3.1. Територія держави як один з провідних

чинників її сукупного політико-географічного потенціалу. Поняття і функції державних кордонів

Територія є одним з основних атрибутів державності, а її властивості й географічне положення - це чинники внутріш­ньополітичних процесів, основа силового потенціалу держави. Вони суттєво впливають і на місце держави на міжнародній арені. З міжнародно-правового погляду державна територія - це частина земної поверхні, включаючи суходіл, акваторію, по­вітряний басейн і земні надра, на які поширюється суверенітет держави. На всій державній території діє принцип верховен­ства законів цієї держави, за незначним винятком: наприклад, якщо одна держава орендує ділянки території іншої. Отже, політико-географічні функції державної території визначені і міжнародно-правовими підставами, і низкою суспільно-геогра­фічних, а саме: перевагами та недоліками їхнього розміщення щодо інших географічних об'єктів і процесів (географічне по­ложення), розмірами і структурою, морфологією (конфігура­ція, форма, компактність), природними умовами, освоєністю, а також історією формування.

Ні

Роздай 'Ш

□□□ І ' /

тііііиииіиииииііїишяшІШЯШЯпга

До державного простору відносять не лише територію су­ходолу, але й державну акваторію, що включає внутрішні води і територіальне море. До внутрішніх вод, окрім рік, озер та інших внутрішніх водойм, належать: 1) води портів; 2) води за­ток, береги яких знаходяться в одній державі, якщо їхня шири­

на не перевищує 24 морських милі; 3) морські води, розміщені в бік берега від прямих вихідних ліній, які є базовими для відліку ширини територіального моря. До територіального моря відносять смугу прибережних морських вод, ширина якої згідно з Міжнародною конвенцією 1982 року не може перевищувати 12 морських миль. Поділ державної акваторії на внутрішні води і територіальне море зумовлений дещо від­мінним режимом плавання іноземних кораблів у кожному з них. До територій зі змішаним режимом відносять економічну зону і континентальний шельф, у межах яких ця держава має економічні пріоритети. Згідно з Конвенцією 1982 року вона може простягатися на відстань до 200 морських миль від ба­зової лінії, хоча деякі держави в однобічному порядку значно розширили її межі.

Отже, здатність держави забезпечувати необхідні умо­ви життєдіяльності своїм громадянам залежить насампе­ред від потенціалу державної території, який визначають за її розмірами, природними та суспільно-географічними вла­стивостями. Великі розміри території держави збільшують її можливості, зокрема, і щодо більшої ймовірності забезпе­чення мінеральними та іншими ресурсами, і щодо їхнього перерозподілу, а токож і геополітичну значущість загалом, що і було в усі часи причиною різних територіальних заво­ювань та політичних експансій. Однак, попри різні переваги, сучасні тенденції суспільно-географічного розвитку великих за площею держав виявляють і низку проблемних моментів: це і величезні диспропорції між центром і периферією, в результаті чого відсталою глушиною стають великі, віддалені від цен­тру, простори; це і неефективність (через великі відстані і багатоступінчастість) системи територіального управління. Пріоритетність центральних інтересів територіально вели­ких держав у галузі природокористування часто призводить до бездумної експлуатації, виснаження природних ресурсів віддалених районів усупереч місцевим інтересам. Тому, розгля­даючи сучасні глобальні тенденції, П. О. Масляк обґрунтовує закономірність спадаючої територіальної ефективності, у контексті якої «геоекономічно рентабельнішими стають не великі, а середні, малі і навіть карликові країни»^I. Усуну­ти негативні моменти просторової структуризації дуже ве­ликих держав можна лише за умови відсутності антагонізму (етнокультурного, етнополітичного) та принципових супереч­ностей у взаєминах центр-регіони, даючи змогу проводити зрівноважену політику щодо подолання великих соціально- економічних контрастів.

Зручність реалізації управлінських ухвал, ступінь полі­тичної зв'язаності центру і периферії залежать від конфігурації державної території, яка забезпечує геометричні передумови пов'язаності різних частин держави. У цьому контексті найбільші переваги мають компактні території, які мінімалізують геометричні відстані від центру до периферії. Наявність віддалених ареалів і навіть безпосередньо не зв'язаних з основ­ною частиною території анклавів, що порушують компактність території, може компенсувати вдала структура поселенської мережі, оптимальне розміщення політико-адміністративних центрів та шляхів сполучень.

Розміри та конфігурація державної території, її географічне положення, природно-ресурсна забезпеченість, соціально- економічна освоєність формують потенціал державної території, який стає особливо важливим ресурсом соціального економічного розвитку і складовою сукупного силового потенціалу держави. Природними властивостями державної території є природні умови, якість природного середовища, природні ресурси; суспільними - місткість і освоєність території, її демогеографічні та соціально-економіко-географічні пара­метри, насамперед в аспекті відповідності чи невідповідності таким складовим суспільно-географічного простору, як, на­приклад, етнічні території, економічно розвинуті райони, депресивні райони, депопуляційні райони та ін.

Важливою характеристикою державних територій є їхнє політико-географічне положення - сукупність усіх просторо­вих відношень щодо інших держав, міждержавних об'єднань, політичних центрів, процесів і явищ, які знаходяться поза їх­німи межами. Політико-географічне положення держав харак­теризують передусім відношення віддаленості, доступності та сусідства державної території з суміжними географічними об'єктами. Його оцінення включає також ідентифікацію суміж­них держав за різними соціально-політичними ознаками, ви­явлення характеру геополітичних взаємин (залежності, впливу, тяжіння, тиску та ін.), вивчення комунікаційних та бар'єрних властивостей суміжних з державною територією об'єктів.

У політико-географічному положенні держави централь­ним є відношення сусідства, від якого безпосередньо залежить безпека держави та інші суттєві аспекти її життєдіяльності. Це насамперед стосується визначення відношення до прикордон­них держав - сусідів першого порядку, хоча іноді інтереси дер­жави (такий просторовий ефект сусідства) більше збігаються з інтересами сусідів сусідів, тобто сусідів другого порядку. Для морських держав важливе значення має доступ до великих міжнародних морських просторів, що своєю чергою актуалізує проблему морських проток і міжнародних рік, режим яких регулюється міжнародними конвенціями і двосторонніми угодами.

Межами державних територій і важливим елементом структури держави є державні кордони. Державний кордон - це (у площинному розрізі) лінія на поверхні землі (суходолу й акваторії), яка фіксує горизонтальні межі території держави. У просторовому розрізі державний кордон - це вертикальна уяв­на площина, що проходить у повітряному просторі і в земних надрах через горизонтальну лінію кордону перпендикулярно до земної поверхні і відокремлює один державний простір від іншого.

Державні кордони виконували і виконують функції як бар'єрів, так і контактних смуг залежно від характеру стосунків між країнами, їхнього державного ладу та соціально- економічного укладу. Співвідношення різних функцій кор­дону значною мірою визначається його режимом, який встановлюється сусідніми державами і визначає порядок його перетину, обов'язки сторін з підтримування кордону в належ­ному порядку, а також особливості природокористування без­посередньо в прикордонній смузі. Складним є і сам процес роз­межування, який у сучасних міжнародно-правових відносинах включає два етапи - делімітацію (визначення лінії державного кордону на крупномасштабних топографічних картах за участю офіційних повноважних делегацій двох сторін) і демаркацію (встановлення лінії державного кордону на місцевості за до­помогою спеціальних знаків).

Для порівняння використовують різноманітні типізації державних кордонів на основі генетичних, морфологічних і функціональних ознак, їхньої динаміки і відповідності при­родним лінійним об'єктам, етнічним і соціально-економіч­ним межам. За морфологічними ознаками державні кордони поділяють на прямолінійні, зокрема, проведені по меридіанах, паралелях (астрономічні), та звивисті. Прямолінійні кордони з'явилися на політичній карті або в малозаселених регіонах, або до масового заселення території. Частка таких кордонів на політичній карті світу є незначною. За походженням розрізня­ють державні кордони, проведені без урахування суспільно- географічних реалій (ця група головно збігається з прямолі­нійними кордонами), та кордони, які проведені з урахуванням розміщення суспільно-географічних об'єктів (шляхів сполу­чення, систем розселення і господарства).

Ураховуючи характер історичних обставин формуван­ня, виокремлюють групу колоніальних кордонів та кордонів, нав'язаних в односторонньому порядку. Так, в основі більшої частки сучасних державних кордонів Африки і Латинської Аме­рики лежать межі колоніальних володінь. За послідовністю формування виділяють кордони, сформовані протягом пев­ного періоду, наприклад, довоєнні (до Другої світової війни), післявоєнні. Зокрема, саме у післявоєнний період склалася і ста­білізувалася сучасна мережа державних кордонів у регіоні Цен­трально-Східної Європи.

Є державні кордони, що збігаються з етнічними межами (у ба­гатьох національних державах), і водночас такі, що різною мірою їм не відповідають. Аналогічно простим є поділ державних кор­донів щодо їхньої відповідності природним бар'єрам (гірським хребтам, рікам). За характером земної поверхні, якою проходить кордон, розрізняють морські і наземні кордони. За динамікою державні кордони можна поділити на стійкі і мінливі. Стійкий характер, наприклад, мають кордони деяких західноєвропей­ських і центральноєвропейських держав (Іспанії, Португалії, Швейцарії), мінливий, як уже зазначалося, кордони більшості східноєвропейських держав. У функціональному аспекті кордо­ни розрізняють за тим, яку функцію і наскільки вони виконують (бар'єрну, контактну чи бар'єрну і контактну водночас). Напри­клад, кордони колишнього Радянського Союзу були настільки закритими, що дістали назву «залізної завіси».

Якісна соціально-економічна освоєність державної тери­торії, її цілісність у поєднанні з непорушністю й оптимальним режимом функціонування державних кордонів є важливими політико-географічними засадами життєдіяльністі і поступаль­ного розвитку суспільства.