефективних структур таких ГОС була вирiшена задача оптимального розподiлу обчислювальних операцiй мiж цифровим, аналоговим i гiбридним процесорами системи. У даному випадку пiд ефективними розумiлися структури, що забезпечували мiнiмум загального часу розв'язання задач при заданих обмеженнях на вартiсть, надiйнiсть, точнiсть та iншi показники ГОС.

Результатом цих дослiджень стала розробка на базi керуючої машини широкого призначення (КМШП) "Днепр" ГОС-1 i ГОС-2 з гiбридними "УСО". Перша призначалася для виконання дослiджень у лабораторiї. На базi ГОС-2 були створенi iнформацiйно-моделюючi системи для хiмiчних i бiохiмiчних пiдприємств Узбекистану, а також для автоматизованих систем наукових дослiджень. Узагальнивши виконанi роботи, Т.Ф.Бекмуратов пiдготував докторську дисертацiю, яку захистив у червнi 1975 р. в Iнститутi електродинамiки АН України (у його складi в той час з'явилося вiддiлення моделювання, кероване академiком Г.Є.Пуховим). Виконанi Т.Ф.Бекмуратовим роботи були багато в чому спiвзвучнi з дослiдженнями, що у цей же час велися в моєму вiддiлi в Києвi, вони вдало доповнювали один одного. Тулкун Файзиєвич у цi роки був частим гостем нашого iнституту.

Подальший розвиток дослiджень Т.Ф.Бекмуратова показав, що викладений пiдхiд можна застосувати i до синтезу структур неоднорiдних обчислювальних пристроїв, машин i систем (НОС), що оперують iнформацiєю рiзної природи i форми представлення, а також утримуючi процесори рiзного функцiонального призначення i рiзної архiтектури. Це знадобилося для виконання робiт зi створення могутнього обчислювального комплексу на базi макроконвеєрної електронної обчислювальної машини (ЕОМ), що стала розроблятися в Iнститутi кiбернетики АН УРСР.

У IК АН Узбекистану були створенi апаратно-програмнi засоби сполучення макроконвеєрної ЕОМ з "БЭСМ-6", а також для керування обчислювальним процесом при рiшеннi задач на цьому комплексi. При цьому було забезпечене узгодження форматiв даних i команд, рiвнiв вихiдних сигналiв i синхронiзацiю робiт процесорiв комплексу. Державна комiсiя, що приймала макроконвеєрну ЕОМ в Iнститутi кiбернетики АН УРСР, одночасно розглянула i прийняла з високою оцiнкою роботи, виконанi в Ташкентi.

У 1980-1990 р., коли вiдповiдно до державної програми Державного комiтету науки та технiки СРСР вченими i фахiвцями Росiї, України, Латвiї, Узбекистану i Казахстану почалися роботи зi створення обчислювальної мережi Академiй наук колишнього Союзу (Академмережi), Т.Ф.Бекмуратов пiдключився до розробки Регiональної обчислювальної пiдмережi (РОПМ) "Середня Азiя". На жаль, з розвалом Радянського Союзу цi розробки були припинено.

У груднi 1989 р. Т.Ф.Бекмуратов був обраний членом-кореспондентом АН Узбекистану, а в сiчнi 1990 р. - членом Президiї i заступником голови Вiддiлення механiки, процесiв керування й iнформатики АН Узбекистану. Будучи на цiй посадi до червня 1992 р., вiн здiйснював координацiю робiт зi створення iнформацiйно-обчислювальної мережi АН Узбекистану.

Коли за рубежем, так i в Радянському Союзi почалися iнтенсивнi дослiдження, з теоретико-прикладних питань штучного iнтелекту, у тому числi й експертних системах (ЕС), Тулкун Файзиєвич зорiєнтував дослiдження своєї лабораторiї на проблематику ЕС. У перiод 1990-1995 р. лабораторiєю були розробленi ЕС для проектування електрокабелiв, регулювання залiзничними стрiлками, диспетчерського керування на газопереробному пiдприємствi. З 1991 р. по теперiшнiй час розвиток цих дослiджень здiйснюється в планi створення методiв, математичних моделей та iнструментальних засобiв для систем пiдтримки прийняття рiшень (СППР) в умовах невизначеностi у вихiднiй iнформацiї. Тому в проведених дослiдженнях використовуються методи нечiтких множин, штучних нейронних мереж, еволюцiйного моделювання i програмування, у тому числi генетичного.

Вiн активно брав участь у роботi ряду координацiйних нарад, а також у роботi мiжвiдомчих комiсiй iз приймання рiзних систем i комплексiв, розроблених в Iнститутi кiбернетики АН УРСР, зокрема, керуючого обчислювального комплексу "Сокiл" ("М-180"), макроконвеєрної ЕОМ та iнших. Пiд час цих поїздок вiн зустрiчався з А.О.Дороднициним, В.М.Глушковим. Багато учених Iнституту кiбернетики АН УРСР високо цiнували теплi дружнi вiдносини, якi установилися з ним.

У червнi 1992 року Тулкун Файзиєвич був призначений ректором Державного унiверситету м.Карши - мiста, де вiн учився i закiнчив школу. Проробив на цiй посадi до березня 1997 року.

Слiд зазначити, що викладацьку дiяльнiсть Т.Ф.Бекмуратов почав у 1967 р. вiдразу пiсля захисту кандидатської дисертацiї. Їм читалися, у рядi унiверситетiв республiки курси по автоматизацiї проектування ЕОМ, обчислювальним машинам, комплексам, системам i мережам, системам масового обслуговування, основам математичної логiки, базам даних i знань i експертним системам.

У лютому 1998 р. Т.Ф.Бекмуратов був призначений начальником Головного iнформацiйно-аналiтичного управлiння Президiї, створеного при Головному ученому секретаревi АН Республiки Узбекистан. Поряд з iншими обов'язками йому було доручено вести справи по заходах Мiжнародної Асоцiацiї академiй наук (МААН) країн СНД, очолюваної Президентом НАН України академiком Б.Є.Патоном. Це дозволило йому знову спiлкуватися i спiвробiтничати з вченими України, у тому числi брати участь у Мiжнародному симпозiумi "Минуле, сьогодення i майбутнє", органiзованим Фондом iсторiї i розвитку комп'ютерної науки i технiки, керованим мною. На цiй конференцiї Т.Ф.Бекмуратов виступив з доповiддю "Дослiдження з комп'ютерної технiки й iнформатики в Узбекистанi: iсторiя та перспективи". Можливiсть участi в данiй конференцiї була пов'язана з тим, що саме на цей перiод в НАН України в рамках заходiв МААН проводився Мiжнародний семiнар з iнтелектуальної власностi. Т.Ф.Бекмуратов, як член цiєї Ради вiд АН Республiки Узбекистан, був вiдряджений для участi в семiнарi i конференцiї одночасно. Пiсля симпозiуму я запросив його до себе додому, i ми тепло поспiлкувалися з ним, згадуючи подiї прожитих рокiв.

У травнi 1999 р. Т.Ф.Бекмуратов був призначений Головним ученим секретарем АН Республiки Узбекистан i проробив на цiй посадi до вересня 2000 р. Це був перiод пiдготовки i здiйснення реформи в АН Республiки Узбекистан. У травнi 2000 р. був прийнятий новий статут АН Республiки Узбекистану, вiдповiдно до якого скасовувався iнститут членiв-кореспондентiв, усi члени академiї ставали дiйсними членами (академiками). Так Т.Ф.Бекмуратов у травнi 2000 р. став академiком АН Республiки Узбекистан.

Тулкун Файзиєвич не обмежувався зв'язками з київськими кiбернетиками. Вiн спiвробiтничав також iз вченими iнших органiзацiй: Є.К.Круг, Б.Я.Коган, Iнститут проблем керування, Москва; В.Б.Смолов, Є.А.Чернявский, Електротехнiчний iнститут, Санкт-Петербург; Г.М.Петров, НДI "СЧЕТМАШ", Москва й iн.

Пiд час перебування в Києвi в 1998 р. вiн прийняв пропозицiю д.т.н. В.А.Яценко (Науково-дослiдний iнститут космiчних дослiджень НАН України) про пiдготовку спiльного проекту для Українського науково-технiчного центру. З 1 серпня 2002 р. проект почав фiнансуватися (термiн завершення - липень 2005 р.). Т.Ф.Бекмуратов став керiвником узбецької групи виконавцiв. Задачею цiєї групи є розробка математичного, алгоритмiчного i програмного забезпечення системи обробки вихiдних сигналiв оптико-криогенного гравiметра, розроблювального в iнститутах космiчних дослiджень i фiзики НАН України. Так доля знову зв'язала його з Києвом, з Україною.

В даний час працює за сумiсництвом: провiдним науковим спiвробiтником Iнституту iнформатики (колишнiй Iнститут кiбернетики) АН Республiки Узбекистан; професорам кафедри "Комп'ютернi системи i мережi" Ташкентського державного технiчного унiверситету; професором кафедри "Технологiя програмування й алгоритмiзацiя" Ташкентського унiверситету iнформацiйних технологiй; професором кафедри "Iнформатика" Науково-навчального центру АН Республiки Узбекистан.

Пiдготував 7 докторiв i 37 кандидатiв наук в областi обчислювальної технiки, систем керування й iнформатики.

Опублiкував 10 монографiй, 2 навчальнi посiбники, понад 260 наукових статей. Має понад 20 винаходiв по обчислювальнiй технiцi, системам i пристроям обробки iнформацiї i керування.

Що i говорити, менi дуже приємно знати, що мiй колишнiй аспiрант домiгся таких видатних успiхiв, став гiдним представником київської наукової школи кiбернетичної технiки в Республiцi Узбекистан.

Тулкун Файзиєвич Бекмуратов продовжує пiдтримувати зв'язки зi мною i з багатьма ветеранами кiбернетичної технiки в Києвi й в iнших країнах СНД.

Головний конструктор автоматизованих систем для випробування космiчної технiки.

Нарис про Олександра Олександровича Тимашова У першiй частинi цiєї книги в роздiлi "Цифровi автоматизованi системи для випробування космiчної технiки" сказано: "Наприкiнцi 70-х рокiв вiддiл керуючих машин разом з СКБ iнституту розгорнув роботу зi створенню автоматизованої системи для стенда, що iмiтує космос, з метою випробування космiчного корабля "Буран" та iншої космiчної технiки".

За цими словами стоїть величезна робота, взятися за яку допомiг лише ентузiазм молодостi, захоплення унiкальнiстю поставленої задачi.

Для першого ознайомлення з нею мене i моїх помiчникiв, у числi яких був молодий iнженер О.О.Тимашов, запросили вiдвiдати закрите пiдприємство, де знаходився стенд. О.О.Тимашова я взяв з собою тому, що вiн дуже успiшно справився з дорученою йому роботою по створенню iнформацiйно-керуючої системи для установки по випробуванню мiцностi металiв "МУН-2" в Iнститутi проблем мiцностi АН УРСР.

Нас привезли в район Загорська, а потiм довго везли лiсом, розповiдаючи шляхом, що являє собою стенд, для функцiонування якого нам потрiбно розробити автоматизовану iнформацiйно-керуючу систему.

Те, що ми побачили, вразило нас. Стенд розмiщався в суцiльному залiзобетонному корпусi, висотою, приблизно, у 10-ти поверховий будинок. Усерединi корпуса перекриттiв не було, були деякi подоби балконiв, на яких стояло устаткування для iмiтацiї космосу i проведення випробувань. Усерединi в центрi корпуса знаходилася величезна вакуумна камера, у якiй можна було на спецiальному поворотному столi розмiстити випробуваний об'єкт - орбiтальний корабель, супутник, той же "Буран", тiльки з обрiзаними крилами i корпусом, розрiзаним на три частини.

Для iмiтацiї космосу було створено штучне "сонце", аналогiчне по складу свiтла сонячному, а також пристрої, що iмiтують штучне вiдбите мiсячне свiтло, глибокий вакуум, перепади температури вiд близького до абсолютного нуля (у космосi) до високих температур (вiд сонячного випромiнювання i при входженнi в атмосферу). Помiщений у вакуумнiй камерi випробовуваний об'єкт мiг повертатися навколо осi для iмiтацiї руху по орбiтi. Для контролю i керування використаної на стендi апаратури вона доповнювалася багатьма тисячами датчикiв i виконавчих органiв. Уже найперше знайомство зi стендом показало виняткову складнiсть поставленої задачi й абсолютну необхiднiсть використання могутнього комплексу засобiв обчислювальної технiки i засобiв сполучення їх з апаратурою стенда.

Пiд час першого вiзиту пiшла мова спробувати використовувати в системi автоматизацiї машини "М-180", що мають пристрої зв'язку з об'єктом для опитування датчикiв i видачi сигналiв керування на виконавчi органи. Була досягнута домовленiсть про початок роботи.

Надалi усе виявилося значно складнiше. Менi довелося вiдiйти вiд цiєї роботи i уся вiдповiдальнiсть лягла на плечi О.О.Тимашова.

Для побудови системи були використанi 12 комп'ютерiв "СМ-2", доповненi багатьма модулями зв'язку з об'єктом. Запропонована структура системи включала:

- базовi типовi обчислювальнi комплекси, що забезпечують високу продуктивнiсть, високi експлуатацiйнi характеристики, можливiсть компонувати локальнi i територiально розосередженi багатомашиннi комплекси;

- пристрої зв'язку з об'єктом ("УСО"), призначенi для нормалiзацiї, фiльтрацiї, посилення, комутацiї, перетворення i введення в обчислювальний комплекс сигналiв з датчикiв, установлених на випробовуваному об'єктi i на стендових системах, а також для висновку керуючих сигналiв на виконавчi пристрої;

- комутацiйнi пристрої, призначенi для стикування iнформацiйних зв'язкiв, що йдуть вiд датчикiв об'єктiв i модулiв "УСО";

- апаратуру (первинної вхiдної i вторинної вихiдної iнформацiї), призначену для формування стандартних рiвнiв сигналiв, що забезпечують нормальну роботу модулiв "УСО" i виконавчих механiзмiв;

- апаратуру силової автоматики, призначену для керування виконавчими механiзмами;

- робочi мiсця операторiв з їх технiчним, iнформацiйним i ергономiчним забезпеченням та iн.;

- провiднi i кабельнi траси;

- комплекс вимiрювальних перетворювачiв (датчикiв);

- комплекс виконавчих механiзмiв.

Система повинна була контролювати i керувати наступними технологiчними установками:

- iмiтатори сонячного випромiнювання;

- iмiтатори iнфрачервоного випромiнювання й iмiтатори iнфрачервоного випромiнювання мiсячного _рунту;

- опорно-поворотнi пристрої, на якi усерединi камери з високим вакуумом закрiплюються випробовуванi космiчнi вироби. З їхньою допомогою здiйснюється обертання виробу щодо променiв "штучного" сонця, змiна освiтлення якого разом з обертанням опорно-поворотних пристроїв iмiтує надходження променистої енергiї сонця, випромiнюваної iнфрачервоної енергiї землi i мiсячного грунту;

- системи керування iмiтаторами бортової апаратури, що iмiтують видiлення теплової енергiї бортовими приладами, що включаються в процесi польоту по визначенiй циклограмi для виконання своїх задач;

- системи пiдтримки температурних режимiв трубопровiдних комунiкацiй i окремих частин випробовуваних виробiв;

- допомiжнi технологiчнi системи: азотозабезпечення; вакуумування; гелiєзабезпечення; розгерметизацiї установок i наддування вiдсiкiв виробiв; терморегулювання; енергоживлення виробу; заправлення виробу криогенними i некриогенними iмiтаторами палив; уловлювання викидiв. Тiльки перерахування пристроїв системи зайняло цiлу сторiнку!

На реалiзацiю автоматизованої системи пiшло майже сiм рокiв напруженої працi О.О.Тимашова i його помiчникiв. Цi роки вони жили в нелегких умовах - без родини, без вихiдних днiв, з мiнiмальними побутовими зручностями, залишаючи на сон 5-6 годин.

Величезна праця була вкладена в розробку програмного забезпечення. Були створенi: мова оператора-випробувача; драйвери спецiальних пристроїв; тестовi програми контролю функцiонування пристроїв зв'язку з об'єктом, датчикiв, виконавчих пристроїв; бiблiотека програм обчислень, перетворень i т.п.; бiблiотека обчислення керуючих впливiв, що реалiзують рiзнi алгоритми керування.

Прикладнi програми включали конкретнi режими випробувань:

- задачу допускового контролю i виявлення передаварiйних i аварiйних ситуацiй;

- задачу збору, обробки i накопичення iнформацiї;

- задачу обробки результатiв випробувань вiдповiдно до завдання на експеримент;

- задачу вiдображення i протоколювання результатiв;

- програми систематичної обробки iнформацiї .

Молодiсть i ентузiазм, властивий тому часу, що пiдiгрiвався значимiстю виконуваної роботи, допомогли виконати здавалося б нездiйсненну задачу.

Бiльш того, О.О.Тимашов i його команда зумiли використати свiй досвiд для створення ще однiєї унiкальної системи - автоматизованої системи комплексних випробувань i вiдпрацьовування гусеничних машин на Харкiвському заводi iменi Малишева. До складу були включенi два стенди для випробування вузлiв моторно-трансмiсiйного вiддiлення гусеничних машин i випробування машини в цiлому i стенд для визначення аеродинамiчних i пилових характеристик повiтроочисникiв двигунiв внутрiшнього згоряння гусеничних машин.

У перший стенд увiйшли практично всi основнi вузли гусеничної машини, крiм самого гусеничного рушiя i спецiального устаткування. Цей стенд став найважливiшим у комплексi дослiдницького устаткування при випробуваннях i доведеннi гусеничної машини.

В другий стенд повiтроочиски ввiйшли: рiзнi виконавчi органи i засувки, що регулюють тиск i витрату повiтря в трасах його просування, а також ряд iнших пристроїв.

Створення такої системи дозволило звести до мiнiмуму натурнi випробування при створеннi нових типiв танкiв. Багатомiсячнi прогони нових машин по рiзнiй мiсцевостi, у рiзних складних клiматичних умовах зменшувалися в кiлька разiв.

За роботу "Автоматизована система комплексних випробувань i вiдпрацьовування гусеничних машин" для заводу iменi Малишева О.О.Тимашов був визнаний гiдним Державної премiї України в областi науки i технiки.

* * * О.О.Тимашов народився в Києвi в 1941 роцi менш чим за пiвроку до вiйни. Разом з матiр'ю був евакуйований в Улан-Уде. Батько загинув у першi днi нiмецького наступу. Пiсля вiйни переїхали в Луганськ, де Олександр закiнчив середню школу. У 1964 роцi вiн закiнчив Московський енергетичний iнститут, факультет автоматики й обчислювальної технiки. У 1967 роцi вступив до аспiрантури Iнституту кiбернетики АН УРСР (керiвник - член-кореспондент АН УРСР Б.М.Малиновський).

У 1970 роцi захистив дисертацiю на звання ученого ступеня кандидата технiчних наук. У дисертацiї розглядалися питання проектування цифро-аналогових обчислювальних комплексiв для моделювання систем керування. Пiсля закiнчення аспiрантури i захисту дисертацiї працював у вiддiлi керуючих машин Iнституту кiбернетики, потiм у Спецiальному конструкторському бюро (СКБ) iнституту (нинi Iнститут проблем математичних машин i систем НАН України).

Роки, коли самовiдданою працею створювалися унiкальнi випробувальнi системи оборонного призначення, стали самими важкими, самими пам'ятними i самими... кращими роками життя О.О.Тимашова i його товаришiв по роботi. Вiн сказав менi про це сам. В наступнi роки пiд його керiвництвом були створенi ще ряд систем, але вже не оборонного, а цивiльного призначення, у тому числi: автоматизована система керування технологiчним процесом для дослiдження методiв керування флотацiйним збагаченням i для дослiдження i вiдпрацьовування нових методiв керування процесом; автономна мобiльна котельна установка "Гейзер", розташовувана в трьох автомобiльних причепах i призначена для забезпечення теплом селищ бурових установок, що працюють у пiвнiчних районах; автоматизована система керування рейкошлiфувальним комплексом, призначеної для видалення з голiвок рейок, покладених у залiзничну колiю, хвилеподiбних нерiвностей i поверхневого перенаклепаного шару металу з доданням голiвкам рейок опуклого профiлю.

Понад 20 рокiв О.О.Тимашов викладає на факультетi кiбернетики Нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченко, передаючи свiй науково-виробничий досвiд молодi. Ученою радою унiверситету О.О.Тимашову привласнене звання доцента кафедри теорiї автоматизованих систем.

Не можу не додати ще одну чудову рису О.О.Тимашова. Не даремно говорять: "У здоровому тiлi - здоровий дух". О.О.Тимашов - аматор футболу i не в значеннi подивитися футбольний матч (не без цього, звичайно), але бiльше всього - самому поганяти м'яч, заряджаючи iнших учасникiв футбольного бою своїм запалом i ентузiазмом.

Це, думаю, багато в чому допомагає йому багато рокiв справлятися з напруженим ритмом роботи i бути "душею" його футбольної команди i колективу, разом з яким вiн, будучи головним конструктором, ряду унiкальних систем зумiв виконати величезну роботу по їх створенню, у тому числi самої складної (i самої пам'ятної - як батьки пам'ятають важку першу дитину) по проектуванню, створенню i налагодженню iнформацiйно-керуючого комплексу, що забезпечив, у пiдсумку повноваге функцiонування унiкального стенда для натурних випробувань перших посланцiв у космос. Врахуйте - таких стендiв у свiтi тiльки два - у США i Росiї.

Рiдкiсний талант.

Нарис про Мирослава Васильовича Семотюка Мирослав Васильович Семотюк народився 10 грудня 1945 року в селi Устьє Снятинского району колишньої Станiславської (тепер Iвано-Франкiвської) областi. Вiйна вже закiнчилася, налагоджувалося мирне життя. Природа Прикарпаття - чисте повiтря, походи в лiс допомогли майбутньому школяревi вирости мiцним i високим. У 1963 роцi вiн успiшно закiнчив середню школу в мiстi Снятин Iвано-Франкiвської областi. Був призваний в iнженернi вiйська, служив у районi мiста Баку (Азербайджан), де споруджувалися вогневi позицiї для засобiв протиповiтряної оборони. За вiдмiнну службу був нагороджений медаллю "20 рокiв перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi". Пiсля демобiлiзацiї вступив в Азербайджанський полiтехнiчний iнститут на факультет автоматики й обчислювальної технiки. У 1973 роцi одержав диплом iнженера електрика електронних обчислювальних машин (ЕОМ).

Наступнi двадцять п'ять рокiв Мирослав Васильович пропрацював у вiддiлi керуючих машин. Саме в цi роки проявився його рiдкiсний талант, що сполучає якiсть вдумливого ученого i блискучого iнженера. У той час iдея створення так званих сигнальних процесорiв "витала в повiтрi". I Мирослав Васильович схопився за неї двома руками. Спочатку - це був 1975 рiк - вiн розробив цифровий диференцiальний аналiзатор для рiшення задач спектрального аналiзу. Наступним кроком стало створення процесора, орiєнтованого на виконання швидкого перетворення Фур'є.

Це була "проба пера" - перша спроба впритул пiдiйти до алгоритмiв i апаратури цифрової обробки сигналiв.

У цей час з'явився грунтовний споживач подiбних пристроїв - Горькiвський НДI радiозв'язку Мiнiстерства приладобудування i засобiв зв'язку (МПЗЗ). Вiн пiдключився до програми технiчного переозброєння органiзацiй мiнiстерства засобiв зв'язку на мiкропроцесорну технiку. Розроблюванi в Горькiвському НДI засоби радiозв'язку створювалися на аналоговiй технiцi - громiздкiй i технiчно недосконалiй. Мирослав Васильович i я поїхали в Горький i грунтовно познайомилися з задачами, що стоять перед НДI радiозв'язку. Ми запропонували дирекцiї вiдрядити декiлька спiвробiтникiв iнституту в Київ, щоб спiльними зусиллями вести дослiдження i розробку сигнальних процесорiв, а потiм передати наш досвiд Горькiвському НДI радiозв'язку i допомогти йому в створеннi цифрових засобiв зв'язку. Дирекцiя НДI не тiльки пiдтримала нашi пропозицiї, але i погодилася передати фiнанси i штати для утворення при вiддiлi керуючих машин галузевої лабораторiї МПЗЗ з дискретної обробки сигналiв (№201, шифр "Поликом"). Основною проблематикою для лабораторiї стало створення бортових обчислювальних систем для комплексiв засобiв авiацiйного радiозв'язку. За десять рокiв лабораторiєю, керованою М.В. Семотюком, який став в 1981 роцi кандидатом технiчних наук, були розробленi i переданi Горькiвському НДI радiозв'язку дев'ять (!) сигнальних процесорiв iз прикладним програмним забезпеченням для вбудовування в розроблювальнi в НДI системи зв'язку.

Не маючи можливостi розповiсти про цi системи докладнiше, дам лише перелiк виконаних тим.

1. "Дослiдження шляхiв створення пристроїв цифрової обробки сигналiв для радiолiнiй зв'язку". 1978-1979 р.

2. "Спецобчислювач з комплексною арифметикою". 1981-1982 р.

3. "Комплексне дослiдження перспектив створення унiверсальних обчислювальних систем для типових комплексiв зв'язку". 1984-1987 р.

4. "Ескiзний проект системи для задач зв'язку на основi теорiї iгор". 1984-1987 р.

5. "Розробка сигнального процесора "АПОИ"". 1987-1990 р.

6. "Розробка сигнального процесора для задач зв'язку". 1985-1988 р.

7. "Дослiдження шляхiв створення i технiчної реалiзацiї сигнальних процесорiв для задач зв'язку". (Сигнальний процесор "Спектр". 1983-1984 р., сигнальний процесор "Спектр 1". 1984-1985 р.)

8. "Розробка сигнального процесора для адаптивних засобiв короткохвильового зв'язку". (Сигнальний процесор "Спектр-2".) 1989-1990 р.

9. "Розробка програмно-апаратних засобiв цифрової обробки сигналiв у задачах зв'язку". (Сигнальний процесор "Спектр 2М".) 1990-1992 р.

Я перелiчив лише тi роботи, що були виконанi М.В.Семотюком до 1990 року. У наступнi майже п'ятнадцять рокiв вiн також не гаяв час даром. Оскiльки роботи з Горькiвським НДI радiозв'язку припинилися, вiн зумiв зв'язатися з Київським НДI "Гiдроприлад" i успiшно спiвробiтничає з цiєю органiзацiєю.

У Мирослава Васильовича є тiльки один "недолiк". Зайнятий до межi розробкою надзвичайно потрiбних (в основному оборонного значення) технiчних засобiв, вiн уже котрий рiк затримує оформлення власне кажучи готової докторської дисертацiї.

Я дуже прошу Мирослава Васильовича поквапитися i дати менi можливiсть бути присутнiм на захистi, щоб я мiг вiддати свiй голос "за".

Не кожному дано...

Нарис про Тамару Федорiвну Слободянюк Тамара Федорiвна Слободянюк стала свiдком i активним учасником становлення i розвитку обчислювальної технiки в Українi.

"Пiсля закiнчення iнженерно-фiзичного факультету Київського полiтехнiчного iнституту в 1956 роцi - розповiдає вона, - я отримала призначення в якусь дуже секретну лабораторiю при Академiї наук України. Нiхто виразно нам не сказав, чим ми будемо там займатися, про обчислювальну технiку на лекцiях у КПI ми нiколи не чули.

Першого серпня 1956 року я вперше приїхала на роботу у Феофанiю пiд Києвом у лабораторiю обчислювальної технiки Iнституту математики АН УРСР. На шляху, а проїхали ми кiлометрiв 15, створювалося вiдчуття, що я їду в iнше мiсто, це вже не Київ, а якась глибока провiнцiя. Нарештi, з'являюся в лабораторiї. На входi - мiлiцiонер. Пред'являю перепустку, заходжу в примiщення, де як менi сказали, буде моє робоче мiсце. Перше враження - у кiмнатi встановлений якийсь гiгантський ламповий приймач без корпусу, приймач-мутант. Як вiн виконує обчислення було зовсiм незрозумiло. З цього дня почалося дуже цiкаве життя: лекцiї, освоєння машини, волейбол у перерву. Середнiй вiк спiвробiтникiв лабораторiї - 25 рокiв, а менi тодi було 22 року. Навчання молодих фахiвцiв, по-моєму, було органiзовано дуже добре. I нам дуже хотiлося якомога швидше навчитися працювати на машинi."

Тамарi Федорiвнi повезло - три роки вона була змiнним iнженером на первiстку вiтчизняної обчислювальної технiки - Малiй електронно-лiчильнiй машинi "МЭСМ". Не кожному дано побачити i зберегти в пам'ятi першу в континентальнiй Європi електронну обчислювальну машину (ЕОМ). Наступнi два роки (1958-1960 р.) зайняло комплексне налагодження й експлуатацiя лампової машини "Киев" - другої вiтчизняної ЕОМ в Українi. Ще рiк пiшов на налагодження i дослiдну експлуатацiю другого екземпляра ЕОМ "Киев" в Об'єднаному iнститутi ядерних дослiджень у м. Дубна.

У 1961 р. з вiддiлу експлуатацiї Тамара Федорiвна перейшла в мiй вiддiл керуючих машин. I знов-таки їй було доручено налагодження i дослiдна експлуатацiя, але вже не лампових, а напiвпровiдникової керуючої машини широкого призначення "Днепр", установленої на Миколаївському суднобудiвному заводi iменi 61-го Комунара в унiкальнiй автоматизованiй системi проектування i виготовлення судокорпусних деталей. Наприкiнцi 1962 р. "налагоджувальний марафон" для Т.Ф.Слободянюк закiнчився. Вона вступила до аспiрантури, стала посилено працювати по запропонованiй мною темi дисертацiї: "Розробка i дослiдження алгоритмiчних основ проектування керуючих обчислювальних машин". Вона не обмежилася рiшенням теоретичних питань, а зайнялася i схемною реалiзацiєю окремих фрагментiв програмного забезпечення машини "Днепр-2", виготовленої на Київському заводi обчислювальних i керуючих машин.

У роботi над дисертацiєю Тамара Федорiвна виявила велику самостiйнiсть. Моя допомога обмежилася формулюванням теми дисертацiї й основних висновкiв по роботi. У 1967 р. вона успiшно захистилася. I... така вже доля в Тамари Федорiвни. Її довелося пiдключити до налагодження керуючого комплексу "Днепр-2" на Пiвденному машинобудiвному заводi (Днiпропетровськ), де створювалася унiкальна система перевiрки ракетних двигунiв.

Але вже через пiвроку їй довелося зайнятися "справжньою" справою. У вiддiлi були розгорнута робота зi створення цифрового регулятора з використанням феритної пам'ятi. Вона виконувалася О.В.Палагiним i Ю.С.Яковлевим. До них приєдналася Т.Ф.Слободянюк. З цього часу вона стала працювати з О.В.Палагiним.

У цi ж роки за моїм дорученням, вона виконувала обов'язки ученого секретаря всесоюзного щорiчного семiнару "Керуючi машини i системи", а потiм, коли в складi республiканської ради по кiбернетицi була створена секцiя "Кiбернетична технiка", що поєднувала понад 10 семiнарiв, Тамара Федорiвна стала ученим секретарем цiєї секцiї, вiдповiдала за випуск збiрникiв семiнарiв цiєї секцiї.

У 1975 р. у вiддiлi керуючих машин була створена галузева лабораторiя Мiнiстерства приладобудування i засобiв зв'язку (МПЗЗ), керiвником якої було призначено О.В.Палагiна. З першого дня утворення галузевої лабораторiї МПЗЗ i до 1999 року Т.Ф.Слободянюк (24 роки!) була заступником керiвника лабораторiї О.В.Палагiна, який став в 1982 роцi керiвником однойменного вiддiлу.

Вона брала участь у розробцi первiстка сiмейства мiкрокомп'ютерiв широкого призначення "Электроника С5", для чого в 1974 р. багаторазово їздила в Ленiнград. Надала велику допомогу О.В.Палагiну в наступних роботах iз МПЗЗ. Десять рокiв (1976-1986 р.) була ученим секретарем мiжнародної робочої групи "Мiкропрограмне керування", створеної в рамках Ради економiчної взаємодопомоги (РЕВ). Брала участь у пiдготовцi "Довiдника з цифрової обчислювальної технiки" пiд редакцiєю Б.М.Малиновського, "Довiдника по програмному забезпеченню мiкропроцесорних систем" у спiвавторствi iз С.Д.Погорелим.

Навiть просте перерахування робiт, виконаних Т.Ф.Слободянюк, викликає щиру повагу до цiєї неабиякої жiнки. Але менi хотiлося б додати i те, що Тамара Федорiвна стала добрим генiєм її чоловiка - Анатолiя Iвановича Слободянюка. При величезнiй зайнятостi чоловiка дуже вiдповiдальною роботою, вона зумiла внести в родину затишок, добре взаєморозумiння, знайшла час для виховання сина.

Таке ставлення допомогло А.I.Слободянюку цiлком вiддаватися своїй роботi, улюбленiй справi, науковому росту. У 1982 р. вiн успiшно захистив докторську дисертацiю. Мене запросили вiдзначити цю подiю, i я був радий тепло поздоровити нашого соратника по спiльнiй роботi з МПЗЗ. Тодi не знав i не думав, що через десять з невеликим рокiв на Тамару Федорiвну чекає суворе випробування.

Анатолiй Iванович важко занедужав. Вона пiшла з роботи i сiм рокiв була поруч з чоловiком, роблячи все можливе i неможливе, щоб допомогти коханiй людинi. На великий жаль, хвороба виявилася невилiковною. Тамара Федорiвна залишилася без чоловiка, її опори, найближчої i дорогої людини. Вiддамо їй належне - вона вистояла...

1Iнститут кiбернетики АН Узбекистану був створений на базi Iнституту математики АН Узбекистану. Постанова про це була пiдписана в день сумно-знаменитого ташкентського землетрусу 26 квiтня 1965 р. Через тиждень пiсля землетрусу аспiрант приїхав до мене в Київ i, коли ввiйшов у мою квартиру, зi стелi мого кабiнету, майже на нас упала люстра, немов нагадуючи про страшну трагедiю в Ташкентi. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |