Контрольні завдання

1. Дайте визначення поняття судимості?

2. Визначте кримінально-правове значення судимості?

3. Які строки погашення судимості передбачені в КК України?

4. Що розуміють під зняттям судимості?

5. Хто здійснює дострокове знятя судимості?

6. Які загально-правові наслідки судимості?

Рекомедована література до теми

1. Кримінальний кодекс України // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Істина. – 2004. – 440 с. – С. 5-168. – Розділ ХІІІ.

2. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Харьков, 1979. - 137с.

3. Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. - 112 с.

4. Зельдов В.В. О правовом статусе судимых лиц // Советское государство и право. – 1979. - № 6.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2004. – 416 с. – С. 364-368.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К.: Правові Джерела, 2002. - 432 с. – С. 360-368.

7. Марогулова И. Л. Правовая природа амнистии и помилования // Сов. гос. и право. — 1991. — № 5.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с. - С. 201-212.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26 грудня 2003 р. „Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” // Вісник Верховного Суду України. - № 2 (42). – 2004. – С. 9 – 11.

10. Сабанин С. Н. Амнистия и помилование в уголовном законодательстве России // Гос. и право. — 1995. — № 11.

11. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права: Предмет, задачи и способы уголовно-правового регулирования. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1965. - 158 с.

12. Ткаченко В. Как применять акты об амнистии // Законность. — 2000. — № 12.

Розділ 21. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

§ 1. Примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру – це передбачені законодавством міри державного примусу, що призначаються судом, зміст яких полягає в примусовому лікуванні осіб, які вчинили діяння, передбачені Особливою частиною КК:

1) у стані неосудності;

2) у стані обмеженої осудності;

3) у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

На відмінну від покарання примусові заходи медичного характеру не містять елемента кари, не визначають строк вилікування, так як останній залежить від стану здоров’я особи. Вони є мірою державного примусу, бо призначаються і припиняються тільки судом, незалежно від згоди хворого або його законних представників.

Призначення примусових заходів медичного характеру можливе у разі встановлення судом сукупності умов:

1) доведено вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке має ознаки конкретного злочину;

2) встановлено, що особа в момент його вчинення знаходилась у стані неосудності чи обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість призначення або виконання покарання;

3) особа знаходиться у такому психічному стані, що складає небезпеку для себе або інших осіб.

Висновок судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання на вибір виду примусового лікування психічно хворому має для суду рекомендаційний характер, оскільки експертиза не враховує тяжкість вчиненого діяння, що є компетенцією суду.

Застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах регламентується Законом України “Про психіатричну допомогу” та відповідними інструкціями МОЗ України.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд відповідно до ч. 1 ст. 94 КК України може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. (Наприклад, до осіб визнаних обмежено осудними може застосовуватися лише такий захід, як надання амбулаторної психіатричної допомоги, оскільки спеціальні психіатричні заклади призначені для осіб, які не можуть усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними).

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування в примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Якщо суд встановлює, що психічний стан особи не складає небезпеки ні для себе, ні для інших осіб, він може передати хворого на лікування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом. Такий лікарський нагляд належить до непримусових заходів медичного характеру. Непримусові заходи призначаються судом, але на відміну від примусових, за яких призначення, припинення і контроль за проведенням здійснюється судом, ці заходи медичного характеру забезпечуються і контролюються тільки органами охорони здоров’я.

Строки застосування до психічного хворого примусових заходів медичного характеру визначаються особливостями психічного стану, тяжкістю захворювання і його перебігом.

Основним критерієм для перегляду застосування примусових заходів медичного характеру є усунення суспільної небезпеки хворого, обумовленої психічними розладами.

Закон (ст. 95 КК України) передбачає умови, за яких примусові заходи медичного характеру можуть бути продовжені, змінені або взагалі припинені. Ці питання вирішуються тільки судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру. Цей висновок дається на основі обов’язкового, не рідше одного разу на 6 місяців, огляду особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.