47. Принципи правового регулювання природокористування

Дотримання екологічних принципів стає об’єктивною необхідністю суспільного виробництва і самого існування суспільства, оскільки тенденції техногенних змін природних умов приймають все більш небезпечний для людей характер. Глобальні процеси, що спричинюються діяльністю людей, повинні відповідати організованості біосфери. Люди цілком здатні пізнати об’єктивні закони організованості біосфери і свідомо враховувати їх в своїй діяльності у відповідності принципам раціонального природокористування. Принципи раціонального природокористування – це фундамент міжнародного екологічного правопорядку. Принципи історично обумовлені. Разом з тим їх існування і реалізація можливі лише в даних історичних умовах. Принципи відображають корінні інтереси держав і світової спільноти в цілому.

Принципи показують напрями і межі поведінки суб’єкта тільки як рекомендації, а не обов’язок. Проте, відносно принципів природокористування такий підхід був би не зовсім вірним. Насамперед тому, що світовий екологічний порядок передбачає втілення в життя всіх ідей, метою яких є його забезпечення. При цьому будь-який принцип, логічно виведений на міжнародних конференціях, з міжнародних документів з питань навколишнього середовища безсумнівно можна назвати принципом природокористування.

Виділяють три категорії принципів, які лежать в основі правового регулювання охорони навколишнього середовища: загальновизнані принципи сучасного міжнародного права; принципи міжнародного (переважно звичаєвого) права, що мають природоохоронне значення, і спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища.

Із загостренням проблем екологічної кризи в світі важливого значення набуває дотримання таких принципів, як рівність держав, співробітництво, мирний вирішення міжнародних суперечок, міжнародно-правова відповідальність. На сучасному етапі багато учених вже відносять до основних принципів міжнародного права і принцип захисту навколишнього середовища. Даний принцип перебуває у стадії становлення, але вже сьогодні з успіхом реалізується у формі звичаю. При класифікації принципів міжнародного права за ступенем значущості відносин, що захищаються принципами, в розділ системи принципів ставлять принцип поваги прав і основних свобод людини і принцип співробітництва держав з охорони довкілля, тому що дані принципи забезпечують загальнолюдські цінності, можуть бути названі сис-темоутворюючими чинниками нашої цивілізації.

Серед спеціальних принципів природокористування перш за все слід зазначити узагальнюючий принцип – захисту навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутнього поколінь. Даний принцип передбачає обов’язок держави робити всі необхідні дії по збереженню і підтримці якості навколишнього середовища, по раціональному природокористуванню на благо нинішнього і майбутніх поколінь.

Принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання природних ресурсів був проголошений як політична вимога в Стокгольмській Декларації Конференції ООН з проблем навколишнього середовища людини (1972 р). Даний принцип потребує конкретизації, тому що на даному етапі має лише загальний зміст. Основою даного принципу є раціональне управління поновлюваними і непоновлюваними ресурсами Землі на благо нинішнього і майбутнього поколінь.

Принцип неприпустимості нанесення трансграничного збитку передбачає заборону таких дій держав в межах своєї юрисдикції і контролю, які завдавали б збитку іноземним системам навколишнього середовища, районам спільного користування. Даний принцип вперше був сформульований Декларацією ООН з проблем навколишнього середовища (1972 р). Розвиток зазначений принцип отримав у Конвенції про трансграничне забруднення повітря на великі відстані 1979 р. і Конвенції про оцінку дії на навколишнє середовище в трансграничному контексті 1991 р., а також в інших міжнародних документах.

Принцип неприпустимості радіаційного забруднення навколишнього середовища охоплює і мирне, і воєнне використання ядерної енергетики. Принцип заборони воєнного і будь-якого іншого ворожого використання способів дії на природне середовище передбачає обов’язок держав вживати всі необхідні заходи по забороні використання способів і методів, які можуть мати широкі, довгострокові наслідки для навколишнього середовища. При розгляді даного принципу ключове значення мають такі міжнародні документи, як Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання способів дії на природне середовище 1976 р. і Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. Даний принцип закріплено і у Всесвітній хартії природи 1982 р. У принципі 5 Хартії проголошується: «природу необхідно оберігати від шкоди, що може бути заподіяна воєнними і іншими ворожими діями». Принцип 20 говорить про необхідність уникати воєнних дій, які завдають шкоду природному середовищу.

Принцип захисту екологічних систем Світового океану зобов’язує держави вживати всі необхідні заходи по запобіганню, скороченню і збереженню під контролем забруднення морського середовища зі всіх можливих джерел. Даний принцип якнайповніше відображений в Конвенції ООН по морському праву 1982 р.

Серед інших принципів можна назвати принцип забезпечення екологічної безпеки. Даний принцип починає формуватися останніми роками і накладає на держави обов’язок здійснювати військово-політичну і економічну діяльність таким чином, щоб забезпечити збереження і підтримку адекватного стану навколишнього середовища. Тут же постає питання про обов’язкову екологічну експертизу міжнародних проектів, договорів, дія яких може відбитися на стані навколишнього середовища. Адже екологічна експертиза є основною умовою забезпечення екологічної безпеки.

Принцип контролю за дотриманням міжнародних договорів з довкілля охорони передбачає створення розгалуженої системи міжнародного контролю і моніторингу якості навколишнього середовища. Контроль і моніторинг повинні здійснюватися на глобальному, регіональному і національному рівнях на основі міжнародно-визнаних критеріїв і параметрів.

Принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу. Поки що цей принцип остаточно не склався, але його визнання поступово розширюється. На сучасному етапі в міжнародних документах йдеться про співробітництво у використанні таких заходів у області захисту навколишнього середовища, як: своєчасне надання державами один одному необхідної інформації про потенційні і реальні екологічні загрози; проведення взаємних консультацій; взаємодопомога в ліквідації наслідків екологічних загроз на території один одного і т.п. Принциповий підхід в даному питанні полягає в тому, що держави забезпечують виконання прийнятих ними міжнародних зобов’язань із захисту навколишнього середовища і недопущення трансграничного забруднення всіма вказаними органами, організаціями і особами, вживаючи з цією метою найбільш ефективні заходи. В цілому можна передбачити, що принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, повинен отримати необхідний розвиток в найближчому майбутньому. Без чіткої регламентації міжнародно-правових норм про відповідальність в даній сфері і ефективних механізмів їх реалізації вплив на споживче ставлення до природи багатьох держав у принципі неможливо.

Крім того, виділяють такі принципи, як: співробітництво в надзвичайних екологічних ситуаціях; науково-технічна співробітництво у області охорони навколишнього середовища, включаючи заохочення розробки, прикладного використання, розповсюдження і передачі технологій; право кожного на здорове плідне життя в гармонії з природою; пріоритет екологічних прав і інтересів людини в процесі безперервного соціально-економічного розвитку. Разом з тим, виділяючи принципи міжнародного екологічного порядку, слід говорити про формування всеосяжного принципу захисту екологічних прав людини, який включає такі елементи, як: обов’язок держав забезпечити право народів, що проживають на території, на користування і розпорядження природними ресурсами своїх територій; право народу на розвиток в сприятливому для нього навколишньому середовищі; право людини на отримання достовірної екологічної інформації і т.д.. Більш того, забезпечення даних прав, закріплених в міжнародних документах, передбачає їх захист як на національному, так і на міжнародному рівні.

48. Показники стану навколишнього середовища та його моніторинг

49. НапрямСоціально-економічні показники, що визначаються при використанні природних ресурсів, можна об’єднати в три групи: матеріальні достатки, що їх безпосередньо одержують унаслідок функціонування виробництва; зміни стану природних ресурсів, що використовуються у виробництві та впливають на його результати; зміни компонентів природних ресурсів, що виступають як умови життєдіяльності людини, впливаючи на стан її здоров’я й задоволення духовних потреб.

Для забезпечення дотримання нормативів якості навколишнього природного середовища законодавство формулює екологічні вимоги, які пропонуються усім господарським структурам. З урахуванням переходу до ринкової економіки законодавство встановлює екологічні вимоги на трьох рівнях: до господарських суб'єктів; до стадій господарського процесу: (планування, проектування, розміщення, будівництво, введення в експлуатацію й експлуатація об’єкта), а також до видів господарського впливу (сільське господарство, енергетика і т.д.).

Нормативами якості навколишнього середовища у межах діючого законодавства є гранично допустимі норми впливу на навколишнє природне середовище з боку діяльності людини (господарської, рекреаційної й іншої діяльності). У свою чергу нормативи якості навколишнього природного середовища можна розділити на три групи:

 санітарно-гігієнічні – гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин – хімічних, біологічних, фізичних впливів. Їх мета – визначення показників відносно здоров’я людини;

 екологічні – нормативи викидів, скидів шкідливих речовин (ГДВ, ГДС) та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище. Вони встановлюють вимоги до джерел забруднення, шкідливого впливу. До них також відносяться технологічні, будівельні і містобудівні правила, що містять вимоги охорони навколишнього середовища;

 у третю групу нормативів входять так звані допоміжні нормативи. Для господарських комплексів їхня сума повинна бути меншою ГДК.

Варто враховувати, що крім нормативів якості навколишнього середовища діють також гранично допустимі норми навантаження на природне середовище (ГДЕН) – антропогенні впливи на природні ресурси чи природні комплекси, що не призводять до порушення екологічних функцій природного середовища (кількість людей у лісі, кількість мисливців, щільність забудови території і т.д.).

Одним з нових інструментів, що дозволяють ефективно регулювати еколого-економічні відносини з дотримання вимог екологічної безпеки, є екологічний аудит. В цілому аудит, як елемент системи забезпечення прав власності, надзвичайно важливий для економіки, тому що дозволяє зменшити інформаційний і комерційний ризики, пов’язані із прийняттям управлінських рішень.

Екологічна експертиза буде ефективною тоді, коли її зміст буде пов’язаний з науково обґрунтованими висновками. Різний режим природокористування, безпосередньо пов’язаний з екологічною специфікою конкретної території, дозволяє розробляти спеціальні екологічні карти. На основі них виділяються спеціальні зони, у рамках яких і здійснюється екологічна експертиза проектованих об’єктів.

В останні роки в багатьох країнах як фундаментальний критерій вибирається такий, котрий пов’язаний зі ступенем ризику щодо завданого збитку навколи-шньому середовищу.

Важливе місце в системі природокористування належить моніторингові. Моніторинг природокористування – це комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденцією розвитку природних і техногенних процесів. Він передбачає реєстрацію метеорологічних та інших природних явищ, видів забруднень та їхніх джерел, контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм, створення та здійснення коротко- й довгострокових технічних, екологічних та інших заходів, визначення оптимальної кількості викидів, прогноз потенціалу й джерел забруднення. В процесі видобутку корисних копалин він покликаний забезпечити економічно доцільний видобуток із надр Землі їхніх запасів, не допускати при експлуатації родовищ заподіяння збитків навколишній земній поверхні, водам, повітрю, людині тощо. Головне завдання моніторингу природних вод – раціональне використання їх для потреб населення, виробничих процесів і сільського господарства, вироблення рекомендацій щодо охорони ресурсів річок, озер, боліт, морів з урахуванням джерел і видів забруднення, витрат води на різні потреби, об’єму вод та інших умов, організація мережі спостереження й реєстрації характеру та швидкості забруднення водних басейнів з метою здійснення низки необхідних заходів для зменшення забруднення й очищення вод від екологічно шкідливих речовин.

Особливою є проблема моніторингу вод Світового океану. До основних завдань моніторингу природного середовища Світового океану слід віднести контроль за: суворим дотриманням міжнародних договірних зобов’язань про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою; розміщенням на дні морів та океанів засобів масового знищення; виконанням міжнародної конвенції щодо боротьби із забрудненням морів та океанів нафтопродуктами при їх перевезенні й очищенні танкерів; виконанням технічних заходів безпеки при видобутку мінеральних ресурсів; ліквідацією стоків забруднених вод у морські басейни.

Моніторинг атмосфери передбачає визначення основних джерел і форм забруднення атмосфери, можливих природних й техногенних факторів порушення газової рівноваги в ній, впливу забруднень та хімічних змін в атмосфері на енергетичні процеси руху повітряних мас, прогнозування можливих змін клімату на планеті і в окремих регіонах.

Особлива роль належить медико-санітарному моніторингові, який передбачає: попередження небезпечних захворювань людини й тварин унаслідок забруднення повітря, води і продуктів харчування; використання сучасних досягнень науки в діагностиці захворювань; визначення спеціальних гігієнічних нормативів допустимих концентрацій хімічних речовин у повітрі, воді, ґрунті й продуктах харчування.

и здійснення природоохоронної діяльності

Нині в Україні законодавчо-адміністративна система охорони й захисту навколишнього середовища та раціонального природокористування вже пройшла етап свого становлення та інституціалізації. На національному рівні сформовано відповідні міністерства та відомства, інші центральні та регіональні органи влади, що діють у галузі охорони довкілля та екологічної безпеки, розвивається громадський екологічний рух. Важливими етапами у становленні природоохоронної сфери в Україні стали формування національного законодавства, розробка та реалізація екологічної політики держави.

У загальному вигляді сучасна екологічна політика держави представлена в «Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджених Постановою Верховної Ради України від 05.03.98 №188/98-ВР. Цей документ визначає комплекс організаційних, наукових, технічних, економічних та інших заходів, спрямованих на сприяння гармонійному розвитку виробництва та природоресурсного потенціалу України і забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки в Україні. Так, „Основними напрямами...” визначено, що розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує здійснення заходів, спрямованих на технічне переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлювальних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження екологічного контролю за процесом і наслідками використання природних ресурсів; проведення еколого-економічної класифікації районів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень; розробку методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об’єктами; створення системи моніторингового контролю.

Основними національними та регіональними пріоритетами в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні визначено:

 розробку і реалізацію державних програм використання і охорони природно-ресурсного потенціалу території України;

 формування раціональної територіальної системи природокористування, структурну перебудову та екологізацію технологій у виробничому секторі економіки;

 гарантування екологічної безпеки з метою створення належних умов проживання населення;

 екологічну реабілітацію території України, зокрема, індустріально розвинених регіонів;

 збереження біологічного та ландшафтного різноманіття;

 поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

 удосконалення законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища;

 забезпечення державного контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства;

 удосконалення механізму управління охороною, відтворенням та використанням природних ресурсів;

 розробка та реалізація державних, регіональних та галузевих програм; здійснення практичних заходів щодо реалізації державної політики.

На даний час відбувається розробка Екологічного кодексу України. Триває розробка систем екологічного аудиту та екологічного страхування, здійснюються заходи, спрямовані на забезпечення доступу громадськості до інформації, що стосується стану навколишнього природного середовища та сприяння участі громадян у прийнятті екологічних рішень. З метою реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Україна розробила та забезпечила ратифікацію відповідного протоколу (Закон України від 4 лютого 2004 р. №1430). Ратифікація та подальша імплементація положень Кіотського протоколу відкривають для України нові можливості отримання іноземних інвестицій задля розвитку екологічно безпечних технологій та раціонального використання природних ресурсів, зокрема, в енергетичному секторі.

В рамках реалізації завдань підрозділу «Охорона довкілля, раціональне використання та відтворення природних ресурсів» Програми діяльності Кабінету Міністрів України та з метою забезпечення розробки проекту Екологічного кодексу країни здійснено аналіз національного природоохоронного законодавства та опрацьовано проект Екологічного кодексу України. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.04 №666 утворено спеціалізований Державний фонд стимулювання і фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища. Функціонування Фонду дасть можливість застосовувати ринкові механізми при фінансуванні природоохоронних заходів і, таким чином, збільшити обсяги фінансових ре-сурсів у природоохоронній діяльності.

Особливої ваги завдання дотримання екологічного законодавства, забезпе-чення раціонального природокористування та збереження природних ресурсів набуває у світлі проголошеного Україною євроінтеграційного курсу. Зокрема, у природоохоронній сфері для України встановлено завдання гармонізації національного екологічного законодавства із законодавством ЄС, впровадження відповідних стандартів управління навколишнім природним середовищем, застосування ефективних економічних інструментів для раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Гармонізація національного екологічного законодавства з міжнародними нормами відбувається не лише за допомогою введення в Україні європейських стандартів у сфері охорони і захисту навколишнього природного середовища, але й шляхом приєднання країни до відповідних конвенцій та міжнародних договорів. Так, Верховна Рада України прийняла Закони „Про ратифікацію поправки до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар”, „Про ратифікацію Конвенції щодо співробітництва по охороні та сталому використанні ріки Дунай”, „Про приєднання України до Картахенського протоколу про біологічну безпеку до Конвенції про біологічне різноманіття”, „Про ратифікацію Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат”. Водночас з метою вдосконалення вітчизняної системи охорони і захисту навколишнього природного середовища та забезпечення ефективного використання природно-ресурсного потенціалу в галузі природоохоронного законодавства необхідно розробити і прийняти закони України „Про сталий розвиток України та її регіонів”, „Про водно-болотяні угіддя”, кодекс законів „Про біотичні ресурси”; внести поправки до законів України „Про рослинний світ”, „Про тваринний світ”, „Про природно-заповідний фонд України”, до Лі-сового кодексу України.

Розвиток екологічно безпечного виробництва та раціональне використання природних ресурсів залежить не лише від ефективності діючих економічних механізмів, але й від рівня інноваційного розвитку екологічного виробництва, стабільності попиту на екологічну продукцію та формування у населення належних ціннісних орієнтацій. Діяльність органів державної влади, громадських організацій, закладів освіти та науки щодо вирішення екологічних проблем суспільства має передбачати заходи з формування екологічно свідомого ставлення населення до проблем довкілля. Тому основними напрямами діяльності органів державної влади є забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації, врахування думки населення при прийнятті важливих рішень у сфері охорони та захисту довкілля, забезпечення участі громадян у реалізації екологічних рішень.