2.2. Емпіричне вивчення соціально-психологічних чинників стресостійкості викладачів внз
Перший етап емпіричного дослідження полягав у визначенні рівня стресостійкості. Для цього ми застосували методику «Тест самооцінки стресостійкості», розроблену С. Каухеном та Г. Віллансоном.
При обробці результатів було визначено, що 55,5% респондентів дають відмінну оцінку власній стресостійкості. Це говорить про їх впевненість у собі, про високу саморегуляцію та контроль над власними емоціями. 44,5% опитаних викладачів оцінюють розвиток власної стресостійкості показником «добре», що також говорить про їх гарну саморегуляцію. Проте, в окремих життєвих ситуаціях у викладачів можуть виникнути труднощі в контролі негативних емоцій.
Порівняння результатів самооцінки рівня стресостійкості викладачів кафедри психології та викладачів кафедри теорії й методики фізичного виховання проілюстровано на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Самооцінка рівня стресостійкості у викладачів БДПУ
Як видно з гістограми, викладачі педагогічного університету оцінюють власну стресостійкість як добре розвинену. Порівнюючи результати викладачів різних підрозділів, було виявлено, що у викладачів кафедр психології, дошкільної освіти та математики переважає відмінна оцінка, тоді як у представників кафедр історії України та фізичного виховання оцінки «добре» та «відмінно» майже в однаковій кількості.
Таким чином, відповідно до градацій вікових норм результатів самооцінки стресостійкості, викладачі вишу вважають, що мають відмінні та добрі показники, почуваються впевненими та активними, здатні боротися з конфліктами та неприємностями повсякденного життя. Це стосується усіх сфер їх особистості. Вже спираючись на ці результати, можна свідчити про високий рівень розвитку стресостійкості у педагогічних працівників, що може бути пов’язано зі специфікою напряму їх роботи (психологія, спорт тощо).
Також на першому етапі було застосовано методику «Тест на визначення стресостійкості особистості», що на відміну від попереднього опитувальника, за допомогою даного тесту можна визначити більш чіткі результати вивчення рівня стресостійкості.
Обробка результатів показала, що з 10 викладачів кафедри психології 10% (1 особа) виявляє дуже високий рівень стресостійкості; 10% (1 особа) – високий рівень; 30% (3 особи) – рівень вище середнього; 30% (3 особи) – рівень ледве вище за середній; 20% (2 особи) – середній рівень стресостійкості.
Такі результати свідчать про здатність психологів раціонально мислити та компетентно виконувати поставлені завдання, легко справлятися зі стресом та регулювати власні емоційні стани.
Інтерпретуючи відповіді викладачів кафедри теорії та методики фізичного виховання було визначено, що з 15 осіб 2 (12%) мають дуже високий рівень стресостійкості; 2 (12%) – високий; 3 (18%) – рівень вище середнього; 5 (40%) – рівень ледве вище середнього; 2 (12%) – середній рівень; 1 (6%) – рівень трохи нижче середнього.
Опитування викладачів кафедри математики показало, що з 6 викладачів 1 викладач (17%) має високий рівень стресостійкості, 3 викладача (50%) – стресостійкість вище середнього рівня, а рівень стресостійкості ледве вище середнього виявлено у 2 викладачів (33%).
Викладачі кафедри дошкільного виховання виявляють майже такі ж результати, як і з кафедри математики: 33% – висока стресостійкість, 50% - стресостійкість вище середнього, 17% – рівень ледве вище середнього.
На кафедрі історії України 63% мають високий рівень стресостійкості, а 57% – стресостійкість вище середнього.
Отримані результати діагностики рівня стресостійкості викладачів БДПУ проілюстровано на рис 2.2.
Рис. 2.2. Зведені дані по рівню стресостійкості викладачів ВНЗ
Отже, викладачі фізичного виховання проявляють високі показники стресостійкості (82%), що може свідчить про їх використання спорту як сублімацію агресії та негативних емоцій. Проте 18% мають середній та нижче середнього показники, що може говорити про низьку здатність до емоційної саморегуляції та стресостійкості.
Викладачі кафедри психології виявляють переважно високий рівень стресостійкості (80%), що також пояснюється специфікою їх професії – використання способів саморегуляції у повсякденному житті (арт-терапія, медитація, дихальні вправи тощо).
У викладачів інших кафедр диференціація стресостійкості менша, проте показники також виявляють високий рівень.
На другому етапі дослідження було застосовано методику «Шкала професійного стресу» Д. Фонтана. Інтерпретація дає можливість розгорнуто охарактеризувати ставлення особистості до стресових ситуацій та чинники, що можуть призвести до виникнення стресових станів. Так, обробивши отримані після проведення методики результати, було визначено, що 47% респондентів мають помірний рівень стресу, властивого зайнятому та працюючому професіоналу. Тим не менше бажано проаналізувати ситуації, що викликають у них емоційне виснаження та знизити стресогенний вплив. З цією метою нами було зроблено якісний аналіз відповідей цих викладачів та визначено, що їм властиві соматичні прояви як втома та нестача енергії, короткочасні запаморочення та пришвидшене серцебиття, слабкість або нудота без будь-яких зовнішніх причин, сильна роздратованість з приводу незначних подій, неможливість припинити обмірковувати або пережити події дня, що минає, погане травлення, безсоння, надмірна пітливість при відсутності фізичного навантаження, панічні відчуття в натовпі або закритому просторі, нездатність розслабитися вечорами, регулярні пробудження серед ночі або рано вранці, сльозливість, нездатність сказати «на» на прохання оточуючих. Такі соматичні прояви можуть свідчити про підвищену тривожність, нестійкість емоційного стану, виснаження нервової системи тощо. Також ці викладачі зазначають, що їм часто не хочеться йти на роботу, а на самій роботі вони іноді нудьгують.
Для 53% респондентів стрес не є життєвою проблемою. Для цих викладачів також властива часткова нудьга на роботі, вони іноді відчувають, що їх на роботі недооцінюють. Разом з тим, вони з радістю йдуть щодня на роботу та майже не мають соматичних проявів.
Рис. 2.3. Показники рівня професійного стресу викладачів БДПУ
Таким чином, можна визначити, що найпоширенішими соціально-психологічними чинниками, що впливають на зниження стресостійкості є:
відчуття, що на роботі особистість не цінять – 76%;
втома та нестача енергії – 44%;
нудьга на роботі – 36%;
нездатність сказати «ні» – 36%;
сильне роздратування з приводу незначних подій – 24%;
неможливість припинити обмірковувати та переживати події дня, що минув – 24%;
відповідальність більша, ніж респондент може впоратися – 16%;
короткочасні запаморочення та пришвидшене серцебиття – 12%;
сльозливість – 12%;
нестача ентузіазму навіть у відношенні до найбільш значимих й важливих життєвих дій – 12%;
труднощі в прийнятті рішень – 12%;
слабкість та нудота без зовнішніх причин – 8%;
регулярні пробудження серед ночі або рано вранці – 8%;
відчуття безнадії – 8%;
небажання зустрічатися з новими людьми та отримувати новий досвід – 8%;
безсоння – 8%;
відсутність радості від збору на роботу – 8%;
погане травлення – 4%;
надмірна пітливість при відсутності фізичного навантаження – 4%;
панічні відчуття в натовпі або закритому просторі – 4%;
нездатність розслабитися вечорами – 4%;
переконання, що особистість ні з чим не може впоратися – 4%.
Отже, на зниження стресостійкості у викладачів вищих навчальних закладів впливає нереалізованість в професійній сфері, відсутність заохочень, зловживання їх безкорисливістю, нудьга на роботі, що переходить в небажання зустрічатися з новими людьми та оволодівати новим досвідом. Майже половина респондентів відчувають емоційне виснаження та нестачу енергії, сильне роздратування з приводу незначних подій, неможливість припинити обмірковувати та переживати події дня, нестача ентузіазму навіть у відношенні до найбільш значимих й важливих життєвих дій, мають труднощі в прийнятті рішень. Слабка саморегуляція емоцій та почуттів призводить до ряду психосоматичних розладів короткочасні запаморочення та пришвидшене серцебиття, сльозливість, нудота тощо.
Таким чином, яскраво виражено прояв ознак стресу у більшості респондентів. Відзначається підвищений стан тривоги, занепад сил і порушення з боку вегетативної системи, що свідчить про розвиток стадії виснаження, коли мобілізовані на боротьбу зі стресом джерела виснажуються і необхідна коригування ззовні.
Важливо відзначити основні стрес-фактори в діяльності педагога. Одним з стрес-чинників професійної діяльності, у тому числі і викладача, є несприятлива психологічна атмосфера діяльності, яка визначається двома основними обставинами: конфліктністю по вертикалі, в системі «керівник – підлеглий», і по горизонталі – «колега – колега». Більшість досліджуваних не відзначають проблем у відносинах з колегами, але взаємини з керівником багато хто відзначає як негативний момент діяльності.
Також до найбільш поширених стрессорів професійної діяльності досліджувані відносять: перевищення обсягу виконуваної роботи відведеному для конкретного часу; недооціненність педагогічної праці, як з точки зору матеріальної, так і моральної винагороди.
Таким чином, за результатами емпіричного дослідження було визначено, що викладачі вищих навчальних закладів загалом мають високий рівень стресостійкості. Проте шкала професійного стресу показала, що так чи інакше стресогенні фактори впливають на зниження стресостійкості та загальне самопочуття викладачів. Так, було встановлено, що респондентам властиві відчуття, що на роботі їх не цінять (76%); втома та нестача енергії (44%); нудьга на роботі (36%); нездатність сказати «ні» (36%); сильне роздратування з приводу незначних подій (24%); неможливість припинити обмірковувати та переживати події дня, що минув (24%); відповідальність більша, ніж респондент може впоратися (16%); у 12% викладачів спостерігаються соматичні розлади на фоні тривожності та виснаження.
Отже, два перших етапи емпіричного дослідження показали, що викладачі Бердянського державного педагогічного університету мають високу стресостійкість. Разом з тим, було визначено, що для більшість респондентів мають помірний рівень розвитку стресу, викликаного різними професійними чинниками.
Тому з метою вивчення емоційного стану та нервово-психічного напруження нами було проведено третій етап, що передбачав застосування двох діагностичних методик.
Діагностика рівня емоційного вигоряння викладачів різних кафедр БДПУ за допомогою методики В.В. Бойко показала, що 56% респондентів мають емоційне вигоряння (високий та середній рівень). Зробивши кількісний аналіз, було визначено, що фаза напруження формується (сформована) у 33% викладачів, сформована фаза резистенції спостерігається у 67%, фаза виснаження спостерігається у 18%. Викладачі, що мають емоційне вигоряння, виявляють сформованими одразу декілька фаз.
Так, на кафедрі психології було виявлено 60% викладачів з емоційним вигорянням. Переважають фази резистенції та виснаження. Особливу увагу слід звернути на такі сформовані симптоми як переживання психотравмуючої ситуації (20%), тривога та депресія (40%), неадекватне емоційне реагування (40%), економія емоцій (20%), редукція професійних обов’язків (30%), емоційна відстороненність (10%), деперсоналізація (20%). Психосоматичні порушення було виявлено у 10% викладачів.
Серед викладачів кафедри дошкільної освіти визначено викладачів з середнім (67%) та високим (17%) рівнями вигоряння (сформованими фазами резистенції (100%), напруження (50%) та виснаження (67%). Серед сформованих симптомів було визначено переживання психотравмуючої ситуації (50%), невдоволеність собою (33%), тривогу та депресію (33%), неадекватне емоційне реагування (83%), емоційно-моральну дезорієнтацію (50%), економію емоцій (33%), редукцію професійних обов’язків (33%), емоційний дефіцит (17%), емоційну відстороненність (17%), психосоматичні порушення (17%).
На кафедрі математики виявлено 32% викладачів, що мають середній рівень вигоряння (переважає фаза резистенції – 83%). Серед сформованих симптомів було переважають невдоволеність собою (16%), відчуття загнаності в кут (16%), тривога та депресія (16%), неадекватне емоційне реагування (16%), редукція професійних обов’язків (32%), емоційний дефіцит (16%), емоційна відстороненність (16%).
Емоційне вигоряння на кафедрі фізичного виховання виявлено у 40% викладачів з такими симптомами як переживання психотравмуючої ситуації (7%), відчуття загнаності в клітку (7%), неадекватне емоційне реагування (21%), емоційно-моральна дезорієнтація (14%), економія емоцій (14%), редукція професійних обов’язків (21%), емоційний дефіцит (14%), емоційна відстороненність (14%), деперсоналізація (14%), психосоматичні розлади (14%).
На кафедрі історії України виявлено 50% викладачів з емоційним вигорянням. Сформованими симптомами у респондентів є переживання психотравмуючої ситуації (37,5%), відчуття загнаності в клітку (12,5%), неадекватне емоційне реагування (12,5%), емоційно-моральна дезорієнтація (25%), економія емоцій (37,5%), редукція професійних обов’язків (25%), емоційний дефіцит (62,5%), емоційна відстороненність (50%), психосоматичні розлади (14%).
Зведені результати визначення емоційного вигоряння викладачів БДПУ проілюстровано на рис. 2.4.
Рис. 2.4. Рівень емоційного вигоряння викладачів БДПУ
Таким чином, викладачі ВНЗ дійсно мають більшу вразливість до емоційного вигоряння й виснаження. Найбільш вразливими виявилися педагоги кафедр психології та дошкільної освіти. Це може бути пов’язано за спрямованістю предмета обговорення вирішення людських проблем. Крім того, ці кафедри є випусковими, тому працюють з кожним студентом окремо, що виснажливо впливає на нервову систему.
Визначивши емоційне вигоряння у 56% опитаних викладачів БДПУ виникла нагальна проблема вивчення їх нервово-психічної стійкості. Для цього ми застосовували методику «Прогноз». Провівши діагностики та обробивши результати, було визначено, що 13% респондентів мають високу вірогідність нервово-психічних зривів; для 51% викладачів нервово-психічні зриви вірогідні, особливо в екстремальних умовах; а от для 35,5% опитаних нервово-психічні зриви маловірогідні (рис. 2.5). При цьому, сприятливий прогноз мають 87% обстежених, що підтверджує їх високу стресостійкість.
Рис. 2.5. Вірогідність виникнення нервово-психічних зривів у викладачів різних кафедр за методикою «Прогноз»
Як видно з гістограми, найбільш вразливими до нервово-психічних напружень є викладачі кафедр психології (20%), фізичного виховання (13%) та дошкільної освіти (32%). Ці викладачі отримали несприятливий прогноз й потребують психологічної допомоги з поліпшення та гармонізації емоційного стану.
Зіставляючи результати трьох етапів емпіричного дослідження, було визначено, що у викладачів із сформованим емоційним вигорянням найбільша вірогідність виникнення нервово-психічних напружень. Не дивлячись на те, що всі респонденти мають високий рівень стресостійкості, виявлено 6 викладачів (13%), що мають несприятливий прогноз стосовно переживання критичних ситуацій та виходу зі стресу. Факторами виникнення стресу та зниження стресостійкості в цьому випадку можуть бути недооцінка з боку колег, невдоволеність собою та своїм матеріальним положенням, втома та нестача енергії, нудьга на роботі, нездатність сказати «ні», нав’язливі негативні думки, особистісне відчуження, небажання спілкуватися з людьми, велика відповідальність, нестача ентузіазму, труднощі в прийнятті рішень, відчуття безнадії та, як наслідок, психосоматичні розлади.
Такі результати підтверджують, що специфіка роботи педагогів-психологів та педагогів-спортсменів допомагає викладачам краще справлятися з негативними емоціями та стресогенними факторами.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що соціально-психологічними чинниками стресостійкості задоволеність роботою, духовне та матеріальне заохочення, реалізованість в професії та цікавість до неї, повага та захоплення з боку колег, бажання отримувати новий досвід та спілкуватися з новими людьми, саморегуляція емоційного стану та гарне фізичне самопочуття, розвинені комунікативні навички та навички самоефективності. Все це зумовило необхідність розробки методичних рекомендацій щодо уникнення стресових ситуацій та розвитку стресостійкості.