1.3. Різноманіття філософських позицій, вчень, шкіл.

Історичні типи філософії

Однією з істотних особливостей філософського світогляду є його зумовленість розмаїтістю різних факторів – інтересами тих або тих особистостей і соціальних груп, рівнем розвитку науки, соціокультурними особливостями епохи, національними особливостями різних країн і народів. Все це зумовлює різноманіття філософських позицій, вчень, шкіл, напрямів. У всьому різноманітті філософського знання виділяють позиції філософського монізму, дуалізму, плюралізму.

Монізм пояснює існування всього, що є у світі, як наслідок видозмін субстанції – первня, першопричини, першооснови всього сутнього. Монізм спочатку мав форму наївного уявлення про «першоречовину» (субстанцію всього сутнього), з якої виникли всі речі: вода (Фалес), вогонь (Геракліт), апейрон (Анаксимандр). Нині виокремлюються різні види монізму залежно від того, як розуміється сутність єдиного світу. Традиційно виокремлюються два різновиди філософського монізму – матеріалізм і ідеалізм.

Матеріалізм убачає першопричину, першооснову буття в матерії, субстанції, що існує поза й незалежно від людини. У філософії Нового часу матеріалізм був основою поглядів Ф.Бекона, Т.Гобса, Д.Лока в Англії. У Франції XVIII ст. – матеріалістами були Д.Дідро, П.Гольбах і ін. У Німеччині XIX в. – Л.Фоєрбах, К.Маркс, Ф.Енгельс. Найбільш послідовно матеріалістична позиція виражена й обґрунтована у філософії марксизму – діалектико-матеріалістичній філософії.

Ідеалізм уважає першоосновою світу духовну субстанцію. Класичний зразок ідеалізму представлений у роботах Платона і неоплатоніків, філософії Шелінга, Геґеля, неогеґельянців. Цей ідеалізм називають об'єктивним. Він наділяє об'єктивним буттям духовне; воно субстанціональне (сутнісне), а тому й реальніше, ніж тілесне. За Платоном, світ пізнаваних розумом ідей існує більш реально, ніж тлінні мінливі речі, які він трактує як похідні в якісному та генетичному плані від цих ідей. У XVIII ст. у філософії Берклі та Гʼюма сформувалася філософська позиція, котру прийнято називати суб'єктивним ідеалізмом. Суть її полягає в тому, що буття в суб'єктивному ідеалізмі збігається з досвідом суб'єкта, що є єдиною реальністю. У ХІХ – ХХ ст. до суб'єктивних ідеалістів часто відносять представників позитивізму, емпіріокритицизму, прагматизму.

9

Дуалізм виходить із визнання двох незалежних первнів, які становлять фундаментальну основу світу й людського буття. Класичним прикладом філософського дуалізму вважають філософію Декарта, який визнавав існування двох незалежних одна від одної субстанцій – мислячої та матеріальної (тілесної).

Плюралізм – філософська позиція, відповідно до якої дійсність складається з багатьох самостійних сутностей, котрі не утворюють абсолютної єдності. Плюралізмом є атомізм (трактований в абсолютному значенні як існування безлічі субстанцій-атомів) і монадологія Ляйбніца.

У системі філософського знання виділяються певні філософські школи, які формуються на підтримку і розвиток поглядів конкретного філософа, і філософські течії.

Філософська течія – формується на основі спільних програмних ідей певних філософських шкіл.

Так, впливова у західній філософії течія позитивізму поєднує і

• школу історично першого позитивізму XIX ст. О.Конта, Д.Ст.Міля, Г.Спенсера, і

• школу другого позитивізму (кінець XIX – початок XX ст.) – емпіріокритицизму Е.Маха, Р.Авенаріуса, і

• школу неопозитивізму «Віденського гуртка» М.Шліка, Р.Карнапа, О.Нейрата й ін. 30-х років XX ст., і

• школу американського, насамперед «логічного емпіризму» 50-х років XX ст.

Об՚єднує ці школи у течії спільність програмних філософських настанов – заперечення «метафізики», пошук універсального методу одержання знань, гносеологічний феноменалізм, зведення всіх функцій науки до опису.

У різноманітті філософських позицій, шкіл і напрямів виокремлюють європейський і східний типи філософування, історичні типи філософії.