§2. Види спiвучасникiв

Спiвучасники в злочинi можуть виконувати рiзнi ролi. З врахуванням цього в ч.1 ст.27 КК України вказано на види спiвучасникiв, котрими є: виконавець, органiзатор, пiдбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) злочину  (ч.2 ст.27 КК України) визнається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не є суб’єктами (так зване посереднє вчинення злочину). В даному випадку особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі — через неосудність особи (ч. 2 ст. 19 КК України) чи б) недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК України). Наприклад, суб’єкт злочину залучає до вчинення крадіжки особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину. Особи, які не є суб’єктами злочину, виступають як своєрідне знаряддя чи засіб вчинення злочину.

Організатором злочину згідно з ч.3 ст. 27 КК Укрїани є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.

Організатором злочину відповідно до ч. 3 ст. 27 КК України є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій:

1) організувала вчинення злочину (злочинів);

2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням;

3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;

4) керувала організованою групою чи злочинною організацією;

5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації;

6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів або координують їх поведінку. Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора під час організації вчинення злочину, — спрямувати, об’єдна­ти і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Дії по організації злочину полягають у:

1) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів;

2) розподілі обов’язків між ними;

3) визначенні об’єкта (предмету) посягання;

4) розробці плану вчинення злочину.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій на:

підшукування або пристосування засобів чи знарядь;

підшукування співучасників;

замовлення вчинення злочину;

усунення перешкод;

інше умисне створення умов для вчинення злочину;

проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності);

вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів.

З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. Із цього погляду дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець).

З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила інших співучасників до вчинення злочину. Закон (ч. 4 ст.27 КК України) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схилянням іншим чином.

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп — це надання або обіцянка надати особі матеріальну або іншу вигоду в разі вчинення нею злочину.

Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі не вчинення нею злочину.

Примушування передбачає домагання від іншої особи шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження про таку особу певної інформації, яку вона бажала зберегти в таємниці, тощо вчинити злочин.

Схилянням іншим чином слід розуміти як вчинення будь-яких інших, окрім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину (порада, заклик).

Підбурювання вважаються як злочинні лише тоді, коли відповідно до КК містять ознаки самостійного складу злочину: публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109 КК України); заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК України); втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України).

Відмінність дій організатора і підбурювача полягає в наступному: організатор може діяти відносно багатьох осіб і не одного злочину; може бути організація й одного злочину, яка полягає в учиненні багатьох дій — пошук виконавця, розроблення плану, вивчення обстановки, забезпечення знаряддями, керівництво вчиненням цього злочину тощо, а підмовник діє відносно певної особи і певного злочину, його дії обмежені однією метою — викликати в особи намір учинити злочин.

З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями , однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншим співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

За характером змісту вчинених пособником дій розрізняють три їх види:

1) інтелектуальне пособництво — поради, вказівки тощо;

2) фізичне пособництво — надання засобів, знарядь, усунення перешкод;

3) пособництво-переховування — заздалегідь дана обіцянка сховати злочинця, знаряддя, сліди злочину або предмети, здобуті злочином.

Пособництво є там, де воно сприймається виконавцем злочину, тобто там і тоді, де і коли виконавець знає про сприяння йому і він погоджується з цим сприянням. Таким чином, пособництво, про яке виконавець не знав, а також не прийняте сприяння кваліфікується як готування до злочину чи замах на злочин. Так само кваліфікується і невдале пособництво, коли виконавець відмовив­ся від завершення чи вчинення злочину.

В реальному житті і в судовій практиці цілком можливе об’єднання, збіг у діяльності співучасника відразу декілька ролей.