7.3. Проблеми та перспективи зовнішньої геоекономічної політики України

Зрівноваження територіально-політичного розвитку України безпосередньо залежить від розв'язання вузлових зо­внішньоекономічних проблем, адже в сучасному світі, навіть не сприймаючи економічного детермінізму, дуже помітними стали процеси політизації міжнародних економічних відносин і економізації міжнародно-політичних. Поряд з дипломатією, міжнародні економічні відносини стали на сьогодні основним важелем у міждержавних взаєминах.

Зовнішньоекономічні зв'язки України також є відображен - ням як її внутрішньоекономічної ситуації, так й усієї пробле­матики міждержавних політичних взаємин та взаємин з між­народними організаціями і об'єднаннями. Оскільки станов­лення господарства незалежної України впродовж 90-х років ХХ ст. відбувалося в умовах гострої трансформаційної кризи і фактично без позитивної координації та регулювання з боку держави, то і на структурі промисловості, і на структурі сіль­ського господарства позначилося багато негативних тенденцій. Зокрема, в структурі промисловості різко зменшилася частка наукомістких виробництв, насамперед машинобудування, і зросла частка тих виробництв, які, використовуючи дешеву робочу силу, мали змогу на зовнішніх ринках одержувати зна­чні прибутки. Найбільше це стосується чорної металургії. В результаті таких змін частка енергомістких виробництв лише зросла, поглиблюючи загальнодержавну проблему енергозабез­печення. Держава не використовувала економічні важелі для формування і розширення внутрішнього ринку, створення системи замкнутих циклів виробництва, що, зокрема, могло забезпечити збереження позицій машинобудування. Недостат­ньою була політика створення в Україні життєво необхідних виробництв, зокрема, у фармацевтичній промисловості, яка зменшила б валютні витрати. Водночас під тиском різних бізне­сово-політичних угрупуваннь створювали різні пільгові умови для нарощування обсягів імпорту. Тому товарна структура зовнішньої торгівлі України та зовнішньоторгівельне сальдо (співвідношення експорту та імпорту) якраз і є відображенням структурних пропорцій та диспропорцій в економіці держави. Так, у структурі експорту товарів у 2012 році більше третини припадало на продукцію металургії та добувної промисловос­ті (недорогоцінні метали 27,5%, мінеральні продукти 11,1%), засвідчуючи велику залежність цих галузей від кон'юнктури на світовому ринку, та 13,4 % на продукцію рослинництва. Водночас частка наукомістких виробництв становила лише понад 26,7% (7,4% продукція хімічної промисловості і 19,3% - різних галузей машинобудування). Помітною також є велика енергомісткість експортованих Україною товарів, зумовлюючи, своєю чергою, велику частку енергоносіїв у структурі україн­ського імпорту (понад 30%). Запізнілий вступ України в СОТ у 2008 році не дав змоги через економічну кризу скористатися можливостями нарощування експорту, призводячи водночас до зменшення можливостей захищати інтереси українських виробників на внутрішньому ринку.

З огляду на такі невигідні співвідношення, необхідною є диверсифікація структури українського експорту товарів, ви­користовуючи, зокрема, потенціал військового й енергетичного машинобудування, літакобудування і суднобудування, харчової промисловості та деяких інших виробництв. Хоч би частко­ва оптимізація структури зовнішньої торгівлі можлива лише внаслідок активізацій роботи економічних блоків українських дипломатичних представництв, урядових структур. У цьому ж напрямку необхідно прискорити роботу щодо міжнародної сертифікації української продукції відповідно до міжнародних стандартів. Більш прагматичною має бути і співпраця Украї­ни з міжнародними організаціями, діяльність у регіональних об'єднаннях.

Особливо тривожним моментом зовнішньоекономічних вза­ємин України, який може спричинити і низку інших негативних тенденцій, зокрема, у фінансовій системі, є від'ємне сальдо торгів­лі товарами. Так, обсяги імпорту товарів у 2012 році переважали обсяги експорту в 1,23 раза. Причому це співвідношення мало в останні роки тенденцію до зростання, становлячи в 2005 році 1,06, а 2006 році - 1,17, тобто при загальному зростанні об­сягів зовнішньої торгівлі випереджаюче зростав імпорт, по­значаючись негативно і на національному виробництві, і на стабільності національної грошової одиниці.

Негативне сальдо торгівлі товарами частково покривається торгівлею послугами, експорт яких у 2012 році вдвічі переви­щив імпорт. Хоча ще у 2000 році екпорт послуг переважав ім­порт утричі. Позитивне сальдо у зовнішній торгівлі послугами досягається головно завдяки значному транспортно-транзит­ному потенціалу України і забезпечується найбільше функціо­нуванням трубопровідного (26,7%)транспорту. Водночас недо­статньо використовуються можливості річкового та морського транспорту. Незбалансованою залишається ціна на російський газ та плата за його транзит у Центральну Європу. Україна не використовує величезні можливості у наданні будівельних, фінансових, страхових та інших послуг.

Неоптимальною є і географічна структура зовнішньотор- гівельних зв'язків, причому впродовж останніх десяти років ви­рівнювання співвідношень за різними напрямами та групами держав було дуже незначним. Про це свідчить і така динаміка: якщо у 1997 році на країни СНД припадало 41% експорту і 60% імпорту, а на країни Європи 26% експорту і 28% імпорту, у 2007 році частка країн СНД в експорті становила 38%, а в імпор­ті 42%, інших країн Європи - в експорті 30%, а в імпорті 38%, то у 2012 році на країни СНД припадало 36,8 % українського експорту і 40,7 % українського імпорту, на країни Європи - 25,3 % експорту і 32,5 % імпорту. Отже, і далі левова частка українського товарообороту припадає на сусідні держави, що свідчить не стільки про інтенсифікацію регіонального співро­бітництва, як про нездатність утвердитися на світових ринках. Така структура зовнішньої торгівлі розкриває асиметричність зовнішньоекономічних зв'язків України в розрізі регіонів сві­ту, наочно відображає той факт, що Україна ще не вийшла на континентальні ринки товарів Америки, Африки, Австралії. Незначне зменшення частки держав СНД, насамперед Росії, у зовнішньому товарообігу України також є наслідком не стільки позитивних тенденції оптимізації структури її зовнішньоеко­номічних зв'язків, як результатом втрати Україною в цих державах деяких ринків унаслідок, зокрема, цілеспрямованої митної політики Росії (щодо імпорту українського цукру, труб, продукції молочної промисловості, постачання в Україну ро­сійської нафти), а також політики заміщення українських під­приємств у виробництві деяких товарів, передусім у військовій промисловості.

Позитивна тенденція до деякого зростання товарообігу України з державами Європейського Союзу поєднується з низ­кою негативних моментів. Це стосується і від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами, і випереджаючого зростання імпорту над експортом. ЄС, як і Росія, здійснював політику обмеження щодо українського експорту, причому ця політика поширилась і на нових членів ЄС, які ще донедавна були зна­чними партнерами України. Основу українського експорту до ЄС становить переважно лише продукція низькотехнологічних галузей. Незначним є і рівень виконання спільних проектів з виконання інноваційних технологій.

Не підкріплюється відповідним рівнем економічних вза­ємин і політичне партнерство України та США. Частка США, а також Канади, в зовнішньому товарообігу України залиша­ється незначною. Недосконалою є й договірно-правова база економічних взаємин України з цими розвинутими державами. Зберігаються і деякі обмеження щодо імпорту продукції укра­їнської металургії та хімічної промисловості. Україна так і не змогла залучити потужні американські компанії до різних еко­номічних проектів. Водночас достатньо конструктивною є під­тримка США України в міжнародних економічних організаціях.

Наприкінці 1990 років вигідним торгівельним партнером України був Китай. Так, у 1997 році експорт України в Китай становив близько 8% українського експорту і майже у 10 ра­зів перевищував легальний імпорт з цієї країни. Однак, з по­чатку ХХІ ст. обсяги експорту українських товарів до Китаю зменшились більше, ніж удвічі, а питома вага становить лише 0,9% від загальної вартості експортованої продукції. Водночас легальний імпорт з Китаю в Україну зріс більш, ніж у 25 разів, що свідчить про втрату Україною своїх позицій на китайському ринку, зокрема, на ринку озброєнь.

У контексті пошуку ринків збуту українських товарів, у т. ч. продукції машинобудування, хімічної промисловості, ме­талургії, достатньо вигідним для України партнером могли б бути держави Південно-Західної Азії та Північної Африки. З початку ХХІ ст. Україна мала високий рівень і позитивну дина­міку товарообігу з Туреччиною, Єгиптом, Іраном, Йорданією, Сирією, Ізраїлем, ОАЕ. Особливості галузевої структури госпо­дарства цих держав, потреби в імпорті можна досить вигідно поєднати з можливостями української економіки і використати в дальшій інтенсифікації економічного співробітництва. В про­цесі оптимізації географічної структури зовнішньоекономічних зв'язків, включаючи і їхнє корегування в напрямку посилення багатовекторності, і диверсифікації номенклатури продукції, Україна могла б урахувати й особливості латиноамериканських ринків. Водночас у контексті підготовки та реалізації спільних економічних проектів, що ґрунтуються на інноваційних техно­логіях, перспективною є співпраця з європейськими держава­ми, США, а також з Японією та Південною Кореєю.

Однією з причин відставання української економіки від розвинутих держав є недостатня кількість зовнішніх інвес­тицій. Застаріле технічне оснащення зумовлює величезний інвестиційний попит у машинобудуванні, металургії, вугільній і харчовій промисловостях. Проте на сьогодні надходження інвестицій в Україну є дуже далеким від реальних потреб. Су­марно в економіку України від початку інвестування до кінця 2012 року надійшло 54 462,4 млн американських доларів зо­внішніх інвестицій, що є значно менше навіть щодо невеликих держав Центральної і Східної Європи. Такий обсяг зовнішніх капіталовкладень може задовільнити наявні потреби лише на кілька відсотків. До того ж, найбільша частка інвестицій при­падає не на інвестиційно дефіцитні галузі, а на торгівлю, фі­нанси, комерційну діяльність. З виробничих галузей інвестиції найбільше надходять у харчову промисловість і металургійне виробництво.

Основними інвесторами в економіку України нібито є суб'єкти господарювання Кіпру (31,7 %), засвідчуючи «україн­ське походження» значної частки іноземних інвестицій. Тобто через різні тіньові схеми в економіку України з міжнародних офшорів повертається у вигляді інвестицій деяка частина ви­везених у різний час з України коштів. Серед інших інвесторів виділяються Німеччина, Нідерланди, Австрія, Великобританія, Росія. Лише на дванадцятому місці за обсягами інвестицій в українську економіку є США (1,7 %). Фактично не вкладає кошти в господарство України такий економічний гігант, як Японія. Мінімальним є надходження інвестицій з Канади, Пів­денної Кореї, Італії.

Низький рівень надходження інвестицій пояснюється багатьма причинами: політичними (перманентна боротьба у вищих ешалонах за владу), економічними (недосконала і нестабільна податкова політика), правовими (недосконале за­конодавство, неефективна протидія корупції). Поєднання всіх цих чинників з неефективним інвестиційним менеджментом і становить основну перешкоду в забезпеченні інвестиційними ресурсами української економіки.

Щодо регіональних особливостей у надходженні іноземних інвестицій, то тут також помітними є значні диспропорції: найбільше інвестицій надійшло у столицю, Дніпропетровську, Донецьку, Харківську і Київську області. Іноземні інвестиції майже не доходять до віддалених від великих адміністративних центрів територій, що збільшує просторову незбалансованість в економічному розвитку України.

Отже, зовнішньоекономічні і внутрішньоекономічні пере­думови розвитку України є нерозривно пов'язаними, тому й оптимізація зовнішньоекономічних зв'язків, маючи важливе територіально-політичне значення, можлива лише за умови зба­лансування всіх секторів економіки, розширення внутрішнього ринку, створення прозорих економічних відносин. Важливо рішуче зменшувати залежність від постачань російського газу, оперативно відстежувати всі зовнішні економічні небез­пеки, насамперед у фінансовій сфері, використовувати ще не­достатньо задіяні внутрішні резерви економічного розвитку - транзитний потенціал, сільське господарство, будівництво житла, промислових і транспортно-інфраструктурних об'єктів, активізувати розвиток легкої промисловості. Реалізувати всі завдання зовнішньої і внутрішньої геоекономічної політики України зможуть лише такі державні структури, які бу­дуть рівновіддаленими від корпоративних інтересів окре­мих бізнесових груп, керуючись насамперед стратегічними інтересами всієї держави. Інша передумова оптимізації зовнішнього і внутрішнього геоекономічного становища України щодо створення привабливого для інвесторів зако­нодавства, спрощення різних процедур у становленні бізнесу, стабілізація політичного життя, узгодження роботи всіх дер­жавних інститутів (представницьких, виконавчих, судових).