Тема. «Розстріляне відродження». М.Зеров. Є.Плужник

План

1. «Розстріляне відродження».

2. Життєвий і творчий шлях Миколи Зерова.

3. Життєвий і творчий шлях Євгена Плужника.

4. Контрольні запитання.

І. «Розстріляне відродження».

Після революції, громадянської війни і зни­щення в 1918 р. Української Народної Республіки набуває сили ідея відродження "единой и неделимой" Росії у сталінській інтерпретації. Однак, аби не викликати нових рецидивів гро­мадянської війни, Москвою були даровані Укра­їні деякі пільги: дозвіл на добір керівних кадрів, які більш-менш володіли українською мовою, заохочення до розвитку національної культури. Така політика дістала назву - "українізація". За всієї непослідовності й суперечливості вона ви­кликала могутнє національне піднесення в усіх сферах життя. У літературі, зокрема, виникли різ­номанітні течії, школи, угруповання письмен­ників: "Гарт", "Плуг", ВАПЛІТЕ, "Марс", футу­ристи, неокласики. Представники одних угрупо­вань вважали, що треба створювати зовсім нове мистецтво, інших - продовжувати традиції кла­сики - від античних взірців до досягнень євро­пейської поезії XX ст. Цих митців називали неокласиками. До них належали Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен, Павло Филипович, Максим Рильський. Лідер неокласиків М. Зеров так визначив шлях розвитку української поезії:

Проте зовсім скоро українське культурно-національне піднесення стало дратувати самого Сталіна. Почалися пошуки класового ворога, фабрикації різних політичних справ, репресії щодо цілої плеяди талановитих письменників, учених, державних діячів. Сталінська гільйотина запрацювала в Україні на повну потужність. Під неї потрапили й неокласики. Загалом із 259 пись­менників, які в 1930 р. працювали в Україні, в 1938 р. залишилося тільки 36.

ІІ. Життєвий і творчий шлях Миколи Зерова.

Микола Костьович Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові Полтавської губернії в сім'ї вчителя місцевої двокласної школи.

З 1903 до 1908 року Зеров здобував освіту в Першій київській гімназії, де на нього особливий вплив мав талановитий учитель-латинолог. Учився М.Зеров виключно на "відмінно", але медалі не отримав через те, що прямо висловлював опозиційні думки до подій у державі. У 1908 році юнак склав конкурсний екзамен у Петербурзький університет, але через матеріальні нестатки і особисту апатію до цього міста вирішив за краще вчитися в Києві на історико-філологічному факультеті університету імені святого Володимира. Тут під керівництвом приват-доцента В.Данилевича Микола Зеров написав свою першу наукову працю - курсову роботу "Літопис Граб'янки як історичне джерело і літературна пам'ятка", яку у травні 1914 року блискуче захистив уже як дипломну. 3 1912 року Микола Зеров починає публікувати свої перші наукові розвідки у педагогічному журналі "Світло", а наступного року досить часто друкує й рецензії і в газеті "Рада". Одночасно Микола - активний член студентської громади, один з кращих студентів вузу.

Миколі Зерову пророчили велике майбутнє, обіцяли залишити при університеті. Але через надто різкі публічні виступи й конфлікт з деканом шовіністом професором Т.Флорінським наукова кар'єра почала пробуксовувати, а тому Зеров поїхав учителювати до Златопільсько гімназії. Тут він викладав латинську мову й історію, але деколи приходилося підміняти колег, які читали зовсім інші предметиВирватися з цієї глухої провінції вдалося аж у 1917 році, коли Зеров уже був делегатом двох українських учительських з'їздів і заявив про себе як чудовий оратор й здібний науковець. З вересня 1917 року Зеров очолював секретаріат педагогічної ради Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства, а також викладав тут латинь. Як постійний рецензент, Микола Костевич починає співробітництво із журналом "Книгар", пізніше стає його редактором.

Голод у двадцятих роках був настільки страшним, що Зеров з сім'єю вирішує покинути столицю. Він влаштовується на роботу в Баришівську соціально-економічну школу, де працює біля трьох років, не пориваючи при цьому зв'язків з Києвом. "Баришівський період" життя був дуже плідним. Тут народилися усі вірші, які Зеров пізніше помістив у збірку "Камена", багато сонетів, сатир, перекладів і навіть кілька маленьких оповідань. Та провінція Зерова пригнічувала, і тому як тільки в 1923 році вченому запропонували посаду професора Київського інституту народної освіти, він переїхав у центр.

У 1924 році вийшла книжка М.Зерова «Камена», яка принесла авторові велику славу. У 1929 році виходить книга М.Зерова «Від Куліша до Винниченка».

Микола Зеров брав активну участь у літературній дискусії 1925 -1928 рр., підтримував погляди на літературу Миколи Хвильового, разом з іншими «неокласиками» проводив кілька літературних вечорів.

1 вересня 1934 року Зерова усунули від викладацької роботи в Київському університеті.

І раптом тюремна камера. Звинувачення - тероризм й те, що «входив до складу керівництва контрреволюційної організації, яка ставила перед собою завдання скинення радянської влади на Україні й створення буржуазної незалежної Української республіки..

1936 року Миколу Зерова висилають на Соловки.

На початку червня 1936 року етап прибув на місце, вказане у вирок

У жовтні через перенаселеність концтаборів каральні органи вирішили переглянути деякі справи й зробити «відстріл». «Особливою трійкою по Ленінградській області 9.10.1937 року багатьом соловецьким в'язням, у тому числі М.Зерову. П.Филиповичу, М.Вороному попередній вирок був замінений розстрілом. Знищили їх 3 листопада 1937 року, приурочивши виконання вироку до 20-ї річниці жовтневого перевороту.

ІІІ. Життєвий і творчий шлях Євгена Плужника.

Євген Павлович Плужник народився 14 грудня 1898 р. на Слобідській Україні у слободі Кантемирівці Богучарського повіту Воронезької губернії (нині Росія) у родині торгівця-гуртовика. Хлопчик навчався поперемінно в гімназіях кількох міст, бо не був зразковим учнем: палко захоплювався літературою та історією.

22-річний юнак приїхав у Київ, де мешкала сестра. До Київського інституту народної освіти (нині КНУ ім. Тараса Шевченка), де можна було здобути фах літератора або історика, Євген всту­пити не міг через непролетарське походження, тож навчався спочатку в Київському ветеринар­но-зоотехнічному інституті, а згодом - у Київському музично-драматичному інституті ім. Ми­коли Лисенка.

Вийшли друком його поетичні збірки ("Дні", "Рання осінь"), роман "Недуга", театраль­ні колективи приймали до постановки його п'єси.

1 грудня в Ленінграді вбили радянського діяча Кірова (як твердять історики, злочин скоїли самі ж сталін­ські поплічники), і у відповідь почалися масові арешти "недобитків класового ворога".

Євген Павлович після повідомлення про вбивство Кірова склав вузлик для в'язниці. 4 грудня, коли о пів на другу ночі у дворі зупи­нилося авто, він сказав: "Це за мною". Обшук, прощання, останні хвилини в кімнаті, де були щасливими... Б.Антоненко-Давидович скаже, що Євген Плужник ніби був присутнім на виносі власного тіла, адже знав, що не повернеться.

Соловецький в'язень писав у таборі вірші, проте вони потрапляли не до читача, а до НКВД. Поетове серце хотіло вірити в повернення, а розум холодно казав: "Ні". У табірному лазареті Євген Плужник помирав від загостреного в умовах півночі туберкульозу. 2 лютого 1936 р. він помер.

ІV. Контрольні запитання.

1. Розповісти про добу «Розстріляне відродження».

2. Розповісти про різ­номанітні течії, школи, угруповання письмен­ників.

3. Участь М.Зерова в літературній дискусії 1925 -1928 рр.

4. Творчість Євгена Павловича Плужника.

Література

1. Аврахов Т. «Там, між пожовклих книг; найкращий мій клейнод...»// Українська мова та література в школі. - 1990. - №4. - С. 31 - 34.

2. Брюховецький В. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис. -К., 1990.

3. Гальчук О. Горацій і Зеров: діалог через тисячоліття // Дивослово. - 2000. - № 4. — С. 7- 11.

Тема. Дорога в нікуди.... й у безсмертя (Життя і творчість М.Хвильового). «Я (Романтика)». «Мати»

План

1. Біографічні відомості.

2. Огляд творчості.

3. Аналіз новели «Я (Романтика)».

4. Аналіз новели «Мати».

5. Контрольні запитання.

І. Біографічні відомості.

• 13 грудня 1893 р. - народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с.Тростянець на Харківщині (нині Сумська область).

• 1904 р. - батько залишив дружину і п'ятьох дітей, мати вчителювала по селах.

• Микола навчався в богодухівській гімназії, яку кинув, не одержавши атестата (пізніше довелося складати екзамени екстерном).

• Роки блукань: працює в економії, на заводах, вантажником в порту.

• Миколу Фітільова мобілізовано в царську армію.

• 1917 р. - госпіталь у Кишиневі, повернення додому.

• М. Фітільов - організатор повстанського загону, вступає до КП(б)У.

• 1921 р. - демобілізація, переїзд до Харкова, де він активно друкується, здійснює вели­ку організаційну роботу, очолюючи ВАПЛІТЕ.

• 1925 - 1928 рр. - М. Хвильовий - у центрі літературної дискусії.

• Події 1932 - 1933 рр. (голод, репресії проти інтелігенції, арешт Михайла Ялового) призвели до трагічного фіналу.

• 13 травня 1933 р. - М. Хвильовий застрелився, кинувши виклик подіям розстрілу цілої генерації.

ІІ.Огляд творчості .

Публіцистичні твори М. Хвильового:

1925 р. - «Про "сатану в бочці", або графоманів, спекулянтів та інших "просвітян"», «Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві».

У розпалі дискусії 1925 - 1928 рр; з'являються цикли памфлетів «Камо грядеши?», «Дум­ки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?».

Апологет - захисник чого-небудь.

М. Хвильовий висунув концепцію повноцінної національної літератури.

У 1921 р. з'явилися збірка поезій «Молодість», поема «В електричний вік», у 1922 р.-«Досвітні симфонії».

Перші збірки оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924).

Центральні твори: новели «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Я (Романтика)» та ін.

1924 р. - «Санаторійна зона», 1926 р. - роман «Вальдшнепи», 1927 р. - оповідання «Мати», 1928 р. - «Сентиментальна історія», 1929 р. - повість «Іван Іванович» та ін.

ІІІ. Аналіз новели «Я (Романтика)».

Жанр: новела.

Присвята: «Цвітові яблуні»

Ідейно-художній зміст

Твір надруковано в 1924 р. У новелі «Я (Романтика)» постає проблема гуманності й фана­тичної відданості революції, розкривається суперечність між одвічним ідеалом любові й без­застережним служінням абстрактній ідеї, розвінчується романтика більшовицької револю­ції. Твір торкається теми роздвоєності людської особистості («Я - чекіст, але і людина»).

Новела сповнена неоромантичної атмосфери. У творі герої зображені в екстремальних ситуаціях. Автор демонструє різні уявлення людей про світ (головний герой - чекіст-фанат, теософи - шукачі нового Месії і т.п.). Увага звернена на те, що жителі міста, у якому відбуваються події, для чекістів - просто хлам, непотріб, а самі чекісти в очах людей постають утіленням інквізиції:

Особливості композиції

- пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача у складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози);

- три частини - життя у фронті соціальної грози; три частини - три різні фронтові ситу­ації, три різні душевні стани героя.

Ідея твору: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.

ІV. Аналіз новели «Мати».

Новела "Мати", на відміну від ранніх новел Хвильового, має традиційно побудовані сюжет і композицію:

експозиція — розповідь про бідного кравця - батька двох синів;

зав'язка — старшого сина Остапа віддають до гімназії, а молодшого — "до простенької ремесної школи";

розвиток дії — навчання братів, початок першої світової війни (Остап іде добровольцем на фронт, Андрій ухиляється від служби), революція, громадянська війна (брати воюють в різних арміях: Остап — білогвардієць, Андрій — червоноармієць), полювання братів один на одного;

кульмінація — мати, намагаючись врятувати синів від братовбивства, свідомо йде на смерть — Андрій убиває її, думаючи, що на ліжку спить ненависний йому Остап;

розв'язка — вбивши матір, Андрій тікає.

У творі відчуваємо багато ремінісценцій. Імена героїв, протиставлення образів братів нагадують нам "Тараса Бульбу" М.Гоголя. Протистояння братів, що виростали в різних умовах, також подібне до сюжету народних казок про бідного й багатого брата.

Нарешті, братовбивство в новелі викликає асоціації з відомим біблійним сюжетом про Каїна та Авеля.

Два брати виховувалися в різних умовах, тому й виросли різними, а в подальшому житті стали ідейними ворогами. Характер людини залежить від соціальних умов, в яких вона жила, - так стверджує автор.

Ця логіка одразу здається непереконливою, занадто примітивною. Хвильовий і сам частково визнає це.

Основна мисль оповідання "Мати" така: поділення людей капіталістичного суспільства на класові табори є така ж неминучість, як неминуча загибель світогляду старосвітських людей..

Останні абзаци твору символічні: Андрій, вбивши матір, біжить "по порожніх улицях середньовічного містечка. І тоді ж у страшній завірюсі помчались галопом будинки, крамниці і, нарешті, сама земля". Він біжить, не тямлячи себе, в нікуди, у безвість. Пусто в нього на душі, холодно й страшно у світі, який братовбивство чи вбивство матері розцінює як "громадський обов'язок". Суспільство, в якому "матері вже не було", в якому знищене добро, безтямно несеться в "страшній завірюсі".

Отже, Хвильовий зобразив антилюдяність і антигуманність революції та породженої нею громадянської війни, які зруйнували одвічну ієрархію життєвих цінностей, поставивши на її вершину політичні переконання, класові погляди, а не любов, добро, сім'ю, основу життя -матір.