ш21_

Штанько В.І. Філософія та методологія науки. Навчальний посібник для аспирантів і магистрантів природничонаукових і технічних ВНЗ. – Харків: ХНУРЕ, 2002. – 292 с. –рос. мовою.

В.І.Штанько філософія та методологія науки

Харків

2002

УДК 101

Штанько В.И. Философия и методология науки. Учебное пособие для аспирантов и магистрантов естественнонаучных и технических вузов. – Харьков: ХНУРЭ, 2002. – 292 с.

Навчальний посібник є одним із перших в Україні навчальних посібників для аспірантів і магістрантів технічних і природничонаукових спеціальностей з філософії науки. У ньому дається цілісний виклад сучасного стану філософії та методології науки. Автор намагається охопити різноманітні аспекти філософського аналізу можливостей, джерел і меж пізнання, сутності процесу пізнання та різних гносеологічних позицій при його розв'язанні; особливостей наукового пізнання, його методів, форм, основ наукового пізнання; генезису й етапів розвитку філософії науки; теоретичних моделей розвитку науки й основних історичних етапів цього розвитку; особливостей онтології та методології класичної науки і тих трансформацій, які відбуваються в ній у процесі становлення некласичної та постнекласичної науки кінця ХХ – початку ХХ ст.; розмаїтість і суперечливість ціннісних орієнтацій науки як соціального інституту, співвідношення свободи наукового пошуку і соціальної відповідальності вченого в сучасних умовах.

Навчальний посібник буде корисним аспірантам, здобувачам, які готуються до екзамену з філософії, а також магістрантам, які вивчають курс «Філософські та методологічні проблеми наукового пізнання».

Рецензенти:

І.З.Цехмістро, д-р філос. наук, проф.

(ХНУ ім. В.Н. Каразіна)

В.В.Будко, д-р філос. наук, проф.

© В.І.Штанько

Розділ 1.

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ

та МІСЦЕ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ

Розділ 1.

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ

та МІСЦЕ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ

Предмет філософії та її місце в сучасній культурі

Особливості філософського світогляду, його співвідношення з міфом і релігією

Різноманіття філософських позицій, вчень, шкіл. Історичні типи філософії

Проблемне поле філософії та структура філософського знання

Проблема буття у філософії

Філософська антропологія: сутність людини і смисл її існування

Суспільство як предмет філософського аналізу

1.1. Предмет філософії та її місце в сучасній культурі

Питання про предмет філософії викликає великі труднощі не тільки у тих, хто починає знайомитись із цією галуззю знань. Він гаряче обговорюється ось уже 2,5 тисячі років самими філософами. Річ тому, що кожну людину, так або так, цікавлять питання, що безпосередньо її повсякденних потреб і турбот нібито й не стосуються – як улаштований світ, хаотичний він чи впорядкований, мінливий він чи стабільний, як співвідносяться порядок і хаос, що є істина, в чому смисл людського існування? Людина універсальна і нескінченна: вона здатна порівняти себе з усім світом, з усією реальністю, спираючись при цьому не тільки на особистий, а й на родовий, колективний досвід минулих поколінь (відображений у мові й знаковому символізмі культури). Зі стихійного філософування, тобто умоглядних міркувань про вищі смисли і цінності життя, народилася, розвилася філософія як унікальна форма культури і суспільної свідомості.

Грецьке слово філософія буквально означає любов до мудрості (від phileo – люблю і sophia – мудрість). Перше застосування цього терміна приписують Піфагору (VI ст. до н.е.). За свідченнями античних авторів, коли фінікійський правитель Клеонт звернувся до Піфагора з питанням «хто він такий?», той відповів: «Філософ». Далі пояснивши: «Життя подібне до ігрищ: хтось приходять на них змагатися, хтось торгувати, а найщасливіші – дивитися; так і в житті деякі, подібні до рабів, народжуються жадібними до слави і наживи, тим часом як філософи – до однієї тільки істини».

Софія, згідно з античною традицією, – вища мудрість, що спочатку приписували тільки богам. Володіти повною і визначеною істиною могли тільки боги. Людина не може злитися із Софією, оскільки вона – смертна, обмежена у пізнанні. Тож, людині залишалося доступним тільки безперервне прагнення до істини, любов до мудрості, що випливає із самого поняття «філософія».

Надзвичайно високо оцінюючи філософію за її безкорисливу любов до істини, чисте бажання досягти і споглядати її, Аристотель писав: «Люди, філософуючи, шукають знання заради самого знання, а не заради якоїсь практичної користі».

4

Філософія, отже, від самого початку свого виникнення прагнула до істини, яку варто шукати, споглядати, істини самодостатньої, тобто істини як такої. Властива людям допитливість поступово переростає в інтелектуальну потребу безмежного розширення й поглиблення знань про світ. Інтелект людини намагається осягнути світ розумом у таких його ракурсах, які не можуть бути дані жодним досвідом, інтелект прагне до знання про світ як цілісну реальність, з якою люди повинні постійно рахуватись у формуванні програм своєї поведінки.

Філософія — це сфера духовної діяльності людини, в основі якої лежить критична рефлексія над самою духовною діяльністю, над її смислом, метою і формами, й, в остаточному підсумку — над з'ясуванням суті самої людини як суб'єкта культури, або природного ставлення людини до світу. Як теоретичне зусилля думки філософія — це самосвідомість культури.

У центрі філософії стоїть питання про людину та її місце у світі, її місце в суспільстві, про смисл її життя. І головне призначення філософії – допомогти людині орієнтуватись у нескінченних складностях життя, у розв'язанні тих рівнянь із безліччю невідомих, які постійно виникають на життєвому шляху.

Поле діяльності філософії визначається тим, що вона є квінтесенція культури. Завдання цілісного осмислення з філософських позицій як природної, так і соціальної реальності через опозицію людини і світу залишається найважливішим і сьогодні, особливо у зв'язку з докорінними змінами у всіх сферах нашого життя й потребами осмислення цих змін. Тільки філософії під силу задовольнити потреби мислячої людини у створенні цілісної картини світу, в осмисленні власного призначення в цьому світі.

Цікаві думки, щодо важливого місця філософії в системі світогляду людини висловив один з відомих філософів Х1Х ст. П.Л.Лавров:

«Потреба в усвідомленій філософії рівнозначна потребі людини в розвитку... Вимога від людини усвідомлення її розвитку є моральною аксіомою, яку довести не можна, якщо її хтось заперечує. А є люди, які заперечують цей первень, є люди, які готові сказати: свідомість, розвиток, міркування є злом для людини. З подібними опонентами полемізувати неможливо, тому що вони мають інше обґрунтування, розмовляють іншою мовою. Переконувати їх марно, тому що сам процес переконання їм не доступний. Вони не мають потреби у філософії, тому, що не мають потреби в думці. Їх ідеал – сон без сновидінь. Залишаючи їх осторонь, ми повинні вважати для себе аксіомою – людина зобов'язана усвідомлювати кожне своє слово, кожну думку, кожне почуття і дію. При цьому ми повинні усвідомлювати те, яке значення має філософський елемент у людській діяльності... Філософія є розуміння всього сутнього як єдиного і впровадження цього розуміння в художній образ і моральну дію. Вона є процесом ототожнення думки, образу і дії. Філософія, на відміну від іншої діяльності людського духу, пожвавлює їх усіх, наділяє їх людськими якостями, осмислює їх для людини. Без неї наука – зібрання фактів, мистецтво – питання техніки, життя – механізм. Філософувати – це розвивати в собі людину як струнку єдину сутність»¹.

¹ Лавров П.Л. Три беседы о современном значении философии // Философия и социология. – М., 1965. – Т. 1. – С. 571-572.

5

Філософії належить фундаментальна роль у розвитку й обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культурноохоронна і культуротворча роль філософії полягає в розробці онтології культури, у відповіді на запитання: що в бутті матеріальної і духовної культури належить до справжніх, а не ілюзорних людських цінностей. Успішний пошук конструктивної відповіді – передумова збереження нормального культурного середовища.

Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає в її антропологічному призначенні: допомогти людині утвердитись у світі не тільки як свідомій, а й високоморальній, емоційній, чуйній, розумній істоті. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування, сприяє утвердженню гуманістичних цілей.

В індивідуальному аспекті цінність філософії – у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики, у спонуканні до свідомого світосприймання, до самостійного духовного життя особистості, до самосвідомості. У цьому випадку очевидне, те, до чого звикли, перетворюється на проблему, на сумніви, а звідси починається внутрішній діалог людини з самою собою, народжується процес філософування.

Якщо в людини немає поривання до нових горизонтів своєї свідомості, самоусвідомлення буття, картини світу, то без цього фактично немає філософії, і навчити їй не можна. У свій час Кант писав у трактаті «Про педагогіку»:

«Філософувати можна навчитися лише завдяки самостійному застосуванню розуму».

Сказати: «Я не знаю» – означає знайти в собі мужність взяти під сумнів завершеність, самодостатність своїх суджень. Це, за словами Миколи Кузанського, «учене незнання», а зовсім не неуцтво.

Отже, філософія вимагає безперервного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної роботи над собою.

Основний імператив філософії – навчити людину мислити творчо, самостійно.