VIII Посилення імперських тенденцій в ідеології та політиці

Основи ідеологічних поглядів на інтелігенцію заклали лідерибільшовицької партії. Вони ділили суспільство на принципово нерівноцінні класи, протиставляючи їх. Партійно-радянські ідеологи прищеплювали трудящим думку про існування двох головних класів: робітників і селян. Інтелігенцію ж виокремлювали в окремий прошарок. Інтелігенція була приречена на вороже ставлення. Вважалося, що наукова інтелігенція втілює «дрібнобуржуазну національну ідеологію» у вищих навчальних закладах (ВНЗ) і гальмує проведення радянською державою соціальних перетворень. Таке уявлення поширилося в період проведення політики «українізації». Ідейна боротьба призвела до переслідувань прибічників «дрібнобуржуазної ідеології» у ВНЗ. Особливо підозрілим для партійців були представники гуманітарних наук. Причина такої прискіпливої «уваги» полягала в тому, що чимало вчених відмовлялися переписувати історію в дусі вимог більшовицького режиму. Тоталітарний режим контролював усі сфери життя суспільства, вимагав від народу відданості та постійної підтримки, відкидав будь-які вияви інакомислення. Вигаданий і поширений більшовиками ярлик «ворог народу» з кожним роком існування радянської влади набував усе більшої конкретизації та сприяв формуванню суспільноїідеології страху. IX Політичні репресії 1920-1930-х pp.

Ідеологічні чинники були покладені в основу діяльності радянських судів, які засуджували ні в чому не винних людей через їхнє соціальнепоходження, приналежність у минулому до певних політичних сил. Ідеологічні завдання під час проведення політичних репресій проти наукової інтелігенції виконували прокурорські працівники. З метою упокорення не згодних з партійно-радянською політикою науковців, демонстрації компартійної сили, владні структури активно використовували публічні судові процеси. З 1929 р. масові репресії умовно можна поділити на три періоди: • перший - 1929-1931 pp.; • другий - 1932-1934 pp.; • третій - 1936-1938 pp. Першою жертвою масового терору стало селянство. Дотримуючись класового підходу, Сталін розпочав кампанію ліквідації куркульства як класу. Куркулями оголосили найбільш працьовитих господарів.Водночас розпочалися переслідування, а згодом і фізичне знищення кращих сил української інтелігенції. У липні 1929 р. почалися арешти провідних українських науковців та інших представників інтелігенції,звинувачених у належності до таємної націоналістичної організації - Спілки визволення України (СВУ). На лаві підсудних опинилися 45 діячів української культури, 11 професорів. Арештованих засудили до різних термінів ув'язнення, а ще ЗО тис. українофілів репресували без суду. Цей судовий процес став початком розгрому українського національного відродження. Тоді ж було поставлено поза законом Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). У 1930 р. На процесі СВУ «доводилося», що УАПЦ була однією з ланок антирадянського підпілля, пов'язаного з емігрантськими буржуазно-націоналістичними колами, які ставили за мету підготовку повалення радянської влади в Україні. Було ліквідовано всі парафії церкви, репресовано всіх митрополитів, 13 архієпископів і єпископів УАПЦ. 1932-1934 pp. супроводжувалися новою хвилею розправ з українською інтелігенцією. Розпочалося справжнє цькування пись- менника М. Хвильового, і він, не знаходячи пояснень того, що відбувалося в країні, покінчив життя самогубством. Тоді ж було ув'язнено сатирика Остапа Вишню. У грудні 1934 р. за «націоналізм» і «шкідництво» розстріляли письменників К. Буревія, О. Близька,Г.Косинку, І. Крушельницького, Д. Фальківського та ін. Вони стали першими жертвами нової хвилі терору, що здійнялася після спровоко- ваного НКВС убивства С. Кірова. Усього, за неповними даними, в Україні зазнали репресій близько 500 літераторів, з яких 89 було розстріляно, 64 - заслано, 212 - примушено замовкнути, 83 - емігрували. Репресії 1920-1930-х pp. призвели до зниження інтелектуального потенціалу республіки, загальмували культурні перетворення. У 1933 р. головним чекістом України став В. Балицький. Маючи лише два класи початкової освіти, він нищив «українських націоналістів». Упродовж 1929-1937 pp. жертвами сталінських репресій стали 7 млн чоловік. Так званий великий терор припадає на 1937-1938 pp. Він охопив увесь СРСР, усі нації і соціальні групи. Репресували не лише керівних осіб, а й рядових робітників, колгоспників, інтелігентів. Заарештованих піддавали тортурам.Не врятувалося від репресій навіть партійно-державне керівництво республіки. Із 62 членів ЦК КП(б)У, обраних у червні 1937 p., було звинувачено у ворожій діяльності 55 чоловік. 3 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У репресували 10, а з 5 кандидатів у члени Політбюро - 4.Загинули всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи С. Косіора, першого секретаря ЦК КП(б)У. Особливо великого розмаху набули репресії після лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) 1937 р. В Україні «розгром ворогів» посилився після призначення у січні 1938 р. першим секретарем ЦК КП(б)У М. Хрущова. Були виявлені і розкриті так звані «правотроцькістські організації», керівниками яких були оголошені П. Постишев, С. Кудрявцев. У сталінських репресіях загинули перші голови уряду Радянської України (X. Раковський - голова Раднаркому УСРР, В- Чубар - голова РНК УСРР, П. Любченко - з квітня 1934 р. – голова Уряду республіки, В. Затонський - організатор КП(б)У і член ЦК, який в останні роки, перед арештом, з 1933 по 1937 pp. працював наркомом освіти УРСР). У 1937-1938 pp. нищівного удару зазнали військові кадри: було репресовано близько 40 тис. офіцерів Червоної Армії, розстріляно видатних воєнних спеціалістів, воєначальників. Мільйони людей було знищено, кинуто за ґрати і до концтаборів, що ж до інтелігенції, то її прописали постійно в архіпелазі ГУЛАГ. Навіть серед артистів знайшли «контрреволюцію». У 1937 р. ворогів народу викрили в Київському театрі опери і балету ім. Тараса Шевченка. Основною метою терору було унеможливлення опору більшовицькому режиму, будь-яких ознак інакомислення. В атмосфері постійних обвинувачень, пошуків «шкідників», «шпигунів», «диверсантів», інтелігенція України стала об'єктом постійних політичних переслідувань. Політичні репресії, які супроводжувалися великими людськими втратами, загострили кадрове питання в галузі освіти і науки. Через це рівень освіти в Україні став низький, бо кадри, які були підібрані більшовиками не відповідали професійному рівню та високим моральним якостям педагога.