Висновки

Феномен неспецифічної реакції організму у відповідь на різноманітні травмуючі дії було названо адаптаційним синдромом, або стресом.

Такі емоційні явища, як страх, тривожність, фрустрація, психологічний дискомфорт і напруженість можуть розглядатися як психологічне віддзеркалення стресу, оскільки супроводжуються всіма проявами стресової реакції: від дезорганізації поведінки до адаптаційного синдрому. Найближчими емоційними станами, близькими до стресу, є стомлюваність, перевантаження та стан емоційної напруги.

Стійкість до стресу – важливий чинник збереження нормальної працездатності, ефективної взаємодії з оточуючими і внутрішньої гармонії людини у важких, стресових умовах.

Дослідження емоційного компоненту стресостійкості (Є.П. Ільїн, П.К. Анохін, В.Л. Марищук, В.С. Мерлін) передбачає урахування часу появи емоційного напруження при тривалому і постійному дії стресогенного фактору, силу стресогенного впливу, яка викликає певний емоційний стан (страх, радість, горе і т. п.), через що виникає і на що спрямований фіксований зсув (реагування на стимул або на протидію цьому реагуванню).

Зі стресостійкістю ототожнюють емоційну стійкість і здатність контролю емоцій (Е.А. Мілерян); здатність переносити великі навантаження і успішно розв’язувати задачі в екстремальних ситуаціях (Н.Н. Данилова); здатність долати стан емоційного збудження при виконанні складної діяльності (В.Л. Маріщук); властивість темпераменту, що дозволяє надійно виконувати цільові завдання діяльності за рахунок оптимального використання резервів нервово-психічної емоційної енергії (В.А. Плахтієнко, Н.І. Блудов); стабільну спрямованість емоційних переживань за їх змістом на позитивне вирішення завдань (О.А. Черникова); стійке переважання позитивних емоцій (А.Е. Ольшанникова); інтегративну властивість особистості, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних і мотиваційних компонентів психічної діяльності людини, що забезпечують оптимальне досягнення цілі діяльності в складній емотивній обстановці .

Аналіз результатів емпіричного дослідження стресостійкості у викладачів вищих навчальних закладів з’ясував, що у більшості респондентів – позитивний емоційний фон.

Інтерпретація дає можливість розгорнуто охарактеризувати ставлення особистості до стресових ситуацій та чинники, що можуть призвести до виникнення стресових станів. Так, обробивши отримані після проведення методик результати, було визначено, що 65% респондентів мають помірний рівень стресу, властивого зайнятому та працюючому професіоналу. Тим не менше бажано проаналізувати ситуації, що викликають у них емоційне виснаження та знизити стресогенний вплив. З цією метою нами було зроблено якісний аналіз відповідей цих викладачів та визначено, що їм властиві соматичні прояви як втома та нестача енергії, короткочасні запаморочення та пришвидшене серцебиття, слабкість або нудота без будь-яких зовнішніх причин, сильна роздратованість з приводу незначних подій, неможливість припинити обмірковувати або пережити події дня, що минає, погане травлення, безсоння, надмірна пітливість при відсутності фізичного навантаження, панічні відчуття в натовпі або закритому просторі, нездатність розслабитися вечорами, регулярні пробудження серед ночі або рано вранці, сльозливість, нездатність сказати «на» на прохання оточуючих. Такі соматичні прояви можуть свідчити про підвищену тривожність, нестійкість емоційного стану, виснаження нервової системи тощо. Також ці викладачі зазначають, що їм часто не хочеться йти на роботу, а на самій роботі вони іноді нудьгують.

Для 53% респондентів стрес не є життєвою проблемою. Для цих викладачів також властива часткова нудьга на роботі, вони іноді відчувають, що їх на роботі недооцінюють. Разом з тим, вони з радістю йдуть щодня на роботу та майже не мають соматичних проявів.

На третьому етапі емпіричного дослідження діагностика рівня емоційного вигоряння викладачів різних кафедр БДПУ за допомогою методики В.В. Бойко показала, що 56% респондентів мають емоційне вигоряння (високий та середній рівень). Зробивши кількісний аналіз, було визначено, що фаза напруження формується (сформована) у 33% викладачів, сформована фаза резистенції спостерігається у 67%, фаза виснаження спостерігається у 18%. Викладачі, що мають емоційне вигоряння, виявляють сформованими одразу декілька фаз.

Також на цьому етапі було встановлено, що найбільш вразливими до нервово-психічних напружень є викладачі кафедр психології (20%), фізичного виховання (13%) та дошкільної освіти (32%). Ці викладачі отримали несприятливий прогноз й потребують психологічної допомоги з поліпшення та гармонізації емоційного стану.

Зіставляючи результати трьох етапів емпіричного дослідження, було визначено, що у викладачів із сформованим емоційним вигорянням найбільша вірогідність виникнення нервово-психічних напружень. Не дивлячись на те, що всі респонденти мають високий рівень стресостійкості, виявлено 6 викладачів (13%), що мають несприятливий прогноз стосовно переживання критичних ситуацій та виходу зі стресу. Факторами виникнення стресу та зниження стресостійкості в цьому випадку можуть бути недооцінка з боку колег, невдоволеність собою та своїм матеріальним положенням, втома та нестача енергії, нудьга на роботі, нездатність сказати «ні», нав’язливі негативні думки, особистісне відчуження, небажання спілкуватися з людьми, велика відповідальність, нестача ентузіазму, труднощі в прийнятті рішень, відчуття безнадії та, як наслідок, психосоматичні розлади.

Такі результати підтверджують, що специфіка роботи може допомагати викладачам краще справлятися з негативними емоціями та стресогенними факторами, але й може призводити до зниження їх стресостійкості. Соціально-психологічними чинниками стресостійкості при цьому виступають задоволеність роботою, духовне та матеріальне заохочення, реалізованість в професії та цікавість до неї, бажання отримувати новий досвід та спілкуватися з новими людьми, саморегуляція емоційного стану та гарне фізичне самопочуття. Все це зумовило необхідність розробки методичних рекомендацій щодо уникнення стресових ситуацій та розвитку стресостійкості.

Здоров’я може бути збережене та зміцнене тільки завдяки наполегливій праці над собою, звичкою до самодисципліни та самообмежень. Корисно побудувати власну програму збереження професійного здоров’я та захисту від професійного стресу.

Теоретичне і експериментальне дослідження з проблеми професійного стресу в діяльності педагогів ВНЗ дозволило зробити наступні висновки.

У сучасній науці немає єдиного поняття стрес. У нашому дослідженні за основу ми взяли визначення стресу як стану загальної психофізичної напруги, що виникає в індивіда під впливом екстремальних умов, що порушує механізми адаптації систем організму і психіки.

Ми визначили стресостійкість як інтегративну властивість людини, яка характеризується необхідним ступенем адаптації індивіда до впливу екстремальних факторів середовища і професійної діяльності. Проблема стресостійкості педагогів виступає як проблема забезпечення збереження та підвищення продуктивності праці в умовах різкого зростання навантажень. Були виділені професійні стрес-фактори в діяльності педагога-вихователя: хронічна напружена психоемоційна діяльність, підвищена відповідальність, психологічно важкий контингент, необхідність бути об’єктом спостереження і оцінювання, постійно підтверджувати свою компетентність.

Вивчення синдрому емоційного вигоряння в професійній діяльності педагогів має величезну соціальну значимість і важливість у сучасному житті. Особливо актуальна ця проблема у сфері педагогіки, так як вчителі забезпечують повноцінне виховання, навчання і розвиток, що можливо лише при високому потенціалі їхнього здоров’я.

На нашу думку, поняття стресу та емоційного вигоряння йдуть пліч-о-пліч, адже емоційне вигоряння – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи.

Таким чином, в ході дослідження нами була досягнута поставлена на початку роботи мета. Визначено, що соціально-психологічними чинниками стресостійкості є задоволеність роботою, духовне та матеріальне заохочення, реалізованість в професії та цікавість до неї, бажання отримувати новий досвід та спілкуватися з новими людьми, саморегуляція емоційного стану та гарне фізичне самопочуття.