4. Впровадження сучасного спорудження в історично сформований архітектурний ансамбль.

Багато історичних архітектурних ансамблів формувалися протягом століть, причому, один ансамбль міг створюватися різними архітекторами, що жили в різні епохи й працювали в різних стилях. Єдність і гармонія таких ансамблів не були результатом заздалегідь створеного проекту. Цілісність досягалася в аналізі сформованої за довгі роки забудови й впровадження свого об'єкта з урахуванням структури навколишніх будинків, містобудівних і природних факторів. Дуже важливим було поважне відношення архітекторів до спадщини, залишеній їхніми попередниками.

Центром історично сформованого архітектурного ансамблю, як правило, є собор, що виділяється з оточення своєю висотою, місцем розташування й розкішшю обробки. Цілісність і взаємодія будівель, що формувалися навколо такої домінанти, досягалася шляхом співвідношення масштабу, пластики архітектурних елементів, колірного рішення фасадів, а також містобудівного розміщення (застосування осей, червоних ліній і т.д.)

Будинку, які є центром архітектурного ансамблю, як правило, мають активний силует, що найкраще сприймається на тлі піднебіння, тому оточення, що формується навколо, у жодному разі не повинне перевищувати домінанту по розмірах і заважати нормальному сприйняттю з різних перспективних крапок. Зведення багатоповерхової фонової забудови може заважати сприйняттю силуету ансамблю й зводити нанівець всю його значимість і монументальність.

Не варто забувати, що ансамблем можна називати комплекс будівель, у якому всі будинки супідрядні одному домінуючому об'єкту й виглядають разом з ним як одне художнє ціле. Тому впровадження сучасних будинків повинне саме бути погоджене з головним акцентом і сприяти оптимальному його сприйняттю.

У випадках, коли ансамблі створювалися по єдиному задумі, стилістична однорідність була однією з основних умов. Композиції вибудовувалися із застосуванням осей симетрії, замкнутої навколо площі круговий або периметральной структурою. Такі прийоми досягнення єдності композиції були найбільш прості, і при цьому подальший розвиток ансамблю не представлялося можливим. Замкнутість ансамблю привела до того, що він випав з мінливого середовища міста, став не сприйнятливий до глобального розвитку міських структур. Розміщення нових будинків у таких ансамблях уважається неприпустимим, тому що будь-яка будівля в такому випадку зіб'є симетрію композиції й буде виглядати стороннім предметом. Тому в таких комплексах можлива тільки реставрація будинків з повним збереженням споконвічно закладеної об'ємно-просторової композиції. Виключенням може бути будинку, заглубленные під рівень площі з виходами назовні у вигляді невеликих павільйонів або наметів, які погоджені з осями симетрії ансамблю. Прикладами можуть бути піраміди на площі перед Лувром або купольні павільйони на Театральній площі в Москві.

Великий інтерес представляють ансамблі, що мають більше складні зв'язки, відкриті подальшому розвитку, з більше гнучкою структурою. Такі ансамблі можуть поєднувати будівлі, створені в різний час в одне художнє ціле. Саме вони відбивають безперервність розвитку архітектурної композиції. Уміле впровадження сучасного будинку, погодженого з будівлями ансамблю, може збагатити образ комплексу.

Розвиток історичного архітектурного ансамблю несе за собою більшу відповідальність і вимагає серйозного зваженого підходу. Недарма у випадках розміщення нових будинків у коштовне історичне середовище проводяться конкурси, участь у які приймають кращі архітектори.

Проблема сполучення старого й нового в границях міського ансамблю особливо актуальна в умовах сучасного міста, що розвивається. Дуже важливим завданням є гармонічний взаємозв'язок великих сучасних комплексів і історично сформованих ансамблів, забезпечення функціональної й художньої взаємодії.