41. Міжнародний територіальний поділ праці

Територіальний поділ праці – це об’єктивне явище, що виникає внаслідок інтенсивного розвитку господарства окремих територій. Економічною підвалиною територіального поділу праці є економічна доцільність галузевої спеціалізації території, що виражається формулою:

(12.1)

де

– вартість виробництва товару галузі спеціалізації на території споживання,

– вартість виробництва товару галузі спеціалізації на території виробництва,

– транспортні витрати.

Територіальний поділ праці – це закріплення певних галузей виробництва за певними територіями. Він реалізує себе за допомогою: абсолютних переваг, тобто переваг виробництва товару спеціалізації, створених самою природою; відносних переваг, тобто переваг виробництва товару спеціалізації, створених внаслідок розвитку виробничої системи суспільства.

Територіальний поділ праці класифікують за ознаками:

 наявності ресурсу. Вирізняють територіальний поділ праці абсолютний (виробництво товару неможливе) та відносний (виробництво товару економічно невигідне);

 за масштабом території, яка охоплена поділом праці. Вирізняють територіальний поділ праці міжрайонний (всередині країни) та міжнародний (виходить за межі країни).

До територіального поділу праці приводять: особливості природно-ресурсного потенціалу території, рівень розвитку продуктивних сил, стан ринку праці та кваліфікації трудових ресурсів, стан розвитку науково-технічного потенціалу території, рівень розвитку інфраструктури, ін.

Водночас територіальний поділ праці спричиняє вплив на розвиток продуктивних сил національних господарств, який виражає себе як обмеження розвитку галузевої інфраструктури, розвиток територіальної спеціалізації та кооперації, розвиток нових форм міжтериторіальних зв`язків, розвиток процесу глобалізації.

Територіальний поділ праці може виявлятися у формах:

 одиничний. Виникає у випадках, коли територія спеціалізується на виробництві товарів певної групи, пов`язаному з функціонуванням однієї чи групи галузей. Ця форма територіального поділу праці виникає, коли на території будуються в основному підприємства однієї галузі чи групи галузей. Такий поділ праці пов`язаний, як правило, з природними особливостями території. Інші виробництва забезпечують внутрішні потреби території і мають характер обслуговуючих. Виникає певна нерівномірність розвитку галузевої структури господарства території, яка компенсується фінансовою доцільністю розвитку галузі спеціалізації;

 частковий. Виникає всередині галузі спеціалізації. У цьому випадку продукція обробляється до певного рівня на одній території і доводиться до рівня споживання на іншій території. Як правило, процес супроводжується створенням консорціумів та асоціацій, коли товарно-фінансові зв`язки, характерні для одиничного поділу праці, заміщуються на товарні зв`язки. Нерівномірність галузевої структури господарства території компенсується для двох територій спеціалізації неоднаково: в меншій мірі для території, що стоїть на перших етапах виробництва;

 повний. Виникає всередині одного виробництва (підприємства). Декілька територій поділяють між собою технологічний ланцюжок виробництва продукції таким чином, щоб на кожному його етапі зменшити собівартість продукції. У процес поділу праці залучаються не тільки виробництва певної продукції, а й суміжні з ним виробництва, що можуть належати до інших галузей. У цьому випадку фінансові переваги поділу праці отримує в основному та територія, на якій продукція набуває споживчої форми.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві окремих видів товарів, для виготовлення яких в країні існують особливо сприятливі умови та/чи більш дешева робоча сила. При існуванні такої спеціалізації інші потреби країни задовольняються не лише за рахунок власного виробництва, а й за рахунок міжнародної торгівлі.

Однією з найбільш важливих форм міжнародного поділу праці є розширення міжнародної спеціалізації різних країн, галузей, фірм на виготовленні часткових продуктів. В умовах НТП відбувається ускладнення технологічної структури виробництва, яке обумовило значне збільшення кількості вузлів і деталей у готових виробах, що виражається у десятках, а то і в сотнях тисяч одиниць комплектуючих деталей. На зміну предметній спеціалізації приходить технологічний поділ праці, тобто подетальна і поопераційна спеціалізація підприємств різних держав. Відбувається і трансформація сучасної міжнародної торгівлі, яка сприяє встановленню довгострокових і стійких відносин між постачальниками та споживачами. В основі цих відносин лежить розвиток міжнародних зв’язків за технологічним типом виробництва.

Міжнародний поділ праці та міжнародна спеціалізація виробництва діалектичне пов’язані з кооперуванням (кооперацією) виробництва, яке є зворотнім боком поділу праці. Об’єктивною особливістю розширення міжнародної кооперації виробництва є розвиток продуктивних сил, а отже, посилення процесу розчленування їх на виробництва, підприємства, галузі. Більш інтенсивне та послідовне відокремлення зі складу підприємств послідовних технологічних стадій випуску окремих частин кінцевого продукту і передача його «частковим» підприємствам призводить до поглиблення поділу праці, що, у свою чергу, призводить до посилення об'єднувальних коопераційних процесів.

Слід особливо підкреслити, що така спільна коопераційна діяльність додатково вимагає від країн-партнерів дотримання впорядкованості господарських заходів, забезпечення ритмічності і синхронізації випуску часткової та кінцевої продукції у передбачених обсягах, номенклатурі, якості, строках. Не обхідним засобом активізації такого співробітництва стає удосконалення розробки коопераційних договорів, спільних програм, методів договірної спеціалізації.

Об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційних процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі:

 по-перше, вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якій посилюєть-ся взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транс націоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя;

 по-друге, зростає і інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого – до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань.

 по-третє, глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок.

 по-четверте, домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технологічної революції.

 по-п’яте, поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації. Індустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань, людського капіталу.

НТР привела до якісної зміни в системі міжнародних перевезень і комунікацій, що дозволило різко скоротити відстань між країнами і континентами, спростити і здешевити транспортування вантажів і пасажирів, в багато разів полегшити міжнародну кооперацію у виробництві товарів та послуг. Активно розвивається інтернаціоналізація виробництва, встановлюються глибокі й стійкі виробничо-технологічні зв’язки між фірмами різних країн. Усе більш значна частина товарів, що поступають в міжнародний обіг, являє собою не кінцеві вироби, а проміжні продукти. Прискорення зростання міжнародного товарного обігу пояснюється структурними зсувами у світогосподарській сфері, зближенням господарських механізмів, подальшим поглибленням міжнародної спеціалізації, пов’язаним з виходом за національні кордони спочатку часткового .(внутрішньогалузевого), а надалі (з 1970-х рр.) і одиничного (повузлового та технологічного) поділу праці.

Міжнародний поділ праці здійснюється не тільки у формі загального (за галузями і сферами суспільного виробництва), але й у формі часткового (внутрішньогалузевого, предметного) і одиничного (подетального, повузлового) поділу праці. У процесі глобалізації світової економіки фірми різних країн перетворюються ніби в ланцюги одного і того виробничо-технологічного процесу з випуску кінцевої продукції. Такого роду виробнича кооперація передбачає попереднє узгодження між партнерами не тільки обсягів і термінів постачання кожного напівпродукту, але й всі його основні параметри аж до технології виробництва. Щоб додати стійкості і надійності цим відносинам, застосовуються різні заходи – укладення контрактів, спільні капіталовкладення, змішане керівництво спільними проектами та ін.

Якісно новий, більш високий рівень міжнародного усуспільнення виробництва виявився на мікроекономічному рівні в діяльності багатонаціональних або транснаціональних компаній (ТНК). Окремі приклади такого роду компаній зустрічалися ще в XIX ст. Але достовірно масовим явищем і вирішальною силою вони стали саме у 1950-1960-х рр. ТНК використовують у своїй господарській діяльності практично всі доступні форми міжнародного бізнесу. При цьому міжнародні операції включають більш широкий, ніж раніше, спектр взаємодії: торговому обміну передує і/або супроводжує його науково-технічна та інвестиційна, виробнича співпраця.

Активне функціонування ТНК пов’язане з інтернаціоналізацією виробництва, яке передбачає встановлення стійких виробничих зв’язків між фірмами різних країн на основі поглиблення спеціалізації та кооперування. На даному етапі інтернаціоналізація виробничо-комерційної діяльності призвела не тільки до звуження природної економічної компетенції окремої держави, а й до того, що первинною географічною одиницею світового господарства стають регіони-держави. Ці регіони-держави є високо інтегрованими економічними зонами, межі яких не збігаються з державними кордонами.

Посилення діяльності ТНК пов’язане також з інтернаціоналізацією капіталу, що проявляється у посиленні міжнародного руху капіталу, переливанні капіталу за національні межі країни, зміцненні контактів між великими банками різних країн, контролі за рухом капіталу з боку транснаціональних банків, формуванні великих ринків і центрів операцій з валютою.

Транснаціональні корпорації, розміщуючи свої філії по всьому світу, виносять процес створення продукту за межі національної держави. В такий спосіб явище транснаціоналізації сприяє залученню все більшої кількості країн до інтернаціоналізації виробництва та загальної глобалізації світової економіки. На початку XXI століття практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої виробничо-інвестиційними операціями ТНК. Формуючи тісні коопераційні взаємозв’язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності та взаємозалежності глобальної економіки.

Поява на світовій арені ТНК та невпинне зростання їхньої технологічної і фінансової потужностей об’єктивно спричинили необхідність врахування чинника транснаціоналізації господарських відносин під час розробки стратегії національного розвитку. Транс націоналізація істотно змінила політичну карту світу, виникло нове геополітичне поле, на якому національні економіки реалізують свої стратегічні цілі. Це поле має чітко окреслені міжнародні та економічні межі, які відображають національні інтереси, стратегічні альянси, інтеграційні та дезінтеграційні зрушення, контури економічних угрупувань.

Усе це дає синергетичний ефект, який полягає в тому, що результативність суспільного виробництва в масштабах світової системи виявляється вищою, ніж сума його результатів в межах автономно функціонуючих національних господарських комплексів, що входять в цю систему. Поєднання галузевої і географічної диверсифікації створює можливість максимального використання економії на масштабі виробництва, економії за рахунок стандартизації, багатофункціонального використання факторів виробництва, а також за рахунок згладжування наслідків кон’юнктурної зміни попиту, динаміки заробітної плати, змін валютних курсів і т. ін. У результаті відбувається виробничо-технологічне зближення і переплетення національних економік, у тому числі і організаційно-управлінське, переміщення кордонів обміну товарами і послугами з міжнаціонального рівня до міжфірмового, міжкорпораційного обміну. Термін «міжнародний поділ праці» відображає вже не тільки і не стільки процес суспільного поділу праці між націями, скільки міжфірмовий (міжкорпораційний) поділ праці, а також поділ виробничих функцій всередині корпорацій, що виходять за національні кордони.

Для повного поділу праці характерним є розвиток зв`язків як внутрішніх для транснаціональних корпорацій. Головним завданням ТНК є не “максимізація прибутку”, а “максимізація ринку”, що веде до формування глобальної мережі виробництва та збуту. ТНК активно взаємодіють з національними та транснаціональними економічними центрами, створюють спільні підприємства. Так, з 1977 р. майже половину прямих інвестицій американські фірми здійснюють у формі спільних підприємств. ТНК є вигідним з точки зору оперативності управління капіталом для інвестора. Крім того, у більшості країн для підприємств з спільним капіталом передбачається широке коло пільг порівняно з вітчизняними підприємствами.

У ряді галузей сформувалася глобальна монополія на виробництво з боку найбільших ТНК. Це стосується хімічної, електротехнічної промисловості, виробництва електрогенеруючого обладнання, засобів транспорту та зв`язку, приладобудування.

Тим самим закладаються основи технологічної єдності світової економіки, формується вища форма міжнародного подіту праці – міжнародний технологічний поділ праці (МТПП).

МТПП є своєрідним синтезом, симбіозом, зрощенням міжнаціонального і міжфірмового поділу праці. Міжнародний технологічний поділ праці – продукт одночасно і науково-технічної революції, і процесу глобалізації, один з їх проявів у зовнішньоекономічній сфері. Спеціалізація окремих фірм і країн на постійному генеруванні новітніх наукових, технічних, технологічних ідей, рішень, прийомів праці і т. ін., поступове зрощення науки з виробництвом не тільки за територіальною, виробничо-кооперативною ознаками, але й на базі розтягання технологічних ланцюгів і винесення їхніх ланок за національні рамки становлять основу міжнародного технологічного поділу праці. Тільки світогосподарське середовище з його найвищою концентрацією виробничого, наукового і організаційного потенціалів здатне налагодити чітку роботу конвеєра з втілення в життя новітніх технічних ідей – від замовлення на генерацію необхідних ідей до їх втілення в матеріально-речовинну оболонку.

Становлення процесів глобалізації тісно пов`язане з розвитком нових форм світогосподарських зв’язків. При одиничному поділі праці переважають товарні зв’язки, коли готова продукція з одних регіонів світу транспортувалася в інші. При частковому поділі праці зв`язки між регіонами світу стають товарно-фінансовими. Центральною і домінуючою формою зовнішньоекономічних зв’язків є зовнішня торгівля – історично перша, традиційна та найбільш розвинута форма міжнародних економічних відносин. Вона відіграє роль найважливішої відтворювальної ланки у системі: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Зовнішня торгівля пов’язує розподіл із споживанням, а отже, виробництво зі споживанням. Важливість даного елемента зовнішньоекономічної стратегії відзначав ще Дж. Сакс: «...економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не вдавалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи». Розвиток асоціацій та концернів обумовлює розширення інвестиційної діяльності у світовому масштабі. Проте кінцевим результатом діяльності для інвестора є прибуток від інвестиційної діяльності, що обумовлює спрямування фінансових потоків у групу країн з високим рівнем розвитку та надійності економіки. Водночас саме в таких країнах вартість ряду ресурсів (а серед них і робочої сили) надзвичайно висока. Основними інвесторами виступають США, Великобританія, Японія та Франція. Основними дебіторами виступають також саме ці країни. На внутрішній обмін капіталом у групі наведених країн припадає 2/3 всього світового об`єму ін-вестицій. Отже дана форма світогосподарських зв’язків не є ефективною для повного поділу праці, який розвивається у теперішній час.

Виникла нова форма господарчих зв’язків – дематеріалізована. Частково такою формою можна вважати фінансові зв’язки. Проте останнім часом наукоємні технології набули такого розвитку, що обмін інформацією має силу товарного обміну. Внаслідок цього виникає зворотній процес міграції виробництв з країн з дешевою робочою силою до країн, де рівень кваліфікації та освіченості працівників досить високий. Це приводить до збільшення міграції працівників з бідних регіонів світу до багатих. Процес економічної міграції останнім часом набув також глобального характеру.

Отже, для світогосподарських зв`язків початку XXI ст характерні: підтримання товарних та товарно-фінансових зв’язків на сталому рівні; розвиток системи господарчих зв’язків у межах транснаціональних корпорацій; дематеріалізація господарських зв’язків; розширення економічної міграції робочої сили.