3.Проблема біологічного дозрівання та психічного розвитку в д психофізіології.

В рамках БІОЛОГІЗАТОРСЬКОГО НАПРЯМУ виникла теорія рекапітуляції, в рамках якої німецький натураліст та філософ Ернст Геккель сформулював біогенетичний закон щодо ембріогенезу (онтогенез є коротке і швидке повторення філогенезу), а американський психолог Стенлі Холл переніс його на онтогенез: дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду.

Теоретична неспроможність концепції рекапітуляції в психології виявилась досить рано, отже вона недовго виконувала роль пояснювального принципу. Але ідеї Стенлі Холла мали значний вплив через дослідження двох його знаменитих учнів - Арнольда Гезелла і Льюіса Термена. Їхні праці сучасна психологія відносить до розробки нормативного підходу щодо розвитку.

Теорія дозрівання Гезелла. Арнольд Гезелл увів у психологію метод лонгітюдного вивчення психічного розвитку одних і тих самих дітей від народження до підліткового віку. Крім того, досліджуючи монозиготних близнюків, він одним з перших увів у психологію близнюковий метод для аналізу співвідношення дозрівання і научіння. Узагальнюючи дані власних спостережень за 165 дітьми, Гезелл розробив теорію дитячого розвитку, згідно з якою, починаючи з моменту розвитку, через строго визначені проміжки часу, в певному віці у дітей з'являються специфічні форми поведінки, які послідовно змінюють одна одну.

Визнаючи важливу роль соціальних чинників, у своїх дослідженнях Гезелл обмежувався кількісним вивченням порівняльних зрізів дитячого розвитку, зводячи розвиток до простого збільшення, біологічного зростання, дозрівання - "приросту поведінки", не аналізуючи якісних перетворень при переході від одного ступеня розвитку до іншого, підкреслюючи залежність розвитку лише від дозрівання організму. Намагаючись сформулювати загальний закон дитячого розвитку, Гезелл звернув увагу на зниження темпу розвитку з віком: чим молодша дитина, тим швидше відбуваються зміни в її поведінці.

Нормативний підхід Термена. Льюіс Термен здійснив одне з найтриваліших у психології лонгітюдних досліджень - воно продовжувалось протягом 50 років. У 1921 р. Термен відібрав 1500 обдарованих дітей, коефіцієнт інтелекту яких був 140 і вище, і відстежив їх розвиток.

Внесок А. Гезелла і Л. Термена в психологію полягає в тому, що вони поклали початок становленню її як нормативної дисципліни, що описує досягнення дитини в процесі зростання і розвитку.

Теорія трьох ступенів розвитку Бюлера. Австрійський психолог Карл Бюлер запропонував теорію, згідно якої в своєму розвитку людина проходить три послідовні ступені: інстинкт, дресура, інтелект. Бюлер пов'язував ці ступені, їх виникнення не тільки з дозріванням мозку і ускладненням відносин з навколишнім середовищем, але і з розвитком афективних процесів, з розвитком переживання задоволення, пов'язаного з дією. На його думку, перший етап - інстинкти - характеризуються тим, що насолода наступає в результаті задоволення інстинктивної потреби, тобто після виконання дії. На рівні навичок задоволення переноситься на самий процес здійснення дії. З'являється поняття: "функціональне задоволення". Але існує ще передбачуюче задоволення, яке з'являється на етапі інтелектуального розв'язання задачі. Таким чином, перехід задоволення "з кінця на початок", за Бюлером - основна рушійна сила розвитку поведінки.

Незважаючи на те, що Бюлер ніколи не відносив себе до біогенетистів, і в його працях можна знайти навіть критику біогенетичної концепції, Однак його погляди - ще глибший прояв концепції рекапітуляції, оскільки первинні етапи розвитку дитини (інстинкт, дресура) ототожнюються зі ступенями розвитку тварин.

Становлення СОЦІОЛОГІЗАТОРСЬКОГО НАПРЯМУ, що по-іншому пояснює проблеми розвитку, пов'язане із загальними установками біхевіоризму. Цей напрямок має глибоке коріння в емпіричній філософії і найбільш відповідає американським уявленням про людину: людина є те, що робить з нього оточення, його середовище. Цей напрямок в американській психології, для якого поняття розвитку ототожнюється з поняттям навчання, придбання нового досвіду. Великий вплив на розробку цієї концепції здійснили ідеї російського фізіолога Івана Павлова. Американські психологи сприйняли у вченні Павлова ідею про те, що пристосувальна діяльність характерна для всього живого, принцип умовного рефлексу, а також сама ідея проведення суворого наукового експерименту (в лабораторії, на очах експериментатора).

В ранніх дослідженнях біхевіористів на перший план вийшла ідея поєднання стимулу і реакції, умовних і безумовних стимулів. Так виникла асоціаністська концепція навчання (Джон Уотсон, Едвін Газрі). Коли увагу дослідників привернули функції безумовного стимулу у встановленні нового асоціативного стимульно-реактивного зв'язку, виникла концепція навчання, в якій головний акцент було зроблено на значенні підкріплення (Едвард Торндайк і Беррес Скіннер). Пошуки відповіді на запитання про те, чи залежить навчання від таких станів досліджуваного, як голод, спрага, біль, які одержали в американській психології назву драйву, привели до виникнення складніших теоретичних концепцій научіння - концепцій Ніла Міллера і Кларка Халла. Саме тут намітився поворот від строгого поведінкового експерименту павловського типу до вивчення мотивації і пізнавального розвитку дитини.

Свій вклад в розвиток теорій соціального навчання внесли багато інших психологів, серед яких канадський психолог українського походження Альберт Бандура, американський психолог Річард Сірс і т.д.