IV неп в Україні: зміст та наслідки

Розвал економіки значною мірою був спричинений політикою більшовиків під назвою «воєнний комунізм». Катастрофічна посуха та неврожай 1921 р. загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. УСРР зібрала лише 30% урожаю. Різко збільшувалася кількість голодуючих. У степових губерніях республіки зросла кількість голодуючих з грудня 1921 р. до травня 1922 р. з 1,2 млн до 3,8 млн осіб, а по всіх губерніях – до 5,6 млн осіб, що становило 25% населення УСРР. Узимку 1922-1923 pp. в Україні почалася друга хвиля голоду. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голодомору був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921-1923 pp., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга – експортом українського зерна. В. Ленін переконав делегатів X З'їзду РКП(б), що відбувся в березні 1921 p., ухвалити рішення про заміну продрозверстки натуральним податком, про перехід до нової економічної політики (НЕП). Поява НЕПу як нової моделі господарювання була спричиненанизкою об'єктивних причин: 1) закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці; 2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини; 3) невдоволення селянства продрозверсткою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади; 4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дотримуватися гнучкішої політики в ставленні до селянства. По суті, НЕП означала перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Було легалізовано приватну торгівлю, припинено заснування нових колгоспів та радгоспів. НЕП допускала передачу дрібних підприємств у оренду, приватну власність, іноземні концесії, що сприяло розвитку приватної ініціативи й економічного життя загалом. З'явилися так звана нова буржуазія - орендатори, торгівці-оптовики, біржові маклери, комісіонери, промисловці-фабриканти та ін. Для оперативного розв'язання господарських питань державні підприємства об'єднувалися за галузевим і територіальним принципами у трести. Перші трести з'явилися восени 1921р. у важкій промисловості («Донвугілля», «Південсталь», «Південнорудний трест») і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). Для здійснення торговельних операцій, закупівлі сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати. Відбувався перехід від натуральної оплати праці до грошової, залежно від кількості виробленої продукції та її якості. Це сприяло значному підвищенню продуктивності виробництва в прямій зацікав- леності трудящих у результатах своєї праці. На заміну натуральних форм оплати позитивно вплинула грошова реформа, яка розпочалася в жовтні 1922 р. уведенням в обіг грошей, забезпечених дорогоцінними металами та цінними паперами - червонців.Також було впроваджено оренду землі селянам та залучення найманої праці на селі. Цей процес збільшив певну пролетаризацію села. Внаслідок аграрних перетворень, змінилася соціальна структура українського села. У 1923 р. виникла криза збуту, коли склалися «ножиці» між цінами на промислові товари і сільськогосподарську продукцію. Це була «диктатура промисловості» на прискорення її розвитку за рахунок села. Черговий натиск на село стався в 1925 p., коли через закупівлю зерна за низькими цінами намагалися збільшити кількість іноземного устаткування для промисловості. Невдовзі настав переломний момент у політиці державної партії, коли Сталін, зосередивши в своїх руках партійні і державні важелі,перейшов до воєнно-комуністичних методів будівництва соціалістичної економіки. Селяни відмовлялися купувати промислові товари за завищеними цінами. У держави не стало хліба для постачання міст, армії, знизився експорт зерна, який давав державі валюту. Селян примушували здавати хліб за невигідними цінами під загрозою штрафних санкцій аж до конфіскації майна, організаторів та учасників хлібних страйків звинувачували у «саботажі індустріалізації», оголошували куркулями. У 1928 р. НЕП закінчила свою недовгу історію. Радянсько більшовицька влада поверталася до традиційно тоталітарних методів керівництва й управління.

V Прискорена індустріалізація та примусова колективізація. У грудні 1925 p. XIV З'їзд ВКП(б) оголосив курс на індустріалізацію, основна мета якого полягала у забезпеченні економічної самостійності СРСР, перетворенні країни на майбутню індустріальну державу. Основними джерелами індустріалізації було перекачування коштів із легкої та харчової промисловості у важку. Були встановлені високі податки з населення. Це призвело до постійного зростання цін на промислові товари. Вдалися також до випуску паперових грошей, незабезпечених золотом, що вилилося у велику інфляцію. Збільшили вивіз за кордон нафти, лісу, хутра та хліба. Небаченого рівня досягла експлуатація селянства і робітничого класу та інших верств населення. У грудні 1927 p. XV З'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29-1932/33 pp. Він визначав прискорений розвиток важкої індустрії, розгортання часткової колективізації сільського господарства, підвищення добробуту. Взимку 1927-1928 pp., Сталін узяв на озброєння тези Троцького про «стрибок» в індустріалізацію за рахунок вилучення коштів з сільського господарства. «Стрибок» розпочався із 1929/30 фінансового року. Вже в липні - серпні 1929 р. приймається ряд постанов щодо форсування темпів розвитку чорної та кольорової металургії, розвитку багатьох галузей машинобудування, хімічної промисловості. 5 грудня 1929 р, ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», де головною ланкою управління оголошувалося підприємство. Практично всю велику промисловість України було підпорядковано центральним органам. У роки індустріалізації трестівський госпрозрахунок замінили госпрозрахунком підприємств, що перетворило трести на органи технічного управління. Широкомасштабні плани партійного керівництва, всупереч економічним законам, потребували максимального напруження сил. Джерел фінансування розвитку промисловості не було, натомість влада вдалася до випуску облігацій, які були обов'язкові для придбання всіма громадянами, до карткової системи, що спричинило різке падіння життєвого рівня. Все це призвело до кризи в економіці влітку 1930 p.: знизилося виробництво продукції важкої промисловості, скоротилися асигнування майже третини промислових об'єктів тощо. Уряд знайшов вихід, оскільки бракувало робочих рук, почали використовувати працю в'язнів. Таке рішення було прийняте влітку 1931 р. На початок 1933 р. країна була на межі економічної катастрофи. Тому на другу п'ятирічку (1933-1937 pp.) середньорічні темпи приросту промислової продукції були зменшені втроє (13-14%). Україна на другу п'ятирічку отримала непропорційно малі капіталовкладення. Пріоритет надавався розвитку промислових центрів Уралу. Засновані нові галузі: автомобілебудування, літакобудування, електротехнічна промисловість,радіопромисловість та ін. Але друга п'ятирічка, як і перша, з багатьох показників не була виконана, хоч було проголошено її дострокове виконання за 4 роки і З місяці. Третя п'ятирічка (1938-1942 pp.) виконувалася в період, коли світ стояв на порозі Другої світової війни. Тому були різко збільшені асигнування на оборону і розвиток воєнно-промислових галузей. Темпи розвитку промисловості в роки п'ятирічки не відставали від запланованих. Це було результатом надзвичайних заходів партії і уряду, за якими встановлювалась сувора дисципліна, вводився 8-годинний робочий день, 7-денний робочий тиждень, заборонялося самостійно залишати робітниками і службовцями підприємства та установи. Порушення дисципліни прирівнювалося до кримінального злочину і каралось ув'язненням.Особливостями процесу індустріалізації в Україні можна визначитиінвестування в промисловість республіки значної частини коштів. З'являються нові галузі в республіканській промисловості, наприклад, у харчовій маргаринова, молочна, маслопереробна, хлібопекарська галузі. Порівняно вищі темпи, ніж у СРСР мало витіснення приватного сектору в економіціреспубліки. Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку. За рівнем розвитку галузей важкої промисловості УРСР випередила ряд країн Західної Європи. В два рази зросла чисельність робітників. В Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, що були спричинені серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації: занепад легкої і харчової промисловості та низький життєвий рівень народу, нерівномірність економіко-географічного розміщення важливих промислових центрів (розвивався Донбас та Придніпров'я), потужна урбанізація (кількість міських жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, що призвело до загострення житлової та продовольчої проблем). Підпорядкування союзним наркоматам індустріальних гігантів республіки зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету, народне господарство якої було повністю одержавлене, а ринкові відносини замінені командно-адміністративною економікою. Складовим елементом сталінського «стрибка» в індустріалізацію стала так звана суцільна колективізація. Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 p., яка, за твердженням Сталіна, була спричинена саботажем селян. У тій ситуації вождь вирішує, що для «стрибка» в індустріалізацію необхідно встановити над селянством жорсткий економічний і політичний контроль. Офіційно проголошення курсу комуністичної партії на суцільну колективізацію відбулося на пленумі ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 р., на якому була заслухана доповідь першого секретаря ЦК ЦКП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України. У доповіда зазначалося , що колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. чи навесні 1932 р. Була створена комісія під головуванням гаркома землеробства СРСР Я. Яковлєва, що визначала терміни колективізації в основних зернових районах. Одноосібні селянські господарства (середняки і бідняки) виробляли 85% зерна, а споживали 80%. Тому більшовики і стали на шлях насильницької колективізації. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств. Перша хвиля розкуркулення прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р. Було визначено три категорії куркулів: учасники й організатори антирадянських виступів і терористичних актів (перша категорія). Каральні органи на власний розсуд складали їх список і вони підлягали ув’язненню або смертній карі. Друга категорія – ті, хто чинив менший опір. Вони підлягали засиланню на Північ, Урал, Сибір і Казахстан. Тих, хто підпадав під третю категорію відбувалися меншими покараннями.