9.1. Проблема виникнення науки та вплив уявлень про науку на розв'язання питання про її виникнення

Розвиток сучасної епістемології висунув на перший план проблему теоретичної цінності історії науки. Розуміння науки як здатної до саморозвитку системи, що має свою історію, передбачає якусь епістемологію, або образ науки. Досліджуючи історію науки, ми припускаємо існування знання про те, що таке наука, на основі яких критеріїв з різноманіття пізнавальної діяльності відбираються так звані «наукові» продукти. Тож епістемологічний образ науки – фундаментальна передумова її історії. Різні епістемології дадуть різні історичні картини, тому що будуть задані різні питання щодо настільки неосяжного матеріалу наукової активності та її результатів. «Демаркація між внутрішньо нормативним і зовні емпіричним, – писав Лакатос у книзі «Історія науки та її раціональних реконструкцій», – різна для кожної методології»¹⁴⁸. Індуктивізм, конвенціоналізм, операціоналізм, фальсифікаціонізм, парадигми Куна, програми досліджень Лакатоса або «анархістська епістемологія» дають різні образи науки й, відповідно, різні моделі історіографії науки.

Проаналізовані нами теоретичні моделі науки дають підставу говорити, з одного боку, про неповноту кожної з них, з іншого боку – про їх взаємодоповнюваність. У межах цих теоретичних моделей досліджуються насамперед процеси розвитку класичної науки – її виникнення, еволюційні та революційні перетворення. Питання ж про виникнення науки не має однозначної відповіді ні в згаданих моделях, ні в інших працях, присвячених цій проблемі.

Деякі дослідники припускають, що наука виникає в рамках історії та культури древніх цивілізацій. Ця думка ґрунтується на тому незаперечному факті, що найдавніші цивілізації – Шумери, Древній Єгипет, Вавилон, Месопотамія, Індія – виробили й нагромадили велику кількість астрономічного, математичного, біологічного, медичного знання.

¹⁴⁸ Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструкции // Структура и развитие науки. – М., 1981. – С. 53.

180

Люди стежили за небесними явищами, лікували хвороби, вели найпростіші розрахунки, займалися прирученням і селекцією тварин задовго до того, як виникли перші наукові дисципліни.

Так, давньоєгипетська цивілізація (VI – IV тисячоріччя до н.е.) представлена цікавою і не зовсім звичайною для сучасної науки концепцією розуміння світу. Древні єгиптяни відзначилися в математиці, провадили обчислення дробів, розв՚язували рівняння з двома невідомими, установили співвідношення довжини кола до діаметра (число p); вони вміли обробляти папірус, виробляти шкіру, виробляти лляні тканини, винайшли гончарне коло, були майстерними будівельниками (піраміди). Значними знаннями володіли древні єгиптяни в анатомії й у медицині – уміли робити складні хірургічні операції (наприклад, трепанацію черепа), пломбувати зуби і т.ін. Їхні пізнання в астрономії теж були дуже значними – вони вели спостереження за планетами, створювали карти неба, винайшли календар і т.ін. Культура Древнього Єгипту розвивалася на основі досить високої цивілізації й супроводжувалася винаходом писемності, яка трактується як неодмінна умова науки цього часу. На жаль, до нас дійшло дуже мало письмових свідчень цієї епохи. Крім того, деякі з папірусів дотепер не розгадані й зберігаються в європейських музеях. Однак, на думку відомого єгиптолога І.Шмельова, «сьогодні можна чітко сказати, що греки не були першовідкривачами фундаментальних законів, на яких тримається зв'язок світів. За тисячі років до талановитих чоловіків Еллади жерці Древнього Єгипту в досконалості вивчили й опанували секрети, які ми заново відкриваємо в наш стрімкий вік»¹⁴⁹.

Разом з тим, самобутні культури древніх цивілізацій були зорієнтовані на відтворення сформованих соціальних структур, стабілізацію історично сформованого способу життя, що панує упродовж багатьох сторіч. Знання, що вироблялося в цих цивілізаціях, як правило, мало рецептурний характер (схеми і правила дії), було тісно пов'язане з конкретними практичними завданнями: веденням календарів, вимірюванням землі, передбаченнями розливів рік і т.ін. Як правило, таке знання також сакралізувалося, його зберігали і передавали з покоління в покоління разом з релігійно-міфологічними уявленнями жерці¹⁵⁰. Древньосхідна державність (деспотія) узурпувала владу над первісно-родовим соціумом, у результаті чого відбулася консервація як общинного укладу, так і нерозривно пов'язаних з ним традиційних міфологічних структур мислення. Жрецька монополія на знання перешкоджала розвитку позакультової думки.

Більшість сучасних дослідників історії науки вважає, що наука виникає у древній Греції в VI – V ст. до н.е.

Сучасний німецький філософ К. Ясперс так пояснює цей феномен. «У процесі історичної еволюції в європейському регіоні виник особливий тип цивілізації, що належав до іншого рівня соціальної динаміки і володів небаченою для традиційних суспільств здатністю до прогресу. Цивілізацію цього типу можна було б назвати техногенною. Її характерна риса – це швидка зміна техніки і технологій завдяки систематичному застосуванню у виробництві наукових знань. Наслідком такого застосування є технічні, а потім і науково-технічні революції,

¹⁴⁹ Шмелев И.П. Феномен Древнего Египта. – Минск, 1993. – С. 9.

¹⁵⁰ Про це свідчать окремі фрагменти з «Книги мертвих».

181

які змінюють ставлення людини до природи і її місце в системі виробництва. У міру розвитку техногенної цивілізації відбувається прискорюване оновлення «неорганічного тіла людини», тобто того штучно створеного нею предметного середовища, в якому безпосередньо протікає її життєдіяльність. У свою чергу, це супроводжується зростаючою динамікою соціальних зв'язків, їх відносно швидкою трансформацією. Іноді упродовж життя одного-двох поколінь відбувається зміна способу життя та формування нових типів особистості»¹⁵¹.

Перші античні мислителі, які створювали вчення про природу – Фалес, Піфагор, Анаксимандр – багато чого почерпнули з мудрості Древнього Єгипту і Сходу. Однак ті вчення, які вони розробляли, засвоївши та переробивши елементи досвідного знання, що нагромадили оточуючі Грецію країни Сходу, відзначалися принциповою новизною.

По-перше, на відміну від розрізнених спостережень і рецептів вони перейшли до побудови логічно пов'язаних, узгоджених і обґрунтованих систем знання – теорій¹⁵².

По-друге, ці теорії не мали вузько практичного характеру. Основним мотивом перших учених було далеке від практичних потреб прагнення зрозуміти вихідні первні та принципи світобудови. Саме давньогрецьке слово «теорія» означає «споглядання». Відповідно до Аристотеля, «теорія» означає таке знання, якого шукають заради нього самого, а не для якихось утилітарних цілей¹⁵³. Наука стає спеціалізованою діяльністю з виробництва знань, з формування та розвитку поняттєвих систем, які утворюють особливий «ідеальний», «теоретичний світ», що відрізняється від звичного «земного» світу, як він постає в буденно-практичній свідомості.

Головною особливістю наукового знання є опора на розум, прагнення логічно пояснити світ, використовуючи теоретичну аргументацію і цілеспрямоване спостереження. Розробляються форми дискурсивного мислення, словесно-логічної аргументації, норми доказового міркування; формується переконання в неадекватності чуттєвого, наочного споглядання як критерію доказовості теоретичних тверджень (наприклад, логічна доказовість у «Первнях» Евкліда); конструюються абстрактні поняття, які є особливістю стилю мислення античної геометрії¹⁵⁴.

По-третє, теоретичне знання у Древній Греції розробляли і зберігали не жерці, а світські люди, тому вони не надавали йому сакрального характеру, а навчали йому всіх бажаючої і здатних до науки людей¹⁵⁵.

¹⁵¹ Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.

¹⁵² Фалес перетворив єгипетське практичне мистецтво вимірювання земельних площ у дедуктивну геометрію, пояснив причини Сонячного затемнення, причини підйому вод Нілу.

¹⁵³ Розвиток наукового знання у власному розумінні слова не можна трактувати як результат простого узагальнення накопичених даних досвіду. Для того щоб виокремитися з буденно-практичної свідомості та перетворитися на спеціалізовану сферу духовного виробництва, на виробництво знань як таких, а не зорієнтованих на практичне застосування рецептурних схем і правил дії, наука в характерній для цієї епохи структурі культури могла виникнути лише в лоні світогляду.

¹⁵⁴ Теоретичне споглядання стало для мислителів типу Піфагора не знанням заради знань, а засобом для того, щоб проникнути в основи світогляду, домогтися духовної досконалості. У Древній Греції первісна числова символіка переростає у дедуктивну математику, проходячи через релігійно-філософську рефлексію.

¹⁵⁵ Формування науки вимагало критики і руйнування міфологічних систем, досить високого рівня розвитку виробництва та суспільних відносин, які приводять до поділу праці, появи вільного часу для заняття умоглядом (який відкриває шлях до систематичного заняття наукою).

182

На формування теоретичної свідомості в античній культурі вирішальний вплив мав соціокультурний клімат полісної демократії, розкладання традиційного типу соціальності, формування політичного устрою, що надав індивідові (вільному громадянинові) можливість для самовираження та самоствердження. Грецька цивілізація передбачає напружене політичне життя значної маси населення, в якій норми поведінки і діяльності утверджувались у зіткненні інтересів різних соціальних груп, у ході боротьби думок усіх повноправних громадян полісу. Авторитет розуму ставиться на місце авторитету традиції. Докази виносяться на розгляд і суперечку – ось у чому суть розумового нововведення греків.

Завдяки всьому цьому за короткий за історичними мірками період стародавні греки створили чудові математичні теорії, побудували космологічні системи, заклали основи цілого ряду наук – фізики, біології, соціології, психології й т.ін. Уже в Платонівскій Академії й особливо у школі Аристотеля це знання набуло вигляду наукових дисциплін, у рамках яких велися систематичні дослідження й навчалася наукова зміна.