4. Договір – це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав і обов’язків. У договорі виражається воля його двох сторін, що має збігатися.

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що об’єктом зазначених договорів, спрямованих на використання об’єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, що стали об’єктом правової охорони. Авторські договори можна поділити на:

1. Договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва;

2. Договори на використання цих творів.

В ЗУ»Про авторське право і суміжні права» вказано, що передача прав на використання твору іншими особами може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Основними обов’язками автора є насамперед, створення і передача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонам і має бути переданий користувачеві в точно визначений строк. Зміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора договір припиняє свою чинність з відповідними наслідками.

Обов’язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Якщо користувач робить зауваження до твору, то автор повинен усунути недоліки.

Автор має право і зобов’язаний брати участь у підготовці твору до використання.

Авторські договори класифікуються за такими ознаками:

1. За видом художньої творчості (література, музика);

2. За способом використання:

• видавничі договори

• договори не депонування рукопису (зберігання)

• постановочні (твори, призначені для виконання на сцені)

• сценарні договори (договір про створення сценарію для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кінофільму)

• договори художнього замовлення (живопис, графіка, фотографії)

• договори на використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва

• договори на створення і використання об’єктів суміжних прав.

5. Найпоширенішими договорами на використання об’єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори.

Стаття 1108 ЦК України зазначає: «Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, що надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері.

ЦК України передбачені такі види ліцензій:

1. виключна ліцензія – видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежено цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

2. одинична ліцензія - видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.

3. невиключна ліцензія - не виключає можливості використання об’єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

У ліцензійному договорі зазначається:

1. вид ліцензії;

2. сфера використання об’єктами права інтелектуальної власності (тобто конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права);

3. розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4. інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

У міжнародно-правовій практиці розроблено ще один вид ліцензій, яка називається повна ліцензія. Якщо ліцензійний договір - це продаж дозволу на використання об’єкта інтелектуальної власності, то повна ліцензія – це дозвіл на використання запатентованого об’єкта на весь строк чинності патенту і на використання в повному обсязі.

Примусова ліцензія видається на той об’єкт промислової власності, який не використовувався без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або віддати, коли використання об’єкта промислової власності було припинено.

Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об’єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

1. із власником охоронного документа не вдалося досягти згоди про укладення ліцензійної угоди;

2. власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об’єкта зумовлений поважними причинами;

3. примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії.

Змістовий модуль 2. Теоретико - методичні та організаційні засади наукових досліджень