Розділ 17. Система і види покарань

§ 1. Система покарань

Система покарань – це встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих в певному порядку за ступенем їх суворості.

Ознаки системи покарань:

- система покарань – це сукупність покарань, яка встановлена в кримінальному законі;

- перелік покарань, що утворюють систему, обов’язковий для суду;

- перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним;

- система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості.

За способом, порядком призначення покарання поділяться на три групи:

основні покарання;

додаткові покарання;

покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові,

Основні покарання – це ті покарання, які можуть застосовуватись лише самостійно і не можуть бути приєднані до інших покарань.

Додаткові покарання – це ті покарання які можуть застосовуватись разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання, тобто самостійно застосовуватися не можуть.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові – це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

За суб’єктом, до якого застосовується покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні.

Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі).

Спеціальні покарання призначаються лише до певного кола засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу).

За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяються на строкові і безстрокові.

Строковими покарання є:

- позбавлення волі ( від одного року до п’ятнадцяти років);

- обмеження волі ( від одного до п’яти років);

- арешт ( від одного до шести місяців);

- виправні роботи (від 6 міс. до двох років);

- службові обмеження для військовослужбовців (від шести місяців до двох років);

- громадські роботи (від 60 до 240 год.);

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (від двох до п’яти років – як основне покарання або від одного до трьох – як додаткове покарання);

- тримання у дисциплінарному батальйоні ( від 6 міс. до двох років).

Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.

§ 2. Основні покарання

Громадські роботи полягають у виконанні у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування ( ст. 56 КК України). Змістом цього виду покарання є покладення на засудженого трудового зобов’язання, від кількості, характеру і умов якого він ухилятися не має права.

У ст. 56 КК передбачаються характер та умови цих робіт:

- роботи безоплатні;

- роботи суспільно-корисні;

- виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час та не більше як чотири години на день.

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Це покарання не застосовується до осіб, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців строкової служби.

Виправні роботи (ст. 57 КК України) застосовуються до особи за місцем роботи на строк від шести місяців до двох років, з відрахуванням у дохід держави від 10 до 20 відсотків її заробітку.

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. Закон (ч. 3 ст. 57 КК України) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом щодо осіб, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, а також можливість звільнення від відбування виправних робіт з випробовуванням (ст. 75 КК України) і умовно-дострокового звільнення від їх відбування (ст. 81 КК України).

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК України) полягає в тому, що засуджені до цього виду покарання протягом встановленого судом строку обмеження не можуть бути підвищені за посадою і у військовому званні. Воно застосовується на строк від шести місяців до двох років з відрахуванням у доход держави від десяти до двадцяти відсотків грошового забезпечення, одержуваного засудженим.

Слід мати на увазі, що службове обмеження для військовослужбовців може бути застосовано судом замість обмеження волі на вказаний строк, якщо суд вважатиме це доцільним, виходячи з обставин справи і особистості засудженого.

Арешт (ст. 60 КК України) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції в арештному домі за місцем засудження (військовослужбовець — на гауптвахті). Цей вид покарання є дещо схожим із покаранням у вигляді позбавлення волі, але умови відбування цього виду покарання певною мірою є більш суворими. Адже засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняється: придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержання грошових переказів, а також посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Окрім того, засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю лише до однієї години (неповнолітнім — до двох годин), що наближує режим їх тримання до режиму тримання у тюрмі, право телефонної розмови з близькими родичами може бути надано їм лише за виняткових обставин, а правом на короткостроковий виїзд за межі арештного дому вони не користуються взагалі.

До засуджених, які відбувають арешт, не можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (статті 75 і 81 КК України).

Застосування арешту до військовослужбовців має також своїми правовими наслідками те, що:

а) час відбування арешту, як правило, не зараховується до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання;

б) під час відбування арешту військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров’я;

в) під час відбування арешту засудженому військовослужбовцю грошове забезпечення виплачується тільки у розмірі окладу за військове звання.

Обмеження волі ( ст. 61 КК України) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, без ізоляції від суспільства, в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років.

Особи, яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК України), можуть відбувати це покарання у дільницях соціальної реабілітації при кримінально-виконавчих установах.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (статті 75, 81—83 КК України).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І і ІІ групи.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК України) є спеціальним покаранням і може застосовуватися лише до військовослужбовців строкової служби.

Воно не може застосовуватися до військовослужбовців надстрокової служби, прапорщиків, мічманів, офіцерів, а також військовозобов’язаних, які вчинили злочини у період проходження учбових чи перевірочних зборів.

Порядок і умови тримання в дисциплінарному батальйоні встановлені Законом України “Про Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України” від 5 квітня 1994 р.

Направлення до дисциплінарного батальйону може бути призначене:

1) коли воно вказане в санкції статті КК, за якою засуджується військовослужбовець ( ч. 1 ст. 407 КК України – самовільне залишення військової частини або місця служби);

2) якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Засуджені до тримання в дисциплінарному батальйоні залишаються військовослужбовцями строкової служби, але час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні до строку дійсної військової служби не зараховується.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК України) - це вид основного покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років і відбувається в кримінально-виконавчих установах різного виду і режиму. Чинний Кодекс на відмінну від попереднього не передбачає видів режиму відбування покарання у виді позбавлення волі та необхідності визначення їх судом. Ці обов’язки покладені на відповідні служби виконання судових рішень на підставі та в порядку, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України) встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливими застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк.

Мотиви такого рішення обов’язково викладаються у мотивувальній частині вироку.

Довічне позбавлення волі не застосовується:

до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років;

до винних осіб у віці понад 65 років;

до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

До засуджених до довічного позбавлення волі не застосовується умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна його судом на будь-яке інше. Призначене судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на позбавлення волі строком не менше 25 років лише за актом про помилування ( ст. 87 КК України).