Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook21_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

"Язик до Києва доведе".

Розповiдь В'ячеслава Павловича Соловйова В'ячеслав Павлович Соловйов пропрацював у вiддiлi керуючих машин майже 15 рокiв. Шiсть з них вiн був моїм заступником по вiддiлу. Коли я попросив його повiдомити коротку iнформацiю про себе, вiн охоче погодився, i я приводжу основний змiст його розповiдi.

"...У 1964 роцi я закiнчив електротехнiчний факультет Куйбишевського полiтехнiчного iнституту iм. В.В.Куйбишева, центральний корпус якого розташовувався на Куйбишевськiй вулицi, недалеко, до речi, вiд площi теж iм. Куйбишева. Iнститут я закiнчив по кафедрi електричнi мережi i системи. Будучи студентом, я досить активно брав участь у роботi студентського наукового товариства вiдразу по двох кафедрах - вищої математики i теоретичної електротехнiки, однак пiсля закiнчення iнституту працювати я збирався по своїй основнiй спецiальностi. Тим бiльше що i великого вибору в мене не було, оскiльки при розподiлi мене, як i iнших хлопцiв з нашої групи, Мiнiстерство оборони залишило у своєму резервi для використання по нашiй цивiльнiй спецiальностi. Однак за два мiсяцi до захисту диплома Мiнiстерство оборони повiдомило, що воно вiд нас вiдмовляється.

Менi запропонували роботу в Куйбишевськiй фiлiї Центрального конструкторського бюро експериментального машинобудування ЦКБ ЕМ. Ця фiлiя була створена в Куйбишевi Сергiєм Павловичем Корольовим на самому початку 1960-х на територiї одного з найбiльш великих у СРСР ракетних заводiв. Робота в цiй органiзацiї означала, звичайно, рiзкий поворот у моїй професiйнiй кар'єрi. Були деякi сумнiви. Однак, поговоривши з моїми майбутнiми колегами, я зрозумiв, що моїх пiзнань у визначених областях вищої математики i придбаного в студентському науковому товариствi умiння моделювати рiзного типу диференцiальнi рiвняння за допомогою електричних схем цiлком достатньо, щоб приступити до освоєння нового для мене напрямку дiяльностi, що називалося "пiдготовка вихiдних даних для розробки систем керування космiчних комплексiв i систем". Утiм, такi слова як "ракета", "супутник", "космос" ми в тi часи уникали вживати навiть на роботi. Замiсть цього говорили - вирiб, об'єкт, простiр.

Тут я i познайомився уперше впритул з обчислювальною технiкою. Основними моїми робочими iнструментами стали ЕОМ "М-20" i аналогова ЕОМ "ЭМУ-8". Задача, що була передi мною поставлена, здавався б простою. Треба було на пiдставi отриманих у конструкторiв вагових, геометричних i аеродинамiчних параметрiв нового (чи модифiкованого) виробу i по заздалегiдь складенiй програмi розрахувати на ЕОМ очiкуване вiдхилення ракети вiд заданої траєкторiї по тангажу, рисканню i крену. При цьому передбачалося, що ракета керується "старою" системою керування. У тому випадку, якщо вiдхилення вiд заданої траєкторiї було не дуже великим, то i корекцiя параметрiв системи керування була потрiбна невелика. Якщо ж цi вiдхилення виявлялися iстотними i передбачалися iстотнi корективи цих параметрiв, то доводилося моделювати наслiдки змiни вiдповiдних параметрiв за допомогою аналогової ЕОМ, набираючи на її пультi таку ж систему диференцiальних рiвнянь. Але в контурi керування цiєї моделi використовувалася реальна апаратура системи керування. При цьому малася можливiсть "варiювати настроювання" параметрiв системи керування i моделювати варiанти поводження ракети з моменту її старту до моменту виводу супутника на орбiту.

Задача ускладнювалася тим, що диференцiальнi рiвняння, якi необхiдно було вирiшувати, мали перемiннi коефiцiєнти, що, до того ж, у кожен момент часу могли бути заданi тiльки в межах деякого статистичного iнтервалу. Цим пояснювалася необхiднiсть численних розрахункiв, перевiрок i повторного оглядiв, перш нiж вихiднi данi передавалися розроблювачам системи керування. У той час це була органiзацiя, яку очолював академiк Микола Олексiйович Пилюгiн.

Варто сказати, що, зрештою, не завжди удавалося вiдрегулювати всi проблеми, зв'язанi з керованiстю ракети на основi машинних розрахункiв i електронного моделювання. Зi збiльшенням габаритiв i ваги ракетних комплексiв ставало усе сутужнiше забезпечити прийнятний розрахунковий дiапазон можливих розкидiв впливiв збурних дiянь. Зокрема, для ракетного комплексу, призначеного для виводу на орбiту космiчного корабля "Союз", розрахунки не дозволяли з упевненiстю говорити про забезпечення керованостi ракети-носiя в момент вiддiлення третьої ступiнi. Тому менi довелося кiлька разiв їздити у вiдрядження на Байконур, коли проводилися першi пуски ще безпiлотних "Союзiв". Моєю задачею там було, одержавши пiсля монтажу ракетного комплексу реальнi значення вiдповiдних вагових i геометричних параметрiв, оцiнити реальну керованiсть третьої ступiнi пiсля її вiддiлення. На пiдставi спрощеної методики, я готував вiдповiдну довiдку, приносив її на затвердження технiчному керiвнику польоту, а потiм у призначеному менi мiсцi чекав, коли в ефiрi пролунає: "Вiддiлення третьої ступiнi пройшло нормально".

Поколiння програмiстiв-математикiв 1960-х вiдрiзнялося тим, що обчислювальнi алгоритми "прокручувались" ними думкою не тiльки з точки зору формальної послiдовностi обчислень, але i з погляду трансформацiї кодiв чисел в чарунках оперативної пам'ятi обчислювальної машини. Пульт ЕОМ дозволяв "вiдстежити" процес обчислень, оцiнити в динамiцi обчислень наскiльки успiшно вiдбуваються розрахунки i при необхiдностi навiть втрутитися в хiд обчислень. Це допомагало в стислий термiн налагоджувати новi i модифiкованi програми, розбиратися в складних ситуацiях у процесi "планових" розрахункiв, тобто коли проводилися розрахунки нових виробiв по вже налагодженим програмам.

У мене, наприклад, був випадок, коли добре налагоджена програма раптом почала видавати "АВОСТ" (Автоматичний зупинник, росiйською мовою - Автоматический ОСТанов), що свiдчить про те, що в процесi обчислень зустрiчається неприпустима операцiя. Примiром, дiлення на нуль або добування квадратного кореня з вiд'ємного числа. Вихiднi данi й алгоритм обчислень виключав можливiсть виникнення такої ситуацiї, як говориться, по визначенню, оскiльки результатом розрахункiв була змiна швидкостi руху ракети за часом польоту. Ця швидкiсть могла тiльки наростати. Я проводив розрахунки, про якi мова йде, у нашiй центральнiй органiзацiї в Подлипках, будучи прикомандированим до пiдроздiлу, яким керував у той час С.С.Лавров (вiдомий фахiвець з алгоритмiчних мов). Тому консультанти в мене були екстра класу. Але i вони не могли зрозумiти причину збою. А термiни тиснули. Довелося проаналiзувати пiдозрiле мiсце програми в ручному режимi, "пооперацiйно". I виявилося, що збiй вiдбувався у внутрiшньому алгоритмi стандартної програми iнтегрування диференцiального рiвняння методом Рунге-Кутта. Виявилося, що, з метою пiдвищення точностi обчислень там застосовувалася квадратична iнтерполяцiя й одна з точок параболи на пiдкроцi розрахункової формули Рунге-Кутта приймала негативне значення. Ранiш таких казусiв не спостерiгалося, оскiльки ракети-носiї були легше i пiднiмалися швидше. Таким чином, причину збою в програмi удалося установити завдяки, по-перше, можливостi простежити "вручну" виконання визначеного сегмента програми, по-друге, знанню специфiки обчислювального методу, "зашитого" у стандартнiй пiдпрограмi i, по-третє, розумiнню залежностi динамiки руху ракети на початковiй дiлянцi траєкторiї польоту вiд її вагових характеристик.

До цього ж перiоду вiдноситься освоєння програмiстами нашої органiзацiї алгоритмiчної мови "АЛГОЛ". Спочатку ми не дуже довiряли "машинному" складанню програми i перевiряли ще раз по роздрукiвках тексти програм, що формувалися транслятором. Нас забавляло те, що транслятор дуже часто використовував команди, що програмiст не використовував практично нiколи. I по швидкодiї алгольнi програми iстотно уступали програмам людським. Але зате ми вiдразу вiдчули новi можливостi логiчного конструювання програм. Я в цей час уже кiлька мiсяцiв бився над налагодженням унiверсальної програми для обчислення функцiй Бесселя будь-якого роду i будь-якого порядку, так ще i вiд комплексного аргументу. Труднощi були зв'язанi зi слабкою збiжнiстю вiдповiдних апроксимацiйних рядiв. Коли в нас з'явився транслятор з "АЛГОЛА", я за три днi освоїв принципи програмування в цiй мовi, а потiм за два днi написав i налагодив програму для обчислення функцiй Бесселя.

Там же в Подлипках я вперше познайомився з роботою аналого-цифрових комплексiв на прикладi об'єднання ЕОМ "М-220" i "АВМ МН-17". Активно попрацювати на цьому комплексi менi не удалося, оскiльки наприкiнцi 1968 року я виїхав учитися в аспiрантуру в Київ в Iнститут кiбернетики АН УРСР.

Я вступив до аспiрантури за фахом "Бiологiчна кiбернетика" до Миколи Михайловича Амосова. Причиною такої, здавалося б, рiзкої змiни напрямку моїх професiйних iнтересiв було iнтерв'ю М.М.Амосова кореспонденту популярної в той час "Литературной газети", у якiй вiн заявив про намiр реалiзувати проект "голови професора Доуеля". Цей проект припускав спочатку створити математичну модель фiзiологiї внутрiшньої сфери органiзму, а потiм на цiй основi побудувати технiчний пристрiй, що мiг би забезпечити керування процесами життєдiяльностi будь-якого самого складного людського органу, включаючи голову. Менi показалося, що придбаний мною досвiд роботи з проектування систем керування складних технiчних комплексiв з використанням широкого арсеналу засобiв обчислювальної технiки буде тут до речi. Результатом моєї дисертацiйної роботи, власне, i була математична модель системи водно-сольового обмiну в органiзмi, що я описав системою звичайних диференцiальних рiвнянь з перемiнними коефiцiєнтами i нелiнiйностями i яку реалiзував у виглядi програми мовою "АЛГОЛ". Пiзнiше цi результати були опублiкованi у виглядi двох глав колективної монографiї "Теоретичнi дослiдження фiзiологiчних систем. Математичне моделювання" пiд загальною редакцiєю М.М.Амосова. Однак до створення технiчних засобiв керування справа не дiйшла. Завершивши роботу з математичного моделювання й апробацiї моделi в рiзних практично значимих ситуацiях, я вiдчув, що подальший розвиток отриманих результатiв у практичнiй площинi неможливий, оскiльки для керування процесами життєдiяльностi з використанням розробленої моделi були необхiднi засоби вимiру, що дозволяють оперативно одержувати достовiрну iнформацiю в реальному масштабi часу вiд рiзних пiдсистем органiзму. А технiчних засобiв, що могли б вимiрювати концентрацiї iонiв у рiдинах органiзму, так ще в мiкрообсягах, так ще не порушуючи електролiтного балансу, на початку 1970-х не було ще й у проектi. Власне, немає їх i дотепер.

До закiнчення аспiрантури в мене установилися гарнi вiдносини зi спiвтоваришами по гуртожитку, що були аспiрантами в Бориса Миколайовича Малиновського. З одним з його учнiв Вiталiєм Боюном ми взагалi якийсь час жили в гуртожитку в однiй кiмнатi. Тематика вiддiлу Б.М.Малиновського менi була цiкава, оскiльки перегукувалася з моїм досвiдом роботи в органiзацiї С.П.Корольова, де я займався дослiдженням конкретних цифрових i аналогових моделей, у контур яких включалася реальна електронна апаратура. Крiм того, я бачив перспективу у використаннi керуючих обчислювальних машин, що мають розвинений пристрiй зв'язку з об'єктом (ПЗО), для керування складними системами i процесами в реальному часi. Таким чином, i мої дисертацiйнi результати як би одержували перспективу розвитку. Тому я вирiшив пiсля закiнчення аспiрантури йти працювати у вiддiл керуючих машин i систем. Ще в аспiрантурi почав втягуватися в тематику вiддiлу. М.М.Амосову я пояснив причини свого намiру пiсля закiнчення аспiрантури пiти у вiддiл Б.М.Малиновського, i вiн спийняв цi причини достатнiми.

Першi мої роботи в новому вiддiлi були зв'язанi з розробкою методiв рiшення систем диференцiальних рiвнянь на аналого-цифрових комплексах, тим бiльше, що у вiддiлi був дiючий аналого-цифровий комплекс на базi керуючої машини широкого призначення КМШП "Днепр" i "ЭМУ-10". Цей напрямок поступово трансформувався в розробку численно-аналiтичних методiв рiшення задач моделювання систем керування. Основна особливiсть цих методiв була в перетвореннi диференцiальних рiвнянь у систему алгебраїчних рiвнянь (на основi перетворення Лапласа), що дозволяло в ядрi практично значимих випадках замiнити традицiйнi чисельнi методи рiшення диференцiальних рiвнянь операцiями зi ступенями полiнома, що апроксимує вхiдний сигнал i функцiї, що обурюють. Це дало можливiсть нам разом iз С.Б.Додоновим створити проблемно-орiєнтовану мову програмування, що дозволяла, по-перше, програмувати системи керування мовою, близькою до мови блок-схем, i, по-друге, коректувати структуру i параметри моделi в процесi обчислень (у динамiцi моделювання). Особливого поширення ця мова не одержала, однак у рядi практичних застосувань зарекомендувала себе непогано. Зокрема, на основi цiєї мови був виконаний цикл дослiджень по моделюванню надiйностi бiологiчних систем (цi дослiдження були захищенi кандидатською дисертацiєю Н.В.Одрехивским пiд моїм керiвництвом). Деякi з численно-аналiтичних методiв разом з В.П.Боюном i Л.Г.Козловим удалося реалiзувати апаратно, що пiдтверджено авторськими свiдоцтвами на винаходи.

Поступово я включився в роботи, що стосуються автоматизацiї наукових дослiджень (насамперед - наукового експерименту). Основна задача, що тут вирiшувалася мною, була в розробцi алгоритмiв введення i чисельної обробки експериментальної iнформацiї, а також алгоритмiв контролю параметрiв експериментального устаткування i вiдображення результатiв вимiрiв. Тут було цiкаво простежити за еволюцiєю поглядiв дослiдника-експериментатора, якому спочатку потрiбно було хоча б вивести результати експерименту не тiльки на самописець в аналоговому виглядi, але i на принтер - у цифровому. Але через якийсь час йому вже хотiлися не тiльки "оцифрувати" результати експерименту, але i представити їх у виглядi зручних таблиць у форматi, якому можна було помiщати безпосередньо в звiт. Незабаром вiн починав розумiти, що можна ще i проводити первинну обробку даних, включаючи їхню фiльтрацiю, згладжування i т.п. Ну i, зрештою, у гарного експериментатора взагалi змiнювалися погляди на технологiю дослiдницького процесу.

Основним полiгоном для робiт нашого вiддiлу в областi автоматизацiї наукового експерименту були iнститути АН УРСР. Я брав участь у розробцi декiлькох систем автоматизацiї наукового експерименту в Iнститутах онкологiї i радiологiї, проблем мiцностi, електрозварювання iм. Є.О.Патона. Крiм того, що цi розробки були винятково важливими з погляду удосконалювання технологiї дослiдницького процесу, вони ще i демонстрували можливостi нових технiчних засобiв, розроблювальних у вiддiлi i лабораторiях пiд керiвництвом Б.М.Малиновського. Це, насамперед, мiнi-ЕОМ "М-180" i ПЗО "СЕКТОР".

У 1970 роках з легкої руки Б.М.Малиновського я став головою секцiї математичного забезпечення Ради по автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН УРСР. I в зв'язку з цим, добре знайомий з роботами по автоматизацiї дослiджень у тi роки, як в Українi, так i за її межами. Тому я можу засвiдчити, що в серединi 1970-х мiнi-ЕОМ "М-180" перевершувала по ряду параметрiв закордоннi моделi PDP-8 i PDP-11. А ПЗО "СЕКТОР" не уступало широко розповсюдженiй тодi модульнiй системi "САМАС". Цi технiчнi засоби випускалися дослiдним заводом Iнституту кiбернетики АН УРСР малими серiями, однак вийти на великi серiї не дозволила тодiшня технiчна полiтика Мiнiстерства приладобудування i систем керування СРСР, що була орiєнтована на копiювання закордонних зразкiв засобiв обчислювальної технiки. Тому, на жаль, у масовому виробництвi виявилися не вiтчизнянi "М-180" i "СЕКТОР", а мiнi-ЕОМ "СМ-3" i "СМ-4", а також "КАМАК". Кiнець 1970 i початок 1980 рокiв характеризувалися активiзацiєю спiвробiтництва вiддiлу керуючих машин iз промисловiстю. До цього часу вiдносяться багато спiльних розробок вiддiлу iз союзними Мiнiстерствами промисловостi засобiв зв'язку, радiопромисловостi, електронної промисловостi, приладобудування, засобiв автоматизацiї i систем керування. У рядi таких робiт брав участь i я. I не тiльки як виконавець окремих завдань в областi технiки i програмного забезпечення, але i як вiдповiдальний за науково-органiзацiйну сторону робiт, оскiльки протягом шести рокiв у цей час я виконував обов'язки заступника Б.М.Малиновського з наукової роботи.

У практичному планi я займався переважно розробкою спецiальних засобiв програмного забезпечення й операцiйних систем для проблемно-орiєнтованих комплексiв, адаптацiєю обєктно-орiєнтованих мов високого рiвня для розроблювальних i використовуваних у вiддiлi обчислювальних засобiв. До цього перiоду вiдносяться роботи з адаптацiї алгоритмiчної мови "ПАСКАЛЬ" до машин серiї ЄС, освоєння в практицi моделювання алгоритмiчної мови "ПЛ-1", дослiдження можливостей алгоритмiчної мови "АДА" для програмування спецiалiзованих обчислювальних комплексiв. До цього ж перiоду вiдноситься й участь у розробцi вiддiлом керуючих машин проблемно-орiєнтованої пiдсистеми (ПОПс) рекурсивної ЕОМ, iдейну основу якої заклав В.М.Глушков. ПОПс дозволяла використовувати цей надвисокопродуктивний багатомашинний обчислювальний комплекс при рiшеннi складних задач керування в реальному часi.

Науково-органiзацiйна робота полягала в узгодженнi з замовниками технiчних завдань, органiзацiї спiльних обговорень результатiв робiт, участi в роботi держкомiсiй по прийманню нових виробiв. Найбiльш запамятавшимися були: виїзне засiдання Бюро Ради по автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН СРСР на базi Президiї АН УРСР (пiд головуванням першого вiце-президента АН СРСР Б.Н.Петрова i вiце-президента АН УРСР В.М.Глушкова) i виїзне розширене засiдання колегiї Мiнiстерства промисловостi засобiв зв'язку на базi Iнституту кiбернетики АН УРСР.

Це були часи, коли вiддiл керуючих машин був визнаним у СРСР iдейним лiдером у розробцi засобiв кiбернетичної технiки для систем керування в реальному часi. Варто тiльки нагадати, що "М-180" була першою унiверсальною керуючою ЕОМ, у якiй був реалiзований принцип динамiчного мiкропрограмування. А разом з ВО "Светлана" Мiнiстерства електронної промисловостi була створена перша мiкро-ЕОМ iз секцiонованим мiкропроцесором "С5-01".

Брав участь я i в розробках вiддiлу по створенню i впровадженню разом iз промисловiстю мiнi- та мiкро-ЕОМ на запозиченiй архiтектурнiй i елементнiй базi ("СОУ-1", "НЕЙРОН" i т.п.). Це були першi в СРСР обчислювальнi комплекси, що пiзнiше одержали назву робочих станцiй i персональних ЕОМ.

Мене в цей час продовжувала цiкавити проблема iмплементацiї засобiв обчислювальної технiки в процес експериментальних дослiджень. I хоча в серединi 1980 рокiв я перейшов працювати з вiддiлу керуючих машин у вiддiл математичних методiв теорiї надiйностi складних систем, яким керував (i продовжує керувати) Iгор Миколайович Коваленко, я продовжував брати участь у розробцi й апробацiї мiкропроцесорних контролерiв i мiкро-ЕОМ. Наприкiнцi 1980 рокiв до мене звернувся В.Н.Лозовський, що очолював у головному iнститутi Вiйськово-повiтряних сил Мiноборони вiддiл розслiдування лiтних подiй, з яким у мене були спiльнi роботи ще на початку 1970 року по моделюванню в областi металофiзики. Квiнтесенцiя цих робiт була, до речi, опублiкована в спiльнiй статтi по представленню академiка А.Ю. Iшлинського в Доповiдях АН СРСР, а отриманi на основi розробленої моделi експериментальнi результати дозволили виключити аварiї авiацiйної технiки (i цивiльної, i вiйськової), що вiдбувалися через схоплювання прецизiйних золотникових пар рульових машинок. Але вiн звернувся до мене з зовсiм новою iдеєю. Вiн сказав, що протягом 30 рокiв вiн i його колеги нагромадили колосальний фактичний матерiал по руйнуванню металевих деталей. Малися на увазi руйнування, що приводили до аварiй лiтальних апаратiв (авiацiйних i космiчних). I в нього виникла iдея створити експертну систему, яка б дозволяла на пiдставi аналiзу наявних даних про структуру i морфологiю поверхонь руйнування визначати причини i механiзми руйнування металевих деталей. Мене ця iдея зацiкавила, i ми взялися за її реалiзацiю. З боку москвичiв у цю роботу включився колега В.Н.Лозовського Г.В.Бондал, що за моїм "замовленням" упорядкував базу експериментальних даних i сформулював "мовою металофiзикiв" причинно-наслiдковi вiдносини мiж подiями, що передували виникненню руйнування в типових випадках. Я сформував на цiй основi комп'ютерну базу даних i розробив алгоритм багатопараметричного порiвняння конкретної ситуацiї з деякими типовими, а також алгоритм автоматичного формування менш типових, але все-таки типових ситуацiй. Програмуванням "СУБД" i алгоритмiв багатопараметричного порiвняння мовою СИ++ займалася моя дружина Соловйова Свiтлана Iванiвна, що продовжувала в цей час працювати у вiддiлi керуючих машин. А як засiб реалiзацiї експертної системи ми вибрали персональну ЕОМ "Нейрон", що була розроблена вiддiлом Б.М.Малиновського та ВО iм. С.П.Корольова Мiнiстерства промисловостi засобiв зв'язку. Налагодження експертної системи велося спiльними зусиллями.

У результатi експертна система була створена. Вона дозволяла не тiльки iдентифiкувати конкретнi матерiали дослiджень з найбiльш близькою типовою ситуацiєю, але i пiдказувати дослiднику, яких даних йому не вистачає, щоб таку ситуацiю виявити. А кiлькiсть типових ситуацiй у нас було понад пiвтори тисяч, i воно могло бути розширене далi. Єдиним "недолiком" цiєї експертної системи було те, що вона об'єктивно фiксувала причину руйнування i побiчно вказувала на винуватця. Це означало, що винним мiг виявитися конструктор, а мiг - виробничник. Не виключалася тут i провина того, хто вiдповiдав за експлуатацiю технiки i того, хто знаходився безпосередньо за штурвалом. На жаль, до такого рiвня об'єктивiзацiї ми ще не доросли. Тому дотепер ця експертна система експлуатується в експериментальному режимi. Iдея її побудови i першi результати експлуатацiї доповiдалися в США на однiй з конференцiй, що проводилася Мiнiстерством оборони США за участю НАТО по проблемi пiдвищення ресурсу бойової технiки. Доповiдь викликала великий iнтерес.

Отримавши досвiд використання обчислювальної технiки в рiзних областях людської дiяльностi, я прийшов до висновку, що реальнi технiчнi можливостi, що має навiть сьогоднi Україна, а тим бiльше в союзi з Росiєю, реальний кадровий потенцiал, цiлком достатнiй для того, щоб на порядок, а то i бiльше, пiдвищити ефективнiсть нашого господарського комплексу i, насамперед, на основi активного використання iнтелектуального потенцiалу. Але фактично справи з цим обстоять не кращим чином. Напевно, тому я перемiнив сферу своєї професiйної дiяльностi ще раз. Тепер я працюю в Центрi дослiджень науково-технiчного потенцiалу й iсторiї науки iм. Г.М.Доброва НАН України i займаюся проблемами iнновацiйного розвитку економiки. Намагаюся зрозумiти, як можна зрушити iнерцiю iнтелектуального гальмування в нашiй країнi. Я впевнений, що це можна i необхiдно зробити, оскiльки безпосередньо знайомий з потенцiйними можливостями вiтчизняної науки i технiки."

До сказаного В.П.Соловйовим я додам лише те, що ставши заступником директора Центра дослiджень науково-технiчного потенцiалу й iсторiї науки iм. Г.М.Доброва НАН України вiн як би знайшов "другий подих" - вiн активно, плiдно й з захопленням працює в новому багатообiцяючому напрямку дослiджень, щоб повною мiрою використовувати "потенцiйнi можливостi науки". Мови програмування, якими вiн займався багато рокiв, немов по вiдомому прислiв'ю, допомогли йому мiцно обгрунтуватися в Києвi.

"...Чудес не буває"...

Розповiдь Людмили Олександрiвни Коритної Людмила Олександрiвна Коритна пропрацювала у вiддiлi керуючих машин понад чверть столiття. Прийшла молодим фахiвцем, потiм стала кандидатом технiчних наук, старшим науковим спiвробiтником.

Брала участь у перших дослiдженнях вiддiлу - проектуваннi ЕОМ для обробки даних, одержуваних вiд РЛС (1957 р.), у розробцi структури керуючої машини широкого призначення (КМШП) "Днепр" i проектуваннi пристрою керування машини (1959-1960 р.), у створеннi пристрою виявлення несправностей в КМШП "Днепр" (на що був отриманий патент вiд Великобританiї, Францiї, Iндiї - 60-i роки минулого столiття). Керувала розробкою ряду систем автоматизацiї технологiчних процесiв на базi керуючого обчислювального комплексу "Сокiл" (ЕОМ "М-180") на Львiвському виробничому об'єднаннi iм. В.I.Ленiна. У 80-х роках минулого сторiччя виконала закриту роботу в однiй з московських органiзацiй. Кiлька рокiв була моїм заступником по вiддiлу.

Зовсiм зненацька в 1997 роцi передчасно пiшла з життя вiддавши себе становленню i розвитку нашого вiддiлення кiбернетичної технiки.

Коли в 1992 роцi я готував книгу "Академiк Вiктор Глушков. Сторiнки життя i творчостi", я попросив, Людмилу Олександрiвну, яка знаходилася в розквiтi сил написати про те, як проходило приймання КМШП "Днепр" Державною комiсiєю. Вона вiдразу ж вiдгукнулася. I я маю можливiсть привести її розповiдь.

"...Навiть сьогоднi термiни розробки, створення дослiдного зразка КМШП i вiдповiдної технiчної документацiї здаються фантастичними. Однак чудес не буває - за цими двома роками ховаються практично ненормований робочий день кожного учасника розробки й абсолютна вiддача усiх творчих сил, що граничила iз самопожертвою. Так i прийшов у наш колектив грудень 1961 року, коли приймати КМШП (як закiнчену розробку) приїхала Державна комiсiя. Уже потiм деякi члени комiсiї в поривi вiдвертостi зiзналися, що просто не вiрили в iснування дослiдного зразка готової до серiйного випуску першої в Союзi напiвпровiдникової керуючої ЕОМ i чекали... конфузу киян. Однак, як вiдомо, КМШП успiшно пройшла всi держвипробування i була запущена в серiйне виробництво. З цими iспитами в мене i пов'язано один iз самих яскравих спогадiв.

Долi було завгодно розпорядитися так, що самi вiдповiдальнi температурнi випробування КМШП проходили напередоднi мого дня народження, тому пам'ять гостро запам'ятала усi подiї того дня. Саме шостого грудня мене, як одну з розробникiв структури машини i розробницю центрального пристрою керування, призначили вiдповiдальної за проведення температурних iспитiв. При цьому умови були дуже специфiчнi: "термокамерою" була робоча кiмната, де знаходився випробуваний зразок. Представте таку картину: вiкна i дверi кiмнати закритi наглухо, щити-вiдбивачi все тепло вiд спецiальних нагрiвачiв концентрують у робочiй зонi машини, а ти сидиш за пультом у цiй "духовцi" i виконуєш всi операцiї по запуску тест програм i контрольних задач, стежиш за правильнiстю їхнього виконання, здiйснюєш пошук виниклих несправностей у регламентованi вiдрiзки часу i т.д., i т.п. Витримати таку "температурну" навантаження (один прорахунок, i усьому кiнець!), звичайно, могли тiльки тi, хто розумiв, що вони самi проходять критичну крапку оцiнки своєї працi. Завершилися цi iспити успiшно до 23.00. Хтось iз хлопцiв мене (напiвживу) проводив до нашого житлового будинку, що був у свiй час побудований поруч з адмiнiстративним корпусом. Короткий вiдпочинок, i в 2 години ночi я знову була "у ладi", тому що iншi види випробувань пiсля мого вiдходу продовжувалися. Захват, з яким зустрiли мене мої товаришi (обiйми i поцiлунки), красномовнiше всяких слiв пiдтвердили: "Машина пройшла випробування". I тiльки тодi (адже було вже 7 грудня) усiм, хто був поруч, я зiзналася, що прийшов мiй день народження i що в сумцi, що спорядила мама, є все, щоб його вiдзначити. Ми святкували в кiмнатi вiдпочинку вночi, i в традицiйного "наполеона", яким у моєму будинку вiдзначався кожний день народження, цього разу був якийсь особливий смак. Ймовiрно тому, що це свято було святом переможцiв, серед яких були А.Г.Кухарчук, B.C.Каленчук, Л.О.Коритна, В.М.Єгипко, С.С.Забара, I.Д.Войтович, Н.К.Бабенко, А.I.Толстун та iн."

У короткiй розповiдi Л.О.Коритна як у дзеркалi вiдбився образ самої Людмили Олександрiвни - людини дуже енергiйної, самовiдданої, з величезним почуттям вiдповiдальностi за доручену справу. Такою вона залишиться в нашiй пам'ятi.

Жага творчостi.

Нарис про Володимира Володимировича Крамского Володимир Володимирович Крамской народився на початку переможного 1945 року. Середню школу закiнчив зi срiбною медаллю й у 1962 роцi вступив до Київського полiтехнiчного iнституту за фахом "Обчислювальна технiка". Одночасно став працювати технiком у вiддiлi моделювання задач математичної фiзики Iнституту кiбернетики АН УРСР. Займався виготовленням i настроюванням аналогової машини "ЭМСС-8", а потiм електроiнтегратором для рiшення задач Дирихле i Неймана на базi конформних вiдображень. Керiвником вiддiлу був професор Г.Є.Пухов, а наставником студента досвiдченi науковi спiвробiтники-розроблювачi створюваних у вiддiлi машин: Є.А.Проскурiн, О.В.Тозонi, О.Н.Токарєва. Вiддiл Г.Є.Пухова з моменту його створення в 1958 роцi вiдрiзнявся активною творчою атмосферою, що вплинула на вибiр подальшого шляху молодого фахiвця. По закiнченнi iнституту, одержавши направлення в аспiрантуру, вiн повернувся в iнститут у той же вiддiл. Його керiвником стає к.ф.-м.н. Аркадiй Євгенович Степанов, один iз кращих учнiв Г.Є. Пухова. Активна допомога керiвника, високi творчi здiбностi аспiранта дозволили йому вчасно i на високому науковому рiвнi пiдготувати й успiшно захистити кандидатську дисертацiю "Iнтегратори перемiнної структури для рiшення задач теплопровiдностi".

Разом з вiддiлом Г.Є.Пухова В.В.Крамской у 1972 р. переходить на роботу в Iнститут електродинамiки АН УРСР. Розвиваючи дослiдження, виконанi при пiдготовцi дисертацiї, вiн самостiйно створює спецiалiзований пристрiй пiдготовки i вiдображення iнформацiї для рiшення задач тепломассопереносу з урахуванням конвекцiї для Iнституту геологiчних наук. У тi роки (1974 р.) це було пiонерським досягненням в областi графiчного вiдображення iнформацiї.

Однак час аналогових засобiв обробки iнформацiї закiнчувався, полем бою опановує мiкропроцесорна технiка. Це добре зрозумiв високообдарований молодий фахiвець, прагнучий вийти на самостiйну дорогу наукової творчостi. Вiн перейшов у НДI "Квант", що знаходився в зенiтi своїх досягнень по створенню обчислювальних засобiв для корабельних радiоелектронних систем рiзного призначення. Однак у "Квантi" уже склалася своя команда, що успiшно розробила дуже надiйну спецiалiзовану ЕОМ третього поколiння "Карат", яка одержала численнi застосування.

Спроба В.В.Крамского розробити на елементнiй базi четвертого поколiння ЕОМ аналогiчного призначення, використовуючи досвiд, отриманий при створеннi аналогових засобiв (матрична архiтектура, рiвнобiжна обробка iнформацiї й iн.) не знайшла пiдтримки в НДI "Квант", але в НВО "Агат" - головному пiдприємствi Мiнсудпрома СРСР В.В.Крамской знайшов союзника в особi головного конструктора ЕОМ "Азов" Н.С.Парфенова, з яким його зв'язала дружба на довгi роки. У цей перiод разом з Н.С.Парфеновим була розроблена концепцiя побудови базових засобiв цифрової обчислювальної технiки IV поколiння для Мiнсудпрома СРСР iз матричною архiтектурою, що знайшла потiм втiлення у виглядi цифрової обчислювальної системи "Айлама" для частотно-часової обробки гiдроакустичних сигналiв. На жаль, у НДI "Квант" пiсля смертi директора I.В.Кудрявцева i переходу в iншу установу головного iнженера В.Ю.Лапiя взяла гору лiнiя на модернiзацiю ЕОМ "Карат" i перспективнi роботи зi створення мультипроцесорних ЕОМ були згорнутi. У цей час В.В.Крамской одержав запрошення вiд директора Київського НДI мiкроприладiв В.Ф.Зубашича, що ранiше займав посаду начальника вiддiлення НДI "Квант", очолити лабораторiю мiкропроцесорних обчислювальних систем. Пропозицiя була надзвичайно привабливою, тому що вiдкривався доступ у свята святих Мiнелектронпрома СРСР - технологiю розробки i виробництва надвеликих iнтегральних схем НВIС. У 1977 роцi перспективнiсть мiкропроцесорної цифрової технiки була не такою безперечною як зараз, 8-розряднi "крихiтки" не могли конкурувати навiть з мiнi-ЕОМ типу "СМ-4". Проте, пiсля деяких роздумiв весь колектив розроблювачiв на чолi з В.В.Крамским залишає НДI "Квант" i переходить у Київський НДI мiкроприладiв ВО "Кристал", де не тiльки застосовуються, але i створюються великi iнтегральнi схеми - основнi елементи для мiкропроцесорних ЕОМ.

Процес виготовлення перших великих iнтегральних схем (ВIС) був дуже складний i вихiд з виробництва придатних кристалiв складав не бiльш 5%. В.В.Крамскому i його колективу доручили створити iнформацiйно-вимiрювальну обчислювальну систему для контролю розробленого в НДI комплекту ВIС типу К580ИК80 для побудови перших масових засобiв мiкропроцесорної технiки. На це пiшло понад два роки. Система не уступала по своїх характеристиках японськiй системi фiрми Takeda Riken, що займала шiсть приладових стiйок. Вона була на двi стiйки менше, а по продуктивностi вище. Ядром обчислювальної системи була мiкро-ЕОМ на базi мiкропроцесора К580ИК80. Пiсля порiвняльного тестування на декiлькох тисячах мiкропроцесорiв система була передана в експлуатацiю на серiйний завод "Калькулятор" у мiсто Светловодск.

Розробка такого складного багатофункцiонального комплексу з iнструментальним програмним забезпеченням i оригiнальною мовою високого рiвня "Testran" на базi розширеної мови Fortran, причому виконана без залучення контрагентiв, дозволила Володимировi Володимировичу i його командi остаточно затвердитися у своїх можливостях i перспективностi нової елементної бази. Однак Київський НДI мiкроприладiв не планував створення серiйних могутнiх обчислювальних систем. У той же час В.В.Крамской iнтуїтивно бачив майбутнє обчислювальної технiки в паралельних обчислювальних комплексах. Йому, нарештi, повезло. Колишнiй головний iнженер НДI "Квант" Вiктор Юрiйович Лапiй перейшов у НДI гiдроприладiв i органiзував у ньому могутнє вiддiлення обчислювальних систем для розробки корабельних гiдроакустичних систем. Це було не випадково. Ще в 1974 р. вийшла закрита урядова постанова про переоснащення всiх кораблiв Вiйськово-морського флоту СРСР на новi (цифровi) гiдроакустичнi комплекси (програма "Звезда"). У виконаннi цiєї програми брали участь багато органiзацiй. НДI гiдроприладiв був пiонером переходу гiдроакустичних систем на цифрову технiку. Головним конструктором системи "Звезда" був призначений Олег Михайлович Алещенко - досвiдчений i талановитий учений, видатний конструктор гiдроакустичної i радiоелектронної апаратури, багато рокiв пропрацювавший у цьому НДI. Робота носила багатоплановий характер. Для рiзних класiв надводних кораблiв - великих, середнiх, малих було потрiбно розробити ряд сумiсних багатоканальних цифрових гiдроакустичних комплексiв, що мають бiля тисячi гiдрофонiв в антенних решiтках для формування сотень просторових вхiдних каналiв. Попереднi оцiнки показали, що для них будуть потрiбнi обчислювальнi системи продуктивнiстю в кiлька сотень мiльйонiв операцiй у секунду, а обсяг прикладного програмного забезпечення складе бiля мiльйона команд. Необхiднiсть великої номенклатури запам'ятовуючих пристроїв, рiзноманiтної периферiї (монiтори, iндикатори обстановок, самописи, рiзноманiтний друк), вимога високої надiйностi й iн. iстотно ускладнювали розробку. Подiбних проектiв у СРСР та й за рубежем на той час ще не виконувалося.

Крiм НДI гiдроприладiв, у роботi зi створення комплексу "Звезда" взяло участь понад 10 органiзацiй рiзних вiдомств. У їхньому числi Акустичний iнститут АН СРСР (наукове керiвництво вивченням властивостей океану здiйснювала В.I.Мазепов), НВО "Агат", м.Москва (апаратна пiдтримка частотно-тимчасової обробки - головний конструктор Н.С.Парфенов), а також традицiйно Iнститут кiбернетики АН УРСР (алгоритми вторинної обробки iнформацiї для рiшення задач визначення координат i цiлевказiвки пiдводних i надводних об'єктiв - В.М.Коваль, А.Г.Зафiрiдi) i ряд заводiв-виготовлювачiв: "Красний луч" (м.Нова Каховка, Україна), "Прибой" (м.Таганрог, Росiя).

Почалися роки виснажливої роботи. Багато чого не виходило i при органiзацiї первинної обробки в гiдроакустичному трактi, i в обчислювальному комплексi у вториннiй обробцi, у методах класифiкацiї морських об'єктiв на основi спектрального аналiзу сигналiв i перешкод i т.п. Але поступово робота почала здобувати контури деякої завершеностi: з'явилися макети окремих пiдсистем, налагоджувальнi стенди, першi програми й iн. Увесь цей час керiвники i численнi виконавцi працювали не за страх, а за совiсть. Незабаром В.Ю.Лапiя призначили заступником головного конструктора по розробцi програмно-технiчного комплексу в цiлому. Керiвником вiддiлу, а згодом вiддiлення обчислювальних систем став В.В.Крамской. Було прийняте рiшення будувати систему "Звезда" як багатоканальний i мультиконвейєрний обчислювальний комплекс, до складу якого входили: тракт просторової обробки на базi спецпроцесорiв iз загальним блоком мiкропрограмного керування типу SIMD, тракт частотно-часової обробки на базi мультипроцесорної системи "Айлама" типу MIMD i тракт вторинної обробки на базi двох ЕОМ типу "Атака" Мiнсудпрома СРСР. Крiм того, до складу конвеєра входили система класифiкацiї, що не уступає по своїй складностi виробу "Айлама", система вiдображення i ряд ЕОМ типу "Атака" для керування трактами передачi iнформацiї. Протягом п'яти рокiв були створенi три могутнiх обчислювальних комплекси. При цьому вперше у вiтчизнянiй гiдроакустицi був розвитий напрямок спецiалiзованих паралельних багатоканальних обчислювальних комплексiв.

У 1984 р. робота з гiдролокатора була завершена. Весь комплекс займав 200 приладових шаф. Для забезпечення роботи обчислювальної частини (вона зайняла 40 шаф) треба було розробити i налагодити близько одного мiльйона команд. Вартiсть розробки склала 100 млн. карбованцiв. У 1985 р. комплекс пройшов вiйськове приймання, був прийнятий на озброєння i переданий на серiйне виробництво. Творцi комплексу одержали Державну премiю СРСР (Ю.В.Бурау, О.М.Алещенко й iн.).

У цiй колосальнiй роботi брали участь понад 500 фахiвцiв обчислювальної технiки i програмiстiв.

В.В.Крамской у той перiод був начальником вiддiлу комплексного проектування цифрових обчислювальних систем по всiй тематицi Київського НДI гiдроприладiв. Вiддiл був головним пiдроздiлом iнституту по розробцi: обчислювальних систем вторинної обробки iнформацiї i класифiкацiї для корабельних гiдроакустичних комплексiв (цим напрямком керував - В.П.Донцов - талановитий iнженер з когорти розроблювачiв ЕОМ "Карат", що прийшов iз НДI "Квант); обчислювальних систем частотно-часової обробки (керiвник напрямку - В.А.Тимошенко-Лавров, вiдмiнний органiзатор, виходець iз НДI "Квант"); вертолiтних гiдроакустичних комплексiв (керiвник напрямку - наденергiйний В.М.Косик, давнiй соратник В.В.Крамского, що мав вже досвiд розробки мiкропроцесорних систем у Київському НДI мiкроприладiв); автономних радiогiдроакустичних станцiй (керiвник напрямку - блискучий iнженер i органiзатор В.I.Галка, що теж прийшов разом з В.В.Крамским з Київського НДI мiкроприладiв). У структуру вiддiлу входила також група розробки й унiфiкацiї алгоритмiв з майбутнiми докторами наук Л.Г.Красним, А.Я.Калюжним i перспективними фахiвцями В.I.Хавило, В.В.Крижановським. Творча атмосфера в цьому колективi дозволила створити протягом декiлькох рокiв ряд унiкальних розробок. Це, по-перше, цифрову обчислювальну систему для гiдроакустичних комплексiв типу "Звезда" на основi засобiв елементної бази III поколiння, про яку було вже сказано, по-друге, малогабаритна 19-процесорна цифрова обчислювальна система для вертолiтних гiдроакустичних станцiй на базi мiкропроцесорiв серiї 1801ВМ1Г и К585, по-третє, вiдмовостiйка двох процесорна цифрова обчислювальна система для автономної радiогiдроакустичної станцiї на базi мiкропроцесорiв 1801ВМ1Г и цiлий ряд розробок на основi цифрових процесорiв обробки сигналiв, починаючи з TMS320C10 i закiнчуючи TMS320C60. Це був головний результат величезної сiмнадцятилiтньої працi значної частини Київського НДI гiдроприладiв. Системи "Звезда" i їх спадкоємцi були прийнятi на озброєння протичовневих та iнших кораблiв ВМФ СРСР. Знову було багато нагород i премiї. На моє питання, чому Володимир Володимирович не одержав нiчого, вiн сказав, що на це були причини, а головною нагородою вважає не ордени i премiї, а ту творчу радiсть, що приходить до нього i керованого їм колективу, що зумiв успiшно виконати дуже важку, здавалося, нездiйсненну задачу. Утiм, одна iстотна премiя все-таки була отримана при розробцi малогабаритної цифрової обчислювальної системи для вертолiтної гiдроакустичної станцiї. У той час усе програмне забезпечення гiдроакустичного комплексу "Звезда" прошивалося в блоках трансформаторного типу на прямокутних сердечниках. Оскiльки обсяг програмного забезпечення був величезний (бiля мiльйона команд ассемблерного коду), був спецiально створений цех для прошивання цих блокiв, у якому трудилися десятки монтажниць, що прокладають проводи в сердечники. Наскiльки це була виснажлива робота можна було тiльки уявити. Запис одного 32-розрядного слова полягав в прокладцi одного проводу через 32 сердечника (логiчна "1" - провiд знаходився усерединi сердечника, логiчний "0" - провiд прокладається зовнi сердечника). А програмне забезпечення постiйно редагувалося в процесi налагодження комплексу. Цех працював без утоми в цiлодобовому режимi, а чергова прошивщиця знаходилася в стендовому залi де знаходився комплекс "Звезда" на випадок термiнового перепрошивання. Розроблювачi малогабаритної вертолiтної цифрової обчислювальної системи вирiшили застосувати iнший постiйний запам'ятовуючий пристрiй ПЗП, для якого процес прошивання полягав в автоматизованому пропалюваннi мiкросхем за допомогою програматорiв. Однак вiйськовий замовник зажадав пiсля пропалювання проводити електротермотренування пристрою в спецiальних шафах, яких у КНДIГП не було. У результатi за затримку роботи В.В. Крамскому оголосили догану i змусили їхати в м. Гатчину пiд Ленiнградом за термошафою. Пiсля покупки шафи i впровадження технологiї пропалювання ПЗП в iнститутi була в плановому порядку пiдрахована економiчна ефективнiсть застосування нового ПЗП. Вона виявилася настiльки високою, що буквально через мiсяць пiсля оголошення догани В.В. Крамскому оголосили подяку i вручили грошову премiю. Парадокс вчорашнього i нинiшнього часу полягає в тiм, що зараз будь-який пристрiй пам'ятi можна записати на радiобазарi в Києвi, а ранiше це була виснажлива битва з прихильниками застарiваючих технологiй, що нiколи не хочуть здаватися.

Творчий шлях В.В.Крамского почався в Iнститутi кiбернетики АН УРСР. Пiзнiше менi довелося багаторазово зустрiчатися з Володимиром Володимировичем для взаємних технiчних консультацiй. I щораз вiн вражав мене як людина, що знає усi тонкостi як обчислювальної технiки (аналогової i цифровий), так i сучасних iнформацiйних технологiй в областi обробки iнформацiї в радiотехнiчних системах рiзного призначення, що умiє висувати i вирiшувати дуже складнi технiчнi задачi. Вiн ефективно продовжує свою подвижницьку дiяльнiсть. Напередоднi свого 60-рiччя поїхав у Китай для укладання нових контрактiв в областi цифрової обробки радiотехнiчних i гiдроакустичних сигналiв, тому що цього року вiн планує вже здати своїм китайським замовникам виконану частину великої багатопланової роботи - "Поверхневий буй з навiгацiйною системою визначення мiсцезнаходження для пiдводної станцiї дослiдження шельфу". Робота виконується не в НДI гiдроприладiв, а в Центральному науково-дослiдному iнститутi навiгацiї i керування, де В.В.Крамской став працювати начальником науково-дослiдного центру.

Угода, укладена з Китаєм, дозволила йому вже кiлька рокiв триматися на плаву в морi радiонавiгацiйних i гiдроакустичних дослiджень, що активно розвиваються в багатьох країнах з метою забезпечити себе засобами радiонавiгацiї i гiдроакустики, як для вiйськової областi, так i для багатьох дуже важливих мирних застосувань. Що ж дає В.В.Крамскому сили без утоми просуватися вперед, домагаючись нових бiльш i бiльш значних результатiв? Думаю це те, що можна назвати жагою творчостi, що дозволяє, не зважаючи на труднощi, йти по намiченому на все життя шляху, знаходячи все новi i новi задачi, реалiзацiя яких можлива тiльки в сучасних умовах, коли можна використовувати практично будь-яку елементну базу i застосовувати ефективнi методи автоматизацiї проектування як апаратури, так i програмного забезпечення.

Величезною заслугою В.В.Крамского є те, що вiн зберiг працюючий з ним колектив, а значить, ще не усе загублено.

У цiлому, якщо пiдсумувати цi роботи, у яких брали участь НДI гiдроприладiв, Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова АН УРСР та iншi органiзацiї, то варто зробити висновок, що обчислювальна технiка вiйськового призначення в нас була на рiвнi кращих досягнень у колишньому Радянському Союзi i цiлком порiвнянна з американською. А бiля витокiв гiдроакустичного комплексу "Звезда" стояла Керуюча машина широкого призначення КМШП "Днепр" (див. нарис "Прорив").

Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |