1.7. Суспільство як предмет філософського аналізу

Однією з важливих тем філософських міркувань є буття суспільства. Що ми розуміємо під суспільством, яка мета і зміст історичного процесу, чи підкоряємося ми певним законам, які факти і як детермінують історичний процес?

21

Сучасне розуміння сутності суспільства як особливої форми цілеспрямованої та розумно організованої спільної діяльності великих груп людей багато в чому базується на ідеях і концепціях другої половини XIX ст. К.Марксом і його послідовниками була розроблена діалектико-матеріалістична концепція суспільства, суть якої полягає у твердженні про спосіб виробництва матеріальних благ, що складається об'єктивно, тобто незалежно від волі й свідомості людей, і визначає в основному спосіб буття «соціального організму». З певної форми матеріального виробництва

«...випливає, по-перше, певна структура суспільства, по-друге, певне ставлення людей до природи. Їхній державний лад і їхній духовний уклад визначається як тим, так і іншим» (К. Маркс).

Історія постає як «природно-історичний процес», де діють об'єктивні «закони-тенденції» в поєднанні із суб'єктивним фактором. Сильною стороною цієї концепції є вчення про особливу «чуттєво-надчуттєву» природу «соціальної матерії», про подвійність буття людини і суспільства, а також уявлення про етапи еволюції соціальних зв'язків залежно від форм буття людей і їхньої спільної діяльності (особиста й речова залежність людей одне від одного).

Однак у цій концепції є ряд тверджень, зокрема про базис і надбудову, про приватну власність, про примат класового підходу й історичної місії пролетаріату, про неминучість світової революції, які не одержали підтвердження в реальній суспільно-історичній практиці.

У XX ст. триває розвиток натуралістичних підходів до пояснення феноменів суспільства і людини. Із цих позицій суспільство трактується як натуральне продовження природних і космічних закономірностей. Хід історії й долі народів в основному визначаються ритмами космосу і сонячної активності (А.Чижевський, Л.Гумильов), особливостями природно-кліматичного середовища (Л.Мечников), або еволюцією природної організації людини та її генофонду (соціобіологія). Суспільство трактується як вищий, але далеко не найудаліше творіння природи, а людина – як найнедосконаліша жива істота, генетично обтяжене прагненням до руйнування і насильства. Це веде до наростання загрози самому існуванню людства і визначає потенційну можливість переходу в інші «космічні» форми буття (К.Ціолковський).

В ідеалістичних моделях розвитку суспільства сутність його вбачається в комплексі тих або тих ідей, вірувань, міфів і т.ін. Насамперед ідеться про релігійні концепції суспільства.

Світові релігії, так само як і національні, мають свої моделі устрою суспільства і держави. Суть їх в ідеї божественного передвизначення устрою суспільства, що повинно забезпечувати людині умови для гідної зустрічі з Богом. Найбільшою мірою ця ідея виражена в християнстві, де земне життя – тільки передмова до життя вічного. В ісламському суспільстві головне – слідування шаріату, кодексу норм мусульманського права і моралі на основі волі Аллаха. Буддійська община з її ідеєю сансари є основою устрою суспільства і держави в країнах, де поширена ця релігія.

Ідеалістичний підхід до суспільства й історії найбільш сильно виражений у філософській системі Геґеля, де Абсолютний дух виражає себе в «усвідомленні свободи» в людській історії. Остання є для Духу матеріалом, в якому він пізнає себе і піднімається на новий щабель.

22

У західній філософській думці XX ст. важко виокремити якийсь один домінуючий підхід до розумння суспільства, хоча багато з них пов'язані із системним підходом, структурно-функціональним аналізом.

Так, Е.Дюркгайм стверджував, що суспільство – це реальність особливого роду, що не зводиться до інших і впливає на людину на основі ідеї суспільної солідарності, що базується на поділі праці. М.Вебер створив «розуміючу соціологію» і розробив поняття «ідеального типу», на основі чого аналізував феномен бюрократії та протестантську етику як «дух капіталізму». К.Попер увів поняття «соціальна технологія» і «соціальна інженерія», вважаючи, що хід історії не підвладний проектуванню. Він обґрунтував концепцію «відкритого суспільства» і вказав на небезпеки тоталітаризму. Всі названі моделі суспільства не можуть претендувати на абсолютну істину, а виражають певні грані тієї вельми складної реальності, що визначається терміном «суспільство».

Джерела саморозвитку суспільства можна побачити у взаємодії трьох сфер реальності, трьох «світів», які не зводятьлся один до одного.

По-перше, це світ природи і речей, що існує незалежно від волі й свідомості людини, об'єктивний і підпорядкований фізичним законам.

По-друге, світ суспільного буття речей і предметів, що є продуктом людської діяльності, і, передусім праці.

Третій світ – людська суб'єктивність, духовні сутності, ідеї, відносно незалежні від зовнішнього світу і мають максимальний ступінь свободи.

Отже, перше джерело перебуває в природних основах існування суспільства, у взаємодії суспільства і природи. Можна послатися на те, що ще Ш.Монтеск'є у XVIII ст. прямо пов'язував клімат і ґрунти з політичним устроєм суспільства, а Т.Мальтус у XIX ст. вважав, що безперервне прагнення населення до розмноження є основною причиною соціальних нещасть. Сучасний етап взаємодії природи і суспільства характеризується поняттям екологічної кризи, основною причиною якого була настанова на «підкорення природи», ігнорування меж її стійкості стосовно антропогенних впливів. Наслідком цього є руйнування біосфери планети і середовища мешкання людини як виду. Необхідно те, що називають антропологічною революцією, зміною свідомості та поведінки мільярдів людей, щоб це джерело саморозвитку суспільства могло діяти й надалі.

Друге джерело пов'язане з технологічними детермінантами розвитку суспільства, з роллю техніки і процесу поділу праці в суспільному устрої. Можна навести думку Т.Адорно, який вважав, що питання про пріоритет економіки або техніки нагадує питання про те, що було раніше: курка чи яйце. Те ж саме стосується й характеру і типу праці людини, яка багато в чому визначає систему суспільних відносин. Це стало особливо очевидно в сучасну епоху, коли позначилися контури постіндустріального, інформаційно-технічного суспільства. Основна суперечність у цьому випадку виникає між гуманними цілями людського існування й «бездушним» світом інформаційної техніки, що несе потенційну загрозу людству.

23

Третє джерело саморозвитку суспільства вбачається у духовній сфері, в процесі реалізації того чи того релігійного або світського ідеалу. Ідея теократії, тобто управління суспільством і державою вищими духовними авторитетами була дуже популярна в історії, та й зараз знаходить місце в концепціях релігійного фундаменталізму. Історія суспільства в цьому випадку трактується як реалізація волі Бога, а завдання людини – втілити її. У концепціях історії А.Тойнбі, П.Сорокіна основне значення в детермінації розвитку суспільства надається морально-релігійному, духовному вдосконаленню суспільства, співвідношенню санкцій і нагород як провідній причині групової солідарності людей.

У реальному суспільному розвитку потрібно враховувати всі джерела саморозвитку суспільства, пріоритет кожного з них визначається залежно від конкретного етапу розвитку цього суспільства. Взаємодія цих джерел внутрішньо суперечливо і процес розв՚язання цих суперечностей підпорядкований певній ритміці.

Наприкінці XX ст. висунута ідея про «кінець історії» як наслідок відходу з історичної арени потужних ідеологій і заснованих на них держав (Ф.Фукуяма). Інші дослідники вважають, що світова історія зараз перебуває в точці біфуркації, де співвідношення порядку і хаосу змінюється і настає ситуація непередбачуваності. Представники синергетики надають основного значення в реалізації ідеї самоорганізації суспільства фактору випадковості, при урахуванні нелінійного характеру цього процесу.

Одним з аспектів філософського дослідження суспільства є проблема спрямованості суспільного розвитку.

У давні чвси розвиток суспільства розумівся в основному як проста послідовність подій або як деградація порівняно з минулим «золотим віком». У християнстві вперше з'являється уявлення про позаісторичну мету суспільства і людини, про «фінал» світової історії та «нове небо і нову землю». В Геґеля поняття прогресу набуло форми саморозвитку світового духу із центральною ідеєю теодицеї, тобто виправданням Бога за існування зла у світі. Ряд мислителів (Ж.Кондорсе, А.К.Сен-Сімон, Г.Спенсер і ін.) були переконані в наявності прогресу в суспільстві й убачали його критерій у розвитку науки і розуму, у поліпшенні звичаїв. Інші (Н.К.Михайловський, П.Л.Лавров) наголошували на суб'єктивних сторонах прогресу, пов'язуючи його з утвердженням ідеалів істини і справедливості. Була висловлена думка щодо хибності самої ідеї прогресу (Ф.Ніцше, С.Л.Франк).

Багато філософів пов'язували прогрес в основному з духовними факторами розвитку суспільства, зі зростанням віри в кожній людині, з гуманізацією міжлюдських стосунків, зміцненням позицій істини, добра і краси у світі. Відповідно, регрес розумівся як рух у зворотному напрямі, як торжество зла і несправедливості, роз'єднання людей і підпорядкування їх якійсь зовнішній силі.

У марксистській концепції суспільства прогрес пов'язувався з неухильним розвитком продуктивних сил суспільства, зростанням продуктивності праці, звільненням від гніту стихійних сил суспільного розвитку й експлуатації людини людиною.

24

Наприкінці XX ст., з виникненням кризи сучасної культури і цивілізації, появою глобальних проблем людства і наростанням нестабільності у світі в цілому, критерії суспільного прогресу починають змінюватися. На думку К.Ясперса, прогрес науки, техніки і виробництва не веде до прогресу самої людини і «все велике гине, все незначне продовжує жити». Тому поняття прогресу суспільства й історії все більше пов'язується з розвитком тілесних і духовних характеристик самої людини. Так, як інтегральні характеристики прогресивного розвитку суспільства і людини пропонуються такі критерії, як середня тривалість життя, рівень материнської і дитячої смертності, показники фізичного і душевного здоров'я, почуття задоволеності життям, і т.ін. Жоден вид прогресу (в економічній, соціально-політичній і іншій сферах життя суспільства) не може трактуватись як провідний, якщо він не торкається життів кожної людини на планеті. З іншого боку, різко підсилюється частка відповідальності кожної людини за все, що відбувається в суспільстві, за рух історії в бажаному напрямі. Очевидно, що це пов'язано з поняттям смислу життя і смислу історії.

У трактуванні проблеми смислу історії можливі два підходи.

Перший прагне вивести поняття людини із загальних характеристик суспільства, зрозуміти його сутність як «сукупність усіх суспільних відносин» (К.Маркс). У цьому випадку хід історії та її смисл розуміються як рух до закономірного майбутнього, де «вільний розвиток кожного буде умовою вільного розвитку всіх». Смисл життя людини зводиться до роботи в ім'я цього світлого майбутнього і до боротьби з його супротивниками.

Другий підхід, навпаки, прагне «вивести» смисл життя суспільства зі смислу життя окремої людини, її властивостей і якостей, очевидно, життя людини і суспільства не повинно трактуватися лише як засіб досягнення блага для майбутніх поколінь Людина і її нинішня історія – справжня і єдина мета суспільства, що надає смисл нашому існуванню та визначає, в остаточному підсумку, поняття прогресу.

Рекомендована література:

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковский В.Г. Історія філософії: Пдручник. – К., 2001.

2. Философ1я: Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковский В.Г. та ін. – К., 2001.

3. Філософія. Курс лекцій. – К., 1995.

4. История философии в кратком изложении. – М., 1991.

5. Введение в философию / Под ред. И.Т.Фролова. – М., 1991.

6. Философский энциклопедический словарь. – М.. 1989.

7. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. – 2-е вид. – К., 1986.

8. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М., 1990.

9. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. – М.,1991, С. 51-191.

Контрольні запитання:

1. Что является предметом философии?

2. Чем философское мировоззрение отличается от мифа и религии?

3. В чем состоит значение философии для человека и общества, какие фун­кции выполняет философия?

4. Определите особенности философских позиций – материализма, идеа­лизма, дуализма.

25

5. Чем обусловленное существование исторических типов философии и ка­кое место в системе философского знания занимает история философии?

6. Назовите круг философских проблем.

7. Какая структура философского знания?

8. Как понимает бытие философия? Какова структура бытия?

9. Что такое философская антропология и какие проблемы она рассматри­вает?

10. Какие проблемы бытия социума рассматривает философия?

26