§ 3. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин вчинений у співучасті

Відповідно до ст. 68 КК України при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК України, враховує:

1) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння;

2) ступінь здійснення злочинного наміру;

3) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Ступінь здійснення злочинного наміру визначає, до якої стадії був доведений злочин – до стадії готування чи до стадії замаху.

За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу

При призначенні покарання співучасникам суд, крім загальних засад, враховує:

характер та 2) ступінь участі кожного з них у вчинені злочину.

Характер участі – це та роль, яку співучасник виконував у спільно вчиненому злочині: виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Більш суворе покарання призначається співучаснику, який пєнував дві і більше ролей при вчиненні злочину.

Ступінь участі – це фактичний внесок кожного із співучасників у вчинений об’єднаними зусиллями злочин. Ступінь участі в злочині означає інтенсивність дій співучасника.

§ 4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Закон (ч. 1 ст. 69 КК України) визначає дві підстави, які можуть обумовити призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом:

1. наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

2. урахування особи винного.

Стаття 69 КК передбачає два види призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом:

призначення покарання, нижче від найнижчої межі;

перехід до іншого, більш м’якого виду покарання.

Призначення покарання, нижче від найнижчої межі, полягає в тому, що суд призначає засудженому покарання того виду, який зазначений у санкції, але це покарання призначається в розмірі нижче від найнижчої межі, тобто нижче мінімуму санкції статті, що передбачає відповідальність за злочин, у вчиненні якого визнаний винним підсудний.

Обрання покарання нижчого від найнижчої межі стосується основних покарань. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин) передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. При наявності декількох пом’якшуючих обставин винному у вбивстві може бути обрано покарання нижче 7 років.

Ч. 1 ст. 69 КК України містить ще одне принципове положення про те, що суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК. Це означає, що виправні роботи не можуть призначатись нижче ніж на строк 6 місяців ( ч. ст. 57 КК України), обмеження волі – не менше одного року ( ч. 2 ст. 61 КК України), позбавлення волі – на строк не менше ніж один рік (ч. 2 ст. 63 КК України).

При переході до іншого виду покарання суд призначає покарання, не зазначене в санкції, але більш м’яке за своїм видом, виходячи з порівняльної суворості покарань зазначених у переліку ст. 51 КК України.

Рішення суду у вироку про застосування ст. 69 КК України повинно бути обов’язково мотивоване.

Відповідно до ст.. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.