§2. Мета покарання

Мета покарання цікавила багатьох вчених-юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели дол однозначного тлумачення цієї складної проблеми. Проте серед їх множини можна виділити дві основні групи?

1. абсолютні теорії покарання (теорії відплати);

2. відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей).

Абсолютні теорії покарання (теорії відплати) - їх прибічники виходять з того, що мета покарання – абсолютна ідея – відплата за вчинений злочин. Покарання призначається в якості відплати за нього (Кант, Беккарія, Гегель). Наприклад, за вбивство – смертна кара, за статеві злочини – кастрація, за майнові – каторга, за образу – застосування заходів, що ганьблять винного.

Відносні теорії покарання (теорії корисності) – прибічники яких виходять з того, що покарання повинні досягати утилітарних (корисних) цілей – утримувати інших членів суспільства від злочину, виправити засудженого (Бентам, Феєрбах, Таганцев, Сергієвський, Фойницький).

Мета покарання – це кінцевий результат, якого прагне досягти держава засобами кримінально-правового впливу.

У чинному законі питання про мету покарання вирішене в ч. 2 ст. 50 КК України, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином, діючий закон виходить із змішаних теорій, тому що називає метою покарання:

- кару як відплату за вчинене;

- виправлення засудженого;

- запобігання вчиненню нових злочинів самими засудженими (спеціальна превенція - попередження);

- запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція - попередження).

Мета покарання передбачена ч. 2 ст. 50 КК України, а саме:

1) кара щодо засудженого.

Кара полягає в позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, що вчинила злочин. Особа, що була засуджена судом, може бути позбавлена волі (на певний строк або довічно), права власності, військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; піддана обмеженням волі, права на працю, права на заробітну плату, права щодо підвищення по службі (щодо військовослужбовців).

Кара у застосуванні покарання застосовується завжди. Інші види мети не завжди досягають бажаного результату. Слід зауважити, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність особи, що вчинила злочин (ч. 3 ст. 50 КК України). Ця кримінально-правова норма відображає конституційні права людей. Стаття 28 Конституції України закріплює положення, що ніхто не може бути підданий катуванню, жор­стокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;

2) виправлення засудженого.

Виправлення полягає в тому, щоб після застосування покарання було досягнуто такий результат, за якого особа не вчинювала нового злочину, сформувати в особи позитивні соціальні погляди, повагу до людського співжиття. Але часто буває навпаки — ця бажана мета в період відбуття покарання в місцях позбавлення волі призводить до деформації соціальних поглядів особи, до її десоціалізації;

3) запобігання вчиненню нового злочину засудженим.

Ця мета полягає у впливі на особу таким чином, аби в подальшому вона не скоїла нового злочину (так звана приватна превенція). Приватна превенція звернута на позбавлення певних благ і прав особи, що вчинила злочин, ізоляцію її від суспільства, розрив злочинних зв’язків з особами, які негативно впливали на злочинця;

4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Так звана загальна превенція, яка полягає в тому, щоб стримати інших осіб від учинення суспільно небезпечних діянь. Злочин не залишається поза увагою суспільства, особа, що його вчинила, повинна понести кару. Сама можливість караності суспільно небезпечних діянь виступає засобом стримування для інших осіб від вчинення злочину.