44. Зміст і форми природокористування

Сфера взаємодії суспільства і природи підрозділяється на три групи відносин: природокористування, охорона навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Під природокористуванням у широкому сенсі розуміється використання людиною навколишнього природного середовища з метою задоволення економічних, екологічних, соціальних і інших потреб. Під охороною навколишнього природного середовища розуміється система заходів, спрямованих на збереження, поліпшення й оздоровлення природного середовища, запобігання та усунення шкідливих наслідків господарської й іншої діяльності. У свою чергу забезпечення екологічної безпеки являє собою систему заходів, що спрямовані на захист життєво важливих інтересів людини від несприятливого впливу навколишнього середовища в результаті господарської чи іншої діяльності. На відміну від охорони навколишнього природного середовища, де безпосереднім об’єктом є окремі екологічні системи (природні комплекси), об'єктом заходів забезпечення екологічної безпеки є людина, її генетичний фонд, економічні, екологічні і духовні інтереси.

Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Воно розглядається й як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу, і як сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм, пов’язаних із первинним присвоєнням, використанням і відтворенням людиною об’єктів навколишнього природного середовища для задоволення своїх потреб, і як використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства, і як сукупний вплив людини на географічну оболонку Землі. До компонентів природокористування входять: ресурсоспоживання (видобуток ресурсів, ресурсокористування); конструктивне перетворення (комплексні програми перетворення природного середовища, поліпшення окремих властивостей ресурсів середовища (меліорація, збагачення, захист від стихійних явищ, ліквідація наслідків господарської діяльності); відтворення природних ресурсів (відтворення відновлюваних ресурсів, створення умов для відтворення відновлюваних ресурсів); охорона середовища проживання й природних ресурсів (зменшення негативного впливу виробництва й споживання, власне охорона ландшафту, збереження генетичної різноманітності біосфери); управління й моніторинг (інвентаризація, контроль і спостереження, регулювання стану ресурсів і природного середовища, управління процесами природокористування).

Під комплексним природокористуванням розуміється користування у визначених межах природними об’єктами, як територіальними сполученнями природних ресурсів (земельних ділянок, водойм, лісів, надр та ін.), забезпечення раціонального використання кожного природного ресурсу на даній території.

Кордони природокористування дуже рухомі. Вони враховують усякі діяння на природу – як корисні, так і шкідливі для людини. Звідси поділ природокористування на раціональне й нераціональне. Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людини й одержання матеріальних благ, на запобігання можливим шкідливим наслідкам людської діяльності, на підтримування й підвищення продуктивності та привабливості природи, на забезпечення й регулювання економічного освоєння її ресурсів.

Природокористування виявляється нераціональним, коли дії людини на природу призводять до підриву її відтворювальних здатностей і сил (надмірні вирубки, вилови та інші види хижацького промислу), до зниження якості, розтрат і вичерпання природних ресурсів, забруднення довкілля промисловими викидами й отрутохімікатами, зниження або знищення оздоровчих і естетичних якостей природи. Нераціональне природокористування може бути результатом як навмисних, так і ненавмисних дій стихій і побіжних впливів суспільства на природу.

До структурних елементів природокористування як галузі виробничої діяльності належать:

 сукупність спеціалізованих галузей, що відтворюють природні ресурси, сприяють їх природному відновленню, регулюють процеси природокористування іншими галузями народного господарства. Ці галузі є природничо-господарськими й охоплюють сільське, лісове, водне, рибне господарство, геологорозвідку та ін.;

 створення виробничих об’єднань (підприємств) для здійснення переважно природоохоронних функцій. Це підприємства, що утилізують відходи виробництва і вторинні ресурси, очисні споруди, підприємства з виробництва картону із макулатури, целюлози з трісок і т.п.; підприємства з виробництва будматеріалів із відходів вуглевидобування, теплових електростанцій; фабрики з утилізації побутового сміття, відходів тваринницьких комплексів тощо;

 діяльність спеціалізованих цехів, служб, відділів охорони природи, що організовуються на підприємствах тих галузей, які найвідчутніше впливають на стан довкілля. Ці відділи та цехи розробляють і впроваджують безвідхідні технології, забезпечують очищення водних стоків і викидів в атмосферу, експлуатацію очисних споруд, контроль за додержанням екологічних нормативів.

До загальних принципів раціонального природокористування належать такі: оптимальності; взаємозалежності суспільства й природи; екологізації виробничої діяльності; збереження просторової цілісності природних систем, зумовленого природою різноманіття та обігу речовин у процесі господарського їх використання; народногосподарського підходу до організації природокористування.

Сутність принципу оптимальності полягає в тому, що при використанні природних ресурсів із множини варіантів вибирається оптимальний. Оцінюючи наслідки природокористування, передусім слід враховувати, якою мірою вони створюють умови для розвитку людини, вдосконалення способу її життя.

Принцип взаємозалежності суспільства й природи розглядає їх як складники біоекономічної системи. Успіх дій людини з перетворення природи в потрібному напрямі залежить від ступеня їх узгодженості із законами природи. Необхідно враховувати не лише безпосередні результати, на досягнення яких скеровано процес виробництва, а й наслідки впливу виробництва на стан природних ресурсів.

Принцип екологізації виробничої діяльності у сфері природокористування вимагає узгодженості просторових і часових вимог соціально-економічного розвитку з просторово-часовими закономірностями функціонування екосистеми, дотримання принципу збереження просторової цілісності природних систем у процесі господарського їх використання. Відтворення екосистеми передбачає відтворення всієї просторової сукупності її підсистем (водних ресурсів, повітряного басейну, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу тощо) в їх функціональному взаємозв’язку, що склався. Ігнорування цього неминуче призводить до руйнування екосистемної цілісності та порушення загальної придатності до життя того середовища, яке надає людині природно-просторову основу суспільного виробництва.

Принцип зумовленого природою різноманіття в регіональній комбінаториці галузей передбачає можливість рівномірного використання елементів регіональної природної системи, що допомагає уникнути порушень природної рівноваги через встановлення збалансованого циклу використання і відновлення. При формуванні виробництва в регіоні слід виходити із законів функціонування природних систем у їх інтегральній сукупності. Лише рівномірне навантаження на взаємопов’язані елементи природного середовища сприятиме збереженню біогеоценозу в його різноманітності. Тому формувати структуру галузей належить так, щоб у регіональній їх комбінації була закладена можливість не лише багаторазового функціонування природної речовини, а й рівномірного використання всіх взаємозалежних елементів регіональної природної системи.

Принцип збереження природно зумовленого кругообігу речовин у процесі його господарського використання передбачає, що економічні відносини у сфері природокористування мають стимулювати розвиток таких схем технологічних зв’язків між підприємствами, які органічно вплітаються в природні процеси. Економічні зв'язки й відносини господарських об’єктів у сфері природокористування мають орієнтувати на те, щоб не лише технологічні процеси окремих конкретних виробництв виходили на циклічність, а й циклічні процеси підгалузей і галузей складали послідовний ланцюг стадій виробництва, зв'язаних перетворенням речовин.