Україна в період становлення тоталітарного режиму

I Україна в системі міжнародних відносин на початку 1920-х рр.

Основною метою України на міжнародній арені був вихід з дипломатичної ізоляції шляхом досягнення юридичного визнання УСРР з боку великих держав, урегулювання відносин з прикордонними державами, укладання взаємовигідних міжнародних торгово-економічних договорів. Великого значення український уряд надав установленню дипломатичних відносин з Радянською Росією. 28 грудня 1920 р. РСФРР і УСРР уклали договір, за яким дві республіки входили у військовий і господарський союзи. Така система відносин була названа договірна федерація. 14 лютого 1921 р. Україна уклала мирний договір з Литвою.Протягом 1921 р. установила дипломатичні стосунки з Латвією та Естонією. Відповідно до Ризького мирного договору (березень 1921 р.) Польща визнала незалежність УСРР. До Польщі відійшли західні області України та Білорусі. У цей час було узаконено включення Закарпаття до складу Чехословаччини, Північної Буковини - до Румунії.2 січня 1922 р. було підписано договір про дружбу і братерство між Туреччиною та Україною, що мало надзвичайно важливе значення для становлення та активізації зовнішньої торгівлі республіки. Тенденція до обмеження дипломатичної активності української дипломатії в другій половині 1922 р. почала переростати в процес ліквідації зовнішньополітичного представництва УСРР. 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У приймає постанову «Про згортання апарату НКЗС», а вже в серпні 1923 р. Усі дипломатичні служби України були злиті з апаратом союзного НКЗС. 20 вересня 1923 р. остаточно перестав існувати апарат НКЗС УСРР. II УСРР у системі договірної федерації. Входження УСРР до складу Радянського Союзу.

Між радянськими республіками існували тісні економічні зв'язки ще з часів Російської імперії, всі радянські республіки мали однакову політичну систему, яка характеризувалася монопольною владою партії більшовиків та її регіональних осередків. Важливу роль відіграло прагнення подолати господарську кризу, яка виникла після імперіалістичної та громадянської війн. Крім того, всі радянські республіки, за винятком РСФРР, не мали необхідної військової сили, щоб забезпечити захист радянської влади на місцях. В усіх республіках була однакова політична структура, яка характеризувалася монопартійністю. Реальна влада на місцях належала єдиній жорстко централізованій більшовицькій партії, керованій московським ЦК. Втрата Україною незалежності відбувалася поступово, протягом тривалого періоду, у процесі входження УРСС до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів: І етап (червень 1919 - грудень 1920рр.). Працівники центрального партійно-державного апарату намагалися включити формально незалежні республіки до складу Російської Федерації. 28 грудня 1920 р. між Росією і Україною підписано договір про воєнний і господарський союз. Централізація наркоматів не була конституційно оформленою, утворився тільки воєнно-політичний союз незалежних держав, що став уособленням фактичного (але не юридичного) утворення єдиної держави. II етап (грудень 1920 - грудень 1922 pp.). Сталін запропонував визнати доцільним вступ радянських республік до складу РСФРР і поширення компетенції ВЦВК, Раднаркому і Ради праці й оборони РСФРР на відповідні центральні установи республік. Цей план передбачав об'єднання республік шляхом вступу їх до РСФРР на засадах автономії. Суть плану Леніна полягала в тому, щоб усі радянські республіки, серед яких і Російська Федерація, ввійшли добровільно на однакових правах у нове державне об'єднання - Союз Соціалістичних Радянських Республік. Він висунув пропозиції щодо створення вищих органів державної влади та державного управління Союзу СРР, зокрема загально федеративного Центрального Виконавчого Комітету з представників усіх радянських республік. Ленін категорично виступив проти сталінської моделі об'єднання республік. Створена після жовтневого пленуму ЦК РКП(б) Конституційна комісія (Й. Сталін, М. Калінін,Г. Чичерін та ін.) висловилася за утворення наркоматів трьох типів: 1) злитих, що мали цілковиту владу на території нової федерації; 2) об'єднаних, які відрізнялися від злитих тільки тим, що були підпорядковані московській колегії республіканські підрозділи; 3) автономних (самостійних) - юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я і соцзабезпечення. III етап (грудень 1922 - травень 1925 pp.). У грудні 1922 p. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення СРСР. З0 грудня 1922 р. у Москві відбувся І Всесоюзний з'їзд Рад, на якому затвердили декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Союз складався з чотирьох республік РСФРР, УСРР, БСРР та ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія). Столицею нової держави булапроголошена Москва, а перший союзний уряд очолив В.Ленін. Був обраний ЦВК СРСР, який очолювали чотири голови – представники республік: від УСРР - голова ВУЦВК Г. Петровський, від РСФРР - М. Калінін, від Білоруської СРР - А. Черв'янов, від Закавказької СФРР - Н. Нариманов. 26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд Рад СРСР,який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу.Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, союз республік фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 р.завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. III Політика воєнного комунізму. Політика воєнного комунізму, яку проводили більшовики з початку 1919 p., і пов'язана з нею продрозверстка, вилучення хліба у селян з допомогою зброї, зумовили величезну розруху в народному господарстві. У 1920 р. Був неврожай, який охопив ряд південних повітів. У занепаді перебувала харчова і легка промисловість. Недостатнє забезпечення міст хлібом спричинило різке незадо-волення робітників, які отримували мізерні пайки. Тому на заводах і фабриках розгортався страйковий рух найчастіше у формі «італьянок»,коли робітники виходили на робочі місця, але працювали мляво. Почався процес декласації працівників, значна частина їх осідала на селі. Тим часом повстанський рух селянства ширився майже по всій Україні. В лютому 1921 р, в Україні було зареєстровано майже 118 значних повстань, в яких були задіяні близько 40 тис. чол. Соціально-економічна криза початку 1920-х pp. Була зумовлена не тільки економічною розрухою в народному господарстві, спричиненою війною, а й ненависною для селянина політикою реквізиції хліба. Економічна криза доповнилася політичним незадоволенням радянською владою не лише селянства, але й робітничого класу, інших верств населення.