Висновки до другого розділу

З метою визначення психологічних особливостей та соціально-психологічних чинників стресостійкості у викладачів вищих навчальних закладів нами було проведено емпіричне дослідження, що проходило в три етапи: оцінка рівня стресостійкості особистості викладачів кафедр різних галузей знань, дослідження професійної стресостійкості викладачів ВНЗ шляхом визначення показника рівня професійного стресу та ступеню небажаного впливу стресу на індивіда, вивчення емоційного вигоряння та нервово-психічного напруження.

Так, на першому етапі емпіричного дослідження з метою визначення рівня стресостійкості ми застосували методику «Тест самооцінки стресостійкості», розроблену С. Каухеном та Г. Віллансоном. Відповідно до градацій вікових норм результатів самооцінки стресостійкості, викладачі вишу вважають, що мають відмінні та добрі показники, почуваються впевненими та активними, здатні боротися з конфліктами та неприємностями повсякденного життя. Це стосується усіх сфер їх особистості. Вже на спираючись на ці результати можна свідчити про високий рівень розвитку стресостійкості у педагогічних працівників, що може бути пов’язано зі специфікою напряму їх роботи (психологія, спорт тощо).

Також на першому етапі було застосовано методику «Тест на визначення стресостійкості особистості», що на відміну від попереднього опитувальника, за допомогою даного тесту можна визначити більш чіткі результати вивчення рівня стресостійкості. Виявлено, що всі викладачі БДПУ проявляють високі та середні показники стресостійкості, що може говорити про їх високу здатність до емоційної саморегуляції та стресостійкості.

На другому етапі для визначення рівня професійного стресу у педагогічних працівників нами була обрана методика Д. Фонтана «Шкала професійного стресу». Інтерпретація дає можливість розгорнуто охарактеризувати ставлення особистості до стресових ситуацій та чинники, що можуть призвести до виникнення стресових станів. Так, обробивши отримані після проведення методики результати, було визначено, що 68% респондентів мають помірний рівень стресу, властивого зайнятому та працюючому професіоналу. Тим не менше бажано проаналізувати ситуації, що викликають у них емоційне виснаження та знизити стресогенний вплив. З цією метою нами було зроблено якісний аналіз відповідей цих викладачів та визначено, що їм властиві соматичні прояви як втома та нестача енергії, короткочасні запаморочення та пришвидшене серцебиття, слабкість або нудота без будь-яких зовнішніх причин, сильна роздратованість з приводу незначних подій, неможливість припинити обмірковувати або пережити події дня, що минає, погане травлення, безсоння, надмірна пітливість при відсутності фізичного навантаження, панічні відчуття в натовпі або закритому просторі, нездатність розслабитися вечорами, регулярні пробудження серед ночі або рано вранці, сльозливість, нездатність сказати «на» на прохання оточуючих. Такі соматичні прояви можуть свідчити про підвищену тривожність, нестійкість емоційного стану, виснаження нервової системи тощо. Також ці викладачі зазначають, що їм часто не хочеться йти на роботу, а на самій роботі вони іноді нудьгують.

Для 53% респондентів стрес не є життєвою проблемою. Для цих викладачів також властива часткова нудьга на роботі, вони іноді відчувають, що їх на роботі недооцінюють. Разом з тим, вони з радістю йдуть щодня на роботу та майже не мають соматичних проявів.

На третьому етапі емпіричного дослідження діагностика рівня емоційного вигоряння викладачів різних кафедр БДПУ за допомогою методики В.В. Бойко показала, що 56% респондентів мають емоційне вигоряння (високий та середній рівень). Зробивши кількісний аналіз, було визначено, що фаза напруження формується (сформована) у 33% викладачів, сформована фаза резистенції спостерігається у 67%, фаза виснаження спостерігається у 18%. Викладачі, що мають емоційне вигоряння, виявляють сформованими одразу декілька фаз.

Також на цьому етапі було встановлено, що найбільш вразливими до нервово-психічних напружень є викладачі кафедр психології (20%), фізичного виховання (13%) та дошкільної освіти (32%). Ці викладачі отримали несприятливий прогноз й потребують психологічної допомоги з поліпшення та гармонізації емоційного стану.

Зіставляючи результати трьох етапів емпіричного дослідження, було визначено, що у викладачів із сформованим емоційним вигорянням найбільша вірогідність виникнення нервово-психічних напружень. Не дивлячись на те, що всі респонденти мають високий рівень стресостійкості, виявлено 6 викладачів (13%), що мають несприятливий прогноз стосовно переживання критичних ситуацій та виходу зі стресу. Факторами виникнення стресу та зниження стресостійкості в цьому випадку можуть бути недооцінка з боку колег, невдоволеність собою та своїм матеріальним положенням, втома та нестача енергії, нудьга на роботі, нездатність сказати «ні», нав’язливі негативні думки, особистісне відчуження, небажання спілкуватися з людьми, велика відповідальність, нестача ентузіазму, труднощі в прийнятті рішень, відчуття безнадії та, як наслідок, психосоматичні розлади.

Такі результати підтверджують, що специфіка роботи може допомагати викладачам краще справлятися з негативними емоціями та стресогенними факторами, але й може призводити до зниження їх стресостійкості. Соціально-психологічними чинниками стресостійкості при цьому виступають задоволеність роботою, духовне та матеріальне заохочення, реалізованість в професії та цікавість до неї, бажання отримувати новий досвід та спілкуватися з новими людьми, саморегуляція емоційного стану та гарне фізичне самопочуття. Все це зумовило необхідність розробки методичних рекомендацій щодо уникнення стресових ситуацій та розвитку стресостійкості.