9.8. Проблеми формування постнекласичної науки

У наукознавчих дослідженнях склалось уявлення про те, що в 70-і роки XX ст. наукове знання зазнало нових якісних трансформацій. Це зумовлено:

• зміною об'єкта дослідження сучасної науки;

Об'єктами сучасних досліджень усе частіше стають системи, які характеризуються відкритістю та саморозвитком. Такого типу об'єкти поступово починають визначати і характер предметних сфер фундаментальних наук, детермінуючи вигляд сучасної, постнекласичної науки. Якщо на попередніх етапах наука була зорієнтована переважно на осягнення дедалі більш вузького, ізольованого фрагмента дійсності, що виступав як предмет тієї чи тієї наукової дисципліни, то специфіку сучасної науки визначають комплексні дослідницькі програми і міждисциплінарні та проблемно-орієнтовані форми дослідницької діяльності.

Організація міждисциплінарних досліджень багато в чому залежить від визначення пріоритетних напрямів, їхнього фінансування, підготовки кадрів і ін. У самому ж процесі визначення науково-дослідних пріоритетів поруч із власне пізнавальними цілями дедалі більшу роль починають грати цілі економічного та соціально-політичного характеру.

• інтенсивним застосуванням наукових знань практично у всіх сферах соціального життя;

• зміною самого характеру наукової діяльності, що пов'язане з революцією в засобах збереження й одержання знань.

Комп'ютеризація науки, поява складних і дорогих комплексів приладів, які обслуговують дослідницькі колективи і функціонують аналогічно засобам промислового виробництва і т.ін., змінюють вигляд науки й самі основи наукової діяльності.

Все це приводить, на думку ряду дослідників, до народження постнекласичної науки.

¹⁸⁵ Борн М. Физика в жизни моего поколения. – М., 1963. – С.81.

¹⁸⁶ Гейзенберг В. Шаги за горизонт. М., 1987. – С.301.

¹⁸⁷ Там же. С.198.

207

Ці трансформації підсилюють ті тенденції в методології наукового пізнання, які сформувалися в процесі становлення некласичної науки:

• необхідність подолання неадекватного і спрощеного уявлення про об'єкт пізнання й про реальність як зовнішній стосовно суб'єкта пізнання світ;

• зняття протиставлення й відриву суб'єкта пізнання від об'єкта;

• про редукцію як основний метод наукового пізнання. Критичному перегляду піддаються уявлення, яких не торкнулася некласична наука. Це уявлення про наукове пізнання як:

• процес, який зорієнтований на вияв закономірностей загального й універсального порядку, причинових зв'язків і передбачуваних тенденцій та ігнорування особливого, одиничного й випадкового;

• ціннісно-нейтральний процес і відсікання від суб'єкта пізнання його ціннісних орієнтацій;

• кумулятивний процес, у ході якого відбувається накопичення все нових знань і дедалі більш адекватних теорій, які верифікуються в зіставленні з емпіричною реальністю.

Істотно трансформується уявлення про раціоналізм, зорієнтований на логоцентризм як адекватний спосіб наукового пізнання, що приводить до ігнорування інших методів пізнання – інтуїції, уяви, творчості.

Системи, шо розвиваються, які стали предметом дослідження науки кінця XX ст., являють собою більш складний тип об'єкта навіть порівняно з саморегульованими системами. Сама ж історична еволюція характеризується переходом від однієї стійкої системи до іншої, з новою рівневою організацією елементів і саморегуляцією. Система що історичнорозвиваєтьс, формує згодом усе нові рівні своєї організації, причому виникнення кожного нового рівня впливає на раніше сформовані, змінюючи зв'язки і композицію їхніх елементів.

У природознавстві першими фундаментальними науками, що зіштовхнулися з необхідністю враховувати особливості систем, які історично розвиваються, були біологія, астрономія і науки про Землю. У них сформувалися картини реальності, які включають ідею історизму й уявлення про унікальні об'єкти, що розвиваються (біосфера, метагалактика, земля як система взаємодії геологічних, біологічних і техногенних процесів). В останні десятиліття на цей шлях вступила фізика. Уявлення про історичну еволюцію фізичних об'єктів поступово входить у картину фізичної реальності, з одного боку, через розвиток сучасної космології (ідея «Великого вибуху» і становлення різних видів фізичних об'єктів у процесі історичного розвитку Метагалактики), а з іншого боку – завдяки розробці ідей термодинаміки нестійких процесів (І.Пригожин) і синергетики.

Орієнтація сучасної науки на дослідження складних систем, які історично розвиваються, істотно перебудовує ідеали і норми дослідницької діяльності. Історичність системного комплексного об'єкта і варіативність його поведінки допускають широке застосування особливих способів опису й прогнозування його станів – побудова сценаріїв можливих ліній розвитку системи в точках біфуркацій. З ідеалом будови теорії як аксіоматично-дедуктивної системи усе більше конкурують теоретичні описи, засновані на застосуванні методу апроксимації, теоретичні схеми, які використовують комп'ютерні програми і т.д. Природознавство починає дедалі ширше використовувати принцип історичної реконструкції, що постає особливим типом теоретичного знання, що раніше застосовувалося переважно в гуманітарних науках (історії, археології, історичному мовознавстві й т.д.).

208

Зразки історичних реконструкцій можна знайти не тільки у дисциплінах, які традиційно вивчають еволюційні об'єкти (біологія, геологія), а й у сучасній космології та астрофізиці (сучасні моделі, що описують розвиток метагалактики, можуть бути розцінені як історичні реконструкції, за допомогою яких відтворюються основні етапи еволюції цього унікального об'єкта, що історично розвивається).

Серед об'єктів сучасної науки особливе місце займають природні комплекси, в які як компонент включена сама людина. Прикладами таких «людиномірних» комплексів можуть служити медико-біологічні об'єкти, об'єкти екології, включаючи біосферу в цілому (глобальна екологія), об'єкти біотехнології (у першу чергу генетичної інженерії), системи «людина-машина» (включаючи проблеми «штучного інтелекту») і т.д.

При вивченні «людиномірних» об'єктів пошук істини виявляється пов'язаним з визначенням стратегії та можливих напрямів практичного перетворення такого об'єкта, що безпосередньо стосується гуманістичних цінностей. У цьому зв'язку трансформується ідеал «ціннісно-нейтрального дослідження». Об'єктивно істинне пояснення і опис відносно «людиномірних» об'єктів не тільки допускає, а й має потребу у включенні аксіологічних факторів до складу пояснюючих тверджень. Розвиток усіх цих нових методологічних настанов і нових уявлень про досліджувані об'єкти приводить до істотної модернізації філософських основ науки.

Наукове пізнання починає трактуватися в контексті його соціального буття як особлива частина життя суспільства, що детермінується на кожному етапі свого розвитку загальним станом культури даної історичної епохи, її ціннісними орієнтаціями і світоглядними настановами. Осмислюється історична мінливість не тільки онтологічних постулатів, а й самих ідеалів і норм пізнання. Відповідно розвивається й збагачується зміст категорій «теорія», «метод», факт», «обґрунтування», «пояснення» і т.ін.

В онтологічних складових філософських основ науки починає домінувати «категоріальна матриця», що забезпечує розуміння та пізнання об'єктів, що розвиваються. Виникає інше розуміння категорій простору і часу (врахування історичного часу системи, ієрархія просторово-тимчасових форм), категорій можливості та дійсності (ідея множини потенційно можливих ліній розвитку в точках біфуркацій), категорії детермінації (попередня історія обмовляє вибіркове реагування системи на зовнішні впливи) і ін.

Від наукової раціональності, що розумілася як техніка оволодіння природою, необхідно знову звернутися до розуму як тієї людської здібності, що дозволяє розуміти – розуміти смислову частину не тільки людських дій і духовних рухів, але і явищ природи, взятих у їхній єдності, в їхньому живому зв'язку.

Упродовж більш ніж двох сторіч людство прагнуло головним чином змінювати природу. Однак, щоб не винищити її остаточно і не покінчити, таким чином, із самим собою, нам необхідно повернути собі здатність розуміти природу. А це означає – від занадто вузько зрозумілої наукової раціональності перейти на точку зору філософського розуму. Сьогодні такий новий підхід до природи і до розуміння самої науки намагаються намітити і вчені, і філософи, досліджуючи нові тенденції як у самій науці, так і в технології.

209