- •Зміст: Всесвітня історія хх століття
- •4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.
- •5. Встановлення більшовицької диктатури.
- •6. Утворення основ післявоєнного світу.
- •7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
- •8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.
- •9. Національно-визвольні рухи
- •10. Стабілізація і "процвітання" в країнах
- •11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)
- •12. "Новий курс" ф.Рузвельта
- •13. Великобританія у 30-ті роки.
- •14. "Народний фронт" у Франції
- •15. Встановлення нацистської
- •16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії
- •17. Революція 1931 р. В Іспанії.
- •18. Чехословаччина у 20-30-ті роки
- •19. Країни Східної і Південно-Східної
- •20. Проголошення срср і встановлення
- •21. Радянська модернізація срср
- •22. Японія між двома світовими війнами
- •23. Національна революція в Китаї.
- •24. Громадянська війна у Китаї.
- •25. Індія у 20-30-ті роки
- •26. Національні рухи і революції в
- •27. Національні рухи в країнах
- •28. Африка між двома світовими війнами
- •29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки
- •30. Освіта, наука і техніка
- •31. Розвиток літератури 20-30-х років
- •32. Мистецтво 20-30-х років
- •33. Утворення вогнищ Другої світової війни.
- •34. Політика "умиротворення" агресора
- •35. Срср у системі міжнародних відносин
- •36. Причини, характер, періодизація
- •37. Напад Німеччини на Польщу й
- •38. Напад фашистської Німеччини
- •1941 Р. Битва за Москву
- •39. Воєнні дії на Східному фронті
- •40. Утворення антигітлерівської коаліції.
- •41. Становище у воюючих та окупованих
- •42. Основні події Другої світової війни
- •43. Визволення країн Центральної
- •44. Висадка союзницьких військ у
- •45. Підсумки Другої світової війни
- •46. Створення Організації Об'єднаних Націй
- •47. Підписання мирних договорів.
- •48. План Маршалла та його значення
- •49. Основні тенденції соціально-економічного
- •50. Сполучені Штати Америки
- •51. Канада
- •52. Великобританія
- •53. Франція
- •54. Німеччина
- •56. Встановлення радянського панування
- •57. Розвиток і криза тоталітарних режимів
- •58. Демократичні революції в країнах
- •59.Тоталітаризм як феномен XX ст., його
- •60. Інтеграція в сучаснім Європі.
- •61. Срср у повоєнні роки
- •62. Відлига. Реформи м.С.Хрущова (1953-1964 pp.)
- •63. "Застій" в економіці срср
- •64. Дисидентство в срср в 70-80-х роках
- •65. Перебудова і розпад (1985-1991 pp.)
- •66. Нові незалежні держави:
- •67. Процес деколонізації після Другої світової війни
- •68. Особливості розвитку країн "третього світу"
- •69. Японія
- •70. Політика реформ у Китаї в 80-90-х роках.
- •72. Боротьба за незалежність і об'єднання в'єтнаму
- •73. Створення держави Ізраїль.
- •74. Трагедія Афганістану
- •75. Іран у повоєнні роки. Ісламська революція
- •76. Країни Африки на шляху незалежного розвитку
- •77. Країни Латинської Америки у
- •79. Міжнародні відносини наприкінці 50-х - у 60-ті роки
- •80. Розрядка 70-х років. Гельсінський процес
- •81. Перехід від конфронтації до
- •82. Основні тенденції розвитку культури
35. Срср у системі міжнародних відносин
Політика колективної безпеки. Протягом 20-30-х років політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.
В роки світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами з метою забезпечення перетворень першої п'ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини і Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення з Чан Кайши і рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії.
СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР М.Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. були встановлені дипломатичні відносини з США, а в 1934 р. СРСР був прийнятий у Лігу націй як член Ради, що означало визнання його великою державою.
Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення у 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Правда, у ньому були відсутні військові статті, але у будь-якому випадку договір відкривав шлях до спільної боротьби з агресором. Аналогічний договір у 1935 р. був укладений з Чехословаччиною.
Ставлення країн Заходу до створення системи колективної безпеки було прохолодним. Радянсько-французький договір був ратифікований Францією лише через рік. Сумніви викликало насамперед те, що СРСР не має спільного кордону з Німеччиною і щоб виконати свої зобов'язання, довелося б радянським військам перетинати територію Польщі та Румунії. А ці держави боялись СРСР більше, ніж Німеччини, і категорично відмовлялись пропускати радянські війська. У французів складалось враження, що СРСР хоче втягнути Францію у конфлікт з Німеччиною, а самому залишитись осторонь. Коли на Заході стали відомі наслідки репресій у радянській армії, то військовий союз з СРСР розцінювався як малозначний.
Зміна зовнішньополітичного курсу СРСР. Радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього. Мюнхен у повній мірі показав радянському керівництву неможливість створити систему колективної безпеки. Радянсько-французький і радянсько-чехословацький договори виявились простими клаптиками паперу. Для радянського керівництва Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі у європейських справах.
Незабаром Франція і Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу направити агресію Німеччини на Схід.
Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті проходила на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу і Заходу.
Втративши надію на можливість створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції, пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво починає пошуки шляхів зближення з Німеччиною. Важливою ознакою зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, а це означало, що сам Сталін береться за керівництво зовнішньою політикою.
Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Англія і Франція шукали зближення з СРСР.
Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили з заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав - Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресію проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією і Францією.
У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі і Румунії.
У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій всім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почались з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін йти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечку з питання про непряму агресію. Англія і Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія і туди б вводились радянські війська. До того ж Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не бажала укладення угоди.
Поряд з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції. Вони теж виявились малоефективними.
Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною.
У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира, від якого залежала доля світу.
На думку Сталіна, союз з Англією і Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому, війну з нею. Союз же з Німеччиною залишав би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (точились з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії і Румунії.
Німеччина була згодна на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв'язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня.
21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне до укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.
Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначений термін.
Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол до нього.
У протоколі сторони домовлялись про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалась сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія, розподілу повинна була проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.
Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не просто у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і не зводилася тільки до спроби забезпечити безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною.
Таємний протокол свідчив про відмову СРСР від визнання пріоритету міжнародного права. СРСР неначе повернувся до політики, яку проводив царський уряд: її рисами були таємна дипломатія і територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав - "підпалювачів війни".
Безпосереднім підсумком підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. З вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.
Всесвітня історія ХХ століття: