1. Предмет курсу “Українська історіографія”. Його місце серед інших істричних дисциплін.

Історіографія спеціальна галузь історичної науки, що вивчає закономірності зародження, становлення і розвитку історичних знань, їх трансформацію в науку, внесок провідних істориків, історичних шкіл, наукових та видавничих центрів у збагачення історичної думки, формування і утвердження нових наукових концепцій історичного процесу, аналізує повноту і достовірність дослідження тих чи інших проблем і періодів всесвітньої або вітчизняної історії.

Термін “історіографія” використовується у трьох значеннях:

І. як сукупність історичних досліджень, присвячених певній темі чи історичному періоду (історіографія Київської Русі, історіографія історії України доби українського національного відродження).

ІІ. як сукупність історичних праць, створених в певну історичну епоху (французька історіографія доби Реставрації, українська радянська історіографія)

ІІІ. як наукова дисципліна, що вивчає історію історичної науки.

Предметом історіографії є історична наука. Предмет історіографії складають закономірності розвитку історичної науки, нарощування історичних знань. Д.І.Дорошенко зазначав, що “предметом … української історіографії являється нарис розвитку на Україні наукової праці над дослідженням минулого життя рідного краю”. В Енциклопедії україно­знавства читаємо: “Предметом української історіографії є розвиток української наукової праці над дослідженням минулого України і разом із тим розвиток української національно-історичної думки”. У сучасному підручнику з української історіографії (Я.Калакура) відзначається, що “предметом української історіографії є закономірності нагромадження знань і розвитку української історичної думки, становлення і збагачення української історичної науки”.

Об’єкт української історіографії включає в себе історію створення історичних праць, життєпис істориків, розвиток історичного мислення, а також поширення історичних знань. Рівень розвитку історичної науки вивчається не тільки числом істориків і підготовлених ними праць, а й супільним інтересом до історичних знань.

Історіографія досліджує також діяльність наукових установ, товариств. В історіографії виділяють загальну, регіональну, галузеві, проблемно-тематичну та інші підрозділи. Регіональна історіографія досліджує розвиток історичних знань в окремих регіонах або країнах. Виходячи з цього, українську історіографію слід розглядати як спеціальну галузь чи дисципліну історичної науки, що вивчає історію і тенденції розвитку української історичної думки, діяльність українських історичних установ і видань, наукових шкіл, творчу спадщину і вклад українських істориків у світову та вітчизняну науку (Калакура, 404).

Історіографія це наукова історична дисціпліна, предметом якої є історична наука. Відомий російський історик В.О.Ключевський зазначав, що “в історії ми взнаємо більше фактів і менше розуміємо суть явищ”. Особливістю історіографії є те, що вона є, певною мірою, теоретичною дисципліною. Іі цікавлять питання теорії та методології, філософії історії та методики історичних досліджень. Саме тому історіографія має визначальну роль в піднесенні теоретичного рівня історичних досліджень.

Історіографія тісно пов’язана з різними історичними дисциплінами. Українська історіографія тісно взаємозв’язана з історією України. Історіограф, досліджуючи історію вивчення певного питання, теми чи періоду історії краю, повинен знати сучасний рівень їх дослідженості.

Історіографія тісно пов’язана з джерелознавством. Найбільш наочно це видно на прикладі ХІ-ХVІІІ століть. Тогочасні історичні праці – літописи є одночасно джерелами вивчення історії України. Однак, якщо джерелознавця цікавить час і місце написання документу, його оригінальність, а при аналізі тексту – достовірність фактів, подій, імен, дат, географічних назв, то історіограф зверне увагу на суть (зміст) цих творів, методологію його авторів тощо.