84.Організаційна структура сот.

Організаційна структура СОТ визначена в ст. IV Угоди про створення СОТ.Вищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів. Вона збирається нерідше одного разу в два роки, як правило, на рівні міністрів торгівлі чи іноземних справ країн-учасниць СОТ. Конференція має повноваження приймати рішення по найбільш принципових питаннях, наприклад, що стосується нових раундів багатобічних переговорів.Поточне керування діяльністю і спостереження за дією угоди і міністерських рішень здійснює Генеральна рада. Вона збирається кілька разів у рік у Женеві. Як правило, у Генеральну раду входять посли чи голови представництв членів СОТ. У функції Генеральної ради також входить дозвіл торгових суперечок між країнами-учасницями СОТ і проведення періодичних оглядів їхньої торгової політики.Генеральна рада контролює діяльність підлеглих органів: - Ради по торгівлі товарами, що здійснює спостереження за виконанням Генеральної угоди про торгівлю товарами. Вона керує діяльністю 14 комітетів, що займаються контролем за дотриманням принципів СОТ й угод ГАТТ – 1994 по найважливіших напрямках діяльності СОТ в сфері торгівлі товарами. - Ради по торгівлі послугами, що здійснює спостереження за виконанням. Генеральної угоди про торгівлю послугами;, а також надає допомогу групам переговорів з таких питань, як базові телекомунікації, пересування фізичних осіб, послуги по морських перевезеннях. Вона має у своєму складі Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочою групою по професійних послугах.- Ради по інтелектуальній власності, що здійснює спостереження за виконанням Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності.Вона займається також питаннями, зв'язаними з запобіганням конфліктів,зв'язаних з міжнародною торгівлею підробленими товарами.Крім перерахованих вище органів, у складі СОТ діють робочі й експертній експертні групи і спеціалізовані комітети. Їхні функції полягають у розгляді питань виконання окремих частин багатосторонніх угод, а також інших.питань, що представляють інтерес для країн-учасниць, наприклад, що стосується правил конкуренції, інвестицій, дії регіональних торгових угод, торгових аспектів захисту навколишнього середовища і прийому нових членів.

85.Європейський Союз як приклад регіональної інтеграційної моделі.

Європейська інтеграція — це процес політичної, юридичної, економічної (а в деяких випадках — соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, у тому числі й частково розташованих в Європі. На даний момент європейська інтеграція досягається в основному за рахунок розширення Європейського Союзу та Ради Європи. Європейська інтеграція — складний та суперечливий соціально-екон. процес налагодження тісного співробітництва європ. держав. Є одним із проявів провідної тенденції сучасного істор. розвитку — посилення всебічної взаємозалежності д-в, передусім в екон. сфері, та подальшого зближення цивілізаційно споріднених (див. Цивілізація) нац. Спільнот. На початковому етапі інтеграції між учасниками були скасовані мита і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, але кожна країна-учасниця ще зберігала свій національний митний тариф щодо третіх країн. У цей же період почалася координація внутрішньої економічної політики (насамперед, у сфері сільського господарства).Другий етап західноєвропейської інтеграції, митного союзу, виявився самим тривалим - з 1968 по 1986. У цей період країни-члени інтеграційного угруповання ввели єдині зовнішні митні тарифи для третіх країн, встановивши рівень ставок єдиного митного тарифу по кожній товарній позиції як середнє арифметичне національних ставок. Третій етап західноєвропейської інтеграції, 1987-1992, ознаменувався створенням спільного ринку. Четвертий етап західноєвропейської інтеграції, розвиток економічного союзу, почався з 1993 і продовжується до цих пір. Головними його досягненнями стали завершився в 2002 перехід на єдину валюту західноєвропейську, «євро», і введення з 1999, згідно Шенгенської конвенції, єдиного візового режиму.