17.Латералізація, її становлення в онтогенезі.

Латералізація – це процес, завдяки якому різні функції і процеси організму зв’язуються з тією чи іншою півкулею головного мозку. При обговоренні походження латералізації виділяють дві основні причини – генетична схильність та вплив середовища. На підставі цього сформувався широкий спектр поглядів, які пояснюють становлення латералізації в онтогенезі. Узагальнюючи дані уявлення, можна сказати, що у формуванні асиметрії беруть участь:

1. Генетичні механізми, які формують парні органи і задають напрямок асиметрії;

2. Умови середовища, під впливом якого ліва половина тіла, а отже, і ліва півкуля головного мозку можуть отримати деяку перевагу в темпах ембріонального розвитку; це може бути обумовлено специфічним розміщенням плоду в матці;

3. Пренатальний вплив середовища (стрес і т.п.), що може викликати патологічну ліворукість;

4. Культурний вплив;

5. Стохастичний (невизначений, випадковий) вплив середовища, який з віком тільки збільшується.

Перші два фактори визначають початкову направленість асиметрії мозку, домінантність однієї з півкуль в цілому. Однак, досить сильний пренатальний вплив (стрес) може змінити напрямок асиметрії в ході розвитку півкуль (повністю або частково). По тій же причині і культурний вплив також може стимулювати розвиток асиметрії, в першу чергу в момент формування ведучої руки.

У зв’язку з гетерохронністю (нерівномірністю) дозрівання півкуль є різні погляди щодо динаміки формування психофізіологічних функцій лівої та правої півкулі. Згідно деяким з них, дозрівання правої півкулі відбувається швидше, тому в ранньому онтогенезі вклад правої півкулі в забезпеченні психічного функціонування перевищує вклад лівої. Вважається, що дитина у віці до 9-10 років є правопівкулевим створінням. Дана оцінка визначилась на підставі певних особливостей психічного розвитку дітей в дошкільному, а частково і ранньому шкільному періодах. Для маленьких дітей характерна мимовільність, невелика усвідомленість поведінки; вони дуже емоційні; їх пізнавальна діяльність має більш безпосередній, цілісний і образний характер.

Також було виявлено, що різні зони кожної з півкуль мають свою вікову динаміку дозрівання з незалежними періодами пришвидшення. При цьому одні зони дозрівають швидше у лівій півкулі, а інші – в правій.

Характер міжпівкулевих відносин в онтогенезі залежить від динаміки дозрівання мозолистого тіла, яке з’єднує ліву і праву півкулі. До цих пір вважалося, що мозолисте тіло досягає свого остаточного формування в періоду статевого дозрівання. Однак, дослідження за допомогою ядерно-магнітного резонансу показують, що дозрівання мозолистого тіла триває аж до пізньої юності (18-21 рік). З цього випливає, що відносини домінування/підпорядкування між півкулями, типові для зрілого мозку, в остаточному вигляді встановлюються лише в пізній юності. Крім того, це означає, що протягом усього періоду дозрівання мозку у праворуких людей права півкуля менше контролюється лівою.

Відмінності в темпах розвитку правої і лівої півкулі проявляються ще у внутрішньоутробному періоді і можуть бути пов'язані з дією статевого гормону. Відомо, що на шостому тижні внутрішньоутробного розвитку у зародка людини відбувається спеціалізація статевих залоз і у чоловічих зародків починається секреція чоловічого статевого гормону - тестостерону. За деякими даними, тестостерон впливає на швидкість пренатального розвитку півкуль мозку. Високий вміст цього гормону в період внутрішньоутробного розвитку уповільнює зростання лівої півкулі у чоловічого плода у порівнянні з жіночим. Це сприяє відносно кращому розвитку правої півкулі у осіб чоловічої статі. Не виключено, що випереджальний розвиток правої півкулі, яка відбувається під дією тестостерону, може бути однією з причин високих просторових і математичних здібностей, які значно частіше відзначаються у чоловіків. Однак даний взаємозв’язок ще досліджується.