Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook14_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Радянський виклик.

Нарис про Олександра Васильовича Палагiна, складений з його оповiдань Задумавши написати нариси, я розраховував, що в пiдготовцi необхiдних матерiалiв менi допоможуть ветерани вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Спочатку з таким проханням звернувся до Олександра Васильовича Палагiна, заступника директора нашого iнституту. Уся дiяльнiсть О.В.Палагiна пройшла практично на моїх очах - молодий фахiвець вiддiлу керуючих машин, потiм швидко зростаючий вчений - кандидат, незабаром доктор наук, завiдувач однiєї з лабораторiй вiддiлу керуючих машин, пiзнiше - керiвник вiддiлу мiкропроцесорної технiки. Нарештi, професор член-кореспондент НАН України, заступник директора Iнституту кiбернетики iменi В.М. Глушкова НАН України, лауреат високих премiй, керiвник вiддiлення обчислювальної технiки i мiкроелектронiки (ранiше кiбернетичної технiки), що приклав поряд зi мною, максимум зусиль для формування наукової школи по проектуванню i застосуванню кiбернетичної технiки.

На додаток до вiдомих менi вiдомостей я розраховував одержати вiд нього фотографiї, матерiали, пов'язанi з його дiяльнiстю - копiю представлення його на звання члена-кореспондента НАН України1 (вiн був обраний ще в 1990 роцi) з точним формулюванням його заслуг, i хоча б два-три цiкавих епiзоди з нашої спiльної бiльш нiж 40-лiтньої роботи.

Вiдповiдь Олександра Васильовича здивувала i порадувала мене одночасно:

- Роки два назад, - як говорять пiд настрiй, - сказав вiн, - а життя складалося тодi не дуже просто, я написав серiю нарисiв про мої сiмейнi "коренi", про найбiльш пам'ятнi подiї, пов'язанi з моєю дiяльнiстю в Iнститутi кiбернетики, з поїздками в iншi органiзацiї, про близьких менi i тих, що запам'яталися за своїми дiловими i людськими якостями спiвробiтникiв. - I додав:

- Там i про Вас розказано. А Зiновiй Львович Рабинович, якого я вважаю своїм другим учителем, на моє прохання написав про себе сам. Ви можете познайомитися i використовувати цi матерiали. Вони поки просто лежать.

Як виявилося, нариси склали... понад сотнi сторiнок. Так ще до сотнi вiршiв - вони з'явилися не за один рiк, по рiзних приводах.

Ранiше я знав, що Олександр Васильович обдарований не малим талантом i не тiльки як учений. Знаменита пiсня Свєтлова "Вьется в тесной печурке огонь...", що я не раз чув у виконаннi О.В. Палагiна (на моє прохання) на зустрiчах, присвячених Великiй Вiтчизнянiй вiйнi, нагадувала менi багато чого i торкала до глибини душi. Було вiдомо, що вiн вiдрiзняється тонким розумiнням картин великих художникiв, я знав, що вiн знавець i аматор природи. Але нiяк не думав, що в нього ще лiтературний - i не малий - дар! Прочитавши переданi менi Олександром Васильовичем нариси, написанi бездоганним лiтературним складом з яскравими спалахами гумору, я побачив, що не змiг би написати так захоплююче. Вiддаю належне й об'єктивностi його власних оцiнок свого наукового внеску. Менi залишилося тiльки пiдiбрати його нариси чи фрагменти з них i матерiал для книги готовий. Так мiй нарис перетворився, власне кажучи, у серiю розповiдей О.В.Палагiна з невеликими скороченнями i моїми коментарями. I так перша розповiдь.

"Светлана"

...70-i, НВО "Светлана", бiльш точно Ленiнградське конструкторсько-технологiчне бюро названого об'єднання (ЛКТБ). Першi кроки в галузi вiтчизняної мiкропроцесорної технiки. Я вже досить досвiдчений учений, кандидат наук. Разом зi мною опинився талановитий хлопець Володя Iванов, що, ще будучи студентом-практикантом, показав себе в справi. У нас навiть опублiковано в якомусь збiрнику пара небезiнтересних робiт зi структурного синтезу автоматiв. От наш головний особовий склад, а точнiше група чи лабораторiя з вiддiлу керуючих машин Бориса Малиновського. Фактично ми, - Володя i я, - висадилися подiбно космонавтам на поверхнi iншої планети, що називалася ЛКТБ "Светлана". Для тих, хто не знає, повiдомляю, що назва прекрасного об'єднання вiдбулася не вiд iменi дружини чи родички першого директора, а самим прозаїчним образом: скорочена назва вiд словосполучення: "Световые лампы накаливания" - у свiй час основний продукт об'єднання. Джерела об'єднання лежать наприкiнцi XIX сторiччя в тютюновiй мануфактурi. На 100-й ювiлей "Светлани" у 1989, куди я був запрошений як почесний гiсть, можна було багато довiдатися про iсторiю цього унiкального об'єднання, що розташовано на проспектi його ж iменi. Наприклад, те що пiдприємець Якiв Айзваз десь на початку столiття придбав патент Олександра Лодигiна на виробництво винайдених останнiм ламп накалювання з металевою ниткою, що вперше були продемонстрованi свiту на Всесвiтнiй виставцi в Парижi в 1900 роцi.

Американцi спрацювали свiй перший 4-х розрядний мiкропроцесор Intel-4004, десь у 1974 р. Першi нашi мiкропроцесори в дослiдних зразках працювали вже в 1975 р. Але зi спiзнiлою гордiстю, незважаючи на американський прiоритет, помiчу, що це були вiдразу ж 8-розряднi мiкропроцесори, так ще з можливiстю конфiгурувати в багатопроцесорнi комплекси (системи), що набагато випередило представникiв напрямку традицiйних систем з масовим паралелiзмом. Але це так, щоб ледве прихвастнути, хоча нашi авторськi посвiдчення на винаходи того часу, а також вiдзиви американських професiоналiв в одному iз секретних джерел того часу високо оцiнили "росiйський виклик".

Я просто був шокований простотою i доброзичливiстю ленiнградцiв, починаючи з директора Вiктора Петровича Цвєтова, начальника вiддiлення Марка Гальперина, завiдувача вiддiлом Володимира Кузнєцова, мого улюбленця i приятеля на довгi роки Анатолiя Дряпака, так ще багатьох i багатьох колег i майбутнiх друзiв.

На вiдмiну вiд сучасних розробок чипiв, головною задачею тодi, у 70-i, було постаратися так структурувати загальну схему, щоб вона природно "накладалася" на розрядну сiтку, мала максимум функцiй, а головне, витримувала обмеження по ступеню iнтеграцiї на кристалi. Серед багатьох задач синтезу пристрою керування (керуючого автомата), видiлялася по iнтелектуальнiй трудомiсткостi задача кодування слова мiкрокоманди, що визначає безлiч функцiй (мiкрооперацiй), виконуваних одночасно в i-й момент часу в операцiйному пристрої, а в кiнцевому рахунку - обчислювальну потужнiсть процесора. Перша мiкро-ЕОМ, побудована на цьому сiмействi чипiв, була "Электроника С5-01". Далi пiшли iншi моделi i їхнi рiзновиди.

Конструювання чипа, як вiдомо, мiстить у собi ряд iтеративних процесiв, починаючи зi етапу логiчного синтезу i закiнчуючи топологiчним проектуванням. Топологiчна схема, якщо дивитися на неї пiд мiкроскопом, представляє щось начебто мудрої картини Пiкассо, де на вiдмiну вiд останньої не можна помiняти жодного штриха, не зачепивши механiзм її електронного еквiвалента. Мене завжди захоплювало умiння висококласного iнженера зiставляти складну електричну схему з ще бiльш складною за сприйняттям топологiчною схемою. Толя Дряпак був у цiй справi не просто асом, вiн був генiєм. При цьому вiн мiг тобi з найбiльшою точнiстю пiдрахувати швидкодiю розробленої схеми i до того ж вичавити з неї максимум можливого. До честi ленiнградцiв, у них на ЕОМ "БЭСМ-6" (гордiсть тодiшнього вiтчизняного комп'ютеробудування) були розробленi i буквально "вилизанi" прекраснi моделюючi програми, без яких пiдняти такої складностi розробку, а потiм увязати i погодити її з iншими компонентами комплексу було б не пiд силу самому генiальному конструктору.

А тепер про центральну фiгуру всiєї ленiнградської епохи. Перед цим для точностi iсторiї помiчу, що першим моїм колегою по першiй моделi "Электроники С5" з боку нашого iнституту був, як я вже помiтив, Володя Iванов. У свiй час я, якщо можна так виразитися, буквально вiдвоював його для науки i сьогоднi бачу, що не дарма. Лiдер вiд природи, вiн багато в чому вирiс i перетворився в прекрасного керiвника однiєї з науково-виробничих органiзацiй Києва.

Працювати з ним було цiкаво, рiшення на гранi евристики i "iнтуїтивних формалiзмiв", певний критерiй глобальних гармонiй, постiйний пошук нових варiантiв рiшень. Сьогоднiшнi надзвичайно генiальнi рiшення - завтра вже простi виробу. I все-таки, незалежно вiд обставин - швидкi i стiйкi рiшення - стиль роботи, нав'язаний, мабуть, самими обставинами. Нашi вiдрядження були короткостроковими - не бiльше двох тижнiв, Пiдготовчий етап - вдома, у Києвi, - це постiйна i безупинна робота мозку, нацiлена на пошук бiльш архiтектурно-структурних, нiж iнженерно-технiчних рiшень. Останнi можна було уточнити i перевiрити на мiсцi, у дiалозi зi схемотехнiками, топологами, математиками, програмiстами. Адже основна група розроблювачiв знаходилася в Ленiнградi. У результатi виник дуже своєрiдний, але працездатний тандем. Iнодi приїжджаючи черговий раз у вiдрядження, ми зiштовхувалися iз ситуацiєю, коли мiсцевi колеги, дуже розумнi i досвiдченi, хоча часом просто амбiцiйнi, пропонували свої варiанти. Починалася дискусiя, що iнодi доходить до з'ясування вiдносин, але найчастiше корисна "в iнтересах справи", говорячи мовою газетних звiтiв. Все-таки в областi архiтектурно-структурної органiзацiї мiкропроцесорiв i систем мiкропрограмного керування глушковська школа була на незаперечно бiльшiй висотi. Мiсцеве начальство (Марко Гальперин i Володимир Кузнєцов) уважно вислуховували нашi розбирання, в образу нас не давали i частiше вiддавали перевагу нашим пропозицiям. Хоча з нашої сторони вистачало великих i малих грiшкiв - усе-таки позначалася рiзниця режимiв роботи наших органiзацiй: вони працювали пiд досить твердим планом мiнiстерських тим i "рубежiв", ми частенько виглядали такими важними корифеями великої науки . Усе врiвноважувала i ставила на свої мiсця людина, що користувалася в нас необмеженою репутацiєю - розроблювач вiд бога - Толя Дряпак, дивно гармонiчна особистiсть. Крiм чисто професiйних якостей, вiн виявився власником ще маси яскравих талантiв, достоїнств i людських якостей. Саме головне з них було цiлiсне сприйняття життя, як гармонiчної i досконалої системи, яку не можна псувати дрiб'язками. Якщо в п'ятницю на роботi що-небудь не клеїлося i якщо воно так i не склеювалося до самої ночi, це зовсiм не означало, що ми (а це Толя, Володя, я й iнодi Iра - майбутня дружина Толi) в суботню ранкову зорю не вiдправлялися в заповiтнi мiсця на Карельський перешийок, у країну нескiнченних озер з найчистiшою прозорою водою i не проводили там у наметi двi доби.

У понедiлок знову включалися в гонку за лiдером. Треба було встигнути по максимуму до наступного командировочного циклу. Утомлювалися по-звiрячому, зате результати надихали. Це потiм Зеленоград став кремнiєвою долиною країни. Пiд час нашого перебування "Светлана" переживала не самий гiрший перiод своєї бiографiї, а може i кращий. Приїжджали Держкомiсiї, проходили приймально-здавальнi iспити "красивих" робiт.

Пам'ятаю приїзд В.М.Глушкова. Для мене це було особливою подiєю, як звiтний концерт у музикантiв перед професiоналами. Була спроба одержати Держпремiю СРСР за сiмейство "Электроника С5", невдала. Але це нiкого не смутило. Були новi плани i новi розробки. Моя гордiсть - розробка мiкропроцесора для моделi мiкро-ЕОМ "Электроника С5-21". Це однокристальний 16-розрядний емулюючий мiкропроцесор. У ньому була реалiзована iдея ЕОМ iз гнучкою архiтектурою - це моя слабiсть до сьогоднiшнiх днiв. Iзюминка складалася в створеннi двох взаємодiючих систем мiкропрограмного керування, одна з яких була ядром загальної системи, а друга використовувала це ядро як бiблiотеку мiкрокоманд, а сама експлуатувала загальне поле пам'ятi. Мною був знайдений механiзм взаємодiї цих двох нещасливих систем керування. I вiн виявився таким простим i витонченим, що на наступний ранок спецiально перевiряли рiшення на вошивiсть, - чи не помилилися ми в станi ейфорiї. Слава Богу, усе виявилося ОК. Потiм ця iдея була повторена американцями в моделi NCR-32.

"Электроника С5-21" - один з лейтмотивiв моєї докторської симфонiї. Толя свiй талмуд устиг написати, але так i не захистив: перебудови, переоцiнки, час i т.д. Вона, його дисертацiя, тяжким вантажем лягла на мою совiсть - адже мiг же сильнiше штовхнути нечестолюбного Толю в одне мiсце.

На останнi роботи замiсть Володi прийшов на пiдмогу Саша Кургаєв, що виявився майстром заявок на винахiд. I пiзнiше всю автоматну тематику пiдкорив своїй розробцi знанняорiєнтованого процесора. Як у нього це вийшло - незабаром довiдаємося на захистi."

* * * До оцiнок О.В.Палагiна його внеску у вiтчизняну мiкроелектронiку додам, що мiкро-ЕОМ "Электроника С5-01" стала першим у колишньому Союзi мiкрокомп'ютером широкого призначення - щось начебто керуючої машини широкого призначення "Днепр", тiльки в мiкроелектронному виконаннi.

Варто сказати i те, що О.В.Палагiн пiсля успiшної розробки "Электроника С5-21" уже продумував структуру й архiтектуру нового мiкрокомп'ютера "Электроника С5-31", коли Мiнiстерство електронної промисловостi (МЕП) круто змiнило профiль Ленiнградського ЛКТБ, i задум О.В.Палагiна розробити ще бiльш досконалий, що перевершував кращi зразки мiкрокомп'ютерiв за рубежем, завис у повiтрi.

* * * Навiвши нарис О.В.Палагiна про участь у розробках вiтчизняної мiкропроцесорної технiки, яка зароджувалася, я забiг вперед i хочу вiдзначити, що першими роботами О.В.Палагiна, виконаними у вiддiлi керуючих машин, була його участь у розробцi системи аеродинамiчних випробувань корпусiв ракет (на базi ЕОМ "Днепр"), а пiзнiше - участь у створеннi пристрою зв'язку з об'єктом "Днепр-22" (головний конструктор В.М.Єгипко) для керуючої системи "Днепр-2".

Про те, як виконувалася перша робота написав сам Олександре Васильович Палагiн у нарисi "Подлипки". У ньому є не тiльки "виробничi подвиги" молодого iнженера, але i те, що не менш цiкаво - спогади про виробничу i побутову атмосферу того часу. Тому я приводжу цей нарис майже без скорочень.

"Подлипки"

Це було давним-давно, "коли ми були молодими". Хто ми? Я, мої друзi, колеги i близькi, мiй iнститут (наш iнститут?), нi, все-таки мiй - я йому жодного разу не змiнив, уже видно, i не змiню.

Початок 60-х. Уже стоїть пiд "паром" перша КМШП - керуюча машина широкого призначення або "Днепр" - дiтище мого вчителя i колеги Бориса Малиновського (недавно був на його 80-лiтньому ювiлеї, сто рокiв йому здраствувати!), тодi завiдуючим найбiльшим вiддiлом в iнститутi - вiддiлом керуючих машин, що iснує пiд тiєю же назвою i понинi. Одна з груп цього ж вiддiлу, тiльки що зайнята разом з iншими закiнченням робiт i здачею Державнiй комiсiї перших зразкiв КМШП "Днепр", через зовсiм невеликий промiжок часу, вiдправилася в Корольовську фiрму - п/я 989, в Пiдмосков'я, у маленьке мiстечко, що залiзницею в 40-50-хвилинах вiд Ярославського вокзалу на електричцi, з лiтньою запашною назвою Подлипки.

А починалося все, принаймнi, для мене i моїх однокашникiв - випускникiв КПI, ще ранiше, коли ледве не половина випуску двох перших з обчислювальної технiки груп - виявилася всякими долями, бiльшiсть за розподiлом, у тодi ще не ордена Ленiна iменi академiка В.М.Глушкова Iнститутi кiбернетики Академiї наук України, а в Обчислювальному центрi АН УРСР, очолюваному молодим, блискучим директором В.М.Глушковим, зовсiм ще i не академiком, не Героєм Соцпрацi i не лауреатом Ленiнської й iнших премiй. Слава Богу, про нього написано вже багато книг, що дають уявлення про цю генiальну фiгуру, може бути, менше нiж хотiлося б у планi природи генiя i чарiвностi його людської особистостi.

Менi не дадуть збрехати, група наша була дуже сильна. Сьогоднi, через сорок з лишком рокiв, я можу це з задоволенням пiдтвердити.

Тодi ж у 60-i крiм непiдробного ентузiазму i близького до нуля життєвого i професiйного досвiду в нас було хiба що велике бажання працювати i робити подвиги, до чого нас i призивала наша Батькiвщина в особi втiлюючої її iнтелектуально-енергетичний потенцiал Компартiя. Подивився при цих словах у дзеркало й уловив на обличчi ледь помiтну iронiю. В iнших вона, думаю, ширше i бiльш зубаста. Упевнений також, що є i такi, у яких вона (iронiя) вiдсутня взагалi. Усiх, тих та iнших, заздалегiдь попередимо, я поважаю, а багатьох продовжую любити своєю тихою, що не докучає нiкому, любов'ю; повiрте, чим довше, тим сильнiше. Парочку етюдiв, присвячених нашим "подвигам" i... деяким однокашникам, що пiдтверджують цi слова, я постараюся накидати.

Отже, група, очолювана Володимиром Єгипко, провiдним (чи старшим) iнженером вiддiлу (тодi цi посади для мене були порiвняннi по сьогоднiшнiх мiрках зi званнями академiка чи Президента країни) готувалася до вiдправлення на об'єкт, по-моєму для якихось аеродинамiчних експериментiв, зв'язаних з розробкою корпусiв ракет. Можу помилитися в складi групи i функцiй кожного: але за "арифметику" вiдповiдав Валера Александров (уже немає його сьогоднi серед нас). Крiм блокiв керування i пам'ятi до складу комплексу входив ще блок пристрою зв'язку з об'єктом ("УСО", по-моєму, першiсть абревiатури належить Володимировi).

Десь у "УСО" розмiщався блок, за який я нiс персональну вiдповiдальнiсть, а до нього добавка у виглядi пристрою для креслення графiкiв по командах вiд "Днепр" - моє дiтище. Система керування кроковими двигунами, у ньому була покупним компонентом (не пам'ятаю якого заводу). Напiвпровiдникова технiка була в 60-i не настiльки досконалою, i деякi вузли виходили з ладу досить часто. Робота в Подлипках продовжувалася, менi пам'ятається, не один рiк, i турбот з цiєю горе-технiкою було предосить. Один раз несправний вузол необхiдно було вiдремонтувати, а я саме вiдбував у цей вечiр додому, у Київ до коханої дружини (щасливi молодята) i для прискорення справ вирiшив узяти його iз собою, благо це була парочка невеликого розмiру друкованих плат, кожна легко розмiщалася в кишенi мого нового сiрого модно зшитого пальто, у якому добре були пiдкресленi груди i плечi. От цi моднi деталi i стали причиною цiлої iсторiї, про яку ще довго згадували i наша команда i заводчани... Тому що несправних плат було двi, одну я поклав до себе в кишеню, iншу узяв Володя. Йдемо через прохiдну. Вiн спокiйно собi так проходить, а мене вахтерка - цап:

А що це в тебе в кишенi?

Так нiчого, це так, комiрка (тодi друкованi плати в пристроях "Днепр" називалися комiрками).

Що ще за комiрка? А ну, покажи.

Така собi далекоглядна тiтка в кабiнцi за обов'язком служби бере гвинтiвку наперерiз i конвоює мене до начальника охорони. Я довго не мiг йому пояснити, що це не приймач (там, дiйсно, стирчали транзистори, якщо правильно пам'ятаю П25). Загалом, акт, протокол, але додому вiдпустили. Скорiше б додому. Молодiсть горить вогнем прощань, чекань i, звичайно, далеких дорiг. Я не дуже давно женився i коли ж їхав у вiдрядження, завжди з дружиною щось траплялося; очевидно, такий синдром спрацьовував. Загалом, моє життя поза будинком схоже на сидiння на вершинi вулкана в чеканнi: от-от зараз трусне .

Може, у який iз приїздiв нам з готелем i не везло, але, як правило, магiчна телеграма в Керування справами АН СРСР: "Москва. Наука. Бєляєву" казковим чином гарантувала нам незмiнний i рiдний готель "Якiр", що на вулицi Горького, якщо не забув, десь мiж Великою Грузинською i площею Маяковського. В однойменному ресторанi не першому поверсi ми частенько коротали час i скромнi командировочнi, проїдаючи їх не без приємних i урочистих випадкiв.

Пiсля того випадку з "комiркою" мене в бюро пропускiв у черговий командировочний вiзит зустрiли люб'язно, але... не пропустили. Були турботи, додання вчинку героїчного пiдтексту - переживав за справу! (а на який фiг, дiйсно, менi було поспiшати забирати цю нещасну "комiрку", поспiшаючи до вечiрнього потяга?).

Саме смiшне, що iсторiя на цьому не закiнчилася. Пустити мене пустили, але комiрки на мiсцi не виявилося, вона перебувала в сейфi начальника I вiддiлу, що вiдрежисував розв'язку на свiй манер.

Завiдувач вiддiлом, у якому ми робили щоденнi подвиги, боявся йти до цього самого начальника, щоб не отримати зайвого стягнення. А нам треба ж було продовжувати роботу. I отут у справу вступив нiчим не примiтний колега з того ж вiддiлу, до речi, я був керiвником його дипломного проекту. Слава Г. Вiн узяв на себе роль мого захисника i ми разом пiшли до начальника, що комiрку усе-таки вiддав, пригрозивши, якщо що-небудь таке трапиться, наступного разу, "зiпсувати мою бiографiю".

...Ну, загалом, працювали ми часто до пiзньої ночi, точнiше, до вiдходу останньої електрички i частенько поверталися в готель опiвночi.

Вихiднi у вiдрядженнi особливо складнi, коли грошi витiкають, i ти на мiлинi. По тим порядкам максимальний термiн вiдрядження (на вiдповiдальних об'єктах) був близько мiсяця i дозволялося продовжувати його за заявою на iм'я того ж Бєляєва з керування справами АН СРСР ще на 10 днiв. Саме смiшне, що система (та система!) функцiонувала як годинник, i командировочнi на додатковий термiн виплачували як годинник. Походи на Центральний телеграф були подвiйно приємнi: звiсточка у вiконцi "До запитання" i можливий переказ. З цього приводу з давнiх часiв ходив анекдот про зневiреного командировочного, котрий довбав телеграмами свою бухгалтерiю з проханням вислати грошi. Остання була такого змiсту: "Вашу матiр виселяють з готелю".

Оцiнiть силу телеграфного стилю.

Побродивши по московських вулицях, поверталися в "Якiр"... Це вже потiм з'явилися два висотних корпуси бiля площi, що на метро "Жовтнева". Це був уже iнший час."

* * * Беручи участь у наступнiй роботi з конструювання "Днепр-22", О.В.Палагiн одержав чималий досвiд, що дозволив йому активно брати участь у наступному, дуже значимому для вiддiлу керуючих машин, дослiдженнi зi створення й випробування на реальному об'єктi цифрового регулятора, побудованого на основi феритної пам'ятi. Велику участь у цiй роботi також прийняв Юрiй Сергiйович Яковлев i ряд iнших спiвробiтникiв. Iдея створення простого i надiйного багатоканального цифрового регулятора виникла в мене слiдом за розробкою КМШП "Днепр". Алгоритм цифрового регулювання був вiдпрацьований I.А.Яновичем та О.В.Палагiним i випробуваний на нашому гiбридному комплексi. За розробку спецiалiзованої феритної пам'ятi, у яку включили операцiї, що реалiзують цифрове регулювання, узявся Ю.С.Яковлев. У цей час до мене з проханням вступити до аспiрантури звернувся iнженер Ново-Куйбишевського нафтопереробного заводу А.П.Наумчук. Його теж зацiкавила iдея використання простих цифрових пристроїв для регулювання процесiв переробки нафти. Вiн спробував порiвняти вартiсть аналогових i цифрових (багатоканальних) засобiв регулювання й одержав дуже цiкавi результати.

У пiдсумку спiльними зусиллями був розроблений i встановлений на однiй з установок нафтоперегiнного заводу макет цифрового регулятора. Випробування макета, дуже успiшно провели О.В.Палагiн, Ю.С.Яковлев, А.П.Наумчук i спiвробiтниця заводу Н.П.Ушатинська. Нашi сподiвання виправдалися. На третiй конференцiї IФАК-IФIП по застосуванню комп'ютерiв у Хельсiнкi (2-5 червня 1971 р.) була опублiкована доповiдь "Малий цифровий комп'ютер, орiєнтований на пряме цифрове керування технологiчних процесiв" (Б.М.Малиновський, О.В.Палагiн, Ю.С.Яковлев, А.П.Наумчук, Н.П.Ушатинська).

Але знову повертаюся до О.В.Палагiна, до його нарисiв, точнiше ще до одного нарису - "Моя кiбернетика". У ньому сказано про першi роки роботи вiддiлу керуючих машин, про роль В.М.Глушкова в створеннi творчої атмосфери в Iнститутi кiбернетики, про руйнiвнi наслiдки "перебудови", i ... про мене. Точнiше про нас обох, О.В.Палагiна i мене, що працюють плiч-о-плiч при виконаннi комплексу робiт з переозброєння на мiкропроцесорну технiку цiлої могутньої промислової галузi - засобiв зв'язку. Спочатку я не хотiв помiщати матерiал про себе, але потiм вирiшив, що залишу - про мене як вченого i людину крiм офiцiйних характеристик, ще нiхто не писав, - цiкаво знати погляд на мене "з боку".

"Моя кiбернетика"

...Вiддiл керуючих машин був найбiльшим i представницьким в Iнститутi, у його надрах згодом народилося багато цiкавих вiддiлiв i напрямкiв (у тому числi, i мiй - "Мiкропроцесорної технiки"). Розподiл по таких базових напрямках i вiддiленнях, як математична кiбернетика, автоматизованi системи керування, обчислювальна (кiбернетична) технiка й iн. вiдбулося значно пiзнiше, у серединi 60-х рокiв. З'явилися також напрямки бiомедичної кiбернетики.

ОЦ2 нараховував тодi пару-трiйку сотень спiвробiтникiв. З будiвництвом нового корпусу по проспекту Науки, а потiм Кiбцентра в Теремках йшло могутнє зростання i укрупнення базових напрямкiв. Iдея В.М.Глушкова охопити всi галузi нової перспективної науки - кiбернетики була одночасно i фантастичною i реальною.

У всякому разi, генiй Глушкова приземляв i втiлював у реальнiсть усi самi смiливi мрiї. Про це вже багато i сильно сказано3.Але як блищали очi в слухачiв, коли у величезному переповненому залi пiсля чергового закордонного вiдрядження вiн iз захватом розповiдав про побачене i почуте, а потiм забував про те, з чого почав i на наших очах народжувалася блискуча iмпровiзацiя, що нагадує процес мозкового штурму, виявляється, зовсiм не наодинцi, а разом з численною аудиторiєю, скажемо, не самих посереднiх, а точно, що молодих i гарячих спiвробiтникiв, що слухали кожне його слово, i вже потiм, розходячись, продовжували обговорювати i розвивати почуте, кожен на свiй манер, спираючись на свої апрiорнi знання. Це дорогого коштувало. Тут виявлялося те, що називається колективною творчiстю, усiх пронизував загальний iнтелектуально-енергетичний заряд, якого вистачало надовго, а для багатьох було опорною крапкою самостiйної наукової дiяльностi. Сама блискуча, старанно пiдготовлена учена рада з його квадратним регламентом i зарегульованiстю, не дає такого результату i такого пiдйому творчих сил великого колективу. Тiльки в такi митi починаєш розумiти, що Iнститут - це велика багатомiрна, але жива iстота, така багатолика творча особистiсть, що вiдбиває й одночасно доповнює особистiсть лiдера. Шкода, що в рамках тiєї ж кiбернетики недостатньо придiлялося уваги питанням колективної творчостi i колективної психологiї.

Сьогоднi цi проблеми особливо важливi для нашого виживання в науцi, та й не тiльки. Шкода, що крихи минулого досвiду загубленi безповоротно. Сьогоднi потихеньку в нiшi iнновацiйних проблем i парадигм ми робимо невеликi експерименти по оволодiнню цим мистецтвом, а головне, прагнемо створити деяку мегасистему, що генерує лавиноподiбний процес iнновацiйної творчостi на базi живих iдей, вiдомих формалiзмiв i стандартiв, механiзму зворотного зв'язку. От би де Вiктор Михайлович змiг би оцiнити перспективи, а головне, багато чого пiдказати - з його неперевершеною iнтуїцiєю i польотом думки!

Перша площадка Iнституту на Лисiй горi - саме прекрасне мiсце проживання кiбернетикiв пiсля Феофанiї. Поруч - Голосiївський лiс iз прекрасними озерами, улiтку - санаторний режим iз променадом. Навiть у їдальню (студентську вiд сiльгоспакадемiї) шлях лежав по лiсовiй стежцi, потiм її заасфальтували. У дворi влiтку пiд час обiдньої перерви - обов'язковi волейбольнi баталiї, що збирали масу болiльникiв. Клич: "Молодцi - бернардовцi!" - це спогади про славнi перемоги представникiв вiддiлу економiчної кiбернетики Бернардо де ла Рiо.

...Ще хлопчиськами-студентами ми ввiйшли в наш майбутнiй храм науки i з безмежним юнацьким захопленням i великою професiйною гордiстю за покладену на нас вiдповiдальну мiсiю примкнули до другого поколiння комп'ютеробудiвникiв, що нерозривно стулялося з першою плеядою самих справжнiх пiонерiв кiбернетики, тих, хто безпосередньо своїми руками будував першу в континентальнiй Європi електронну обчислювальну машину "МЭСМ", працюючи пiд керiвництвом її основоположника i творця - академiка С.О.Лебедєва, чиє сторiччя недавно урочисто вiдзначалося в Нацiональних академiях України i Росiї. Це зараз, через пiввiку пiсля iсторичних подiй, навряд чи багатьом пощастить наживо поспiлкуватися з пiонерами цiєї iсторiї, що стали сьогоднi славними ветеранами, до їхньої честi сказати, якi стоять "на бойовому посту". У число щасливчикiв потрапив i я, власник не цiлком заслужених радостi i честi не тiльки спiлкуватися з ними, але i пропрацювати рука об руку сорок iз зайвим рокiв. А ще нас поєднує всiх разом приналежнiсть до епохи, у перiод якої кiбернетика пройшла славний шлях вiд представницi "лженауки" до всюдисущої сучасної iнформатики, що перевернула всi уявлення про спокiйне i безтурботне життя i яка являє сьогоднi основу розвитку усiх без винятку високих технологiй i людської цивiлiзацiї в цiлому.

З яким пiдйомом i творчим ентузiазмом наприкiнцi 80-х ми ринулися на штурм грандiозної, за тим часом, мiцностi - розробцi загальної концепцiї й основ Програми iнформатизацiї СРСР! Згодом результати роботи були зорiєнтованi на iншу державу, теж нашу, але не таку могутню i велику. Творчого запалу при цьому не додалося, а скепсису, - навпаки, i, на жаль, дуже загостреного. Програма iнформатизацiї України, як i її наука, залишилися сиротою. Багато державних мужiв - деякi з них навiть умiють спритно користатися мишкою i клавiатурою - стiйко поверненi спиною, а точнiше сказати, - задом до проблеми iнформатизацiї. Залишаючись твердо на основах посткомунiстичного наївного матерiалiзму, вони твердо переконанi, що наш шлях у свiтле, тепер уже капiталiстичне майбутнє, лежить усе-таки через безнадiйний пiдйом уже до кiнця загубленого сiльського господарства i вугiльної галузi. А що стосується так званої iнформатизацiї, то вона в їх уявленнi зводиться до мобiльного телефону в правiй кишенi офiсного пiджака i сучасного комп'ютера на столi в секретарки, як не дуже дорогому доповненню до її струнких колiнок i пружного бюсту, такому ж атрибуту сучасної приймальнi поважаючого себе чиновника, яким недавно було скромне погруддя великого вождя революцiї. I якi би технiко-економiчнi об_рунтування актуальностi i перспективностi iнформатизацiї не складали яйцеголовi розумники, державного патрiота вiд влади всiєю цiєю премудрiстю не проймеш. Навiть прийнятий парламентом закон про Програму iнформатизацiї мало що "просунув": Програма боязливо спрямовується в одну сторону, бюджетнi грошi, якi видiляються на iнформатизацiю, - в iншу. Запитаєте: - Як це? - Довго пояснювати. Який-небудь свiтлолисий задумливо-пузатий пан з вiдповiдної комiсiї Кабмiну вам усе докладно об_рунтує: "де думка сильна - там справа повна сили". Пишiть далi свої об_рунтування, добродiї вченi-кiбернетики...

Що ми усе про погане та про погане Зроблю третю спробу розповiсти про гарних людей, своїх старших колегах, з якими дотепер разом їмо кашу з одного казанка. I скiльки за цей час з'їдено, не тiльки кашi, але i солi.

Не претендую на роль кращого учня, але глибоку вдячнiсть до свого вчителя подiляти нi з ким не збираюся. Чому дотепер заздрю, дивлячись на Бориса Миколайовича Малиновського, так це невичерпнiй життєвiй енергiї, що вiн несе iз собою й у собi, як дорогоцiнний дарунок природи, енергiї безустанної боротьби i творчих дерзань. Сухорлявий i завжди пiдтягнутий, вiн не збирається пiддаватися нi пресу часу, нi сiростi буднiв. Сувора школа вiйни, описана їм у книзi "Шлях солдата", загартувала його, не огрубiвши душi i характеру, залишивши на подив цнотливим. Без прикрас i сумнiвних епiтетiв у нiй iз хронологiчною докладнiстю викладенi подiї вiйськових рокiв, безпосереднiм учасником яких вiн був: труднощi i негоди вiйськових дорiг, бiль втрат i поразок, уроки вiйськового буття, страхи i сумнiви, щирiсть солдатської дружби, деталi масштабного полотна великої битви, живi епiзоди щоденної боротьби i кровi. Нарештi, радiсть перемоги й усвiдомлення її щирої цiни через розрахунки не по статистичним даним, а по кривавим рубцям у власних душi i тiлi. Людина, що пройшла смертельними дорогами вiйни, забути їх не в змозi до кiнця своїх днiв: вони будоражать спогадами i незагойними ранами, затверджуючи, в остаточному пiдсумку, твердi життєвi позицiї, критерiї добра i зла, прагнення до миру i любов до рiдної землi.

Простота i людянiсть у сполученнi з талантом i цiлеспрямованiстю були i залишаються заставою багатьох великих i малих перемог i здiйснень, яких вiн досяг, зiбравши навколо себе i надихаючи своїм прикладом когорту однодумцiв-ентузiастiв, пiдготувавши вдячну армiю вихованцiв, чиї справи i таланти є безумовний результат його дбайливого ставлення до молодих продовжувачiв справи, якiй вiн присвятив своє життя.

Важко бути першим, для цього потрiбнi особливi талант i натхнення. Багато пiонерських розробок залишилося в минулому, але найбiльш яркою i зухвалою, - створення на початку 60-х керуючої машини широкого призначення (КМШП), що одержала пiзнiше назву "Днепр". Зухвалої тому, що це була перша в країнi напiвпровiдникова ЕОМ (у її основу були покладенi так званi потенцiйно-iмпульснi транзисторнi елементи i пам'ять на магнiтних сердечниках), призначена до того ж для рiшення складних i вiдповiдальних технологiчних задач.

Одним з шумних у свiй час втiленням було використання її для керування бесемерiвським конвертором. Керування реальним металургiйним процесом у постановочних експериментах здiйснювалося, до того ж, на вiдстанi (Київ - Днiпродзержинськ), що породило ряд фантастичних мiфiв, створивши машинi i її автору блискучу репутацiю, у тому числi й у вiйськово-промисловому комплексi. Недарма, вона згодом багато рокiв прослужила в Центрi керування космiчними польотами.

Народження пiдприємства комп'ютеробудування в Києвi - це ще одне з досягнень радянської промисловостi, початок якому було покладено появою КМШП "Днепр". Можна лише догадуватися, скiльки самовiдданої працi i безсонних ночей зажадала ця розробка вiд колективу i його командира. Першi системи автоматизацiї в рiзних галузях промисловостi та наукових дослiджень - це також результат його подвижницької дiяльностi, метою якої було забезпечити високий рiвень перших упроваджень машини. За пiонерськими пiшли масовi впровадження комп'ютера в масштабах великого i неосяжного Союзу, що принесли славу автору, Iнституту кiбернетики, Українськiй академiї наук. Саме з цих робiт почався трудовий шлях кращих моїх однокашникiв.

Багато iнших епiзодiв, великих i малих, записано в пам'ятi у виглядi яскравих картинок i звичайних чорно-бiлих зображень, однак, не все так просто удається витягти "на свiт божий". Приходять на розум невеликi "клiпи" зi спiльного "героїчного минулого". Наприклад, поїздки до Москви, пов'язанi в основному з трьома великими п'ятилiтнiми Програмами спiльних робiт Української академiї наук з Мiнiстерством промисловостi засобiв зв'язку (МПЗЗ). До речi, Програма дуже примiтна не тiльки своїми гiгантськими масштабами, - мова йшла про загальну комп'ютеризацiю пiдприємств МПЗЗ на основi засобiв мiкропроцесорної технiки, - але також багатопрофiльнiстю i високим статусом. Ветерани iнституту пам'ятають про комплекс нетривiальних за науковими мiрками робiт, що ретельно органiзовувалися i виконувалися, а головне, - зацiкавлено пiдтримувалися замовником. Нестандартнi прийоми, спiльнi творчi колективи, так званi галузевi лабораторiї - от слабкi штрихи до опису iнновацiйних пiдходiв до рiшення поставлених проблем. Начальником першої такої галузевої лабораторiї в 70 - 80-i роки став i я, а базовим пiдприємством - знамените у свiй час науково-виробниче об'єднання iм. С.П.Корольова, з керiвництвом якого нас поєднували довгi роки щирої симпатiї i взаєморозумiння. "Iнших уже немає ...", але пам'ять дбайливо зберiгає теплi почуття до людей, з якими пов'язувала не тiльки спiльна робота, але i спiльнi погляди на життя, спiльнi друзi. Одного з них, Анатолiя Iвановича Слободянюка особливо видiляю в силу особливих взаємних прихильностей i симпатiй. Ми, дiйсно, були тiсно зв'язанi вiдповiдальнiстю за спiльнi роботи, але не тiльки. Були й iншi бiльш тiснi зв'язки: саме в моїй лабораторiї працювала дружина Анатолiя, Тамара Федорiвна Слободянюк, давнiй друг i колега по роботi, згодом мiй беззмiнний заступник по вiддiлу. Але це - окрема тема ...

Я всього-на-всього хотiв описати характер робiт того перiоду часу, їхня грандiознiсть i масштабнiсть.

Отож: сказати, що вiдрядження в Москву були частими, виходить, нiчого не сказати. Раз на тиждень - середнiй iнтервал. Не один раз ми опинялися з Б.М. (Б.М.Малиновський) в одному купе швидкого поїзда "Київ - Москва", а потiм освоювали коридори Мiнiстерства, просто чи непросто вирiшуючи у вiдповiдних управлiннях безлiч питань, в основному, органiзацiйного i матерiально-фiнансового характеру. Досить сказати, що Мiнiстерство "дiлилося" з нами не тiльки своїми грошима i "штатними одиницями", але i квартирами для спiвробiтникiв галузевих лабораторiй. Потрiбно було подивитися як Борис Миколайович спiлкувався з чиновниками рiзного рiвня, з яким достоїнством тримався i наскiльки результативними були цi нашi походи. Деякi спiвробiтники галузi не без його пiдтримки захистили дисертацiї i одержали путiвку у велику науку. Це в нього особливо добре виходило, знаю по особистому досвiду захисту як кандидатської, так i докторської дисертацiй. Вiн мав здiбностi вибрати опонентiв самим iдеальним чином, а це, як знають професiйно присвяченi в передзахiснi процеси, - справа дуже важлива. Не в меншому ступенi важлива i моральна його пiдтримка як перед захистом, так i в ходi самого захисту, - це, скажу вам, особливий дарунок.

Зовсiм не наукового характеру асоцiацiї в епiзодi нашої поїздки в НДР, у Нацiональну академiю наук. Приймали нас тепло i привiтно: вiдносини в тi роки в нас з нiмецькими колегами були самими дружнiми, та й загальнi науковi iнтереси взагалi чимало зближають людей. Одна проблема - у мiсцевiй академiчнiй їдальнi не було справжнього хлiба i першого блюда, будь то борщ, суп, чи розсольник що там ще ... Зате все iнше було на висотi.

Культпоходи, виставки, музеї - усе це було, як звичайно, але десь уже наприкiнцi нашого перебування Борис Миколайович, звертаючись до мене, запитує:

- Я домовився про поїздку за мiсто до меморiального комплексу, поїдете? Я охоче погодився, тим бiльше, нiколи там не був, тiльки на пiслявоєнних листiвках бачив знаменитий монумент, що зображує радянського солдата з дiвчинкою на руках. Величезний комплекс iз сотнею меморiальних табличок з безлiччю прiзвищ загиблих солдатiв-визволителiв вiд фашизму, величезна територiя, на якiй вiн споруджений викликало незгладиме враження. Про свої почуття нiчого не скажу, а одного погляду на Бориса Миколайовича було досить, щоб зрозумiти, що вiн переживав у тi хвилини: це i спогади, що нахлинули, про суворi подiї обпалених вогнем вiйни юних рокiв, про товаришiв, якi безповоротно пiшли, а головне - образ улюбленого брата-танкiста, що не повернувся з вiйни, найдорожчої дотепер людини, пам'ять про якого вiн тремтливо пронiс через усе своє життя. Це чи не приклад для наслiдування, урок моральностi для сучасної молодої людини XXI столiття.

Сьогодення - це "мить мiж минулим i майбутнiм" - як спiвається в пiснi. Але одночасно - це i мiсток з першого в останнє.

Як можна будувати майбутнє, не знаючи своєї iсторiї, - це слова мого вчителя?! А хто може точнiше i неупереджено її описати, як безпосереднiй учасник подiй. Саме цьому присвячує Борис Миколайович свiй талант останнiм часом. Одна за iншою з пiд його пера з'являються чудовi книги про життєвий шлях видатних вiтчизняних вчених i конструкторiв, що стояли бiля витокiв вiтчизняної обчислювальної технiки, кiбернетики. Одна назва чого стоїть: "Iсторiя обчислювальної технiки в особах". I дiйсно, у нашiй уявi народжуються колоритнi фiгури першопрохiдникiв комп'ютерної епохи, що принесли заслужену славу нашiй науцi, а автору цих книг ще i славу неабиякого лiтератора, що вiдкрився трохи ранiше в книгах про вiйну. Iнодi виникає просте i природне запитання: вiдкiля такий дiапазон, стiльки невичерпного ентузiазму? Звичайно, це результат характеру, тобто продукт, так скажемо, спадково-генетичного походження i самовиховання. Але, мабуть, спрацьовує й iнше - велика школа вiйськових iспитiв, що загартувала характер i навчила переборювати перешкоди i домагатися поставленої мети.

За сказаним, на великий жаль, слабко проглядається жива колоритна фiгура описаного персонажа з його звичками, особливостями характеру, манерою поводження i спiлкування, ну що ж, - не дано. Професiйний лiтератор змiг би все це яскраво описати, не забувши конкретно-побутовi деталi, наприклад, мова жестiв, характерних для публiчних виступiв, швидка цiлеспрямована хода i стрiмкий пiдйом по сходам, мистецтво винаходу технiчних термiнiв, наприклад, "iнтелектронiка", "кiбернетична технiка", "телематика" (задовго до офiцiйної появи останнього), а головне, - простота i доброзичливiсть у спiлкуваннi з навколишнiми. Звичайно, не залишилася без уваги його славна родина: дружина, два сини i дочка, а також представники наступного поколiння. Iнша несподiвана грань його таланту, цiлком проявилася в органiзованому їм клубi цiкавих зустрiчей у Київському будинку вчених, що на Володимирськiй, 45А."

* * * У розмiщеному фрагментi нарису "Моя кiбернетика" О.В.Палагiн коротко розповiв про спiльнi роботи з Мiнiстерством промисловостi засобiв зв'язку СРСР, виконаних вiддiлом керуючих машин, i в першу чергу його лабораторiєю. Необхiдно сказати, що в цiй роботi тiєю чи iншою мiрою брали участь i iншi вiддiли сектора кiбернетичної технiки i загальний внесок у цю дуже значиму для МПЗЗ (i не тiльки) роботу, важко переоцiнити.

Разом з тим основну роль у роботах iз МПЗЗ зiграла лабораторiя О.В.Палагiна, особливо при створеннi мiкрокомп'ютерiв i налагоджувальних систем, при проведеннi "шкiл" з мiкропроцесорної технiки для фахiвцiв галузi. О.В.Палагiн став лауреатом премiї Ради Мiнiстрiв СРСР за 1984 рiк (разом з основними виконавцями роботи).

Наочнi результати дослiджень О.В.Палагiна приведенi у фотогалереї наприкiнцi книги.

У 1984 роцi О.В.Палагiна призначили заступником директора Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України.

У 1988 роцi вiн став керiвником вiддiлення обчислювальної технiки i мiкроелектронiки (нова назва ранiше керованого мною вiддiлення кiбернетичної технiки).

О.В.Палагiна має великi плани на майбутнє. Як людина рiзнобiчного плану вiн активно працює по створенню обчислювальних систем реконфiгуруємої архiтектури, вiртуальних науково-iнновацiйних центрiв, спираючись на iнфраструктуру Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Це дозволяє активiзувати системи знань i наукових дослiджень, розширити навчальну базу унiверситетiв, залучити учених Академiї до навчального процесу, що в пiдсумку допоможе пiдготувати нове поколiння вчених.

Я не можу утриматися, щоб не привести фрагмент iз нарису О.В.Палагiна, пов'язаного з передбаченням (i жартома, i всерйоз) розвитку науки в майбутньому.

"На шляху в завтра"

...Перебираючи старi фотографiї, перекручуєш як у нiмому кiно все життя. Якщо трохи напружитися, бачиш наяву, як вони оживають i наповнюються голосами, знайомими i давно забутими, воскрешаючи в пам'ятi подiї далеких рокiв, де ми були головними дiючими особами, з не завжди пiзнаваними обличчями - такий закон часу. От дитячi фотографiї: як же давно ми знайомi. Рiдна вулиця. Наш будинок.

Якщо вибудувати в хронологiчному порядку усi фотографiї наших альбомiв, так ще i згрупувати їх за сюжетними лiнiями, - вийде вiдмiнний образотворчий матерiал, так сказати хронiка нашого особистого, сiмейного i громадського життя. Вiдповiдно до заготiвки можна спробувати, вибудувати з будь-якою подробицею власний життєпис, витративши на це рiвно стiльки часу, скiльки вам не шкода (спробував сам i злякався: боюся не вирину з пiдводних глибин). Переказ буде далеким вiд об'єктивного тлумачення подiй того часу. Це цiлком природно, але може бути, у тому i цiннiсть його, адже життя кожного з нас неповторне й унiкальне. Можливо, кому-небудь буде цiкаво заглянути в нього з боку глядача, разом з тим, вiдшукавши серед учасникiв подiй себе, прямо або побiчно. Назвати цю працю можна, наприклад, так: "Поглядом з далека". I як на долонi побудується лiнiя життя створюючи дивнi зи_за_и i крутi повороти та цикли, хоча тягнеться вона уздовж осi часу i нiкуди так вже далеко утекти не може: батьки, народження, вiйна (евакуацiя: Саратов, бомбування), пiслявоєннi мандрiвки (Ленiнград - Пенза - Київ), школа (товаришi, комсомол, самодiяльнiсть, перша любов), iнститут (першi самостiйнi кроки в життi, подолання перешкод, пробудження серйозних iнтересiв, розподiл на роботу). Iнститут кiбернетики, Iнститут кiбернетики4,...

Думаю, там i закiнчиться моя творча бiографiя, хоча не будемо загадувати, адже недарма одна вiдома менi солiдна людина, до речi, академiк, стверджував колись, що бiльше шести рокiв на одному мiсцi працювати не ефективно. Загалом, на цей рахунок iснує цiла теорiя, у яку я, на щастя, так i, на жаль, не вписався. Видно, сила iнерцiї в характерi надто велика, так i буде. Зате добре пам'ятаю колег, з якими довго i цiкаво працював (шкода, занадто часто останнiм часом вони стали iти безповоротно), особливо, тих, хто у важкi хвилини протягав руку допомоги i виручав з бiди. Як багатьом, менi везло в тому, що на шляху зустрiчалися в основному чудовi та цiкавi особистостi поза залежнiстю вiд вiку (так вiн тут i не причому). Якщо зовсiм чесно, набагато комфортнiше почуваю себе в товариствi молодих, нiж у колi своїх однолiткiв. Ймовiрно страждаю "комплексом молодшого".

Звичайно ж, за словами "Iнститут кiбернетики" стоїть багато, дуже багато, основна частина життя. Дорослiшав, а тепер старiю, разом з iнститутом. Здавалося б, ще недавно в коридорах i лабораторiях зустрiчав, в основному хлопчикiв та дiвчаток - своїх однолiткiв. Сьогоднi однолiтки залишилися, хлопчики та дiвчатка кудись зникли. Це лихо. Хочеться вiрити, що це тимчасове явище: ми навряд чи вже помолодiємо, зате нам на змiну прийде енергiйна молодь, i естафета поколiнь продовжиться. Як це буде? Яким бачиться завтрашнiй день? Заглянути б наперед, ну, скажемо, у рiк 2015.

У головi прогнозуючий калькулятор прикидає шанси можливостi присутностi в якiй завгодно якостi в цей час де-небудь на 3-му поверсi корпуса №4, що як i ранiше в Теремках.

Лiто. Стерпна жара. У примiщеннях пiдтримується мiкроклiмат. АРМ5 наукового дослiдника, за яким сидить кучерявий синьоокий хлопець у тенiсцi i шортах, оснащений за останнiм словом технiки. Комп'ютерна система персональних знань автоматично пiдкачує iнформацiю, взаємодiючи в багатоагентському середовищi зi своїми колегами по Iнтернету, вивуджуючи за вашими запитами потрiбну iнформацiю. Пiдсистема настроювання м'яко занурює вас у проблемне середовище, починаючи з фази № 1 - навiгацiя в знаннях про предметну область, поступово переходячи до конкретної частини дослiджень, якою завершився вчорашнiй день. Невеликий аналiз пройденого шляху (початкова дiлянка вихiдної ситуацiї - кiнцева дiлянка результуючої): уточнення наукової проблеми, оцiнка можливих шляхiв її рiшення й iн. Асоцiативний пошук найкращих варiантiв, формалiзацiя приростiв знань, програвання виграшних додаткiв. Узагальнення i комплексування результатiв, вiдкидання безперспективних шляхiв. Скiльки часу буде потрiбно на одержання кiнцевого результату? Точну вiдповiдь знає Господь Бог, наближенi оцiнки - будь ласка, система добре вiдомих нам програм пiд загальною назвою "Project Management", до ваших послуг. Можете не вiрити її оцiнкам, а може i варто скористатися ними, повертаючись на початку шляху i, виконавши визначенi корекцiї в постановочнiй частинi НДР.

Психологiчний фактор при виконаннi наукових дослiджень дуже великий, тому наш комп'ютерний комплекс у режимi зворотного зв'язку, з огляду на психофiзiологiчнi реакцiї дослiдника, постiйно шукає прийнятнi варiанти пiдсистеми "комфорт" для ефективного впливу на поточний стан оператора. Чого тiльки немає в її арсеналi: акупунктурнi концентратори уваги окремих зон пам'ятi та дiлянок, вiдповiдальних за правдоподiбнi мiркування, фiтоароматизуючi генератори, музичний супровiд, коректори фiзичного тонусу, релаксатори ... i все це функцiонує в реальному масштабi часу.

"Еврика" не за горами.

- До речi, молода людина, треба ж i совiсть мати: не можна ж, щоб машина працювала замiсть вас, а ви нагло позiхали через кожнi п'ять хвилин. Прошу поменше валандатися по ночах з гарненькими дiвчатами. Дiвчат багато, а наукова тема одна, i за неї нам звiтувати на вченiй радi через 3 мiсяцi. Я розумiю, що молодiсть дається нам один раз i використовувати цей факт треба так, щоб не було болiсно!.. Колега, а ви не нагадаєте, вiдкiля менi вже знайомi цi слова? Щось останнiм часом у мене з пам'яттю не все в порядку, потрiбно в медпункт сходити, поправити. А у вас поки ще все O.K.? Радий чути. Отож i бережiть змолоду... Чорт, знову щось знайоме!

Звичайно, усе буде зовсiм не так, а набагато цiкавiше i гармонiйнiше. Невже на той час нашi проблеми перебудови кануть у небуття, i про зарплату ми будемо згадувати лише бiля банкомата, коли будемо купувати дорогий подарунок улюбленiй жiнцi до 8-го Березня?!

Дуже хочеться, щоб при цьому посмiшка промайнула на ваших губах i, вiдклавши цю книжку i злегка позiхнувши, ви спокiйно вiдправилися чистити зуби на нiч. Адже завтра черговий робочий день i вам теж треба добре виспатися. На добранiч!

* * * Коли складена з нарисiв О.В.Палагiна його творча бiографiя була готова, я одержав з його рук тiльки що опублiковану їм книгу "Поглядом здалеку" з фотографiєю О.В.Палагiна на обкладинцi. У нiй є (але вже без скорочень), вiдiбранi мною нариси. В iнших дуже захоплююче розповiдається про те, що вiн бачив i дiзнався пiд час багатьох закордонних поїздок. Це - друга сторона його бiографiї, його життя. Прочитайте обов'язково.

Я не можу не виразити слова сердечної подяки Олександровi Васильовичу за теплий i дуже добрий вiдгук про мою дiяльнiсть, висловлений в одному з його чудових нарисiв.

1В 2006 роцi О.В.Палагiн був обраний академiком НАН України

2Обчислювальний центр АН УРСР. Утворений в 1957 р. В 1962 р. на його базi було створено Iнститут кiбернетики АН УРССР. Авт

3"Академик В.Глушков. Страницы жизни и творчества." Малиновський Б.М. - К.: Наукова думка. 1993 р., "Парадигмы и идеи академика В.М.Глушкова." Капiтонова Ю.В., Летичевський О.А. - К.: Наукова думка. 2003 р., "Академик В.М.Глушков - пионер кибернетики." Уклад. В.П.Деркач. - К.: Наукова думка. 2003 р. Авт.

4Читаючи цi чудовi рядки я подумав, що не даром працював, збираючи з моїх архiвiв фотогалерею про дiяльнiсть вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Авт.

5Автоматизоване робоче мiсце. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |