Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook6_u
.htmlМалиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею
Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi
Книги автора
Змiст English Русский "Нет ничего дороже..."
Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1.
Видано росiйською мовою
"Хто має право писати свої спогади?
Кожен... Для того, щоб писати свої спогади, зовсiм не потрiбно бути нi великим мужем, нi знаменитим лиходiєм, нi державною людиною, - для цього досить бути просто людиною..."
Олександр Герцен Дорога в пiвстолiття Вiхи моєї бiографiї Перший роздiл "Дорога в пiвстолiття" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)
Журнал "Управляющие системы и машины" На черговому Всесоюзному семiнарi по керуючим машинах i системам у 1969 р. мною було поставлено питання про необхiднiсть видання в країнi науково-практичного журналу по тематицi керуючих машин i систем, що знайшло гарячу пiдтримку. Науково-теоретичний журнал "Кiбернетика", у якому головним редактором був В.М.Глушков, не пiдходив для подiбних публiкацiй. В.М.Глушков дуже скептично поставився до моєї пропозицiї, але заперечувати не став. Я проявив наполегливiсть, з'їздив у Москву, де мене пiдтримав академiк секретар вiддiлення механiки i процесiв керування АН СРСР академiк Б.Н.Петров. В 1970 р. вийшла постанова Бюро вiддiлення механiки i процесiв керування АН СРСР про створення всесоюзного журналу за назвою "Управляющие системы и машины".
Академiя наук СРСР
Бюро вiддiлення механiки i процесiв керування
Постанова
(протокол №21 вiд 20 сiчня 1970 р.)
Про органiзацiю нового журналу "Управляющие системы и машины" в АН УРСР.
Повiдомлення члена-кореспондента АН СРСР Г.С.Поспєлова.
...Бюро Вiддiлення механiки i процесiв керування АН СРСР постановляє:
1. Пiдтримати клопотання АН УРСР про органiзацiю журналу "Управляющие системы и машины" з наступною тематикою:
а) теорiя i методи побудови керуючих машин i систем;
б) застосування засобiв системотехнiки для автоматизацiї об'єктiв i контролю складних фiзичних процесiв;
в) методи автоматизацiї технологiчних процесiв i математичне забезпечення систем контролю i керування;
г) досвiд використання керуючих машин i систем у СРСР i за рубежем;
д) економiчна ефективнiсть використання керуючих машин i систем;
е) iнформацiйний роздiл.
п/п Академiка-секретаря Вiддiлення механiки i процесiв керування АН СРСР
академiк Б.Н.Петров
Учений секретар П.Н.Попович
Як видно, iз шести пунктiв постанови чотири стосуються тематики керуючих машин i лише один, причому побiчно - керуючих систем.
Видання журналу було доручено Iнституту кiбернетики АН УРСР, що пiдтверджувало визнання головної ролi iнституту в республiцi й у країнi в областi керуючих машин. Коли постанова прийшла в Президiю АН УРСР, вона потрапила до завiдувача редакцiйно-видавничим вiддiлом М.М.Онопрiєнко. Я ранiше не говорив з ним по питанню видання журналу, i, iмовiрно, вiн нiчого не знав про мене. Вiн принiс постанову В.М.Глушкову, запропонувавши, одночасно, його кандидатуру як головного редактору журналу, а свою - вiдповiдального секретаря журналу. Вiктор Михайлович викликав мене i запитав: - Ви не заперечуєте, що я буду головним редактором журналу? Вiдверто кажучи, задумуючи журнал, я сам розраховував на цю роль. Можливо, так i було б, якби М.М.Онопрiєнко не поквапився зi своєю пропозицiєю. Знаючи Вiктора Михайловича, я заперечувати не став.
В.М.Глушков змiнив назву журналу, хоча нова назва "Управляющие системы и машины" iстотно змiнювала суть справи, акцент був поставлений не на технiку, а системи. Як вiдомо, журнал iснує дотепер. Головним редактором пiсля В.М.Глушкова був В.I.Скурихiн, а в даний час В.I.Гриценко. Першi кiлька рокiв у числi членiв редколегiї був i я. Але, власне кажучи, я залишився осторонь вiд подальшого розвитку журналу, iнтерес до нього в мене поступово був утрачений.
Хотiв би вiддати належне Михайловi Михайловичу Онопрiєнко. Вiн узяв на себе непосильну ношу по становленню й оформленню журналу i, як говорять, згорiв на роботi. Швидко освоївши автоматизовану систему редагування "Вентура", вiн дуже уважно редагував усi статтi, включаючи розмiщенi в них схеми, графiки й iн. Працював буквально день i нiч, не думаючи про здоров'я, труднощi в родинi, витрачаючи час i сили на збiр статей i зовнiшнiх рецензiй, на матерiальне забезпечення й органiзацiю пiдписки на журнал. Його натхненна праця, умiле використання авторитету В.М.Глушкова, уже через кiлька рокiв вдихнули (i надовго!) життя в журнал, зробили його вiдомим у колишньому Радянському Союзi журналом, в основному системотехнiчного профiлю. На жаль, своєю працею без мiри М.М.Онопрiєнко пiдiрвав своє здоров'я i його не стало...
Першi унiкальнi цифровi автоматизованi системи для випробування космiчної технiки Цi системи з'явилися у зв'язку з розвитком ракетної технiки. Знайомство автора з ракетами вiдбулося на вiйнi. Це трапилося в грiзному жовтнi 1941 р., коли наша вiйськова частина знаходилася пiд Калiнiним (тепер Твер). Тодi, добре вiдомi ракетнi установки "Катюша", називалися "м'ясорубками". Їхня поява пiдняла настрiй фронтовикiв - є в нас дещо краще, нiж у фашистiв. Потiм, роки через два, з'явилися "Ванюшi" - могутнi ракети, що залишають пiд час вибуху вирву, як вiд 500-кiлограмової авiацiйної бомби. Запам'яталося, як пiд залпи "Катюш" ми зустрiчали новий, 1943 р. на Пiвнiчно-захiдному фронтi. Тiльки завершився розгром гiтлерiвцiв пiд Сталiнградом. Рiвно опiвночi "заграли" нашi "Катюшi". Дотепер не можу забути нiчне небо, розкреслене вогненними трасами ракет. Нiмецька передова, охоплена вибухами, мовчала. Роком ранiше я випадково сам потрапив пiд залп "Катюш", так що менi було зрозумiло, що почували в ту новорiчну нiч гiтлерiвцi.
Друге знайомство з ракетною технiкою вiдбулося двадцять рокiв потому. У серединi 60-х рокiв в Iнститут кiбернетики АН УРСР приїхала група спiвробiтникiв лабораторiї вимiрiв цеху випробувань ракетних двигунiв Днiпропетровського пiвденного машинобудiвного заводу (ПМЗ) Мiнiстерства загального машинобудування СРСР. Вони звернулися з проханням допомогти автоматизувати процес знiмання й обробки даних при випробуваннi ракетних двигунiв. З'ясувалося, що випробування провадяться на спецiальному стендi. Ракетний двигун мiцно закрiплюється на могутньому фундаментi. Пiсля пуску численнi датчики, установленi на двигунi, подають сигнали на десятки стрiлочних вимiрювальних приладiв, що займають цiлу стiну в лабораторiї. Щоб зафiксувати показання, провадиться фотографування цiєї стiни через визначенi iнтервали часу. Потiм спiвробiтники лабораторiї по фотознiмках визначають показання приладiв i визначають величини сигналiв, що надходять з датчикiв пiд час випробувань. Наступна обробка результатiв вимiрiв - ще кiлька тижнiв роботи.
Ранiше в 1961-1964 р. вiддiл керуючих машин розробив i здав в експлуатацiю автоматизовану систему випробувань голiвки ракети на термостiйкiсть в однiй з органiзацiй космiчного центру в пiдмосковних Подлипках. Для цього ми використовували розроблену у вiддiлi i виготовлену в Києвi на Заводi обчислювальних i керуючих машин ЕОМ "Днепр", що мала пристрiй зв'язку з об'єктом. Вiн дозволяв автоматично опитувати i вводити в машину показання датчикiв, а це давало можливiсть вiдразу ж здiйснювати обробку результатiв вимiрiв, що показують термостiйкiсть випробуваної голiвки ракети. Перед початком роботи нас познайомили з iспитовим стендом. Це був невисокий i не дуже великий за дiаметром залiзобетонний бункер, де мiстилася голiвка ракети. Могутнi вентилятори створювали в ньому щiльний потiк повiтря, що iмiтує входження голiвки в земну атмосферу. Бункер мав оглядове вiкно, через яке можна було спостерiгати розпечену до червоного кольору голiвку ракети. Видовище, а особливо ревiння повiтряного потоку, залишали сильне враження. Задача автоматизацiї вимiрiв для цього випадку виявилася досить простою, оскiльки датчики були однотипнi, їх було не багато, а алгоритм обробки пiдготували самi випробувачi.
У новiй задачi усе було значно складнiше. Дуже багато датчикiв з рiзними сигналами на виходi - пневматичними, електричними, частотними й iншими. Алгоритм обробки з двох частин: експрес аналiз i остаточна обробка. Та й сам iспитовий стенд був значно бiльш вражаючий. Вiн розмiщався у величезному залiзобетонному будинку, без вiкон, що нагадує за формою гiгантську перекинуту склянку. Коли на стендi запускався двигун, його могутнiй гул було добре чути, незважаючи на товщину стiн.
Два роки мiй вiддiл керуючих машин (В.М.Єгипко, В.Б.Реутов, Н.С.Сташкова, Т.Ф.Слободянюк та iн.) i спiвробiтники вимiрювальної лабораторiї заводу розробляли i налагоджували систему автоматизацiї вимiрювання та обробки даних випробуваних ракетних двигунiв, i вона, зрештою, запрацювала.
Це мало велике значення - iстотно прискорювався i спрощувався процес перевiрки двигунiв. За пропозицiєю заводчан керiвника роботи - автора книги, включили до складу претендентiв на Державну премiю України. У 1977 р. я став лауреатом Державної премiї України. Про суть роботи не повiдомлялося, оскiльки тодi матерiали про створену систему були секретними.
На цьому моє знайомство з ракетною галуззю не закiнчилося. Наприкiнцi 70-х рокiв вiддiл керуючих машин разом з СКБ iнституту розгорнув роботу по створенню автоматизованої системи для стенда, що iмiтує космос, з метою випробування космiчного корабля "Буран" та iншої космiчної технiки. Цього разу система виявилася ще бiльш складною. Крiм вимiрiв, треба було здiйснювати керування штучним "сонцем", положенням випробуваного об'єкта на стендi й iншими пристроями, що iмiтують умови космосу. Як завжди робота почалася з ознайомлення з "об'єктом автоматизацiї". Стенд розмiщався в залiзобетонному корпусi, висотою, приблизно, у 10-ти поверховий будинок, на територiї пiдприємства, розташованому в пiдмосковному лiсi. Всерединi корпуса перекриттiв не було, були тiльки подоби балконiв, на якi ставилося устаткування, необхiдне для iмiтацiї космосу i проведення випробувань. На створення системи, що складалася цього разу з багатьох ЕОМ, витрачено кiлька рокiв напруженої працi СКБ Iнституту кiбернетики НАН України, якому була передана ця робота (вона виконувалася пiд керiвництвом к.т.н. О.О.Тимашова). В результатi була створена унiкальна iспитова система. Подiбна система була створена тiльки в США.
Перше, що вражало при знайомствi з пiдприємствами, якi випускають ракетну технiку, - це їхня виробнича мiць. У свiй час, коли менi довелося бути на студентськiй виробничiй практицi на автомобiльному заводi в Нижньому Новгородi (тодi Горькому) автогiгант здавався цiлим мiстом, забудованим величезними будинками - цехами, роздiленими широкими проїздами - справжнiми вулицями. Точно таке ж враження склалося i при першому вiдвiдуваннi ПМЗ. I, як я довiдався пiзнiше, не випадково. Про це й iсторiю створення i розвитку ПМЗ розказано в книзi "Днiпровський ракетно-космiчний центр" (автори В.Паппо-Користин, В.Платонов, В.Пащенко. Вид. ВО "Пiвденний машинобудiвний завод. КБ "Пiвденне" iм. М.К.Янгеля, 1994).
Виявляється, завод спочатку створювався як автомобiльний - для випуску вантажних машин. Будiвництво почалося незабаром пiсля звiльнення Днiпропетровська вiд нiмецько-фашистських загарбникiв. Вiйна ще не закiнчилася, автомобiльний гiгант народжувався в неймовiрно важких умовах. Через п'ять рокiв вiн уже випустив дослiдну партiю могутнiх вантажiвок марки ДАЗ, що показали прекраснi експлуатацiйнi якостi.
"Холодна вiйна", що почалася, рiзко змiнила долю заводу - його перепрофiлювали на випуск ракет. Усього через рiк(!) виготовленi заводом першi серiйнi ракети були вiдправленi для випробування на полiгон Капустiн Яр. За цими декiлькома словами стоїть безпрецедентно величезна i напружена праця колективу заводу i його керiвникiв. Але саме так працювали в першi десятилiття пiсля Великої Вiтчизняної вiйни, саме тодi створювалися стиль i традицiї роботи величезного колективу, що дозволили йому стати творцем чотирьох поколiнь ракетних комплексiв, якi стали основою могутностi Радянського Союзу та забезпечили стратегiчний паритет зi США.
Ракетний комплекс 3-36М2 (15А18М, вiдомий на заходi як СС-18 "Сатана"), що складав головну мiць Ракетних вiйськ стратегiчного призначення СРСР, i по своїх характеристиках не мав аналогiв у практицi свiтового бойового ракетобудування, поставив останню крапку в iсторiї "холодної вiйни", пiдштовхнув конфронтуючi сторони до пiдписання договору про обмеження стратегiчних озброєнь. Свою, нехай не дуже велику лепту - у порiвняннi з грандiозним загальним обсягом робiт - вписало i вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики АН УРСР.
Сiмнадцять рокiв у Радi з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН УРСР Рада була створена постановою Президiї АН УРСР №398 вiд 17 грудня 1970 року. Основною задачею Ради ставилося всiляке сприяння органiзацiям Академiї роботам з автоматизацiї наукових дослiджень i координацiя цих робiт.
Зараз важко уявити, що в той час роботи з автоматизацiї наукових фiзичних експериментiв тiльки починалися. Виключенням були Iнститут ядерних дослiджень i Iнститут фiзiологiї iм. О.О.Богомольця.
За пропозицiєю голови Ради (їм обрали мене) Рада намiтила в якостi базових з автоматизацiї три iнститути - Проблем мiцностi. Геохiмiї i фiзики мiнералiв, Проблем онкологiї. Спiльними зусиллями вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики, спiвробiтникiв базових iнститутiв i Ради було проведено докладне обстеження лабораторiй на предмет виявлення експериментальних дослiджень, що пiдлягають автоматизацiї, розробленi детальнi технiчнi проекти автоматизованих систем на базi ЕОМ (в основному КМШП "Днепр" i мiнi-ЕОМ "М-180"). На їхнiй основi були створенi першi дослiднi системи автоматизацiї наукових дослiджень. Поставлена Президiєю АН УРСР задача була цiлком виконана. Цьому не мало сприяла сама Президiя, що забезпечила фiнансування робiт i контроль намiчених планiв.
Фонд автоматизацiї наукових дослiджень (АНД) у 1977 р. складав 300 тисяч карбованцiв, у 1972-1976 роках - близько 600 тисяч карбованцiв за рiк. Усього за час iснування Ради було витрачено 3,3 млн. карбованцiв.
Надалi в число базових iнститутiв були включенi Iнститут електрозварювання iм. Є.О.Патона й Iнститут фiзiологiї iм. О.О.Богомольця.
Протягом майже 17 рокiв, коли я був головою Ради, роботи в областi автоматизацiї наукових дослiджень iстотно розширилися. Рада мала у своєму складi три секцiї: технiчну, математичну i медико-бiологiчну. У Раду входили 41 чоловiк з них: членiв-кореспондентiв - 4, докторiв наук - 12, кандидатiв наук - 17. У Радi були представленi 20 органiзацiй. Рада провела кiлька виїзних засiдань (у Львовi, Харковi й iн.), що сприяло розвитку робiт у регiонах. У складi Ради активно працювали А.В.Махиборода (учений секретар), члени: В.М.Єгипко, В.Г.Николаєв, В.Н.Старков, Н.В.Подола, Н.I.Алiшов та багато iн. Президiя АН УРСР щорiчно заслуховувала звiти Ради про виконану роботу i плани на кожний наступний рiк, жорстко контролювала витрату видiлених коштiв.
Пам'ятаю, на засiданнях Президiї менi доводилося чимало похвилюватися, оскiльки сам Б.Є.Патон уважно придивлявся до роботи Ради i не упускав можливостi висловити критичнi зауваження з приводу планованих Радою робiт. В 1975 роцi Радою був органiзований Перший Всесоюзний симпозiум з автоматизацiї наукових дослiджень. У 1976 роцi - Перша Всесоюзна нарада з автоматизацiї наукових дослiджень у ядернiй фiзицi. Вiдкрито нову рубрику в журналi "Керуючi системи i машини", присвячену автоматизацiї наукових дослiджень i пiдготовлено спецвипуск журналу. Пiд керiвництвом Ради дiяли проблемно-методологiчнi семiнари i видавалися збiрники праць семiнарiв.
У пiдсумку в iнститутах Академiї за час роботи Ради зусиллями в першу чергу самих iнститутiв, Iнституту кiбернетики - головного з автоматизацiї наукових дослiджень, Ради по АНД при Президiї АН УРСР були створенi 196 систем автоматизацiї наукових дослiджень з використанням засобiв цифрової обчислювальної технiки, у тому числi 158 систем автоматизацiї наукового експерименту, 32 системи автоматизацiї проектно-конструкторських робiт, 6 систем органiзацiйного призначення.1
За пропозицiєю Ради з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН УРСР 9 грудня 1977 р. у Києвi вiдбулося виїзне засiдання Бюро Ради з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН СРСР. У прийнятому рiшеннi була дана висока оцiнка дiяльностi нашої Ради i Президiї АН УРСР. I що дуже важливо - вона була дана з боку, причому самою авторитетною в країнi науковою Радою.
У мене зберiгаються копiї численних документiв, пов'язаних з роботою Ради: рiчнi звiти i плани робiт на наступнi роки; протоколи засiдань Ради; концепцiя автоматизацiї наукових дослiджень для органiзацiй АН УРСР, описи систем автоматизацiї, пiдготовленi до публiкацiї (але так i не опублiкованi); матерiали про проведенi в цi роки конференцiї з автоматизацiї наукових дослiджень; журнали з основними статтями про системи автоматизацiї наукових дослiджень у рядi iнститутiв Академiї; кiнофiльм про досягнення Академiї в цiй областi й iн.
Можна було б обробити цi матерiали й одержати повну й об'єктивну картину роботи Ради, у тому числi його керiвника. Але, думаю, нема рацiї. Рада справою довела свою працездатнiсть. Поява персональних ЕОМ також не застала фахiвцiв з автоматизацiї наукових дослiджень зненацька. Навпаки - роботи прискорилися i розширилися. I в цьому також не мала заслуга Ради, вiддiлення кiбернетичної технiки, Iнституту кiбернетики в цiлому. I це - головне.
I все-таки не завжди робота йшла успiшно i гладко. Про це теж потрiбно знати.
"Ходiння по муках", чи про iсторiю створення першої ЕОМ для автоматизацiї лабораторних експериментiв У 1971 роцi Президiя АН УРСР зобов'язала вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики АН УРСР i Раду з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН УРСР надати всiляку допомогу органiзацiям Академiї в автоматизацiї наукових експериментiв. Спiвробiтники вiддiлення i члени Ради обстежили 25 iнститутiв Академiї в яких ознайомилися з 374 науковими експериментами, що пiдлягають автоматизацiї. Проведенi дослiдження показали, що поряд з унiкальним експериментом в Академiї наук проводився масовий лабораторний експеримент. Це дозволило зробити дуже важливi висновки. По-перше, виявилося, що для автоматизацiї лабораторного експерименту потрiбнi обчислювальнi засоби обмеженої швидкодiї (40-50 тис. опер./сек), з невеликим обсягом пам'ятi (2-4-6 тис. слiв); по-друге необхiдно мати гнучкi зручнi засоби для стикування обчислювальних засобiв з вимiрювальним устаткуванням, використовуваним в експериментi.
Як основна вимога висувалася мала вартiсть ЕОМ - 25-30 тис. руб. (за цiнами початку 70-х рокiв XX столiття). Оскiльки ЕОМ з такими параметрами не випускалися промисловiстю, було запропоновано МIНПРИЛАДу створити такi засоби. У зв'язку з цим мною були зробленi доповiдi: у Науково-дослiдному iнститутi електронних керуючих машин АН СРСР; на засiданнi Ради з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН СРСР у присутностi вiце-президента АН СРСР Котельникова i заступника мiнiстра МIНПРИЛАДу Г.I.Кавалерова; на Всесоюзнiй конференцiї, проведенiй МIНПРИЛАДом пiд керiвництвом Г.I.Кавалерова. Пiд час обговорення моїх доповiдей була висловлена одностайна думка про необхiднiсть розробки запропонованої Iнститутом кiбернетики АН УРСР ЕОМ. Воно було записано в рiшеннi Ради по АНД при Президiї АН СРСР. МIНПРИЛАД затвердив розроблене нами ТЗ на машину, умовно названу "М-180". Згiдно ТЗ машина розглядалася як складова частина АСВТ-М, що випускалася Мiнприладом i повинна бути створена на конструктивах АСВТ-М.
До речi, є легенда, близька до правди, як з'явилася її назва. У проектуваннi структури й архiтектури машини саму активну участь приймав студент КПI Володимир Андрiйович Iванов, що проходив практику в нашому вiддiлi. Уже тодi було видно, що вiн має високi здiбностi, а розумiнням сутi цифрової обчислювальної технiки володiє, немов би вiд народження. Коли виникло запитання про назву машини, вiн сказав:
- В Америцi випустили сiмейство ЕОМ "IBM-360", на базi якого можна побудувати систему будь-якого призначення. Наша машина цього не потягне, але половину застосувань покриє. Виходить, назвемо її в половину скромнiше - "М-180"!
У своєму прагненнi зробити дуже скромнi обчислювальнi засоби мiнiмальної вартостi ми не були першими. В усьому свiтi в цей час почали висуватися вимоги такого ж роду. За рубежем з'явилися однокристальнi мiкропроцесори й ЕОМ на великих iнтегральних схемах (ВIС). Для перших мiкропроцесорiв i ЕОМ на ВIС були характернi дуже невеликi обчислювальнi можливостi (значно менше, нiж для ЕОМ "М-180"). За структурою й архiтектурою наша ЕОМ "М-180" третього поколiння виявилася ближче до мiкропроцесорiв - ЕОМ наступного - IV поколiння i ми одночасно стали готувати "Програму дослiджень i робiт зi створення мiнi i мiкро-ЕОМ та периферiйного устаткування до них на сучаснiй технологiчнiй базi", розраховуючи вийти з цiєю програмою на Мiнiстерство електронної промисловостi. Пiсля обстеження iнститутiв Академiї вiддiлення кiбернетичної технiки, Рада по АНД при Президiї АН УРСР, ряд iнститутiв Академiї перейшли до створення намiчених ранiше систем автоматизацiї лабораторного експерименту. На той час на базi машини КМШП "Днепр" i одного дослiдного зразка ЕОМ "М-180" уже були створенi й успiшно експлуатувалися майже два десятки систем, використання яких пiдтвердило доцiльнiсть широкого застосування ЕОМ "М-180". На моє прохання Б.Є.Патон звернувся в МIНПРИЛАД з листом визначити завод, на якому можливий серiйний випуск ЕОМ "М-180". Здавалося, що питання було вирiшено i СКБ iнституту пiдготувало необхiдну конструкторську документацiю. Бiльше того, Вiнницькiй фiлiї Київського заводу обчислювальних керуючих машин (ОКМ) була передана документацiя на запам'ятовуючi пристрої машини i фiлiя приступила до їх виготовлення. Невелика група конструкторiв i розроблювачiв машини, включаючи мене, приїхали у Вiнницю, але повернулися нi з чим. Керiвництво фiлiї сповiстило нас, що розпочатi роботи з пiдготовки до випуску ЕОМ "М-180" припиняються, оскiльки вiд дирекцiї Київського заводу ОКМ отримане завдання перейти на випуск iншої ЕОМ, розробленої в СКБ Iнституту кiбернетики АН УРСР.
Чому ж вийшло так, що десять рокiв тому КМШП "Днепр" було дано "зелене свiтло" на її випуск, а на шляху ЕОМ "М-180" постiйно виникали якiсь перешкоди? Крiм суб'єктивних причин, а вони були, оскiльки конкуренти ЕОМ "М-180" не дрiмали, з'явилася головна. В роки створення "Днепр" у Радянському Союзi були раднархози. I мiсцева влада могла швидко вирiшити будь-яке питання, не погоджуючи його з вищими iнстанцiями. З появою Мiнприладу все кардинально змiнилося. Мiнiстерство перестало цiкавитися iнiцiативою з мiсць, брало до уваги в першу чергу розробки "своїх" органiзацiй.
Можливо вiдмова Мiнприладу пояснюється тим, що мiнiстерство приступило до розробки АСВТ-М i серед намiчених моделей є машина такого класу як ЕОМ "М-180"?
Нi, машин такого класу в АСВТ-М не було.
У той час, як уже говорилося, потреба в машинах класу "М-180" була дуже великою - на розiсланий проспект ми отримали понад 3000 заявок. Чим пояснити таку кiлькiсть заявок? У першу чергу - виник бум в областi виробництва мiкропроцесорiв на Заходi, стало зрозумiло, що вони потрiбнi й у великiй кiлькостi. (У СРСР серiйний випуск мiкропроцесорiв ще не починався, за винятком Ленiнградського НВО "Светлана", де на базi досвiду розробки ЕОМ "М-180" починалася розробка першої в СРСР мiкро-ЕОМ широкого призначення "Электроника С5-01", призначеної для серiйного виробництва). Що ж робити?
Я вирiшив поговорити з Вiктором Михайловичем, щоб прояснити ситуацiю, яка склалася, допомогти. I... отримав щиглик по носi:
- Мене нiхто не запрошував брати участь у цiй роботi, - сказав вiн. - Чому ж я повинний допомагати!
У цей час одне з найбiльших виробничих об'єднань Мiнiстерства радiопромисловостi в Українi - Львiвське об'єднання iм. Ленiна звернулося до нас iз проханням - допомогти у впровадженнi засобiв обчислювальної технiки в об'єднаннi для автоматизацiї технологiчних процесiв - контролю ТЕЗiв, керування гальванiчними лiнiями, групового керування верстатами з програмним керуванням, для перевiрки виготовлених приладiв (фазометрiв, частотомiрiв i т. iн.).
Ретельне обстеження пiдприємства показало, що переважна бiльшiсть задач не висувають високих вимог до засобiв автоматизацiї i можуть бути вирiшенi за допомогою ЕОМ "М-180".
Львiвське об'єднання iм. Ленiна запропонувало органiзувати випуск ЕОМ "М-180" i як перший крок випустити дослiдну партiю в 10 машин. Було пiдписано протокол про випуск 150 машин у 1977 р. (при успiшнiй здачi ЕОМ "М-180" Державнiй комiсiї). Десять зразкiв машини були виготовленi. Три зразки одержав Iнститут кiбернетики для пред'явлення на Державну комiсiю, iншi були використанi в об'єднаннi (працювали в гальванiчному цеху, при перевiрцi ТЕЗiв, для використання у верстатах iз програмним керуванням та iн.).
Оскiльки вся продукцiя заводу мала марку "Сокiл" нам було запропоновано замiсть робочої назви ЕОМ "М-180" дати назву керуючий обчислювальний комплекс КОК "Сокiл".
КОК "Сокiл" не мав закордонних аналогiв i за принципами побудови процесора й iдеологiї пристрою зв'язку з об'єктом (ПЗО) знаходився на рiвнi сучасних закордонних зразкiв засобiв подiбного класу.
В КОК "Сокiл" вперше у вiтчизнянiй практицi було використано динамiчне мiкропрограмне керування, велика кiлькiсть операцiйних регiстрiв (понад 200), вперше у вiтчизнянiй i свiтовiй практицi при побудовi ПЗО застосований внутрiшнiй унiверсальний iнтерфейс, що забезпечує безмонтажне компонування пристроїв з функцiональних вузлiв i пiдсистем iз пристроїв, забезпечене використання одного чи декiлькох спецiалiзованих мiкропроцесорiв для первинної обробки iнформацiї шляхом простого вбудовування їх до складу ПЗО на будь-яке вiльне мiсце, використанi модулi на рiвнi функцiональних вузлiв (ТЕЗiв), що забезпечують найбiльш ощадливу побудову модифiкацiй ПЗО. Було розроблено досить повне i гнучке програмне забезпечення.
У жовтнi 1976 р. Мiжвiдомча приймальна комiсiя у складi двадцяти чотирьох членiв з рiзних вiдомств СРСР пiд головуванням академiка А.О.Дороднiцина прийняла дослiдний зразок КОК "Сокiл" (ЕОМ "М-180") вiдзначивши:
1. Дослiдний зразок КОК "Сокiл" витримав iспити, а технiчна й експлуатацiйна документацiя придатна для органiзацiї серiйного виробництва.
2. З огляду на народногосподарське значення, рекомендувати Президiї АН УРСР клопотатися перед Мiнiстерством радiотехнiчної промисловостi про запуск КОК "Сокiл" у серiйне виробництво (Акт комiсiї був затверджений 1 грудня 1976 р. Б.Є.Патоном).
Саме в цей час Президiя АН УРСР прийняла рiшення спроектувати i побудувати в складi Академiї приладобудiвний завод. Директором був призначений колишнiй директор Київського радiозаводу Борис Олександрович Ястребов. Я був з ним знайомий i постарався зацiкавити його випуском ЕОМ "М-180" для потреб Академiї. Вiн ознайомився з технiчною документацiєю на машину i при складаннi проекту заводу вирiшив зорiєнтувати намiчуванi технологiчнi процеси на прикладi виготовлення ЕОМ "М-180". Як людина iнiцiативна вiн домiгся затвердження проекту заводу. I отут, немов якась доля, знову не дозволила довести до кiнця почату Академiєю дуже важливу справу - не вистачило фiнансових коштiв. Виникла дилема - чи будувати новий завод чи добудовувати дослiдний завод Iнституту кiбернетики. На наполегливу вимогу В.М.Глушкова Президiя Академiї вiдмовилася вiд будiвництва нового заводу i видiлила кошти Iнституту кiбернетики, обмовивши, що випуск ЕОМ "М-180" буде здiйснюватися на дослiдному заводi Iнституту кiбернетики.
Чим же справа скiнчилася?
На дослiдному заводi Iнституту кiбернетики АН УРСР було випущено кiлька десяткiв ЕОМ "М-180" (КОК "Сокiл"). Вони були встановленi в рядi систем автоматизацiї наукових дослiджень в iнститутах Академiї (Електрозварювання iм. Е.О.Патона, Проблем мiцностi й iн.) i показали себе з найкращої сторони. Серiйний випуск машини так i не було органiзовано.
Учасниками розробки i застосування КОК "Сокiл" (ЕОМ "М-180") були: О.О.Тимашов, В.А.Iванов, П.М.Сиваченко, B.C.Каленчук, Б.В.Новиков, В.Б.Реутов, Л.О.Коритна, В.М.Єгипко, Н.I.Алiшов, Л.Б.Малиновський та iн.
Частина з них була вiдзначена премiєю iм. Миколи Островського (Н.I.Алiшов, Л.Б.Малиновський, Б.В.Новиков).
На цьому моє "ходiння по муках" закiнчилося, залишивши в душi (i не тiльки в мене), глибокий жаль про непогано задуманий новий крок у розвитку систем автоматизацiї фiзичних експериментiв i технологiчних процесiв, про серiйний випуск першокласної на той час керуючої ЕОМ, який не вiдбувся, у створення якої було вкладено дуже багато творчої працi спiвробiтникiв вiддiлення кiбернетичної технiки.
Однак у цiєї iсторiї є оптимiстичне продовження. Мова про це пiде в наступному роздiлi.
Здаватися ще рано. Перехiд до комп'ютерiв IV поколiння Ще в 1969 р. я звернувся до Вiктора Михайловича з пропозицiєю зав'язати тiснi зв'язки з науковим центром Мiнiстерства електронної промисловостi (МЕП) у Зеленоградi. Пiсля деяких коливань (вiдповiдати за наслiдки будете самi!) вiн погодився. Я поїхав у Зеленоград - радянську кремнiєву долину - у спецiалiзований обчислювальний центр (СОЦ), керований Давлетом Iсламовичем Юдицьким. Його заступником по науцi був провiдний вчений Iзраїль Якович Акушський. Ранiше обоє пройшли школу створення ЕОМ з використанням системи числення в залишках. СОЦ був єдиною органiзацiєю в Зеленоградi, де були фахiвцi з конструювання ЕОМ, причому супер-ЕОМ. У них йшли роботи по створенню могутньої ЕОМ з використанням пам'ятi на магнiтострикцiйних лiнiях затримки.
З Давлетом Iсламовичем та Iзраїлем Яковичем ми вiдразу знайшли спiльну мову. Домовилися про створення лабораторiї в нашому iнститутi за рахунок коштiв СОЦ. Це був перiод, коли, як образно сказав Д.I. Юдицький, у МЕП стали розумiти, що обмежуватися розробкою елементної бази й унiкальних ЕОМ, не виходячи на розробку засобiв обчислювальної технiки для масових застосувань усе рiвно, що шити дорогi костюми, а пришивати _удзика i продавати їх доручати iншому.
Так чи iнакше, СОЦ передав нам штатну чисельнiсть на сорок чоловiк, i ми органiзували двi лабораторiї - у вiддiлi З.Л. Рабиновича й у нашому вiддiлi (лабораторiя №560). З.Л. Рабиновичу була доручена участь у розробцi супер-ЕОМ, розпочатої у СОЦ. Лабораторiї №560, спираючись на досвiд проектування "М-180", було запропоновано розробити проект мiнi-ЕОМ IV поколiння. Обидвi роботи були успiшно виконанi й одержали високу оцiнку при здачi представникам СОЦ МЕП.
Одночасно з моєї iнiцiативи, почалася робота зi складання "Програми створення мiнi i мiкро-ЕОМ на сучаснiй технологiчнiй базi". Її поява не була випадковою. Ще рiк назад ми розiслали в рiзнi органiзацiї iнформацiю про ЕОМ "М-180", одержали три тисячi листiв вiд можливих споживачiв машини. Менi удалося зв'язатися з деякими з них, i я залучив найбiльш активних до складання "Програми", щоб разом об_рунтувати областi застосування мiнi i мiкро-ЕОМ i їхнi параметри. Про проект програми я виступив на вченiй радi iнституту й одержав схвалення В.М. Глушкова. Спiльна робота з Д.I. Юдицьким дозволила зробити наступний крок - перейти до складання пропозицiй по створенню експериментального зразка першої вiтчизняної мiкро-ЕОМ i комплексної програми дослiджень i робiт зi створення мiкро-ЕОМ, програмного забезпечення i периферiйного устаткування. У попередньому варiантi вони зводилися до наступного:
1. СОЦ разом з IК АН УРСР у 1973-1974 р. проводить по темi "Юрма" розробку принципiв побудови мiкро-ЕОМ i периферiйного устаткування до них. При розробцi враховано як закордонний, так i вiтчизняний досвiд, у тому числi 15-лiтнiй досвiд IК АН УРСР в областi створення засобiв обчислювальної технiки класу мiнi-ЕОМ (машини "Днепр", "Промiнь", "Мир", "М-180" та iн.). 2. Прогрес технологiї й удосконалювання архiтектури i структури мiнi-ЕОМ привели до створення нового класу засобiв обчислювальної технiки - мiкро-ЕОМ. Вони становлять важливий етап на шляху виготовлення ЕОМ в одному кристалi. Конструктивно мiкро-ЕОМ складаються з декiлькох ВIС, якi монтуються на однiй друкованiй платi. За своїми можливостями мiкро-ЕОМ, з розвитком технологiї ВIС, наближаються до iснуючих мiнi-ЕОМ. 3. ВIС, якi серiйно випускаються у нашiй країнi, як правило, не мають широкої унiверсальностi i мають обмеженi функцiональнi можливостi, тому що вони розроблялися пiд конкретнi спецiалiзованi пристрої i мали невисоку серiйнiсть. Подальший розвиток виробництва ВIС у такому напрямку є неприйнятним для органiзацiй-виготовлювачiв ВIС, тому що рiзко збiльшує кiлькiсть спецiалiзованих наборiв ВIС i, отже, їхню вартiсть. 4. а) У результатi проведених робiт зроблено висновок про можливiсть побудови обмеженого унiфiкованого ряду макромодулiв (якi вiдрiзняються структурною унiверсальнiстю, функцiональною автономнiстю i конструктивною закiнченiстю) i на його основi широкого класу засобiв обчислювальної технiки. Зазначений ряд функцiональних макромодулiв будується на базi ВIС. б) Визначена можливiсть розробки i створення в 1974 роцi дослiдного зразка, виходячи з аналiзу стану розвитку вiтчизняної технологiї. Пропонується обмежений набiр ВIС, виконаний на МДП-структурах i що володiє можливостями: - побудови на їхнiй основi унiверсальних мiкро-ЕОМ i систем з рiзними функцiональними можливостями i технiчними параметрами; - програмної (мiкропрограмної) перебудови, що забезпечує замiну великого числа спецiалiзованих наборiв ВIС; - органiзацiї на основi пропонованого набору ВIС спецiалiзованих пристроїв i систем рiзного призначення.
Пропозицiї по проведенню першого етапу робiт
1. Схвалити досвiд спiльних робiт МЕП та IК АН УРСР по розробцi мiкро-ЕОМ на основi ВIС по темi "Юрма". 2. Доручити СОЦ i ЛОЕП "Светлана" у розвиток робiт з теми "Юрма" розробити i створити в 1974 р. експериментальний зразок мiкро-ЕОМ, установивши наступнi етапи робiт: I квартал - розробка i видача принципових схем ВIС мiкро-ЕОМ; II квартал - моделювання, розробка топологiї i виготовлення фотошаблонiв; III квартал - виготовлення й iспити ВIС; IV квартал - монтаж та iспити 2-х зразкiв мiкро-ЕОМ. 3. Доручити СОЦ, ЛОЕП "Светлана" i ВТО "Кристал" розробити комплексну програму дослiджень i робiт зi створення мiкро-ЕОМ, програмного забезпечення i периферiйного устаткування до них, передбачивши подальшу участь у цiй роботi IК АН УРСР, i представити її на розгляд колегiї МЕП. 4. Доручити ДНТУ МЕП визначити дослiдний завод для випуску мiкро-ЕОМ i периферiйного устаткування, починаючи з 1975 р. 5. Доручити ЦБIМС разом з СОЦ, ЛОЕП "Светлана", ВТО "Кристал" розробити програму стандартизацiї ВIС для побудови мiкро-ЕОМ.
Усе було готове до того, щоб разом з Д.I.Юдицьким виступити на колегiї Мiнiстерства з доповiддю про пiдготовленi пропозицiї. I раптом... дзвоник iз Зеленограда. Д.I.Юдицький повiдомляє, що головний бухгалтер Наукового центра МЕП порахував незаконним утримання лабораторiї в Києвi i її, треба лiквiдувати.
Пiзнiше я довiдався, що доповiдь на Колегiї МЕП про перспективи створення мiкро-ЕОМ усе-таки вiдбулася. З доповiддю виступив Д.I.Юдицький. Створенi два роки тому лабораторiї припинили своє iснування. Вони успiшно працювали, у них склалися вiдмiннi колективи фахiвцiв. Менi треба було термiново влаштовувати людей, що залишилися без зарплати. Начальник нашого СКБ Ю.Т.Митулинський вiдмовив у допомозi, хоча, за моїми вiдомостями, мав можливiсть це зробити. Багато зусиль я доклав щоб улаштувати спiвробiтникiв обох лабораторiй (40 чоловiк!) у КПI й в iнших органiзацiях. Спроектована до цього часу в лабораторiї №560 мiнi-ЕОМ була покладена в основу мiнi-ЕОМ "Електронiка НЦ", створеної у СОЦ. Незабаром цi машини почали випускатися Мiнiстерством електронної промисловостi.
При складаннi пропозицiй по створенню мiкро-ЕОМ була врахована роль Ленiнградського об'єднання електронної промисловостi "Светлана". Це вийшло так.
В останнiй рiк роботи лабораторiї №560 пiд час однiєї з поїздок у Зеленоград я познайомився з керiвником Ленiнградського конструкторського технологiчного бюро (ЛКТБ) виробничого об'єднання "Светлана" В.П.Цветовим. Вiн приїхав на засiдання Державної комiсiї з приймання спецiалiзованої ЕОМ, розробленої у СОЦ за замовленням Мiнiстерства цивiльної авiацiї СРСР. Довiдавшись, що в ЛКТБ уже був технологiчний задiл по ВIС, я запропонував В.П.Цветову нашу допомогу в розробцi структури й архiтектури мiкро-ЕОМ. Вiн швидко погодився. Коли лабораторiя №560 СОЦ перестала iснувати, я поїхав у Ленiнград i остаточно домовився з В.П.Цветовим про участь нашого вiддiлу в створеннi мiкро-ЕОМ широкого призначення. До роботи були притягнутi спiвробiтники вiддiлу - О.В.Палагiн, В.А.Iванов, А.Ф.Кургаєв, що пройшли гарну школу в лабораторiї №560 СОЦ. У результатi в 1974 р. з'явилася "Електронiка С5-01" - перша в країнi мiкро-ЕОМ загального призначення. Це була цiлком вiтчизняна розробка. Схемне пророблення велося в основному нами чи пiд нашим керiвництвом, технологiчнi процеси по виготовленню мiкро-ЕОМ здiйснювалися ленiнградцями.
Пiзнiше з'явилися бiльш досконалi моделi: С5-11 i С5-21. Остання - з однокристальним 16-ти розрядним емулюючим мiкропроцесором, розробленим О.В.Палагiним. В одному з американських журналiв про це було сказано, що це дуже багатообiцяючi розробки, справжнiй радянський виклик американськiй технiцi. Докладнiше про це можна ознайомитися в другiй частинi книги в нарисi "Радянський виклик" про О.В.Палагiна. На жаль, В.М.Глушков i А.I.Шокiн (мiнiстр електронної промисловостi) були несумiсними людьми. Вiктор Михайлович написав сердитого листа у ЦК КПРС про багато недолiкiв у роботi МЕП, зокрема в областi мiкропроцесорної технiки. Не знаю чи з цiєї причини чи нi, але Комiтет з Державних премiй СРСР вiдхилив роботу по створенню i застосуванню сiмейства мiкро-ЕОМ "Електронiка С5" на Державну премiю, а мiнiстр закрив роботи ЛКТБ "Светлана" по подальшому розвитку мiкропроцесорної технiки. Вийшло, що наша участь у роботi ЛКТБ принесла цiй органiзацiї, та й нам, велику користь, але i серйознi неприємностi. Поступово зв'язки ослабнули, залишивши пам'ятний слiд про плiдну спiвдружнiсть наших органiзацiй. Користь була й у тому, що нас стали регулярно запрошувати на конференцiї i семiнари по мiкропроцесорнiй технiцi, якi проводило МЕП.
1Прилади для наукових дослiджень i системи автоматизацiї в АН УРСР. Наукова думка. Київ.1972 Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."
К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1
© Б.Н.Малиновский, 2005
Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |
| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |
| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |
| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |
| Першi бортовi комп'ютери для ракет |
| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |
| Хiрург, кiбернетик, письменник |
| Унiкальнi комп'ютери |
| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |
| Фотогалерея | Книжки |
| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |