5. Становище укр. Культури за уряду п.Скоропадського

Національно-культурна політика. До безумовних здобутків гетьманської влади слід віднести надзвичайні успіхи в галузі культурного будівництва. Серед інших успіхів в цій сфері слід відзначити наступні:

– поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150, для них було створено всі необхідні підручники українською мовою;

– був прийнятий закон про обов’язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;

– в усіх державних установах та військових частинах були створені курси українознавства;

– відкрилися нові українські університети, 6 жовтня 1918 р. в Києві відкрився перший Державний український університет, а 22 жовтня — другий український університет у Кам’янці-Подільському, також відкрилися Одеський політехнічний, Київський архітектурний, Київський клінічний, Київський вищий технічний, Одеський сільськогосподарський інститути тощо;

– у російськомовних університетах – Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права;

– 24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук. Особовий склад Академії Гетьман призначив своїм окремим наказом. Першими академіками стали  відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський;

– влітку 1918 р. утворена Українська автокефальна православна церква на чолі з митрополитом В.Липківським;

– почали діяти Українська національна бібліотека, Національна галерея мистецтв, Національний оперний театр, Український історичний музей, Державна хорова капела, Державний симфонічний оркестр,  Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса тощо.

Восьмимісячний період Української Держави, очоленої гетьманом Павлом Скоропадським, дуже помітний дальшим розгортанням українського культурного процесу, зокрема на всіх відтинках українського національного шкільництва, педагогіки та мистецтва.

Була це велика заслуга передовсім проф. М. Василенка, який очолив Міністерство Вищої Народної Освіти і Мистецтва, а головні становища в ньому були обсаджені відомими культурними діячами. Праця цього міністерства на всіх його відтинках проходила в доволі складних умовинах. Українська мова ще дальше не здобула собі повного визнання і повних прав громадянства в колах зрусифікованого суспільства чи російської інтелігенції, що проживала в Україні. Та й серед народних мас треба було інтенсивно працювати за допомогою школи, щоб довести їх до повного національного себеосвідомлення. Особливо великі труднощі існували серед населення міст, в яких було багато неукраїнського елементу. А що був час різних зовнішніх і внутрішніх зрушень, то всіх намічених реформ у цій ділянці було не під силу перевести самими законними розпорядженнями. Та й самим учителям треба було перейти основну перепідготовку. Зокрема такі труднощі існували в українському середньому і вищому шкільництві. Тому першим завданням Міністерства Освіти було провести ґрунтовну працю в створенні т.зв. єдиної школи (з додатком „трудової”), якої перший проект існував ще в часу Центральної Ради. Для того були організовані курси для вчителів усіх типів шкіл у Києві, а згодом і по інших більших містах. У висліді був випрацьований і оголошений Проект національної вищої початкової школи з семирічним навчанням і обов’язковою українською мовою навчання та українознавчими дисциплінами. В парі з цим пішли заходи для реформи навчання в учительських семінаріях. Окрему увагу присвячено позашкільній і дошкільній освіті. Велику роботу проробило Міністерство в галузі середнього шкільництва. В більших містах України прийшло до відкриття нових, з українською мовою навчання, та українізації старих російських гімназій. Наприкінці гетьманського періоду української державності існувала 150 гімназій, а для незаможних студентів призначено було стипендії. Залишаючи поки що старі російські школи з російською мовою навчання, Міністерство проголосило закон про «Обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах».

За несповна 8-місячний період  влади Павла Скоропадського в Україні, прийшло теж до дальшої розбудови українського високого шкільництва. І так раніше заснований Український Народний Університет перетворено в Державний Український Університет, Педагогічну Академію перетворено в Українську Науково-педагогічну Академію, яка мала підготовляти кадри вчителів українознавства для середніх шкіл.

Державний Український Університет з чотирьом факультетами (історично-філологічним, фізико-математичним, медичним і правничим) урочисто відкрито на початку жовтня 1918 р. і це мало характер великого національного свята.

Стан освітньої справи в Україні перед навалою большевиків (січень 1919), за даними Ст. Сірополка, на кінець 1918 р. виглядав ось так: народних шкіл — 47,208; вищих початкових шкіл — 1,210; хлоп ячих гімназій — 474; дівочих гімназій — 262; комерційних шкіл — 91; реальних — 70; торговельних — 18; духовних шкіл — 18.11.

Скоро по відкритті київського, було відкрито Державний Український Університет у Кам’янці Подільському. У тому ж часі, в Полтаві відкрито, за фонди Земства, Український історико-філологічний факультет.

В листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Мистецтв, а серед її професорів були визначні українські мистці, як Юрій Нарбут, Федір Кричевський, М. Бойчук, Ф. Бурачок,О. Мурашко.