45. Поняття екологічної безпеки

В умовах ринкової економіки і кризового її стану особливий інтерес викликає інтегрований підхід до формування еколого-економічної політики на найближчу і більш віддалену перспективи. Актуальним стає принцип екологічно стійкого розвитку території. Тобто, уся система територіальної організації суспільства й окремих її компонентів повинна розвиватися в напрямку екологічно стійкого стабільного простору. Такий розвиток передбачає формування територіальної системи без збитку для задоволення потреб майбутніх поколінь, тобто такої територіальної системи, для якої підтримується екологічна безпека.

Екологічна безпека – такий стан навколишнього середовища, при якому стає неможливим погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Безпека людини й стан природного навколишнього середовища – одна з найважливіших характеристик якості життя, науково-технічного та економічного розвитку держави. Гарантування екологічної безпеки людини набуває особливого значення в сучасний період. Екологічна безпека є таким типом розвитку суспільства (як об'єкта екосистеми), що реалізується в умовах інтенсивно-коеволюційного розвитку, тобто в інтересах як суб’єкта екосистеми, так і її об’єкта (середовища). Екологічної безпеки, на думку деяких учених, неможливо досягти в рамках традиційного промислового розвитку, оскільки він базується на руйнуванні природного середовища.

Право людини на повну екологічну безпеку в своїй державі має розглядатися як першорядне серед інших фундаментальних прав. Послідовно здійснювана ефективна політика в усіх її аспектах – природному, економічному й соціальному – передбачає порівняно безпечний з погляду екології розвиток суспільства завдяки дотриманню рівноваги між запитами суспільства та можливостями природи.

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров’я людини. У міжнародно-правовому аспекті під екологічною безпекою пропонують розуміти такий рівень міждержавних відносин, якими гарантуються збереження, раціональне використання, відновлення та підвищення якості довкілля. Екологічну безпеку можна розглядати як складову національної та глобальної безпеки. Водночас, під екологічною безпекою розуміють сукупність дій, станів і процесів, які прямо чи опосередковано не призводять до життєво важливих збитків (або загроз таких збитків) природному середовищу, окремим людям і людству взагалі. Вона вбирає також комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі й у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно й політично готове (може без серйозних збитків адапту-ватися) людство.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних та умовно точкових рамках, у тому числі у межах держав чи якихось їхніх підрозділів. Екологічна безпека обмежена в часі й розмірами акцій, що проводяться в її рамках: короткочасна дія може бути порівняно безпечною, а довготривала – небезпечною; зміни в локальних рамках – майже не шкідливими, а широкомасштабні – фатальними.

Визнання екологічної безпеки як невід’ємного атрибута соціального розвитку вимагає докорінної зміни принципів сучасної цивілізації, бачення їх в екологічному ракурсі. Формулювання головних настанов політики екологічної безпеки та поліпшення стану навколишнього середовища має ґрунтуватися на результатах міждисциплінарних наукових досліджень відносин природи й суспільства та можливості комплексного вирішення проблем збереження й захисту природного середовища.

Складовими елементами екобезпеки є:

 екологічно чиста продукція – матеріали чи продукти (харчового і технічного призначення), що не мають шкідливих домішок у концентраціях, небезпечних для природного середовища, тварин, рослин і людини;

 екологічно чисті ґрунти – які не мають у своєму складі домішок у кількості, що загрожує біоценозу ґрунту і здоров’ю людини (радіаційне забруднення ґрунтів, хімічне забруднення, поля зрошення);

 екологічно чисте виробництво – забезпечення такого рівня організації виробництва, при якому встановлюється відповідність екологічним вимогам, нормам і нормативам.