§ 6. Причетнiсть до злочину

Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Причетні до злочину дії:

1) знаходяться за межами складу злочину;

2) здійснюються уже після закінчення злочину;

3) не мають зі злочином причинного зв’язку.

Види причетності:

1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину;

2) придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом;

3) неповідомлення про злочин;

4) потурання злочину.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину — це активна, умисна, але заздалегідь не обіцяна діяльність особи з приховування злочинця, знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або сприяння іншим чином приховуванню злочину.

Згідно зі ст. 396 КК України така діяльність є кримінально караною лише у випадку, коли вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Таким чином, заздалегідь не обіцяне приховування злочину невеликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 396 КК України не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин. Коло тих, хто не підлягає кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину, визначається законом.

Приховування злочину здійснюється шляхом активних дій і виявляється у:

наданні злочинцю сховища, транспортних засобів;

знищенні слідів злочину;

переміщенні знарядь злочину в інше місце;

забезпеченні злочинця підробленими документами.

Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки.

У ст. 256 КК України передбачена відповідальність за найбільш небезпечний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій та укритті їх злочинної діяльності. Таке укриття може полягати, зокрема, у приховуванні: організаторів, керівників, рядових учасників злочинної організації або інших осіб, тобто тих, які, не входячи до складу злочинної організації, беруть участь у вчиненні нею певних злочинів як співучасники; знарядь чи засобів вчинення злочину; предметів, здобутих такою організацією в результаті здійснюваної нею злочинної діяльності.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, тягне за собою відповідальність за самостійний злочин відповідно до ст. 198 КК України. Даний злочин передбачає, що суб’єкт знає про майно, яке було здобуте злочинним шляхом.

Недонесення про злочин має місце тоді, коли особа, достовірно знаючи про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин, не повідомляє про це відповідним органам влади.

Неповідомлення про злочин є причетністю до злочину як у випадку, коли воно не було заздалегідь обіцяним, так і у випадку, коли воно було обіцяне до моменту підготовки чи вчинення злочину. У ч. 7 ст. 27 КК України прямо вказано, що не є співучастю обіцяне до закінчення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин.

На відміну від приховування злочину недонесення про злочин виражається у пасивній формі поведінки особи — бездіяльності. Обов’язок діяти певним чином (повідомити про злочин) може бути як моральним, так і юридичним. Якщо заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинної організації, вчинене слід кваліфікувати за ст. 256 КК України.

Потурання злочину — це невиконання особою покладених на неї юридичних обов’язків з перешкоджання вчиненню злочину.

Потурання характеризується бездіяльністю особи. У разі, коли потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину, воно утворює співучасть у злочині (у вигляді пособництва). Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним, за наявності підстав воно може бути визнаним відповідним службовим зловживанням (наприклад, статті 364, 423 КК України). Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, утворює спеціальний склад військового злочину (бездіяльність військової влади) і потребує кваліфікації за ст. 426 КК України.