Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook20_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Гаряче серце вiддiлення кiбернетичної технiки

Епiзоди з життя Надiра Iсмаiл-огли Алiшова, розказанi їм самим "Пiсля того як я вступив до аспiрантури Iнституту кiбернетики Академiї наук Азербайджану, менi виписали вiдрядження в три мiста: Ленiнград, Москва, Київ. Я повинний був знайти наукового керiвника. Тому що в мене були згоди вiдомих радянських учених з Ленiнградського електротехнiчного iнституту й Iнституту проблем керування (м.Москва), то в Києвi я хотiв тiльки вiдмiтити вiдрядження i хоча б небагато ознайомитися з цим iсторичним мiстом. Це було 9 грудня 1971 року, п'ятниця. Про всякий випадок я вирiшив вiдвiдати Iнститут кiбернетики АН УРСР. Завiдувач вiддiлом аспiрантури, довiдавшись про мету мого приїзду, сказав: "Зайдiть до Бориса Миколайовича Малиновському, поговорите з ним, потiм ми вiдмiтимо Вам вiдрядження". Я зайшов у зазначену кiмнату. Я думав, що побачу звичайного iнженера. Я мав копiю дипломного проекту. Я хотiв показати її, але подумав: "Хiба цей iнженер зрозумiє те, що я спроектував, вiн же кiбернетик!" А я займався телединамометруванням нафтових свердловин. Вiн докладно зi мною поговорив, пiсля чого я прийняв рiшення, що саме ця людина менi потрiбна! Б.М.Малиновський встав i говорить: "Якщо Ви не заперечуєте, я буду Вашим науковим керiвником". Коли у вiддiлi аспiрантури я одержав листа про його згоду бути керiвником, побачив пiдпис - член-кореспондент АН УРСР, керiвник вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики АН УРСР Б.М.Малиновський. Ця зустрiч зiграла дуже велику роль у моєму подальшому життi."

* * * "У 1978 р. у м.Ташкентi проходив Радянсько-Польський семiнар по вiдомiй системi засобiв зв'язку з об'єктом "КАМАК". Тому що вченi, якi приїхали з Москви, запропонували випускати "КАМАК" на заводах Радянського Союзу, то iншi розробки приймалися в багнети. Я, затятий прихильник пристрою зв'язку з об'єктом - ПЗО - (росiйською мовою - устройство связи с объектом - УСО) "Сектор", розробленого в Iнститутi кiбернетики АН УРСР, узяв iз собою на семiнар проспекти по "Сектору". На другий день семiнару у вестибулi вивiсив проспект ПЗО "Сектор" i написав, що бажаючi можуть отримати бiльш докладну iнформацiю в мене. Це викликало дуже велике роздратування в органiзаторiв семiнару. Вони поскаржилися представнику АН УРСР.

Пiсля повернення до Києва менi сказали, що моя iнформацiя могла викликати "мiжнародний скандал". Про це з Президiї Академiї подзвонили Б.М.Малиновському. Зi слiв його заступника В.П.Соловйова, Б.М.Малиновський, пообiцявши виправити помилку, повiсив трубку, i посмiхнувся. Нiяких зауважень менi вiн не зробив."

"У 1978 р. Б.Є.Патон прийшов з невеликою делегацiєю в одну з лабораторiй свого iнституту для того, щоб подивитися як йде моя робота по створенню в лабораторiї автоматизованої системи для установки електронно-променевого напилювання. Для керування цим процесом була використана мiнi-ЕОМ "М-180". Протокол результату процесу напилювання записувався на друкувальному пристрої. Вiн прикладався до кожного зразка - лопатцi газотурбiнного двигуна - з метою можливого подальшого аналiзу якостi технологiчного процесу. До протоколу необхiдно було ввести дату i час початку процесу напилювання. Тому що в той час ЕОМ "М-180" ще не мала операцiйної системи, довелося закодувати цi данi самому. Робота установки починалася з повiдомлення: "Введiть дату", а потiм: "Котра година?" Я ввiв дату. Борисовi Євгеновичу запропонував ввести час. Вiн увiв час i помилився. Комп'ютер видав повiдомлення "Ви помилилися. Повторiть, будь ласка, введення дати". Президент знову ввiв час. Машина надрукувала: "Спасибi. Прийнято". У цей момент вiн як дитина засмiявся. Дiалог з машиною був непередбаченим, його не чекали. От що виходить, усе робити самому, - здивував i розсмiшив такого великоваговика науки, як Б.Є.Патон."

* * * "У 1988 р. у м.Мiнську вiдбулася мiжнародна конференцiя, учасниками якої була невелика група вчених з нашого iнституту. Серед них був розроблювач апаратури передачi даних "Ода-20", висококвалiфiкований учений, к.т.н. Семен Наумович Жаровський. У нього я багато чому навчився. Але ми часто сперечалися по нових розробках. Пiсля чергового засiдання конференцiї ми з ним вирiшили пройтися до готелю пiшки. По дорозi мiж нами розгорiлася жарка полемiка про можливiсть розробки вiтчизняного процесора для локальних мереж типу Ethernet. Семен Наумович категорично заперечував можливiсть створення такого процесора в наших умовах, добре розумiючи складнiсть його реалiзацiї, особливо блоку доступу до мережi, що повинний був з'єднуватися з коаксiальним кабелем без розрiзу кабелю на частини. З приводу блоку доступу я був з ним згодний, тому що для його реалiзацiї, крiм усього, треба було створювати елементи точної механiки. А що стосується власне мережного контролера, то я вже готував заявку на винахiд разом з Б.М.Малиновським i ми були впевненi, що її пiдтвердять з першого розгляду (так i було).

Я тодi, по-схiдному емоцiйно, сказав Семеновi Наумовичу Жаровському: "Замiсть того, щоб мене пiдтримати, ти применшуєш мої можливостi. Ти негарний друг". Ми розсталися через суперечку. Але всього через чотири година вiн зайшов у мiй готельний номер, i ми закiнчили суперечку початою вчора пляшкою гарного азербайджанського коньяку "Гей-гель". Цю полемiку я запам'ятав. Через два роки я запросив Семена Наумовича подивитися мережу з трьох комп'ютерiв, де були встановленi дослiднi зразки мережних процесорiв для Ethernet. Вiн не дуже то здивувався (знову мене скривдив, по-дружньому!), хоча це був перший у Радянському Союзi мережний котролер з вбудованим мiкропроцесором. Але коли вiн побачив блок доступу, що ми розробили з фахiвцями з НВО "Iскра" (м.Смоленськ, Росiя), вiн не змiг утримати свого захвата. I сказав менi: "Якби в Мiнську я тебе пiдтримав i похвалив, що ти зможеш створити таку мережу, то вона нiколи в тебе i не з'явилася б". Думаю, що вiн був правий!"

"Восени 1976 року повинно було вiдбутися засiдання Державної комiсiї з приймання iнформацiйно-керуючого комплексу на базi мiнi-ЕОМ "М-180" i ПЗО "Сектор". Ще в червнi ми, з винахiдником ПЗО "Сектор" В.Б.Реутовим почали пiдготовку до демонстрацiї комплексу. Ми хотiли, щоб демонстрацiйна система, представлена Держкомiсiї, надалi була використана в наступних розробках. Тому вирiшили доповнити систему реальними об'єктами, пiдключеними через ПЗО "Сектор". Завдяки цьому налагоджувальнi роботи при створеннi реальних iнформацiйно-керуючих систем можна було б проводити на програмувальному iмiтаторi об'єкта (ПIО). Ми щодня працювали по 10-14 годин. Неодноразово доводилося ночувати прямо в лабораторiї. Для мiнi-ЕОМ "М-180" тодi ще не було нiяких iнструментальних засобiв для розробки програм, тому єдиним способом програмування було введення 16-рiчних кодiв з пульта мiнi-ЕОМ. Послiдовнiсть цих команд записувалася в оперативну пам'ять на магнiтних сердечниках (її обсяг був тодi всього 2 Кбайта). По закiнченнi введення команд i даних, кнопкою "Пуск" запускалася програма. I якщо ми припускалися помилки в якiй-небудь командi або алгоритмi, то це приводило до псування всiх даних у пам'ятi. Таким чином, доводилося заново вводити всi команди i данi. Програма демонстрацiйного комплексу складалася з понад 1200 байтiв. Сотнi i тисячi разiв ми її налагоджували. Сотнi i тисячi разiв ми її вводили в оперативний запам'ятовучий пристрiй (ОЗП) повторно, але остаточних результатiв не було. Ми фактично налагоджували не тiльки програму, а i знаходили огрiхи в монтажi самих пристроїв. До засiдання Держкомiсiї залишалося два днi. Я змушений був виїхати в Азербайджан (трапилося сiмейне горе). Перед поїздкою я всю нiч працював на комплексi, бажаючи цiлком налагодити систему. Нарештi, вона стала працювати без збою з 7-ми ранку. О 10-00 прийшов Володимир Борисович Реутов. Я йому усе показав, попрощався i став виходити з кiмнати. У цей момент вiн звертається до мене i зi смутком в очах говорить: "Система зависла". Так як без мене йому неможливо було працювати, для мене його слова стали другим горем. З таким почуттям я виїхав. Повернувся через десять днiв у подавленому станi, думаючи про те, що з моєї вини засiдання Держкомiсiї було зiрвано. Першою справою я зайшов В.Б. Реутову. Вiн посмiхнувся: "Усе вiдмiнно". Я не повiрив своїм вухам. Виявляється, останнє зависання системи було пов'язано з випадковим збоєм в електроживленнi в силовiй мережi.

Ця система ще кiлька рокiв служила нам як налагоджувальний комплекс."

* * * До цих епiзодiв, розказаних Н.I.Алiшовим, я додам написану їм коротку бiографiю.

"...Народився 17 липня 1948 р. в азербайджанському мiстi Шуша. У 1971 роцi закiнчив з вiдзнакою Азербайджанський Iнститут нафти i хiмiї за фахом "Автоматика i телемеханiка" (факультет автоматизацiї виробничих процесiв).

У 1972 р. був направлений в аспiрантуру Iнституту кiбернетики АН УРСР. Науковим керiвником в аспiрантурi й у наступне десятилiття був вiдомий учений, завiдувач вiддiлом керуючих машин член-кореспондент АН України Б.М.Малиновський. Пiсля закiнчення аспiрантури, на пiдставi клопотань Iнституту кiбернетики й Iнституту електрозварювання iм. Є.О.Патона АН УРСР перед АН Азербайджану, був запрошений в Iнститут кiбернетики АН УРСР для подальшої роботи. У 1975 р. захистив кандидатську дисертацiю. З 1975 р. по теперiшнiй час працюю у вiддiлi керуючих машин Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Займав посади молодшого i старшого наукового спiвробiтника, завiдувача лабораторiєю локальних мереж персональних ЕОМ. В даний час провiдний науковий спiвробiтник вiддiлу керуючих машин. Маю понад 120 наукових праць, у тому числi двi монографiї, 5 авторських свiдоцтв на винаходи i два українських патенти. Вони присвяченi теоретичним основам i прикладним методам створення високоорганiзованих розподiлених систем i мереж комп'ютерiв, теорiї i засобам органiзацiї локальних мереж комп'ютерiв, що працюють iз граничною продуктивнiстю на канальному рiвнi, теорiї i засобам iнтелектуальних систем, оптимiзуючим комутацiю пакетiв у розподiлених системах i мережах комп'ютерiв, теорiї, методам i засобам органiзацiї безпеки iнформацiйних ресурсiв у розподiлених комп'ютерних системах i мережах комп'ютерiв, прикладним методам i технологiї органiзацiї взаємодiї вiртуальних додаткiв у високоорганiзованих системах i мережах комп'ютерiв."

Я хотiв би конкретизувати досягнення Н.I.Алiшова. За 17 рокiв (1975-1992 р.) пiд його керiвництвом i активною участю були розробленi десять цифрових автоматизованих систем i пристроїв.

1. Автоматизована система утомних iспитiв зварених з'єднань на базi мiнi-ЕОМ "М-180" i ПЗО "Сектор" для контролю i керування iспитовими установками для дослiдження мiцнiсних властивостей зварених з'єднань (Iнститут електрозварювання iм. Є.О.Патона АН УРСР). 1975-1976  р.

2. Керуючий комплекс у складi мiнi-ЕОМ "М-180" i ПЗО "Сектор" для електронно-променевого напилювання лопаток газотурбiнних двигунiв (Iнститут електрозварювання iм. Є.О.Патона АН УРСР). 1977-1978 р.

3. Газодинамiчний стенд i автоматизована система мiцнiсних iспитiв на газодинамiчному стендi для автоматизацiї експериментiв при дослiдженнi теплового i напруженого станiв лопаток газотурбiнних двигунiв на базi мiнi-ЕОМ "М-180" i ПЗО "Сектор" (Iнститут проблем мiцностi АН УРСР). 1980 р.

4. Автоматизоване робоче мiсце для медичних дослiджень дихальних шляхiв пацiєнтiв на базi мiкро-ЕОМ "СО-04", мини ЕОМ "СОУ-1" i апаратури передачi даних "ОДА-20" (Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР). 1982-1984 р.

5. Плата мережного контролера для створення навчальних класiв на базi персонального комп'ютера "Мiкро-Iскра" (Серiйно випускалася НВО "Iскра", м.Смоленськ, Росiя). 1990-1992 р.

6. Базовi мережнi контролери i засоби комп'ютерної телефонiї, призначенi для комплексних вимiрювально-керуючих систем, систем передачi даних i передачi мовної iнформацiї i мережний процесор з вбудованим мiкропроцесором КР1810ВМ86 для створення локальних мереж типу Ethernet (Випускалися концерном "АРКСИ", м.Боярка, Україна). 1990-1992 р.

7. Блок доступу до мережi типу Ethernet (Вироблявся концерном "АРКСИ", м.Боярка, Україна). 1990-1992 р.

8. Плата блоку доступу, що вбудовується в персональний комп'ютер, для створення локальних мереж типу "тонкий" Ethernet (Вироблялася концерном "АРКСИ", м.Боярка, Україна). 1990-1992 р.

9. Дослiдний зразок 16-ти розрядного мережного контролера Ethernet (Серiйне виробництво готувалося в НВО "Електронмаш", м.Київ). 1994 р.

10. Сервер доступу для створення регiональних корпоративних систем. Забезпечує модемним зв'язком мiж собою до 64-х локальних мереж персональних ЕОМ поза залежнiстю вiд їхньої дальностi (Виготовлений дослiдним заводом Iнституту зв'язку, м.Київ, Україна. Встановлений у корпоративнiй мережi "Тюменьтрансгаз". Не мав аналогiв у Радянському Союзi). 1980-1990 р.

Пiд науковою редакцiєю Н.I.Алiшова виконанi переклади з англiйської мови i виданi 4 монографiї вiдомих американських фахiвцiв в областi комп'ютерних мереж i мережних технологiй.

Вiн лауреат Республiканської комсомольської премiї iм. М.Островського за цикл робiт "Розробка i впровадження у виробництво комплексу технiчних i програмних засобiв кiбернетичної технiки для автоматизацiї технологiчних процесiв i наукових експериментiв" (1981 р.) i лауреат премiї Ради Мiнiстрiв СРСР за 1984 рiк (у складi колективу авторiв) за цикл робiт "Створення i впровадження у виробництво нового поколiння автоматизованих вимiрювальних приладiв, iнформацiйно-вимiрювальних систем i спецiального технологiчного устаткування на основi базового комплексу мiкропроцесорної технiки".

Я не випадково в назвi нарису використовувала слова "гаряче серце вiддiлення". Надiр Iсмаiл-огли вiдрiзняється первозданною чистотою своїх емоцiйних поривiв, викликаних добрим прагненням допомогти спiвробiтникам вiддiлення, що потрапили в складне становище. Вiн гостро переживає успiхи i невдачi в роботi i вкладає свою невгамовну енергiю у виконуванi дослiдження, домагаючись загального успiху.

Героїчний час.

Нарис про Фелiкса Никаноровича Зикова Насамперед, хочу сказати не про самого Фелiкса Никаноровича Зикова, а про його вчителiв. Не про шкiльних, а про тих деяких, котрих запам'ятовують на все життя, i про ту обстановку, у яку потрапив молодий фахiвець. Наберiться терпiння i спочатку ознайомтеся з моєю розповiддю про той час, що виховав його i який можна назвати не iнакше як роками творення.

У 1954 р. пiд час вiдрядження в Москву я побував у СКБ-245 Мiнiстерства машинобудування i приладобудування СРСР - однiєї з найвiдомiших тодi органiзацiй, що займалися розробкою обчислювальної технiки. Мене познайомили з головним конструктором машини ЕОМ "Урал-1" Баширом Iскандаровичем Рамєєвим. Вiн то i був першим учителем Ф.Н.Зикова. Рiк назад Ф.Н.Зикова направили сюди на роботу як молодого фахiвця.

Прiзвище Рамєєва я чув, i ранiше i знав, що вiн не тiльки творець ЕОМ "Урал-1", але й один з розроблювачiв "Стрелы" - першої вiтчизняний ЕОМ, випущеною промисловiстю.

Вiн був людиною незвичайної скромностi i величезного таланта. Скiльки менi пам'ятається, у списку маститих доповiдачiв прiзвище Рамєєва завжди було вiдсутнє. Це анiтрошки не заважало його авторитету i популярностi очолюваної їм Пензенської наукової школи, що домоглася визнання завдяки величезнiй творчiй працi, вкладеному в розробку i випуск унiверсальних ЕОМ. В тi роки "Урали" працювали в кожному другому обчислювальному центрi країни. Якщо С.О.Лебедєв i керований їм колектив забезпечили розробку супер-ЕОМ i органiзували їхнiй серiйний випуск у Москвi i Казанi, то розробка i серiйний випуск "рядової", бiльш широко використовуваної обчислювальної технiки була забезпечена рамєєвською школою.

Б.I.Рамєєв уникав газетярiв, журналiстiв, був далекий якої-небудь реклами своїх робiт. Про нього i про те, що їм зроблено, згадується лише в деяких публiкацiях. Може бути тому тiльки фахiвцям вiдомо, що вiн (разом з I.С.Бруком) розробив перший у Радянському Союзi проект електронної цифрової обчислювальної машини, одержав перше посвiдчення на винахiд цифрової ЕОМ (iз загальною шиною), був заступником головного конструктора першої серiйний ЕОМ "Стрела", першим у країнi сформулював i реалiзував у розробленому пiд його керiвництвом сiмействi машин "Урал" принцип програмної i конструктивної сумiсностi. Як i С.О.Лебедєв, ця людина вважала роботу по створенню ЕОМ головною справою свого життя, вiддав їй себе цiлком i досяг видатних результатiв, порiвнянних iз кращими досягненнями за рубежем. Не одержавши вищої освiти (як "сина ворога народу" його в 1938 р. вигнали з iнституту), вiн став головним, а власне кажучи - генеральним конструктором унiверсальних ЕОМ, названих їм на пам'ять про рiднi мiсця, де пройшли дитинство i юнiсть "Уралами". От до якого вчителя потрапив молодий фахiвець Ф.Н.Зиков. Вiн згадує: "Працювати я почав у 1953 роцi в Спецiальному конструкторському бюро №245 (СКБ-245) Мiнiстерства приладобудування i засобiв автоматизацiї, пiсля закiнчення факультету електровакуумного i спецiального приладобудування Московського енергетичного iнституту. (Це був перший випуск фахiвцiв з обчислювальної технiки.) До 1956 року як iнженер, брав участь у розробцi перших вiтчизняних серiйних обчислювальних машин "Урал" (пiд керiвництвом Б.I.Рамєєва) i "М-20" (пiд керiвництвом С.О.Лебедєва i М.К.Сулима). Менi в життi дуже повезло: довелось у юному вiцi попрацювати з такими вiдомими вченими. I це не могло не позначитися на моїй долi".

Я перерву Ф.Н.Зикова, щоб кiлька слiв сказати i про його другого вчителя - С.О.Лебедєва i про ЕОМ "М-20", розроблювальної в той час у Iнститутi точної механiки та обчислювальної технiки - IТМ та ОТ - (м.Москва) i СКБ-245 (спiльно).

Цифра в назвi вказувала на очiкувану продуктивнiсть (20 тис. операцiй у секунду). Такої швидкостi обчислень не мала жодна машина у свiтi. Її, а не "БЭСМ", припускав С.О.Лебедєв запустити в серiйне виробництво. Були всi пiдстави розраховувати на успiх: закiнчувалася розробка нових швидкодiючих елементiв, з'явилися дуже досконалi феритнi запам'ятовуючi пристрої - ЗП - (росiйською мовою - запоминающее устройство - ЗУ), колектив розроблювачiв вирiс i нагромадив великий досвiд. До того ж (i це було головним) Сергiй Олексiйович домiгся постанови уряду, що зобов'язувала СКБ-245 працювати разом з IТМ та ОТ АН СРСР. Останньому було запропоновано розробити iдеологiю машини, її структуру, схеми, елементну базу, СКБ-245 - технiчну документацiю i виготовити дослiдний зразок. Головним конструктором був призначений С.О.Лебедєв, його заступником - М.К.Сулим (СКБ- 245).

Наприкiнцi 1955 р. в iнститутi почалося виготовлення макета машини. У 1956 р. проводилося його налагодження, у якому брали участь спiвробiтники IТМ та ОТ i СКБ-245, у тому числi Ф.Н.Зиков. Багато пiдприємств були зацiкавленi в якнайшвидшому закiнченнi робiт i надсилали своїх помiчникiв. Країнi були дуже потрiбнi машини подiбного класу.

Так чи iнакше, до початку 1958 р. "М-20" запрацювала надiйно; у тому ж роцi вона була успiшно прийнята Державною комiсiєю з оцiнкою "сама швидкодiюча у свiтi" i запущена в серiю. Вийшло так, що "М-20" i "БЭСМ-2" з'явилися майже одночасно. Потреба у швидкодiючих обчислювальних машинах була така велика, що "М-20" забезпечували тiльки найважливiшi роботи в країнi. "М-20" зарекомендувала себе з найкращої сторони. Не випадково пiзнiше з'явилися її "близнюки" - напiвпровiдниковi "М-220" i "М-222", що повторили її архiтектуру i структуру (головний конструктор М.К.Сулим, СКБ-245).

Ф.Н.Зиков бачив ЕОМ "Стрела", "Урал 1", "М-20" своїми власними очима i брав участь у їх створеннi. Це було "навчання прикладом" - чим завжди вiдрiзнялися школи Б.I.Рамєєва i С.О.Лебедєва.

Далi Ф.Н.Зиков продовжує: "...На початку 1957 року я був вiдряджений (була i така форма директорської влади, не потребуючої згоди пiдлеглого) у створювану у м.Сєверодонецьку Лисичанську фiлiю СКБ-245 (пiзнiше НДI керуючих i обчислювальних машин, а потiм - Акцiонерне товариство "Iмпульс"). Як завiдувач лабораторiєю, а потiм начальник вiддiлу очолював роботи з автоматизацiї хiмiчного виробництва засобами обчислювальної технiки на Лисичанському i Рубежанському хiмкомбiнатах. Були розробленi проекти й основнi вузли керуючих машин, що вiдповiдають вимогам надiйностi i безпеки роботи в умовах вибухонебезпечного середовища. Цi роботи завершувалися вже без мене. Мою долю круто змiнив Б.М.Малиновський. Вiн познайомився зi мною пiд час його першої поїздки до Сєверодонецька. Це був 1958 рiк. Борис Миколайович тодi був одержимий iдеєю створити цифрову керуючу машину широкого призначення. Iдея була висловлена В.М.Глушков, а за її здiйснення взявся Б.М.Малиновський.

Керований ним колектив потрапив у дуже скрутне становише - у країнi ще не було досить досконалих напiвпровiдникових елементiв, надiйних i малогабаритних запам'ятовуючих пристроїв. Фахiвцiв з їхньої розробки також не вистачало.

Пiд новий 1959 рiк я одержав вiд Б.М.Малиновського, тодi заступника директора Обчислювального центра (ОЦ) АН УРСР, телеграму-блискавку: "Термiново приїжджайте, квартира є, посада погоджена. Малиновський".

В ОЦ АН УРСР (перетвореному згодом в Iнститут кiбернетики) у сiчнi 1959 р. я був призначений керiвником неструктурної лабораторiї вiддiлу цифрових арифметичних i запам'ятовуючих пристроїв (завiдувач вiддiлом Г.О.Михайлов), орiєнтованої на створення швидкодiючих оперативних i довгострокових запам'ятовуючих пристроїв з напiвпровiдниковим керуванням. Складнiсть задачi полягала в тому, що було потрiбно поєднати вимогу достатньо великої потужностi, споживаною магнiтним середовищем (ферити!) з малими потужностями транзисторiв (згадаємо: 1959-1960 р.!). Ця проблема виявилася самою складною при створеннi керуючої машини. Знадобилися воiстину героїчнi зусилля, щоб невеликим по чисельностi колективом (всього шiсть iнженерiв) розробити два запам'ятовуючих пристрої - оперативне i пасивне - для Керуючої машини широкого призначення - КМШП "Днепр". Треба вiддати належне терпiнню, мужностi, нескiнченному оптимiзму керiвника робiт з "Днепра": усупереч прогнозам, матерiальнiй незабезпеченостi, молодостi всього колективу перша напiвпровiдникова серiйна машина була створена! Незважаючи на те, що зараз смiшно згадувати технiчнi характеристики цих запам'ятовуючих пристроїв - оперативний запам'ятовуючий пристрiй - ОЗП - на 4096 26-и розрядних чисел з циклом 15 мкс. i постiйний запам'ятовуючий пристрiй - ПЗП - обсягом 3072 26-и розрядних чисел. На її створення пiшло два роки. I яких - працювали до пiзньої ночi, без вихiдних, залишаючи без належної уваги родини.

Оглядаючись назад, згадую в першу чергу, у числi основних i найбiльш важливих розробок саме оперативний запам'ятовуючий пристрiй керуючої машини широкого призначення. Та й як не пам'ятати, адже за цю роботу в числi основних розроблювачiв я був представлений до Ленiнської премiї! Робота пройшла два вiдбiркових тури i список претендентiв на премiю був опублiкований у газетi "Известия"! На жаль, роботу вiдхилили. Думаю несправедливо.

Вважаю такими ж дуже значимим мою участь у створеннi машини "Iнтерполятор" (головний конструктор Г.О.Михайлов) для цифрової автоматизованої системи керування розкроєм судокорпусних деталей "Авангард" на Миколаєвському суднобудiвному заводi.

Потiм було створено швидкодiючий ОЗП (цикл - 3 мкс) для машини первинної обробки радiолокацiйної iнформацiї "МПОИ", що ввiйшла в регiональну систему керування повiтряним рухом.

У 1966 i 1968 р. був у тривалих наукових вiдрядженнях у Нiмеччинi й Австрiї. Пiсля повернення брав участь у роботах по створенню ОЗП на тонких магнiтних плiвках. Правда, з меншим успiхом (по об'єктивних причинах).

Працюючи у вiддiленнi кiбернетичної технiки в 1966 р. захистив кандидатську дисертацiю. Опублiкував бiльш сотнi робiт, двi монографiї, маю шiсть винаходiв. До 1986 р. - майже тридцять рокiв працював на посадi старшого наукового спiвробiтника.

У 1986 р. я перейшов на викладацьку роботу. В даний час викладаю в Академiї комунального господарства. Доцент, веду курс "Iнформатика й обчислювальна технiка". За цей час пiдготував понад три десятки робiт учбово-методичного плану."

На цьому коротка розповiдь Ф.Н.Зикова закiнчується. Вiн нагадав менi багато чого. I, звичайно, послану мною телеграму-блискавку про його термiновий приїзд у Київ. Почуття сердечної подяки йому за згоду термiново приїхати, за ту допомогу, що вiн вчасно надав творцям КМШП "Днепр", за багато рокiв плiдної роботи у вiддiленнi кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики АН УРСР збережеться назавжди.

Лабораторiя вiдеотермiнальної технiки. Друга галузева.

Нарис про Лева Борисовича Малиновського 15 грудня 1943 року в боях пiд м.Невель (Бiлорусiя) загинув мiй старший брат Лев Миколайович Малиновський. Прожив тiльки 24 роки i 13 днiв. Посмертно був нагороджений орденом "Вiтчизняної вiйни I ступеня". Це була друга нагорода. За пiдбитi танки в Курсько-Орловськiй битвi його нагородили орденом "Вiтчизняної вiйни II ступеня".

"Логiка вiйни невблаганна. Вона не щадить нi гарних, нi поганих. Навпаки, до прекрасних людей вона бiльш нещадна", - цими словами,1 сказаними з приводу загибелi одного з улюблених героїв "Севастопольских рассказов" Толстого, хочеться сказати про брата. Так, смерть вибрала з нас двох того, хто краще - сильнiше, бiльш мужнiй, бiльш потрiбний батьку, матерi, людям... Проходить час, бiль не затихає...

У важку хвилину брат, як у дитинствi, не залишає мене: його образ встає передi мною, i я говорю: "Не опускай руки, ти живеш i за нього!"

У братськiй могилi, де похований Лев, сплять вiчним сном 1400 вiрних синiв Батькiвщини. Тiльки вона - одна з багатьох тисяч - зберiгає порох стiлькох же солдатiв i офiцерiв, скiльки загинуло в iсторичнiй Полтавськiй битвi!

...На стiнi моєї кiмнати - викарбуваний на мiдi портрет дорогого Лева. Вiн дивиться на мене усе таким же двадцятидвухрiчним, яким був у 1941 роцi, до вiйни, яка забрала десятки мiльйонiв життiв, i я мимоволi, у котрий раз, думаю: людство не повинно допустити нової свiтової вiйни; не можна перетворити Землю в загальну братську могилу!

У листопадi сорок першого року моє життя теж висiло на волоску - осколок снаряда, простромив на вилiт моє праве плече. У медсанбатi сказали: "Щаслива молода людина, мало-мало й осколок перерiзав би сонну артерiю, тодi не довезли б". Пам'ятаю, коли довiдався, що загинув брат, подумав, - вiйна є вiйна - мене може убити теж i припиниться рiд Малиновських.

Пiсля загибелi Лева я ще пiвтора роки провiв на вiйнi, був знову поранений. Думка передати його iм'я "у спадщину" не залишала мене. Коли женився, моє бажання збулося.

Пiслявоєннi роки - а син народився 28 травня 1948 року - були дуже важкими i для мене з дружиною i для нашого первiстка.

Закiнчивши Iванiвський енергетичний iнститут, я в 1950 р. виїхав до Києва. Лев i дружина залишилися в Iваново. Син пробув там до 1954 року. У Києвi я оселився спочатку в аспiрантському гуртожитку, а потiм у кiмнатi на п'ять чоловiк у гуртожитку Київського механiчного заводу. Коли я привiз сина в Київ, вiн був виснажений до крайностi, дуже важко набирав вагу i здоров'я. На щастя, справа пiшло на виправлення. Учився легко. У 1966 р. закiнчив середню школу. У вiйськкоматi його включили до списку майбутнiх призовникiв для служби в танкових вiйськах. Це були роки "холодної вiйни", американськi вiйська заполонили своїми вiйськовими базами Захiдну Нiмеччину i почували себе тут у нiй хазяїнами. Пам'ятаю, подумалося з гiркотою i болем: невже iсторiя повториться i сина очiкує долю мого брата?

При вступi в Київський полiтехнiчний iнститут син проявив характер, вирiшив учитися на вечiрньому факультетi, щоб поєднувати навчання з роботою. Одночасно вступив на посаду технiка в Iнститут кiбернетики АН УРСР, у вiддiл A.M.Лучука. Шiсть рокiв успiшно працював по традицiйнiй тематицi вiддiлу (апаратура передачi даних). У 1972 роцi вступив до аспiрантури, але через рiк був призваний в армiю. Два мiсяцi прослужив у навчальному центрi "Десна" пiд Києвом, потiм був направлений у вiйськовий пiдроздiл при Київському училищi зв'язку, де пробув ще рiк. У школi вiн успiшно закiнчив курси англiйської мови, i викладачi училища часто використовували його як перекладача, до того ж i як фахiвця з iнтегральних схем. З 1976 р., уже будучи старшим iнженером, став займатися розробкою пристроїв вiдображення алфавiтно-цифрової iнформацiї. В цi роки я був дуже зайнятий своєю роботою i, каюся, не придiляв увагу сину. Вiн жив окремо, це теж не допомагало спiлкуванню. За цей час десятки моїх аспiрантiв захистили кандидатськi дисертацiї, а я, як говорять, пальцем не поворухнув, щоб допомогти сину. I не тому, що не хотiв, скорiше - просто не мiг. Тематика вiддiлу, де син працював, менi була далека, i я не зумiв порадити йому взяти придатну тему для дисертацiйної роботи. Думаю, що позначалася особливiсть "виробничих вiдносин" того часу - прояв "сiмейностi" строго засуджувався, перебувати в прямому пiдпорядкуваннi в близьких родичiв заборонялося. А я був керiвником вiддiлення, у якому працював син, i не хотiв дати нi найменшого приводу кому-небудь подумати про якi-небудь потурання сину.

Так чи iнакше Лев Борисович самостiйно вибрав свою дорогу в кiбернетичну науку i технiку. Вiн зумiв зiбрати невеликий але висококвалiфiкований колектив ентузiастiв-однодумцiв i направив їх на дослiдження i створення цифро-алфавiтних i графiчних вiдеотермiналiв - надзвичайно актуального напрямку в кiбернетичнiй технiцi.

Зародження найпростiших вiдеотермiналiв вiдбувалося на моїх очах. Десь у 1969-1970 р. в Обчислювальному центрi Зеленоградського центру Мiнiстерства електронної промисловостi менi з гордiстю показали так званий векторний дисплей на екранi якого можна було розглянути цифри i букви.

Група Л.Б.Малиновського (I.М.Сметанiн, А.I.Шикарев, В.А.Ємельянов, В.М.Князєв, О.М.Грищенко, Т.I.Малашок, Є.А.Манжула) вiдразу узяла високий темп розробок. Один за одним як гриби пiсля дощу з'явилися вiдеотермiнали растрового типу усе бiльш i бiльш досконалi. У процесi виконання цих робiт була здiйснена практична реалiзацiя i впровадження наступних вiдеотермiнальних комплексiв i програмного забезпечення до них: - пристрiй вiдображення алфавiтно-цифрової i спрощеної графiчної iнформацiї - Черкаський завод телеграфної апаратури (серiя);

- кольоровий графiчний вiдеотермiнал "ТВТ-3" - ВО "Київський радiозавод" (серiя);

- модулi вiдображення графiчної iнформацiї - ВО iм. С.П.Корольова, м.Київ (серiя);

- система вiдображення кольорової знакової i графiчної iнформацiї "ВЕГА", система "Дiалог-1" - НВО "Промавтоматика", м.Грозний (дослiдна партiя);

- дисплейнi вiдеотермiнальнi комплекси для вiдображення й обробки напiвтонової кольорової графiчної iнформацiї - ЦНДI "Монолiт", м.Москва;

- растровi пiдсистеми вiдображення кольорової знакографiчної iнформацiї - ВНIПI "Транспрогресс", м.Москва;

- iнформацiйна термiнальна пiдсистема для пiдготовки, попередньої обробки i наочного представлення графiчних даних у технологiчних i керуючих комплексах - п/я Р-6856, м.Вiльнюс;

- пристрiй вiдображення кольорової алфавiтно-цифрової i графiчної iнформацiї на телевiзiйному растрi з нагромаджувачем на магнiтнiй стрiчцi - п/я 7968, м.Київ;

- пристрiй вiдображення кольорової знакової i графiчної iнформацiї - Iнститут фiзики АН УРСР, м.Київ;

- пакет програм синтезу зображень на екранi кольорового растрового дисплея - СПКБ "Нефтегазпромавтоматика", м.Грозний;

- пакет програм синтезу графiчних зображень для автоматизованого робочого мiсця проектувальника гiбридних iнтегральних схем - п/я Р-6656, м.Вiльнюс;

- пакет графiчних пiдпрограм для вiдеотермiнала ТВТ-3 - ВО "Київський радiозавод";

- пакет програм "Оператор", що забезпечують iнтерактивний дiалог з вiдеотермiналом ТВТ-3 - Київський полiтехнiчний iнститут;

- система налагодження програмного забезпечення ряду ВДТ (НДI ТТ "Електрон"), м.Львiв.

Розроблений групою Л.Б.Малиновського дисплейний процесор забезпечив оперативне керування форматами зображення, перебудову параметрiв растра, змiну лiнiйних розмiрiв елементiв зображення на екранi, пiдтримку багатосторiнкового i полiекранного режиму роботи вiдеотермiналiв при менших апаратних витратах у порiвняннi з аналогами, що пiдтверджується отриманими свiдоцтвами про винахiд i досвiд експлуатацiї вiдеотермiналiв, що серiйно випускалися. Для введення користувачами команд i повiдомлень була розроблена i впроваджена в серiйне виробництво оригiнальна електронна безконтактна клавiатура з ємнiсними датчиками, що вiдрiзняється простотою, надiйнiстю i технологiчнiстю у виготовленнi. Для бiльш продуктивних моделей ряду вiдеотермiналiв, що забезпечують обробку i вiдображення кольорових, напiвтонових динамiчних зображень був розроблений, виготовлений i використовувався в складi дисплейних термiнальних комплексiв блок вiдеопроцесора.

Були розробленi i впровадженi в складi вiдеотермiнальних комплексiв програмно-апаратнi графiчнi процесори, що виконують операцiї двовимiрних перетворень: клiппiрованння, обертання, масштабування, панорамування i т.д.

Операцiї графiчних побудов, фарбування замкнутих областей, селективного стирання i растризацiї геометричних примiтив (векторiв, дуг, полiгонiв i т.п.) були реалiзованi методами цiлочислової арифметики, що забезпечують простоту апаратної реалiзацiї, високу швидкiсть i точнiсть обчислень.

У першiй частинi книги я написав, що коли виступив з доповiддю в Мiнiстерствi промисловостi засобiв зв'язку, то разом зi мною в Москву приїхав Лев i спiвробiтник його групи В.А. Ємельянов. Вони привезли iз собою i продемонстрували пiд час доповiдi працюючий вiдеотермiнал (тодi новинка!), що викликало сильне враження, вдало доповнивши мою доповiдь про мiкропроцесорну технiку.

Мiнiстерство промисловостi засобiв зв'язку й Iнститут кiбернетики iменi В.М. Глушкова АН УРСР, з огляду на велику потребу галузi у вiдеотермiналах i значимiсть робiт виконаних Л.Б. Малиновським i його групою прийняли рiшення про створення мiжгалузевої лабораторiї для подальшого розвитку дослiджень у цiй областi.

Рiшення про створення вiдеотермiнальних комплексiв У вiдповiдностi з рiшенням наради при першому заступнику мiнiстра промисловостi засобiв зв'язку вiд 4 листопада 1982 р. про органiзацiю розробок i виробництва дисплеїв у галузi вiд 27.01.84 р. в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР вiдбулося обговорення можливостi використання розробок Iнституту в областi створення вiдеотермiнальних комплексiв у роботах СКБ ТТ ВО "Електрон". У результатi обговорення прийнято рiшення:

1. Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР i СКБ ТТ ВО "Електрон" у 1984-1985 роках провести комплекс науково-дослiдних i дослiдно-конструкторських робiт зi створення апаратних i програмних засобiв вiдображення символьної i графiчної iнформацiї i на цiй основi виготовити дослiднi зразки вiдеотермiнальних комплексiв.

2. Для виконання робiт з намiченої програми СКБ ТТ ВО "Електрон" i Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР пiдготувати наказ по Мiнiстерству промисловостi засобiв зв'язку й Академiї наук УРСР про створення мiжгалузевої лабораторiї з чисельнiстю 20 чоловiк за рахунок лiмiтiв по працi Мiнiстерства промисловостi засобiв зв'язку без передачi фондiв Iнституту.

Виконуючи рiшення Мiнiстерства промисловостi засобiв зв'язку i президента АН УРСР, Мiнiстерство промисловостi засобiв зв'язку 23 травня 1985 р. видало наказ про органiзацiю при Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР проблемної галузевої науково-дослiдної лабораторiї СКБ телевiзiйної технiки виробничого об'єднання "Електрон" з видiленням штатної чисельностi 20 чоловiк. Керiвником лабораторiї був призначений Л.Б.Малиновський.

Так "народилася" друга галузева лабораторiя. Перша була створена в 1975 р. для дослiджень по створенню мiкропроцесорної технiки. Її завiдувачем став О.В.Палагiн. Пiзнiше лабораторiя перетворилася у вiддiл.

За порадою A.M.Лучука Л.Б.Малиновський пiдготував кандидатську дисертацiю у формi наукової доповiдi й успiшно захистив її 19 травня 1988 р. на засiданнi спецiалiзованої ради Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР.

Оскiльки головою цiєї ради був я, то довелося провести цей захист iншому. Вiв раду Г.О.Михайлов. Я на захистi був вiдсутнiй. Зараз, коли пишу про це, захотiлося як би вiдтворити обстановку на захистi - прочитав стенограму засiдання ради. Треба вiддати належне Леву - вiн пiдготував гарну доповiдь, чiтко вiдповiдав на питання. Представники ряду органiзацiй, що використовували результати дослiджень, представлених у дисертацiї, одностайно пiдтримали дисертанта. Пiдсумок - 15 за, проти немає. У стенограмi зазначенi члени ради. Менi захотiлося перелiчити хоча б деяких: Г.О.Михайлов, I.Д.Войтович, Є.I.Брюхович, В.М.Єгипко, А.I.Кондалев, A.M.Лучук, О.В.Палагiн, З.Л.Рабiнович - це саме тi, про яких я пишу цю книгу - мої соратники. Стало тепло на душi. Сердечно дякую. I за те, що уважно вислухали, добре розiбралися, справедливо оцiнили роботу сина, i за те, що якими були, такими залишилися i залишаться в моїй пам'ятi.

Для галузевої лабораторiї, керованої Л.Б.Малиновським, був складений план робiт в iнтересах "Електрона". Лева Борисовича одночасно призначили заступником директора з науки НДI телевiзiйної технiки ВО "Електрон". Попереду маячили райдужнi перспективи. "перебудова, що почалася," i розвал Радянського Союзу поклали кiнець цим надiям. ВО "Електрон" згорнуло наукову дiяльнiсть, Мiнiстерство промисловостi засобiв зв'язку обмежило свою дiяльнiсть Росiєю. Галузева лабораторiя перестала iснувати.

У 1994 роцi з моєї iнiцiативи з'явилися Фонд iсторiї i розвитку комп'ютерної науки i технiки при Київському будинку вчених i, одночасно, "Клуб академiкiв" (тепер "Клуб М.М. Амосова"). Велику допомогу в їхньому створеннi зробив Лев Борисович. Вiн став вiце-президентом Фонду i зумiв через Український науково-технiчний центр одержати грант на створення iнформацiйного комплексу "Iнтелект", призначеного для iнформування закордонних органiзацiй про результати дослiджень в iнститутах НАН України з метою органiзацiї можливих спiльних дослiджень. Комплекс був швидко створений, отримане необхiдне устаткування (комп'ютери, множнi засоби й iн.), були налагодженi зв'язки з рядом iнститутiв Академiї, розгорнутi дослiдження з iсторiї комп'ютерної науки i технiки. До моєї книги "История вычислительной техники в лицах" (1995 рiк), виданої ще без допомоги Фонду, додалися багато iнших, в оформленнi яких взяли активну участь спiвробiтники Фонду (Л.Б.Малиновський, В.Б.Бiгдан, Т.I.Малашок). Не можу не вiдзначити, що книга "История вычислительной техники в лицах", передмову до якої написав Б.Є.Патон i В.В.Корчагiн (перший заступник голови Комiтету при Президентi Росiйської федерацiї з полiтики iнформатизацiї), стала першоджерелом матерiалiв, у тому числi iлюстративних для ряду книг iнших авторiв, виданих в Українi й у Росiї. У них є посилання на мою книгу. Що стосується фотографiй, що я збирав по крихiткам з дозволу родичiв, спiвробiтникiв, що працювали з моїми героями, вони передрукованi iншими авторами без усяких коментарiв. У читача, природно, створюється враження, що це їх чи зiбранi ними фотографiї, що, природно, iстотно доповнюють текст. До речi сказати, закордоннi автори, перш нiж опублiкувати якi-небудь з фотографiй з моїх книг, зв'язувалися зi мною i просили дозволу на їхню публiкацiю. Таким чином, за рубежем уже враховують право на iнтелектуальну власнiсть, а в Українi та у Росiї до нього ще тiльки звикають.

У данiй книзi, що я пiдготував, є багато оригiнальних фотографiй, усi вони належать менi, або переданi менi з правом на їхню публiкацiю. Лев Борисович прослухав спецiальний курс лекцiй по захисту iнтелектуальної власностi, i я сподiваюся на його допомогу в цьому питаннi.

У 1996-1998 р. Л.Б.Малиновський як вiце-президент Фонду провiв дуже велику роботу з пiдготовки та проведенню мiжнародного симпозiуму "Комп'ютери в Європi. Минуле, сьогодення, майбутнє". Симпозiум пройшов надзвичайно успiшно. Приїхали й активно брали участь у роботi симпозiуму багато закордонних учених з Великобританiї, Угорщини, США, країн СНД. Симпозiум вiдкрив президент НАН України академiк Б.Є.Патон. Серед гостей вiн особливо тепло вiдзначив творця першої у свiтi ЕОМ з програмою, яка зберiгалася в пам'ятi 85-лiтнього Морiса Уiлкса. З огляду на видатнi заслуги цього вченого, Президiя НАН України надала йому звання Почесного доктора НАН України (Два роки потому королева Англiї привласнила йому почесне звання СЕР).

Працi симпозiуму, виданi Фондом, були врученi всiм учасникам симпозiуму.

Вручення диплома про звання Почесного доктора НАН України було доручено менi. Воно вiдбувалося в Кембриджi, через рiк пiсля симпозiуму. При врученнi були присутнi Морiс Уiлкс i його дружина, учений Френк Ленд - творець першого в Англiї комерцiйного комп'ютера "Лео", представники адмiнiстрацiї Кембрiджського унiверситету, я i мiй син. Оскiльки вiн вiдмiнно володiє англiйською мовою, вiн став моїм прекрасним помiчником при проведеннi урочистої процедури вручення диплома. Менi це було особливе приємно - не тiльки я, але i вiн став свiдком важливої подiї - не так часто вдається побачити i поговорити з одним з найвидатнiших комп'ютерних пiонерiв свiту, якому йшов уже вiсiмдесят сьомий рiк.

Запам'яталася його вiдповiдь на моє питання: Як Вам удається не старiти? На Вашому обличчi немає жодної зморшки.

- А я нiколи не думав про це! - Моментально вiдповiв вiн.

Морiс Уiлкс був по справжньому радий нашому вiдвiдуванню Кембриджу. Пiсля урочистого вручення диплома в наданому йому довiчно стародавньому кабiнетi, що зберiгає пам'ять багатьох столiть, вiн повiв нас у свiй робочий кабiнет, а потiм ми вiдвiдали ряд коледжiв, де колись училися чи працювали такi вченi як Чарльз Беббидж, Алан Тьюринг та iн.

Мiй син багато допомагав менi при органiзацiї "Клуба М.М.Амосова". Клуб тiльки що (23 травня 2004 року) провiв ювiлейне засiдання, присвячене 10-рiччю його роботи. За десять рокiв було проведено понад 150 зустрiчей, на усiх був присутнiй М.М.Амосов (за винятком двох останнiх). На ювiлейному засiданнi був i виступив Б.Є.Патон. Крiм нашої постiйної аудиторiї (15-20 чоловiк) цього разу прийшло багато гостей. Катерина Миколаївна Амосова передала Клубу 10 тритомних повних зiбрань творiв М.М.Амосова.

Вiдеотермiнали, колись розробленi галузевою лабораторiєю Мiнiстерства промисловостi засобiв зв'язку, не пiшли в iсторiю. На змiну їм з'явилися iнтелектуальнi вiдеотермiнальнi пристрої, якими забезпечуються всi персональнi комп'ютери. Своїми коренями iсторiя їхнього створення iде в недавнє минуле, у тому числi в дуже результативнi дослiдження, виконанi у вiддiленнi кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України.

1Смольников Игорь. Середина столетия. Издательство "Детская литература". - Ленинград, 1977. -с.174. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |