§ 3. Незакінчений злочин і його види

Перші дві стадії – готування і замах в теорії кримінального права прийнято об’єднувати в поняття “попередня злочинна діяльність”, оскільки вони мають місце до закінчення злочину. Існує два вида незакінчених злочинів: 1) не доведене до кінця з причин, що не залежали від волі винного (готування і замах); 2) не доведене до кінця з причин, що залежали від волі винного, добровільно не закінчене (добровільна відмова від вчинення злочину).

Поняття стадій злочину має значення тільки при відмежуванні закінченого злочину від незакінченого і для визначення моменту припинення злочинної діяльності з незалежних від особи обставин або в силу добровільної відмови. В поняття незакінчених злочинів включаються тільки умисні злочини, формою вини яких є прямий умисел.

Теорія кримінального права і судова практика виходить з того, що кримінально-правове значення має тільки та стадія, на якій переривається умисна злочинна діяльність особи, а кожна попередня поглинається наступною. Замах на злочин поглинає готування, а закінчений злочин – готування і замах. При цьому чим ближче до закінчення злочину той чи інший етап попередньої діяльності особи, тим більшу суспільну небезпечність складає вчинене, що повинно враховуватися судом при призначенні покарання.

§ 4. Готування до злочину

Відповідно до ч.1 ст. 14 КК України готування до злочину проявляється: 1) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; 2) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; 3) підшукуванні співучасників; 4) змові на вчинення злочину; 5) усуненні перешкод; 6) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Готування до злочину є першою стадією вчинення злочину, одним із видів незакінченого злочину. При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку.

З об’єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різноманітних діяннях, загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення закінченого злочину і всі діяння носять підготовчий характер, знаходяться ще поза межами складу злочину до якого готується особа. Проте він не доводиться до кінця, припиняється, переривається, присікається з причин, що не залежать від волі винного. З суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови з метою вчинення певного злочину і бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватись лише готуванням до злочину, а й вчинити всі дії, які призведуть до закінчення злочину, проте йому не вдається реалізувати свій умисел.

Питання про відповідальність за готування вирiшується наступним чином:

1) готування до злочину тягне за собою по загальним правилом кримінальну вiдповiдальнiсть, крім готування до злочину невеликої тяжкості.

2) особа, що вчинила готування до злочину, несе вiдповiдальнiсть (її дiї квалiфiкуються) за тією статтею КК України, яка передбачає той злочин, який готується даною особою з обов’язковим посиланням на ст.14 КК України. При призначенні покарання за готування до злочину суд керується загальними засадами його призначення, а також положеннями про його призначення за незакінчений злочин (ст.ст. 14, 16, ч.2 ст.68 КК України);

3) самi по собi пiдготовчi дiї до одного злочину можуть одночасно мiстити ознаки складу iншого закiнченого злочину (наприклад, незаконна купівля пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч.1 ст. 263 і як готування до вбивства за ст.14 , ст. 115 КК України).

Готування до злочину необхідно відмежовувати від виявлення умислу, під яким слід розуміти прояв особою тим чи іншим способом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст. 11 КК України, злочином визнається передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія чи бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, погроза знищення майна (ст.ст. 129, 195 КК України). У цих випадках карається не самий умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза або заклики), які ставлять під реальну загрозу спричинення шкоди особистій чи громадській безпеці.