67.Призначення глави дипломатичного представництва.

Глава дипломатичного представництва – є найвищим офіційно акредитованим представником держави в країні перебування. Порядок призначення: 1. Підбір кандидатури посла або посланника.2. Запит агреману.3. Видання акта внутрішнього права, яким оформляєть­ся призначення.4. Одночасне (в обох столицях) офіційне повідомлення у пресі про призначення, яке відбулося.5. Видача вірчих грамот.6. Попередня зустріч із міністром закордонних справ країни перебування після прибуття посла або посланника і подання йому копії вірчих грамот.7. Вручення під час офіційної церемонії вірчих грамот главі держави перебування.

68.Порівняльна характеристика міжнародного правового звичаю і міжнародного правового договору.

Спільні риси:-  договір і звичай утворюються в результаті взаємних дій держав або інших суб'єктів міжнародного права і мають спільну юридичну основу — угода суб'єктів, що їх створюють.— обидва джерела містять правила поведінки, що носять обов'язковий характер, тобто зв'язують волі суб'єктів, що їх створили.— недотримання або порушення як договіру, так і звичаю веде до однакових правових наслідків: — обидва джерела підпорядковані дії загальних принципів права, на базі яких вирішується питання про їх правомірність і, відповідно, право на існування — спільність договору і звичаю виражається в наявності в міжнародному праві змішаних, звичаєво-договір них норм. Розбіжності:— ці розходження кореняться в засобах створення договірної і звичаєвої норми. Договір завжди виникає з активних дій держав (або інших суб'єктів), направлених на досягнення саме такого результату, як писана норма. Звичай може виникнути не тільки з активних, але і з «мовчазних» акцій, із відсутності дій, наприклад відсутності заперечень проти практики держави або ряду держав;— договір має чітко виражений у часі процес створення. — факт існування конкретного договору, тобто писаної норми, може бути підтверджений посиланням на текст документа. Доказом же існування звичаєвої норми слугує винятково практика держав або, у крайньому випадку, наявність яких-небудь непрямих ознак— явне розходження договору і звичаю виявляється при порівнянні засобів їх вираження зовні. Необхідність для договору писемної форми обумовлює наявність узгодженого тексту, чітких логічних зв'язків, формулювань, певної компактності, що дає можливість його промульгації. Перераховані якості писаної норми забезпечують її швидке відшукування і застосування, на відміну від звичаю, що не володіє цими перевагами.

69.Поняття “міжнародний збройний конфлікт”. Збройні конфлікти міжнародного та неміжнародного характеру

Збройний конфлікт - це збройна боротьба між державами (міжнародний), або між державою та антиурядовими військовими формуваннями (неміжнародний).Відповідно до положень Женевських конвенцій 1949 року міжнародними збройними конфліктами признаються такі конфлікти, коли один суб'єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб'єкта. Таким чином, сторонами в міжнародному збройному конфлікті можуть бути:а) держави;б) нації і народності, що борються за свою незалежність;в) міжнародні організації, що здійснюють колективні збройні заходи для підтримання миру і між народного правопорядку.Відповідно до статті 1 Додаткового протоколу І міжнародними є також збройні конфлікти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації і проти расистських режимів у здійснення свого права на самовизначення.Збройні конфлікти не міжнародного характеру — це усі збройні конфлікти, що не підпадають під дію статті 1 Додаткового протоколу І, що відбуваються на території будь-якої держави «між її збройними силами або іншими організованими озброєними групами, що, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії і застосовувати положення Протоколу II».