26.Поняття, система і джерела консульського права.

Консульське право можна охарактеризувати як сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їхнього персоналу і визначальних їхній статус, функції, права й обов'язки. Джерелами консульського права є міжнародний договір і міжнародний порядок. Хронологічно в цьому ряді першим коштує міжнародний порядок, оскільки в древні часи й у період середньовіччя консульські відносини регулювалися головним чином на основі звичаю. В даний час міжнародні порядки продовжують бути основою правового регулювання консульських зв'язків між державами при відсутності їхнього договірно-правового оформлення.Міжнародні договори по консульських питаннях укладаються як на двосторонньої, так і на багатобічній основі. У сучасному консульському праві діють три багатобічні консульські конвенції. До джерел консульського права відносяться також положення деяких міжнародних договорів, що не присвячені винятково консульським питанням.Це насамперед Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року,ст. 3 яке передбачає можливість виконання консульських функційдипломатичними представництвами.

27.Структура і персонал консульських установ.

Віденська конвенція 1963 р. встановила для глав консульських установ чотири класи: 1) генеральний консул; 2) консул; 3) віце-консул; 4) консульський агент.Генеральний консул очолює генеральне консульство або консульський відділ дипломатичного представництва; консул - консульство, віце-консул - віце-консульство. Останні також можуть бути помічниками або заступниками генерального консула. Віце-консул може виконувати обов'язки заступника консула. Консульський агент очолює консульське агентство.Глави консульських установ призначаються державою, яку представляють, і допускаються до виконання функцій державою перебування. Держава, яку представляють, забезпечує главу консульської установи спеціальним документом - консульським патентом, що засвідчує його посаду і вказує, як правило, його повне ім'я і прізвище, клас, консульський округ і місцезнаходження консульської установи. Держава, яку представляють, направляє цей патент зазвичай дипломатичними каналами уряду держави, на території якої глава консульської установи повинен виконувати функції. Глава консульської установи допускається до виконання функцій тільки після отримання дозволу на це з боку держави перебування. Цей дозвіл, яку б форму він не мав, іменується екзекватурою.Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 p., персонал консульських установ поділяється на три категорії:1) консульські посадовці, що перебувають на консульській службі і виконують консульські функції;2) консульські службовці, що виконують адміністративно-технічну роботу;3) обслуговуючий персонал.У принципі, консульські посадовці повинні бути громадянами держави, яку представляють. Громадяни держави перебування або третіх держав можуть призначатися на консульські посади державою, яку представляють, тільки з безумовно висловленої згоди держави перебування.Функції члена персоналу консульської установи припиняються, зокрема, на таких підставах: а) повідомлення держави перебування державою, яка представляється, про те, що його функції припиняються (відкликання); Ь) анулювання екзекватури (оголошення persona non grata); с) повідомлення державою перебування держави, яка представляється, про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персоналу.