Історичне середовище міста в концепціях архітектурного формоутворення

Актуальність теми дослідження. У безперервному розвитку міста - просторов і історичному - неминуче виникає питання про співіснування старого й нового. Завдання реконструкції сформованої забудови здобувають особливе значення у зв'язку з інтенсифікацією використання освоєних територій. Аналіз особливостей цих процесів і урбанізації в цілому протягом XX в. свідчить про наростаючі протиріччя між традиційними містобудівними прийомами, принципами, вираженими в історичній забудові міст і реальним їхнім розвитком. Разом з тим, масштаби й темпи нових «вторгнень» у сформовані райони поставили проблеми не тільки збереження історико-архітектурної спадщини, але й вивчення специфічних параметрів середовища,які можуть і повинні враховуватися у формоутворенні нових об'єктів.

З 1970-х рр. у міжнародних документах про культурну спадщину / (конвенціях, хартіях, рекомендаціях) незмінно підкреслюється необхідність збереження не тільки окремих об'єктів, ансамблів, ландшафтів, але й історичного середовища міст. Розширюється подання про саме це історичне міське середовище як «цілісній системі органічної єдності планування, об'ємної забудови, функцій» (тобто її предметно-просторовій її складовій) і наполняющей її «життя, що розвивається у взаємозв'язку з особливостями діяльності, побуту й форми поводження жителів» (соціально-культурна складова) .

За останні роки відбулися істотні зміни професійних позицій у цій області. Ігнорування, якщо не руйнування сформованого містобудівного оточення в ході нового будівництва, переміняється різноманіттям обліку средовых даних. Однак 1 Хартія архітектурної спадщини виявилися й негативні наслідки «контекстуальної» практики, руйнування іншого роду - цілісності архітектурного добутку. Найчастіше прагнення до «тактовного входження» в історичну забудову використається для виправдання неорганічних, еклектичних прийомів створення форми. Виникає необхідність у спеціальному критичному аналізі протилежних підходів.

Інтерес сучасних досліджень історичного середовища міста обумовлений і питаннями створення «нової» середовища, своєрідності архітектури. У сформованій забудові виявляються якості, яких часто позбавлені нові утворення - гуманності, эстетической виразності, цілісності, багатозначності.

При всій очевидній актуальності дана проблема розроблена недостатньо. Істотне теоретико-методологічне значення для вивчення питань теорії й практики архітектури, аналізу формотворного значення історичного середовища міста.

Історіографічний аналіз літератури показує, що тема даного дослідження дотепер не стала предметом спеціального вивчення. Саме цією обставиною обумовлений її вибір.

Способи розміщення сучасних будівель в історичному середовищі

1. Надбудова нового обсягу на історичний будинок.

2. Розміщення нового спорудження в щільному ряді пам'ятників архітектури.

3. Створення фонової забудови для історично коштовної архітектури.

4. Впровадження сучасного спорудження в історично сформований архітектурний ансамбль.

5. Прибудова нового обсягу до окремо вартого історичного будинку.

6. Створення силуетної забудови.

Робляться висновки, яким образом сучасними засобами можна підкреслити цінність історичної спадщини, або ж навпаки - звести нанівець всю його значимість.

Способи розміщення сучасних будівель в історичному середовищі. У сучасних умовах з розвитком міста збільшуються його потреби в нових площах і функціях. Тому що історичне ядро найчастіше є культурним, діловим і торговим центром, основне навантаження лягає саме на нього. Основним завданням для архітектора, що проектує в історичному середовищі, є збереження цілісності історичної забудови й гармонічної взаємодії старого й нового.

Як правило, під нове будівництво в історично коштовній забудові під нове будівництво віддаються невеликі ділянки, тому для архітекторів дуже важливо використати їх з максимальною ефективністю. У цій статті ми розглянемо способи розміщення нових об'єктів в історичній забудові й спробуємо виявити негативні й позитивні моменти при проектуванні.