54

Розділ іі. Експериментальне дослідження особливостей прояву стресостійкості в педагогічній діяльності

2.1. Організація та методи дослідження

Як було визначено раніше, однією з найбільш стресогенних спеціальностей є професія педагога. Виникнення стресу у педагогів пов’язано з високим емоційним напруженням, соціальною напругою (вибудовування індивідуальної моделі спілкування зі студентами й колегами, координація спілкування в колективі), а також інформаційними перевантаженнями в процесі професійної діяльності.

З метою визначення психологічних особливостей та соціально-психологічних чинників стресостійкості у викладачів вищих навчальних закладів нами було проведено емпіричне дослідження, що проходило в два етапи:

1. Оцінка рівня стресостійкості особистості викладачів кафедр різних галузей знань.

2. Дослідження професійної стресостійкості викладачів ВНЗ шляхом визначення показника рівня професійного стресу та ступеню небажаного впливу стресу на індивіда.

3. Вивчення рівня емоційного вигоряння у викладачів та визначення педагогів з ознаками нервово-психічного напруження.

Дослідження проводилося на базі Бердянського державного педагогічного університету. В ньому взяли участь 45 викладачів віком від 26 до 60 років, з них: 10 – викладачі кафедри психології, 15 – кафедри теорії та методики фізичного виховання, 6 – кафедри математики, 6 – кафедри дошкільної освіти, 8 – кафедри історії України.

Так, на першому етапі емпіричного дослідження з метою визначення рівня стресостійкості ми застосували методику «Тест самооцінки стресостійкості», розроблену С. Каухеном та Г. Віллансоном. Тест має вигляд десяти питань стосовно почуттів та прояву емоцій опитуваних в різних ситуаціях. Для оцінки частоти вираження тих чи інших реакцій пропонується вибір з декількох варіантів однієї відповіді: «ніколи», «майже ніколи», «іноді», «доволі часто», «дуже часто». Отже, респондентам було надано інструкцію: «Перед Вами тест для самооцінки Вашої стресостійкості. Прочитайте питання та виберіть відповідь, що найбільше стосується Вас».

Для обробки результатів відповідно до спеціального ключа кожній відповіді було надано бал, потім підраховувалася їх загальна кількість, ділилася на 10 та проводилася інтерпретація. Рівень стресостійкості визначається відповідно до таблиці 2.1. із врахуванням вікових норм.

Таблиця 2.1.

Інтерпретація результатів методики «Тест самооцінки стресостійкості» (С. Каухен, Г. Вілліансон)

Оцінка стресостійкості	Вік
	Від 18 до 29	Від 30 до 44	Від 45 до 54	Від до 64
Чудово	0,5	2	1,8	1,3
Добре	6,8	6	5,7	5,2
Задовільно	14,2	13	12,6	11,9
Погано	24,2	23,3	22,6	21,9
Дуже погано	34,2	33	23,3	31,8

Як видно з таблиці, в інтерпретація оцінка стресостійкості визначається за суб’єктивною шкалою «чудово», «добре», «задовільно», «погано» та «дуже погано». Відсутність конкретних описів та інструкцій стосовно кожного результату діє можливість кожному респонденту визначити самому, що для нього добре, що погано і чи варто діяти для зміни ситуації та власного емоційного стану. Натомість, віковий діапазон показує, на скільки респондент емоційно виснажений і чи має він рівень стресостійкості, властивий його вікові.

Таким чином, застосування даного тесту надає можливість визначення суб’єктивної оцінки респондентами власного емоційного стану та здатності переживати стресогенні ситуації.

Також на першому етапі було застосовано методику «Тест на визначення стресостійкості особистості», що на відміну від попереднього опитувальника, за допомогою даного тесту можна визначити більш чіткі результати вивчення рівня стресостійкості. Тест має вигляд вісімнадцяти тверджень стосовно відношення респондента до конкретних життєвих ситуацій. Опитувані повинні вибрати один з трьох варіантів «рідко», «іноді» та «часто». Їм надається інструкція: «Дайте відповіді на подані нижче твердження залежно від того, наскільки вони відповідають Вашим переживанням, та обведіть кружком відповідну цифру. Чим більш щирими будуть Ваші відповіді на них, тим більш об’єктивним буде отриманий результат».

Обробка результатів проводиться за відповідним ключем, а інтерпретація – за таблицею 2.2.

Таблиця 2.2.

Інтерпретація результатів методики «Тест на визначення стресостійкості особистості»

Сумарна кількість балів	Рівень стресостійкості
51 – 54	дуже низький
53 – 50	низький
49 – 46	нижче середнього
45 – 42	трохи нижче середнього
41 – 38	середній
37 – 34	ледве вище за середній
33 – 30	вище за середній
29 – 26	високий
18 – 22	дуже високий

Чим менша сумарна кількість балів, тим вища стресостійкість, і навпаки. Якщо у досліджуваного 1-й і навіть 2-й рівень стресостійкості, то йому необхідно кардинально змінювати свій спосіб життя.

Таким чином, на першому етапі емпіричного дослідження ми маємо на меті вивчення рівня стресостійкості викладачів відповідно до їх віку за двома параметрами: суб’єктивний та об’єктивний види оцінки.

На другому етапі для визначення рівня професійного стресу у педагогічних працівників нами була обрана методика Д. Фонтана «Шкала професійного стресу».

На цьому етапі перед нами постало два завдання: визначити сумарний показник рівня професійного стресу та проаналізувати ступінь небажаного впливу стресу на індивіда.

Методика має вигляд опитувальника, що складається з 22 питань, серед яких є питання (1, 2), де необхідно вибрати той варіант, який найбільш властивий респондентам; однозначні питання – або «так», або «ні» (3, 4, 5, 7, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20); а також питання з 3 варіантами відповіді, де респондент повинен вибрати один, який найбільшою мірою виражає його думку і відповідає реальності (6, 8, 9, 11, 12, 16, 17, 21); і 22 питання – шкалу самооцінки. При інтерпретації результатів використовується ключ для шкали професійного стресу. Бали за всіма 22 пунктами підраховуються.

Основні завдання, які вирішує ця методика: виявлення механізмів психологічного захисту (у формі повного або часткового виключення емоцій); визначення ступеня сформованості фаз емоційного вигоряння (стадій розвитку стресу) і загального рівня емоційного вигоряння.

Спираючись на шкалу професійного стресу Д. Фонтана результати дослідження розподіляються на три рівні професійного стресу: низький, помірний та високий рівні, де низький рівень характеризується тим, що професійний стрес не є проблемою в діяльності педагога, діяльність характеризується активністю і задоволеністю; помірний рівень – характерний для зайнятого та багато працюючого професіонала, але тривалий вплив помірного стресу веде до зниження ефективності діяльності та негативному впливу на організм особистості, тому необхідно знижувати рівень стресу; високий рівень визначає стрес як проблему, яка в процесі діяльності веде до постійного негативного результату і вимагає корекційних дій, чим довше продовжувати працювати з таким рівнем стресу, тим важче буде коригувати вироблений стиль діяльності педагога, тому необхідний ретельний аналіз професійного життя.

Як було зазначено раніше, педагоги постійно знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування зі студентами, їх батьками, колегами, що призводить до емоційного вигоряння.

Науковці називають декілька факторів його виникнення: хронічна напружена психоемоційна діяльність; дестабілізуюча організація діяльності; підвищена відповідальність за виконувану роботу; неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності; психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. До характеристик особистості, схильної до емоційного вигоряння, пізніше додається імпульсивність, низька емоційна стійкість та неефективні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Рівень емоційного вигоряння педагога характеризує не лише його особистість, а й ефективність навчально-виховного процесу у цілому. Саме тому, дослідження та своєчасна профілактика зазначеного явища має велике значення як для самого педагога так і навчального закладу у цілому.

Тому третій етап емпіричного дослідження мав на меті вивчення рівня емоційного вигоряння у викладачів ВНЗ та визначення осіб з ознаками нервово-психічного напруження, що може свідчити про дистрес та призводить до зниження стресостійкості. Для цього було застосовано методику «Діагностика рівня емоційного вигоряння» В.В. Бойка та методику «Прогноз».

В.В. Бойко визначає емоційне вигоряння як механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі психотравмуючі впливи. Емоційне вигоряння є надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки. Вигоряння є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигоряння спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами. В. Бойко розглядає емоційне вигоряння як професійну деформацію особистості, яка виникає під впливом низки чинників – зовнішніх та внутрішніх.

Запропонована методика дає докладну картину синдрому емоційного вигоряння як динамічного процесу, що виникає поетапно у повній відповідності до механізму розвитку стресу, коли присутні три його фази. Рівень емоційного вигоряння оцінюється за 12 шкалами, які відповідають трьом фазам: тривожна напруга, резистенція та виснаження. Кожній з фаз відповідає симптоматика, за якою і розподілялися питання. Так, фазі тривожності відповідають шкали «Переживання психотравмуючих обставин», «Незадоволеність собою», «Відчуття «Загнаності в клітку»; «Тривога і депресія». Фаза резистенції має такі симптоми: «Неадекватне (виборче) емоційне реагування», «Емоційно-етична дезорієнтація», «Економія емоцій», «Редукція професійних обов’язків». Фаза виснаження включає в себе «Емоційний дефіцит», «Емоційна відчуженість», «Деперсоналізація», «Психосоматичні і психофізіологічні порушення».

Кожен варіант відповіді попередньо оцінено тим чи іншим числом балів – зазначається в «ключі» поруч з номером судження в дужках. Це зроблено тому, що ознаки, включені у симптом, мають різне значення у визначенні його тяжкості. Максимальну оцінку – 10 балів отримує ознака, найбільш показова для симптому. Відповідно «ключа» здійснюються наступні підрахунки:

1) визначається сума балів роздільно для кожного з 12 симптомів «вигоряння»;

2) підраховується сума показників симптомів для кожної з 3 фаз формування «вигоряння»;

3) знаходиться підсумковий показник синдрому «емоційного вигоряння» – сума показників усіх 12 симптомів.

Таким чином, запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигоряння». Перш за все треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник вираженості кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів: 9 і менше балів – не сформований симптом, 10–15 балів – складаний симптом, 16 і більше – симптом, що вже склався.

Симптоми з показниками 20 і більше балів відносяться до домінуючих у фазі або в усьому синдромі «емоційного вигоряння». Методика дозволяє побачити провідні симптоми «вигоряння». Істотно важливо зазначити, до якої фазі формування стресу належать домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільше число. Подальший крок в інтерпретації результатів опитування – осмислення показників фаз розвитку стресу – «напруга», «резистенції» і «виснаження». У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Проте порівняння балів, отриманих для фаз, не правомірно, бо не свідчить про їх відносної ролі або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірюються в них явища істотно різні – реакція на зовнішні і внутрішні фактори, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася в більшій чи меншій мірі: 36 і менше балів – фаза не сформувалася; 37–60 балів – фаза в стадії формування; 61 і більше балів – сформована фаза.

Оперуючи смисловим змістом та кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому «вигоряння», можна дати досить об’ємну характеристику особистості і, що не менш важливо, намітити індивідуальні заходи профілактики та психокорекції. Висвітлюються такі питання: які симптоми домінують; якими склалися і домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»; з’ясовано «виснаження» (якщо воно виявлено) чинниками професійної діяльності, що увійшли до симптоматики «вигоряння», чи суб’єктивними факторами; який симптом (які симптоми) більш всього обтяжують емоційний стан особи; в яких напрямках треба впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервове напруження; які ознаки і аспекти поведінки самої особистості підлягають корекції, щоб емоційний «вигоряння» не завдавало шкоди їй, професійної діяльності і партнерам (Додаток Г).

При діагностиці емоційного стану особливе значення надається нервово-психічній стійкості, яка є відображенням психічного та соматичного рівня здоров’я особистості. Різні дослідження показують ризик дезадаптації особистості в умовах стресу, тобто коли система емоційного відображення функціонує в критичних ситуаціях.

Тому, для вивчення нервово-психічного навантаження нами було застосовано методику «Прогноз», яка дозволяє визначити окремі ознаки особистісних порушень та оцінити вірогідність їх розвитку та прояву в поведінці людини. Так, респонденти мали протягом 30 хвилин відповісти «так» чи «ні» на 84 твердження. При обробці результатів отримані бали за шкалою нервово-психічної стійкості сумуються та проводиться наступна інтерпретація (Додаток Д).

Отже, для дослідження психологічних особливостей стресостійкості викладачів різних галузей знань педагогічного університету, нами було застосовано п’ять методик, що дозволять визначити соціально-психологічні чинники їх прояву, рівень їх емоційного вигоряння з метою подальшої психологічної допомоги.