9.2. Антична наука та її вплив на світову культуру

Антична наука тісно пов'язана з філософією і не цілком вільна ще від міфологічних уявлень. Вона має спекулятивно-теоретичний, умоглядний характер і ґрунтується на спостереженнях і теоретичних міркуваннях.

На думку П.Гайденко в античності закладаються основи для формування трьох наукових програм¹⁵⁶:

• математичної програми, що виникла на базі піфагорійської та платонівської філософії;

• атомістичної програми (Левкіп, Демокріт, Епікур);

• континуалістської програми Аристотеля, на основі якої створена перша фізична теорія, що проіснувала аж до XVII ст., хоча й не без змін.

Виникнення цих перших програм – один із важливих аспектів генези наукового знання в античності.

9.2.1. Математична програма

Греки вперше стали строго виводити одні математичні твердження з інших. Математика була зведена ними на щабель чистої, абстрактно-теоретичної науки. Історики науки пов'язують становлення предмета теоретичної математики (арифметики і геометрії) та формулювання дедуктивного методу доведення, що припускає систематичний зв'язок математичних висловлень, строгий перехід від одного припущення до іншого за допомогою доказів з піфагорійським ученням.

Тільки у піфагорійській школі число із засобу розв'язання практичних завдань, пов'язаних із земними потребами людей, перетворюється в ідеальний об'єкт математики, що зароджується. Піфагорійська метафізика постає як певне тлумачення накопиченого древніми цивілізаціями пізнавального досвіду, що дозволяв зводити все різноманіття зв'язків і відношень

¹⁵⁶ Наукова програма – містить у собі: систему загальних базисних тверджень наукової теорії, її найважливіших передумов; ідеал наукового пояснення й організації знань; умови, за яких знання трактується як достовірне і доказове. Див.: Гайденко П.П. Эволю­ция понятия науки. – М., 1990.

183

у протиставленій людині дійсності до числових відношень: «число це сутність усіх речей»¹⁵⁷ .

Зведення числа в ранг загальфілософського принципу стало результатом усвідомлення ефективності й універсальної застосовності чисел, з одного боку, і їхнього ключового становища в самій математиці – з іншого.

Піфагорійці всюди прагнули виявити математичні закономірності, порядок і універсальну гармонію. З погляду цього метафізичного принципу вони прагнуть зрозуміти будову космосу, акустичні та музичні явища, людину, її душу й тіло, етичні чесноти.

Припускається, що саме на основі ранньої піфагорійськой математики, яка мала значний вплив на філософію Платона, у IV ст. до н.е. була розроблена й логічно обґрунтована платонівсько-піфагорійська математична програма.

Піфагорійці висунули і розробили дві фундаментальні ідеї, що мали великий вплив і на долю філософії, і на долю окремих наук:

• ідея про особливе місце математичного знання в системі наукового пізнання в цілому (Вони стверджували, що «книга природи написана мовою математики», як через майже 2000 років виразив цю думку Галілей, який теж уважав, що математика є фундаментом науки про природу);

• твердження про органічну спорідненість, істотну близькість власне математичного і філософського знання. (Наприклад, Платон уважав, що наука – це єдине ціле, вершину якого становить філософія, а корінь – математика й астрономія).

В основі цієї програми – принцип, відповідно до якого в природі пізнаване лише те, що може бути виражене мовою математики, тому що математика єдино достовірна серед наук.

У «Тімеї» Платон робить спробу виявити у природному світі все те, що може бути предметом вивчення математики і тим самим уперше в історії будує по суті варіант математичної фізики. Він уважає, що у світі природи достовірне знання ми можемо одержати лише тією мірою, якою розкриємо математичні структури цього природного світу. Цією обставиною, очевидно, пояснюється інтерес до «Тімея» вчених епохи еллінізму, середніх віків і епохи Відродження – аж до Галілея.