- •Зміст: Всесвітня історія хх століття
- •4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.
- •5. Встановлення більшовицької диктатури.
- •6. Утворення основ післявоєнного світу.
- •7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
- •8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.
- •9. Національно-визвольні рухи
- •10. Стабілізація і "процвітання" в країнах
- •11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)
- •12. "Новий курс" ф.Рузвельта
- •13. Великобританія у 30-ті роки.
- •14. "Народний фронт" у Франції
- •15. Встановлення нацистської
- •16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії
- •17. Революція 1931 р. В Іспанії.
- •18. Чехословаччина у 20-30-ті роки
- •19. Країни Східної і Південно-Східної
- •20. Проголошення срср і встановлення
- •21. Радянська модернізація срср
- •22. Японія між двома світовими війнами
- •23. Національна революція в Китаї.
- •24. Громадянська війна у Китаї.
- •25. Індія у 20-30-ті роки
- •26. Національні рухи і революції в
- •27. Національні рухи в країнах
- •28. Африка між двома світовими війнами
- •29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки
- •30. Освіта, наука і техніка
- •31. Розвиток літератури 20-30-х років
- •32. Мистецтво 20-30-х років
- •33. Утворення вогнищ Другої світової війни.
- •34. Політика "умиротворення" агресора
- •35. Срср у системі міжнародних відносин
- •36. Причини, характер, періодизація
- •37. Напад Німеччини на Польщу й
- •38. Напад фашистської Німеччини
- •1941 Р. Битва за Москву
- •39. Воєнні дії на Східному фронті
- •40. Утворення антигітлерівської коаліції.
- •41. Становище у воюючих та окупованих
- •42. Основні події Другої світової війни
- •43. Визволення країн Центральної
- •44. Висадка союзницьких військ у
- •45. Підсумки Другої світової війни
- •46. Створення Організації Об'єднаних Націй
- •47. Підписання мирних договорів.
- •48. План Маршалла та його значення
- •49. Основні тенденції соціально-економічного
- •50. Сполучені Штати Америки
- •51. Канада
- •52. Великобританія
- •53. Франція
- •54. Німеччина
- •56. Встановлення радянського панування
- •57. Розвиток і криза тоталітарних режимів
- •58. Демократичні революції в країнах
- •59.Тоталітаризм як феномен XX ст., його
- •60. Інтеграція в сучаснім Європі.
- •61. Срср у повоєнні роки
- •62. Відлига. Реформи м.С.Хрущова (1953-1964 pp.)
- •63. "Застій" в економіці срср
- •64. Дисидентство в срср в 70-80-х роках
- •65. Перебудова і розпад (1985-1991 pp.)
- •66. Нові незалежні держави:
- •67. Процес деколонізації після Другої світової війни
- •68. Особливості розвитку країн "третього світу"
- •69. Японія
- •70. Політика реформ у Китаї в 80-90-х роках.
- •72. Боротьба за незалежність і об'єднання в'єтнаму
- •73. Створення держави Ізраїль.
- •74. Трагедія Афганістану
- •75. Іран у повоєнні роки. Ісламська революція
- •76. Країни Африки на шляху незалежного розвитку
- •77. Країни Латинської Америки у
- •79. Міжнародні відносини наприкінці 50-х - у 60-ті роки
- •80. Розрядка 70-х років. Гельсінський процес
- •81. Перехід від конфронтації до
- •82. Основні тенденції розвитку культури
64. Дисидентство в срср в 70-80-х роках
Радянський тоталітарний режим за роки свого існування зумів встановити повний контроль над суспільною свідомістю. Проте знаходилися люди, які не погоджувались з політикою правлячої верхівки, звідки й їхня назва - дисиденти. Вони мислили інакше, ніж до того привчили більшість народу, тому називалися також інакомислячими.
Люди такого роду почали заявляти про себе за часів Хрущова. Одним з перших дисидентів був генерал Петро Григоренко. Він не був противником комуністичної ідеології і домагався головним чином того, щоб усередині партії була створена така система, за якої було б неможливо оновити диктатуру сталінського типу. Цього було достатньо, щоб звільнити його з армії, а згодом - запроторити до психлікарні.
З середини 60-х років почалися безперервні, хоча й малочисе-льні, виступи і проти комуністичної системи, і проти комуністичної ідеології.
На початку 70-х років дисидентський рух зміцнів і режим відчув у ньому загрозу. У 1972 р. відбувся загальний "погром" право-захисного руху. Були застосовані широкі репресії проти його учасників. Рух був послаблений і ти.м, що деякі його учасники погодилися на співпрацю з режимом і почали закликати до цього інших. Проти найбільш знаних учасників руху - академіка Андрія Сахарова і письменника Олександра Солженіцина розпочалася кампанія цькування через засоби масової інформації. У 1974 р. Солженіцина було силою депортовано за кордон.
Після того як СРСР у Гельсінкі підписав угоду про захист прав людини, дисидентський рух посилився. У 1976 р. виникли Групи сприяння виконанню Гельсінських угод в СРСР ("Гельсінські групи") у Москві, в Україні, у Литві, а ще через рік - у Грузії та Вірменії. Організатори груп добре знали, що Радянський Союз підписав угоду тільки заради ідеологічного ефекту, а насправді не збирається її виконувати. Тому на себе вони взяли громадський контроль за виконанням підписаного документу. В Україні відомими учасниками "Гельсінських груп" були Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь та ін.
Замисливши інтервенцію в Афганістан і передбачаючи, яку реакцію це викличе в світі, кремлівський режим вирішив принаймні нейтралізувати опозицію всередині країни. У листопаді 1979 р. відбулися арешти членів "Гельсінських груп" - найактивніших учасників правозахисного руху. У 1980 р. академік Сахаров був відправлений у заслання до закритого для іноземців м. Горького (нині Нижній Новгород).
На початок 80-х років майже всі активні учасники дисидентського руху опинилися в ув'язненні або у засланні. Деякі там і померли - Василь Стус, Олекса Тихий, Василь Литвин, Анатолій Марченко та ін.
Незважаючи на репресії з боку КГБ, рух на захист прав людини в СРСР не припинився, він поповнювався новими людьми. У перші роки перебудови, щоб піднести свій міжнародний престиж, режим був змушений надати майже всім ув'язненим дисидентам волю.
Дисидентський рух у СРСР є однією з яскравих історичних сторінок. Досить невелика група інтелектуалів потроху будила національну свідомість і підштовхнула його до опозиції існуючій системі.
Всесвітня історія ХХ століття: