Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook13_u
.htmlМалиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею
Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi
Книги автора
Змiст English Русский "Нет ничего дороже..."
Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1
"Никто для первых не вбивает вех,
И нет для них в истории примера..."
Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)
Залишається з нами...
Нарис про Анатолiя Iвановича Слободянюка Анатолiй Iванович нiколи не працював в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. I, проте, вiн не тiльки наш сучасник, але i соратник - по спiльнiй роботi, довiрчим взаєминам, загальним поглядам. Перш нiж сказати кiлька слiв про нього хочу нагадати особливостi часу, у якому жило i працювало наше поколiння, у тому числi й А.I. Слободянюк.
У першi десятилiття пiсля Великої Вiтчизняної вiйни активна пiдтримка державою наукових дослiджень дозволила здiйснити цiлий ряд "проектiв столiття" в областi оволодiння атомною енергiєю, дослiджень космосу, ракетобудуваннi, кораблебудуваннi, лiтакобудуваннi, приладобудуваннi й iн.
Видатну роль мала поява саме в цей час блискучої плеяди вчених - I.В.Курчатова, М.В.Келдиша, С.П.Корольова, С.О.Лебедєва, А.М.Туполева, О.К.Антонова, Б.Є. Патона, В.М.Глушкова i багатьох iнших, що стали гiдними й авторитетними лiдерами найважливiших наукових напрямкiв. Не менш важливою обставиною стало i те, що в пiслявоєннi роки в науковi колективи i на пiдприємства прийшло поколiння молодих людей, свiтогляд i характер яких багато в чому визначила вiйна. Перебування на фронтi i важке життя в тилу змусили молодь швидко стати дорослими, зрозумiти цiну i мету життя, прищепили їй почуття вiдповiдальностi, самостiйностi, умiння не пасувати перед труднощами. Перехiд до вiдновлення народного господарства, з'явилася надiя на краще майбутнє, створювали обстановку загального пiдйому, невгамовного бажання надолужити втрачене - довчитися, довести розпочате до вiйни навчання i роботу до кiнця.
У пiдсумку утворився дивний сплав досвiдчених вчених i тих що тiльки вступили у творче життя молодих людей, готових вiддати науцi "усе життя, що залишилося,". Сприйнявши все краще вiд своїх учителiв, саме вони в 60-70-х роках ХХ столiття продовжили естафету розвитку багатьох напрямкiв науки i технiки, у тому числi обчислювальної технiки, стаючи головними конструкторами ЕОМ нових поколiнь, керiвниками робiт зi створення пiонерських цифрових керуючих систем, унiкальних приладiв рiзного призначення з використанням ЕОМ.
Саме на їхнi плечi лягла робота з практичного використання обчислювальних машин в економiцi i промисловостi, у науцi та технiцi, енергетицi, медицинi, вiйськовiй справi. Україна не залишилася осторонь вiд цiєї роботи. У неї було втягнуто багато наукових i промислових колективiв. Серед них головнi ролi грали Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України, Сєверодонецьке НВО "Iмпульс", Київське ВО "Електронмаш", Київський НДI мiкроприладiв, Київське НВО "Квант", Київський НДI гiдроприладiв, Харкiвське НВО "Хартрон", Київський НДI радiовимiрювальної апаратури й iн. У кожнiм з них були свої лiдери - головнi конструктори машин i систем. Загальновизнаним лiдером i не тiльки в Українi був академiк В.М.Глушков. У свiтлi його яскравого таланту i досягнень керованого їм Iнституту кiбернетики успiхи iнших органiзацiй були менш помiтнi, але проте дуже значнi. Прийшов час розповiсти i про їх, зокрема про головного конструктора радiовимiрювальної апаратури i перших персональних ЕОМ Анатолiя Iвановича Слободянюка.
Вiн народився в Києвi в 1926 роцi. Пiсля служби в армiї (сiм рокiв, у тому числi у воєннi роки), i закiнчення радiотехнiчного факультету Київського полiтехнiчного iнституту Анатолiй Iванович став майстром у заводському цеху об'єднання "Комунiст". Старанного й iнiцiативного iнженера запросили на роботу в оборонний вiддiл Ради Мiнiстрiв України. Адмiнiстративна дiяльнiсть не улаштувала його i через кiлька рокiв вiн перейшов на роботу в ВО iменi С.П.Корольова й органiзував там приладобудiвне конструкторське бюро, що згодом переросло в Київський науково-дослiдний iнститут радiовимiрювальної апаратури (КНДIРВА).
Розумiючи, що знову створений iнститут потребує пiдтримки вчених, вiн зорiєнтувався на спiвробiтництво з Iнститутом кiбернетики АН УРСР. У результатi активна робота цих органiзацiй переросла в тiсну дiлову взаємодiю Академiї наук України i Мiнiстерства промисловостi i засобiв зв'язку СРСР.
В цi роки Київське виробниче об'єднання (ВО) iменi С.П.Корольова стає одним з лiдерiв по промисловому випуску радiовимiрювальної технiки в СРСР, а Київський науково-дослiдний iнститут радiовимiрювальної апаратури (КНДIРВА) ВО iменi С.П.Корольова, керований А.I.Слободянюком, флагманом в областi проектування i створення вимiрювальних систем i комплексiв, що використовують цифрову обробку сигналiв. Головним конструктором цього напрямку стає Анатолiй Iванович Слободянюк доктор технiчних наук (1988 р.), лауреат Державної премiї СРСР (1980 р.).
Його наукова iнтуїцiя i такт дозволили плiдно керувати спiвробiтниками КНДIРВА й Iнституту кiбернетики по створенню цифрових систем обробки вiдеозображень, ряду мiнi-ЕОМ "СОУ", спецiалiзованих процесорiв швидкого перетворення Фур'є, засобiв мiкропроцесорної технiки i приладiв на їхнiй основi.
У результатi проведених спiльних робiт у стислий термiн було виконано ряд розробок i наукових дослiджень, у КНДIРВА ВО iменi С.П.Корольова були створенi i переданi для промислового випуску обчислювальнi комплекси i системи цифрової обробки сигналiв, а також цiла гама радiовимiрювальних приладiв.
Зростання складностi таких приладiв i свiтовi тенденцiї розвитку вимiрювальної технiки зажадали використання вбудованих засобiв мiкропроцесорної технiки. Альянс академiчної i галузевої науки дав свої плоди. У 1979 р. були створенi мiкропроцесорнi контролери МК-01, системи налагодження "СО-01" i базовi програмнi засоби, що включали кросове i резидентне програмне забезпечення.
Фактично на той момент часу в СРСР не було аналога розробленим системам налагодження. Необхiднiсть у них була настiльки насущною, що в КНДIРВА ВО iменi С.П.Корольова зверталися десятки науково-дослiдних органiзацiй приладобудiвного профiлю з проханнями про постачання таких систем i програмного забезпечення.
Такий альянс, фактично, дозволив паралельно пiдготувати до серiйного випуску в ВО iменi С.П.Корольова системи налагодження "СО-01" з необхiдним програмним забезпеченням, мiкропроцесорнi контролери МК-01, радiовимiрювальнi прилади, а на iнших пiдприємствах Мiнiстерства промисловостi засобiв зв'язку цiлу гаму радiовимiрювальних приладiв нового поколiння - понад 50 вимiрювальних приладiв i технологiчних систем!
Новою задачею, що була поставлена перед колективами КНДIРВА ВО iменi С.П.Корольова й Iнституту кiбернетики АН УРСР було створення персональних ЕОМ (ПЕОМ). Головним конструктором створюваної ПЕОМ був призначений А.I.Слободянюк, заступником головного конструктора по програмному забезпеченню С.Д.Погорелий. Роботи над створенням ПЕОМ були розпочатi в 1984 роцi.
Пiсля завершення розробки ПЕОМ "Нейрон И9-66" створена документацiя була передана на ВО iменi С.П.Корольова для органiзацiї серiйного випуску. Випуск перших партiй ПЕОМ одержав великий резонанс у країнi. ПЕОМ "Нейрон И9-66" були представленi на мiжнародних виставках у рiзних країнах: ТЕЛЕКОМ87 (м.Женева, Швейцарiя, 1987 р.), Наука i технiка СРСР (м.Пекiн, Китай, 1988 р.), Наука i технiка СРСР (м.Делi, Iндiя, 1989 р.) i рядi iнших. Це були зорянi роки дiяльностi Анатолiя Iвановича. Його творчi успiхи були визнанi в Українi й у колишньому СРСР.
Вiн уклав в усi перерахованi роботи величезну працю i богатирське здоров'я не витримало. Сам вiн нiколи не звертався до лiкарiв. Коли вiдчув серйозне нездужання i був усе-таки змушений звернутися в полiклiнiку, було вже пiзно...
Усi, хто знав Анатолiя Iвановича запам'ятали його статну фiгуру, велику голову, мужнє красиве обличчя, добрий гумор, тепло, що виходить з мiцних рук при зустрiчi, уважний погляд, дiловитiсть, граничну скромнiсть, величезну працьовитiсть i вiдповiдальнiсть завжди i в усьому.
Пiсля захисту докторської дисертацiї кiлька близьких друзiв Анатолiя Iвановича зiбралися разом, щоб вiдзначити його успiхи. Пiднiмаючи тост я сказав:
- Про Анатолiя Iвановича можна сказати - наш товариш, колега i що-небудь iнше. Менi хочеться сказати точнiше: Анатолiй Iванович наш соратник!
Вiн був i завжди залишиться з нами, як зараховують навiчно солдата за здiйснений їм подвиг.
Наш соратник по героїчному часу.
Нарис про Глiба Олександровича Спину Героїчним часом В.М.Глушков назвав чотири роки, пов'язанi зi становленням в Українi обчислювальної технiки i перших цифрових iнформацiйних систем, створених на її основi в 1958-1961 роках. У той час автор нарису був заступником з наукової роботи директора ОЦ АН УРСР В.М.Глушкова i керiвником вiддiлу спецiалiзованих машин. Вийшло так, що я був основною органiзуючою силою в роботi зi створення дуже складної, на той час - унiкальної системи проектування i виготовлення судокорпусних деталей. Моїми головними помiчниками стали В.I.Скурихiн i Г.О.Спину. Обсяг роботи був величезний i тiльки молодiсть i незнання цього, допомогли не злякатися i все-таки зробити роботу, причому в дуже короткий термiн.
Появу Глiба Олександровича Спину ми не планували. Завдяки збiгу обставин вiн з'явився дуже вчасно - коли закiнчував газорiзальний автомат "Авангард". Це був верстат iз програмним керуванням i буквально вписався як завершальна ланка розроблювальної нами системи, що одержала таку ж назву.
Три роки "три товаришi" - Г.О.Спину, В.I.Скурихiн i я трудилися непокладаючи рук, розривалися мiж Києвом i Миколаєвом, де на Суднобудiвному заводi iменi 61-го Комунара крок за кроком створювалася система "Авангард". Робота закiнчилася трiумфальним успiхом - Державна комiсiя, очолювана академiком А.О.Дороднiциним, прийняла систему i вiдзначила її високу якость. Чорноморський раднаргосп премiював її розроблювачiв грошовою премiєю.
В цi роки Г.О.Спину показав себе справжнiм нашим соратником, як i ми "вболiваючим" за результат. Почуття "лiктя" збереглося дотепер, i менi приємно розповiсти про Глiба Олександровича трохи докладнiше.
Г.О.Спину народився в 1918 роцi. Закiнчив середню школу, а потiм Київський полiтехнiчний iнститут у 1941 р. З 1941 р. по 1946 р. служив у лавах Радянської Армiї, брав участь у бойових дiях, дослужився до капiтана.
З 1946 року став працювати в Iнститутi фiзики АН УРСР головним конструктором. У 1948 роцi почав роботу по створенню токарського верстата з програмним керуванням на принципi магнiтного запису сигналiв. Цей верстат демонструвався на виставцi в Москвi в 1951 роцi. Це був перший верстат iз програмним керуванням у СРСР i за рубежем. У 1957 роцi Глiб Олександрович захистив кандидатську дисертацiю, в основу якої були покладенi дослiдження, проведенi на створеному верстатi. У цьому ж роцi вiн перейшов в Iнститут автоматики Держплану УРСР на посаду завiдувача лабораторiї, де була створена разом з Київським заводом верстатiв-автоматiв нова модель токарно-револьверного верстата з програмним керуванням, у якому була закладена iдея керування супортом за допомогою барабана з магнiтним записом сигналiв. Верстат 1341-П демонструвався на Марсельськiй мiжнароднiй виставцi й одержав високу оцiнку.
Накопичений досвiд по створенню систем програмного керування i по застосуванню цифрового методу, дозволили йому почати роботи по створенню системи комплексної автоматизацiї проектування i виготовлення судокорпусних деталей "Авангард", про що я вже написав. Додам, що комплекс створювався Iнститутом кiбернетики АН УРСР, Iнститутом автоматики Держплану УРСР i миколаївським Суднобудiвним заводом iменi 61-го Комунара. У цiй системi вперше в СРСР була об'єднана задача автоматизацiї проектно-конструкторських робiт i процес виготовлення деталей. Використувавши накопичений досвiд Г.О.Спину в 1967 роцi захистив докторську дисертацiю "Цифровi системи для автоматизацiї проектування i виготовлення деталей".
Починаючи з 1969 року, вiн став займатися створенням автоматичних манiпуляторiв з цифровим програмним керуванням - промислових роботiв. Створив перший у СРСР дослiдний зразок промислового робота для автоматизацiї контактного точкового зварювання в Iнститутi електрозварювання iменi Е.О.Патона АН УРСР, де i став працювати. У 1977 роцi вийшла у монографiя "Промисловi роботи для зварювання", автори Б.Є.Патон, Г.О.Спину i В.Г.Тимошенко.
У 1982 роцi Глiб Олександрович став професором кафедри верстатiв у Державному технiчному унiверситетi КПI. Їм опублiковано 138 робiт. У 1996 роцi вiн став лауреатом Державної премiї України за роботи в галузi робототехнiки.
Мало хто знає, що Глiб Олександрович має пряме вiдношення до створення "МЭСМ". Це вiн спроектував для первiстка вiтчизняної обчислювальної технiки перший у Європi магнiтний барабан.
Наш соратник за героїчним часом, ветеран програмного керування, ветеран вiтчизняної робототехнiки Глiб Олександрович Спину продовжує трудитися, заряджаючи нас своїм життєвим оптимiзмом, подаючи приклад своїм учням i послiдовникам.
Пiонер високих технологiй.
Розповiдь Iгоря Даниловича Войтовича з моїми коментарями Перша нагорода
Газета "Вечiрнiй Київ" у номерi за 18 червня 1964 р. помiстила замiтку "Нагороди творцям кiбернетичних машин". У нiй говорилося:
"Рада Виставки досягнень народного господарства СРСР нагородила дипломом першого ступеня Iнститут кiбернетики за розроблення конструкцiї i впровадження в серiйне виробництво пiвпровiдникової обчислювальної машини "Днiпро".
Золотою медаллю виставки i грошовою премiєю нагороджено завiдуючого вiддiлом керуючих машин доктора технiчних наук Б.М.Малиновського. Срiбної медалi i грошової премiї удостоєнi iнженери B.C.Каленчук та А.Г.Кухарчук. Серед нагороджених бронзовими медалями та грошовими премiями - iнженери I.Д.Войтович,В.М.Єгипко та iншi.
Створена вперше в СРСР пiвпровiдникова керуюча машина "Днiпро" швидко здобула широку популярнiсть не тiльки на Українi. Вона з успiхом застосовується також на пiдприємствах союзних республiк".
Одним з нагороджених був молодий фахiвець Iгор Данилович Войтович. Якi шляхи-дороги привели його до Iнституту кiбернетики АН УРСР?
"У 1956 роцi, - написав вiн менi, - я закiнчив Львiвський полiтехнiчний iнститут з червоним дипломом i в мене була можливiсть одержати будь-яке призначення на роботу. Вибрав якийсь НДI Мiнiстерства суднобудiвної промисловостi в Ленiнградi (за рiк до цього вперше побував у цьому мiстi по шляху з виробничої практики в Таллiнi i був Ленiнградом зачарований). Одержав направлення з пiдйомними i поїхав вiдпочивати в спортивний табiр до Криму. Через тижня два приносять менi на пляж телеграму "Ваше направлення анульовано. Приїжджайте у Львiв". Виявляється утворилося Мiнiстерство приладобудування i засобiв автоматизацiї i вiд iнших мiнiстерств потрiбен був "податок", у тому числi i молодими фахiвцями.
Влаштовуватися у Львовi менi не хотiлося, тому поїхав до Москви - у це нове мiнiстерство. Там запропонували їхати в Сєверодонецьк, впроваджувати в хiмiчне виробництво обчислювальну технiку, а спочатку ознайомитися з обчислювальною технiкою в Москвi у СКБ-245. Дуже корисними виявилися саме цi три мiсяцi в Москвi. У Сєверодонецьку опинився з Ф.Н.Зиковим та iншими цiкавими людьми. Потрапив у групу Г.В.Вшивцева, що займалася розробкою феритової пам'ятi.
Через два роки Ф.Н.Зиков переїхав до Києва в Обчислювальний центр АН УРСР i на початку березня 1959 року переманив сюди i мене, круто, таким чином, змiнивши мою долю. За що я йому нескiнченно вдячний. Якщо до цього менi не особливо сидiлося на одному мiсцi, була тяга до мандрiвок, то, побачивши вперше Київ, я до нього прикипiв назавжди. А також i до Iнституту кiбернетики, створеному на базi Обчислювального центру АН УРСР. За 45 рокiв у мене жодного разу не виникло бажання помiняти мiсце роботи. Чималу роль у цьому зiграли люди, з якими я тут почав працювати: Ф.Н.Зиков та М.К.Бабенко, згодом Г.I.Кривич та О.Д.Бех. Дуже делiкатними, iнтелiгентними й освiченими були мої першi керiвники Г.О.Михайлов та А.I.Кондалев.
Робота почалася з феритової пам'ятi. До кiнця 1959 року ми створили макет на 16-25-розрядних чисел, як прообраз пам'ятi на 512 чисел. Але справа ускладнювалася тим, що наша перша в колишньому Союзi напiвпровiдникова обчислювальна машина1, для якої ця пам'ять призначалася, повинна була стати спецмашиною, здатною працювати в дiапазонi температур вiд -60°С до +60°С. Пiзнiше, щоправда, нижня границя була пiднята до -10°С. Передi мною була поставлена задача з'ясувати, як поводяться в цьому дiапазонi феритовi сердечники. Для цього я зробив спецiальний дослiдницький стенд iз виносною голiвкою, яку можна було помiщати в термокамеру iз сухим льодом (який ми добували на холодокомбiнатi) чи в нагрiвальну камеру. З'ясувалося, що петля гистерезиса феритового сердечника, що була фiзичною основою запам'ятовування бiта iнформацiї, при зниженнi температури вiд +60°С до -60°С розширюється в кiлька разiв. Отже, i струми, що перемагнiчують сердечник, теж повиннi зростати в стiльки ж разiв. Це було неможливе, i я запропонував Г.О.Михайлову запам'ятовуючий куб стабiлiзувати поблизу верхньої температурної границi. На щастя, спецмашина не вiдбулася i була перетворена в мирний варiант - керуючу машину широкого призначення (КМШП) "Днепр". Питання термостабилiзацiї вiдпало само собою. Але проблем з пам'яттю не стало менше. Оскiльки керування напiвпровiдникове, а значить малопотужне, то тримiлiметровi сердечники, що доти використовувалися в московськiй i пензенськiй ламповiй машинах, не пiдходили. Дiаметр, а також висоту сердечника, потрiбно було зменшити вiдповiдно до 1 i 0,5 мм. З приводу масового виробництва таких феритових сердечникiв, яких на кожен блок пам'ятi було потрiбно близько 30 тис. штук, домовилися з заводом у м.Кузнецьку Пензенської областi. Можливостей виготовити вiдповiднi пресформи в заводу не було i нiхто за них не хотiв братися. Я вже був прикомандирований до вiддiлу Б.М.Малиновського, де зосередилася команда по створенню КМШП. Якимсь дивом В.I.Скурихiну вдалося домовитися з пiдприємством п/я 24 (Київ) i менi залишалося тiльки забрати в них пресформи i вiдвезти в Кузнецьк.
Виробництво феритiв почалося, але потрiбно було прямо на заводi органiзувати їхнє вiдбраковування. Стенд, що я зробив вiд початку i до кiнця своїми руками ще у вiддiлi Г.О.Михайлова, доручили розмножити нашим майстерням (начальником був В.Ф.Трошин). Однак майстернi до авральних робiт не були привченi, та й квалiфiкацiї ще не вистачало. Тому по вечорах менi самому довелося стенди доробляти, монтувати i набудовувати. Якось за цiєю роботою пiзно ввечерi мене застав В.I.Скурихiн. Дивлячись на мiй сумний i понурий вигляд, помiтив "Країна повинна знати своїх героїв". На щастя, у цей час улаштувався на роботу Леонiд Якович Приступа, i на нього удалося покласти органiзацiю вiдбраковування сердечникiв на заводi в Кузнецьку. Думаю, що вiн був не в образi, тому що привiз вiдтiля молоду, дуже симпатичну дружину. Надалi Л.Я.Приступа дуже добре себе виявив при налагодженнi блокiв пам'ятi при серiйному виробництвi КМШП на Київському радiозаводi.
Роботи з пам'ятi в коренi вiдрiзнялися вiд робiт зi створення, наприклад, пристрою керування або арифметичного пристрою. Логiчнi елементи i тригери до цього часу були добре вiдпрацьованi i достатньо було правильно скласти функцiональнi схеми, щоб запускати їх у виробництво. У нас же, розроблювачiв пам'ятi всi елементи були абсолютно iншими. Це адреснi формувачi струмiв, розряднi формувачi струмiв, пiдсилювачi зчитування. На кожний з них потрiбний був свiй стенд перевiрки, своя технiчна документацiя. Спасибi молодому фахiвцю Володимировi Гордiйовичу Пшеничному, котрий роздiлив зi мною цю роботу. А чого коштувало конструювання i виготовлення феритного куба пам'ятi, що складався з матриць, виготовлення якого вимагало ювелiрної працi i нелюдського терпiння. Вважалося, що використовуванi в запам'ятовуючому пристрої дiоди можуть виявитися ненадiйними i, щоб мати можливiсть їх замiнити, вони повиннi були бути доступними. Тому запам'ятовуючий куб був обкладений платами з керуючими трансформаторами i дiодами. Бували випадки, коли усерединi куба якийсь сердечник виявлявся з трiщиною i для його замiни доводилося розбирати всю конструкцiю. Саме такий випадок вiдбувся на заводi з першим же кубом пам'ятi. Тодi я був вражений витримкою, незворушнiстю i самовладанням Б.М.Малиновського, що керував усiєю роботою. Стоїмо ми над цим кубом понуро, у начальника дiлянки котиться пiт градом вiд хвилювання, тому що саме вiн допустив бракований сердечник. У цей момент заходить Б.М.Малиновський. Я йому доповiдаю обстановку. У Бориса Миколайовича жоден мускул не здригнувся на обличчi, хоча впору було мiцно вилаятися, тому що термiново потрiбно було показувати комусь готову машину.
Надалi виявилося, що дiоди поводяться цiлком надiйно i пiд моїм керiвництвом у СКБ була створена бiльш надiйна конструкцiя куба пам'ятi, що складалася з набору однакових самостiйних плат з феритовими сердечниками, трансформаторами i дiодами i запасними феритовими лiнiйками.
Зрештою, усе було переборено i налагоджено. Була складена величезна кiлькiсть технiчної документацiї: функцiональнi i монтажнi схеми пам'ятi, описи всiх стендiв, ТУ на дiоди i трiоди, на нестандартнi елементи, на феритовi сердечники, на ОЗП, на куб, опис ЗП й iн. У липнi 1961 року ми з В.Г.Пшеничним успiшно провели клiматичнi випробування блоку пам'ятi. Протокол крiм нас пiдписали С.С.Забара, А.Г.Кухарчук, Л.Я.Приступу. I я повернувся у свiй вiддiл."
Дослiджуючи елементнi структури обчислювальної технiки, ще тодi, коли вiн займався феритною, а потiм напiвпровiдниковою пам'яттю, I.Д.Войтович зробив значний вклад у їх схемотехнiку. Завдяки проведеному аналiзу робочих областей елементiв логiки, пам'ятi та перетворювачiв форми iнформацiї з урахуванням форми характеристик, розкиду параметрiв, рiвня перешкод, були отриманi критерiї працездатностi i виявленi вимоги до мiкроелектронної технологiї. У свою чергу, в результатi розробки технологiчних методiв пiдготовлена основа для реалiзацiї схемотехнiчних рiшень. Уже початковi результати цiєї роботи дали можливiсть розробити надiйнi запам'ятовуючi пристрої для напiвпровiдникових ЕОМ. Вiн запропонував цiлий ряд винаходiв, багато нових пiдходiв до побудови елементiв логiки, пам'ятi та перетворювачiв форми iнформацiї: з енергонезалежною пам'яттю, на альтернативних контурах, реверсивної логiки, субквантронної логiки, чарункових дешифраторiв, асоцiативної пам'ятi й iн. Аналогiчнi рiшення з'явилися за рубежем 4-10 рокiв потому. На прикладах сторiнкових i магазинних запам'ятовуючих пристроїв об_рунтував новi принципи побудови запам'ятовуючих пристроїв з послiдовною вибiркою без дешифрацiї i можливiстю використання частково дефектних мiкросхем. Показав, що ефективнiсть такого резервування дуже висока. Завдяки виключенню одиночних непрацездатних елементiв у будь-якiй дiлянцi мiкросхеми вихiд придатних замiсть часток вiдсотка збiльшується до десяткiв вiдсоткiв. Запропонував i реалiзував сукупнiсть методiв моделювання перехiдних процесiв в елементах, визначення розмiрiв робочих областей, оцiнки ефективностi резервування й iн.
Пам'ять на феритових сердечниках дiаметром 0,5 мм, що має напiвпровiдникове керування, була першою в колишньому СРСР i стала яскравим прикладом високих технологiй того часу.
Уже тодi I.Д.Войтович зумiв справитися з далеко не простою задачею, виявив високу iнженерну пiдготовку, цiлеспрямованiсть, умiння довести доручену справу до кiнця. Отриманий досвiд став гарною базою для нових робiт i досягнень, тепер вже в областi криогенної електронiки.
Високi технологiї, що випередили час
В наступнi роки Iгор Данилович Войтович виконав науковi дослiдження в областi систем реєстрацiї й обробки надслабких сигналiв, криогенної електронiки i мiкроелектронної елементної бази. По цiй тематицi опублiкував у вiтчизняних i закордонних виданнях 230 робiт, у тому числi монографiю i 62 винаходи. Його робота була пов'язана переважно, зi створенням високих технологiй на базi криогенної електронiки. Незважаючи на потребу у використаннi рiдкого гелiю, через який криоелектронiка в бiльшостi випадкiв обмежується рамками лабораторних дослiджень, I.Д.Войтович зумiв упровадити її в практику, чому передував величезний обсяг виконаних їм i його колективом дослiджень i розробок.
Докторську дисертацiю вiн захистив по двох спецiальностях - "Елементи i пристрої обчислювальної технiки i систем керування" i "Твердотiльна електронiка й iнтегральна схемотехнiка".
Їм запропонованi як винаходи i реалiзованi високi технологiї, що лише через кiлька рокiв повторили американськi та японськi технологи. Це, наприклад, метод виготовлення тунельного бар'єра в єдиному технологiчному циклi без порушення вакууму, спосiб вирiвнювання рельєфу в багатошарових мiкроелектронних структурах та iн. Останнiм часом активно розвиває метод анодної спектроскопiї як дуже ефективний засiб дiагностики багатошарових структур, особливо з надтонким бар'єрним шаром. Завдяки сполученню дослiджень в областi цифрової схемотехнiки i методiв мiкроелектронної технологiї йому вдалося дослiдити й обгрунтувати iмпульсно-релаксацiйний принцип побудови надчутливих приладiв, що має значнi переваги в порiвняннi з традицiйними, зокрема, високу перешкодозахищенiсть, швидкодiю, широкий динамiчний дiапазон . Такий магнiтометр на Лейпцiгському ярмарку був нагороджений Золотою медаллю. На його основi пiд керiвництвом I.Д.Войтовича створенi оригiнальнi надчуттєвi магнiтометричнi комплекси для реєстрацiї, обробки i вiдображення надслабких магнiтних сигналiв, випромiнюваних органами людини. Комплекс впроваджений у клiнiку Київського кардiологiчного центру iменi М.Д.Стражеско, де за його допомогою провадиться запис, обробка й аналiз магнiтокардiограм, а також вимiр та iнтерпретацiя iнших магнiтних полiв органiв людини. Завдяки загальним зусиллям очолюваного I.Д.Войтовичем вiддiлу i колективу лiкуючих лiкарiв за допомогою цього комплексу пройшли обстеження майже 500 пацiєнтiв i були розробленi новi дiагностичнi методики. Вони мають значну клiнiчну цiннiсть для дiагностики, лiкування i прогнозування кардiологiчних захворювань, iндивiдуального пiдбора й оцiнки медикаментозних засобiв.
Уже понад 20 рокiв (з 1980 р.) I.Д.Войтович працює завiдуючим вiддiлом криогенних пристроїв i систем. У 1995 р. вiн був обраний членом-кореспондентом НАН України. У 2003 р. одержав звання заслуженого дiяча науки i технiки України. У 2004 р. пiд час поїздки в Китай I.Д.Войтович обраний Почесним професором Iнституту автоматики Шаньдунської академiї наук Китаю.
Iгор Данилович знаходиться в розквiтi сил, продовжує плiдну творчу дiяльнiсть. Активно допомагає становленню молодих учених. Його аспiранти за минулi роки стали висококвалiфiкованими фахiвцями, захистили кандидатськi та докторськi дисертацiї. Кiлька останнiх рокiв вiн є головою ради по захисту кандидатських i докторських дисертацiй. Колись менi довелося рокiв двадцять пробути головою цiєї ради. Одним з тих, хто пройшов через цю раду був Iгор Данилович Войтович. А тепер вiн сам дає путiвку в життя нашiй змiнi.
1Мова йде про проект бортової ЕОМ для фронтового бомбардувальника. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."
К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1
© Б.Н.Малиновский, 2005
Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |
| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |
| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |
| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |
| Першi бортовi комп'ютери для ракет |
| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |
| Хiрург, кiбернетик, письменник |
| Унiкальнi комп'ютери |
| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |
| Фотогалерея | Книжки |
| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |