Опорний конспект філософія / Опорний конспект / 3. Філософія середніх віків та епохи Відродження

Філософія середніх віків

План

1. Нові умови розвитку філософії.

2. Релігійний характер філософських пошуків (Тертуліан, Августин Блаженний, Фома Аквінський).

3. Реалізм та номіналізм.

Середньовіччя - ціла епоха європейського життя (V-ХVІ ст.), коли, з одного боку, в політичному, соціальному та духов­ному житті багатьох країн панувала релігія, а з іншого — роз­вивалася хімія, напрацьовувалися сучасні виміри руху — прос­тору - часу, велися суперечки про душу і духовність людини, здійснювалися великі географічні відкриття.

В центр філософії Середніх віків ставився бог. На зміну ві­льному злету філософської думки прийшли релігійні догмати. Усі філософські роздуми були пов'язані з богослов'ям.

Основні принципи християнської філософії:

• Бог створив світ і людину;

• пізнати Бога означає стати щасливим;

• сутність людини виявляється в душі, а не в тілі;

• віра в безсмертя душі;

• основним предметом філософських роздумів були: гріховність, спокуса, спасіння, духовний розвиток, моральні цінності, співвідношення віри і знання тощо.

Середньовічна філософія поділяється на :

1. Апологетика – період, коли відбувається захист християнства від впливу античної філософії.

2. Патристика – період формування «отцями церкви» основних принципів християнської ідеології.

3. Схоластика – період, коли відбувався пошук шляхів до пізнання Бога за допомогою логіки і міркувань.

Найвизначнішими були вчення „отців церкви": Тертуліана, Августина, Фоми Аквінського.

Тертуліан (160-220) був одним з перших дохристиянських теоретиків. До нього християнство намагалось узгодити біблійні тексти з грецькою філософією. Тертуліан чітко розмежував віру і розум. Абстрактному всеося­жному розумові він протиставляє дію обмеженого людського практичного розсудку. Необмеженість у всьому належить лише богові і тільки йому. Він - одночасно і тіло, і дух.

Більш широким було вчення християнського теолога Авгус­тина Блаженного (354 -430). Тлумачачи світ як боже творіння, він розкривав ніким ще не зачеплені філософські проблеми змін у світі і, насамперед, розвитку людської особистості та суспіль­ства в цілому. Прагнення людини повинно бути спрямованим до „граду божого", пише він в одноіменному творі, бо „град зем­ний" є суєтним, породженим людським самолюбством, що супе­речить божому визначенню людини - любити бога. Час, як змі­на сущого, є вмістилищем душі, — доказує Августин. Душа постійно чекає справедливості. Насилля над людиною є найбіль­шим злом, тому справедливо його викоренити взагалі.

Одним з найвизначніших філософів Середньовіччя був Фома Аквінський (1225-1274). Його філософсько-теологічне вчення стало офіційною доктриною католицької церкви. Із 28 томів його праць найбільш визначними є "Сума теології" і "Сума про­ти язичників". В них автор доказує, що більшість створеного богом непідвладне осягненню людським розумом, тому тут усе повинна визначити віра. Причиною всіх змін є бог. Неповтор­ність людини полягає в індивідуальності душі кожної з них, адже душа персонально надається богом. Це було ідеалістичне тлумачення висновків Арістотеля про світобудову та людську душу. Особливо цінує й сьогодні католицька церква п'ять дове­день Фоми Аквінського існування бога: все що рухається має першопричину; все повинно бути кимось створене; випадковос­тей не буває, все закономірне; все повинно вимірюватись чи­мось найвищим; все у світі цілеспрямоване. Відповідно, на ду­мку теолога, все у світі підвладне лише богові.

Таким чином сформувалась середньовічна схоластика - тип релігійної філософії, що підпорядковувалася теології. В ній догматизм переплітався з деякими раціоналістичними мірку­ваннями. Схоластика в певній мірі була і в старогрецьких вченнях. Але там, наприклад, у Платона, провідну роль займа­ла філософія. В середні ж віки - навпаки.

Проте схоластика відіграла значну роль в поширенні освіти в Західній Європі. Вона стала в свій час основним напрямком освітянської діяльності тогочасних університетів. В них розви­валася думка про природу, людину, мораль тощо. Показовою в цьому відношенні е суперечність між реалізмом і номіналіз­мом.

Біля витоків реалізму стояв Іоан Скот Ерігуена (810-877), що в своєму творі „Про розподіл природи", змальовуючи зага­льний світ, доказував його божественну єдність. Ця „єдність" визначає існування усіх окремих речей і процесів. Хоча вони і існують якийсь час індивідуально, проте неминуче гинуть і по­вертаються до загального („єдності"). Таким чином, реалізм (дійсність) для Ерігуени полягає в підпорядкуванні окремого загальному, що позбавляє його свободи існування. При тому мислитель в центрі світу ставив людину, пояснюючи, що при її повній залежності від бога (єдності), вона здатна до особистого життя. Це була, по суті, ідея антропоцнтризму (постановки лю­дини в центр усього сущого).

На противагу реалізму, що визнав дійсним лише „універса­ли" (загальності), представники номіналізму доказували, що „універсали" це лише назви, імена („номена" з латини - ім'я). Реальними, насправді, бувають лише окремі речі. Значить вони, а відповідно і люди, функціонують довільно, відособлено. Це ще не був повний відхід від схоластичних канонів реалізму, проте в подібних судженнях про світ відчуваються його природничі начала.

Полеміка між номіналістами і реалістами велася цілі сто­ліття. За цей час сформувалася значна кількість натуралістич­них концепцій. В певній мірі тому сприяла творчість Роджера Бекона (1214-1292), що глибоко цікавився природознавством. Ще не виступаючи за повне розмежування теології і філософії, він водночас визнає „суверенність" останньої.

Суттєва значущість вчення Р.Бекона полягає в тому, що він створив цілу програму розвитку наукових знань, доказуючи не­обхідність і можливість всебічного пізнання світу. Це вело до духовного розкріпачення людини, посилення її впевненості в силі власного розуму.

Вже пізніше Іоган Дунс Скот (1256-1308) відокремив філо­софію від теології, надаючи їй право на практичні знання, пе­реважно етичні. Людська воля, пояснював він, має автономний характер, тому свобода людини є її найглибшою сутністю.

Епоха Середньовіччя породила велику кількість мислителів, що підготували перехід до філософського матеріалізму епохи Відродження.

Контрольні запитання:

1. Що лежить в основі різних етапів розвитку філософії?

2. 3. Чим характерна філософія середніх віків?

3. Розкрийте особливості філософських вчень Тертуліана, Августина Блаженного, Фоми Аквінського.

4. В чому сутність суперечки між реалізмом і номіналізмом?

Література:

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.

2. Философия (Под редакцией Лавриненко В.Н.) -М: Юристь. -2001. - С. 9-.

3. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:

4. Вікар, - 1999. - С.5-31.

5. Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.

6. Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.

Філософія епохи Відродження

План

1. Основний зміст епохи та її відображення у філософському антропоцентризмі.

2. Натурфілософія (геліоцентризм і пантеїзм);

3. Проблема особистості в епоху Відродження (Ф. Петрарка, М. Монтень, Л. да Вінчі, Т. Кампанелла, Н. Макіавеллі, Т. Мор)

В епоху Відродження зароджуються буржуазні відносини, зменшуєтьсячвплив церкви, відроджується антична культура, по-новому пояснюється будова світу, зявляються нові відкриття в астрономії, розвиваються науки, мистецтво, зявляється інтерес до людини.

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ (ХV-ХVІ ст.) характеризується формуванням антропоцентризму та спробою відновлення ка­нонів філософії Стародавньої Греції. Проте ще тривалий час в європейській культурі відчувався вплив філософії Середньовіч­чя з її геоцентризмом. Відбувалася секуляризація філософської думки . Вона вивільнювалася з-під впливу релігії через оголо­шення людини природною, а не божою істотою. Поширювався і пантеїзм (грецькою "пан" - усе, а "теос" - бог) - ототожнення бога зі світом природи.

Одним з перших звеличував людину німецький філософ Микола Кузанський (1401-1464). В його роздумах творцем сущого виступав бог, але поряд :і ним у світі вже наявна творча і активна людська особа. Італієць Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494) проголосив людину винятковою істотою у світі. Вона такою є тому, що наділена свободою волі і можливістю вибору способів дій.

На підставі ідей свободи волі та творчої активності людини сформовані і соціально-філософські погляди італійця Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він доводив, що суспільним життям керують людські інтереси. Вищими інтересами є інтереси дер­жави, і тому під час їх реалізації можна нехтувати інтересами окремих людей, принципами моралі тощо.

Пізній період Відродження (кінець ХV-ХVІ ст.) також бага­тий на філософські роздуми. Так, голландець Еразм Роттердамськии (1469-1536) відкидав релігійне твердження про "зіпсова­ність" людини "першородним гріхом" і доводив, що у святому письмі людина покликана до активних дій, до життєвого само­ствердження. Початок і кінець світу, пояснював філософ, у ру­ках божих, але особиста доля визначається кожним індивідом окремо. Подібну точку зору називають деїзмом.

Пантеїстич­ними були роздуми італійця Джордано Бруно (1548-1600). У нього природа не залежить від божественного впливу, а сама по собі здатна до самотворення. За таке заперечення необхідності бога інквізиція спалила єретика на вогні.

Завершеності філосо­фія Відродження досягла в творчості француза Мішеля Монтеня (1533-1592). Він у творі "Спроби" не лише пояснював самоактивність природи, а й повністю відмежував від неї людину, котра, на його думку, є унікальною за внутрішнім світом і здатна по-своєму впливати на оточуюче середовище. Так філософія звіль­нялася від впливу релігії і закладала підвалини для власного подальшого розвитку.

Основні риси філософії Відродження:

• Антична філософія – філософський ідеал;

• основна філософська проблема – людина та її діяльність;

• у центрі світогляду – культ краси, мистецтво;

• антропоцентризм (людина є центром і вищою метою Всесвіту);

• геліоцентризм (сонце є центром Всесвіту);

• пантеїзм (вчення, що ототожнює Богв і природу);

• гуманізм – уявлення, яке визнає цінність людини як особистості, її свободи і творчих здібностей, означає повагу і любов до людини;

• нові погляди на суспільство. Виникає ідея громадянського суспільства, незалежного від релігії, нові моральні цінності.

Контрольні запитання:

1. Які особливості мала філософія епохи Відродження?

2. В чому полягає антропоцентризм філософії Відродження?

3. Визначте погляди філософів-гуманістів епохи Відродження.

4. Сутність гуманізму як ідеології Відродження.

5. Сутність геліоцентризму і пантеїзму.

Література:

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.

2. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:

3. Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.

4. Философия, культура, образование (круглий стол) //Вопросы философии. - 1999. - № 3.

5. Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.