19. Реабілітаційна програма в пізньому відновному періоді хворих на інсульт

Особливістю пізнього періоду реабілітації є стійкість неврологічного дефіциту. У хворого в різній мірі виражені прояви як центрального, так і периферичного парезу внаслідок «невикористання» сегментів тіла і функцій у зв'язку з первоначачьним поразкою. Не менш значущими стають прояви соматичної патології, на тлі якої розвинувся інсульт або яка проявилася в період відновлення.  Завданнями реабілітаційних заходів в пізній період стають:  нормалізація тонусно-силових взаємин м'язів регіонів тіла хворого і належних обсягів рухів у окремих суглобах тулуба і кінцівок;  подальше продовження вдосконалення рухових функцій з акцентом на процесі підтримки вертикального положення і переміщення (самостійного, з додатковою опорою, за допомогою технічних засобів чи іншої особи), вдосконалення координації в просторі, тонкої цілеспрямованої моторики кисті і пальців ( вдосконалення захоплень, маніпулювання), координованість роботи м'язів ротоліцевого комплексу, дихальних м'язів;  подолання контрактур;  подальше збільшення толерантності хворого до навантажень, як фізичним, так і психоемоційним;  відновлення і підтримання трофіки тканин опорно-рухового апарату; подолання больового синдрому;  відновлення і підтримання видільної та сексуальної функцій хворого;  відновлення мовної і вищих психічних функцій;  вдосконалення пристосування хворого до навколишнього середовища шляхом використання ерготерапевтіческіх технологій і трудотерапії, а також пристосування навколишнього середовища до потреб пацієнта з вираженими обмеженнями функцій;  професійна переорієнтація на базі трудотерапевтіче-ських заходів;  відновлення межперсональних відносин, соціальної активності хворого, його рольової функції в значимому оточенні.  Як і в попередні періоди реабілітації, дуже важливий режим дня хворого для формування стійких і економічних належних реакцій на втручання (заняття) з урахуванням місця Знаходження пацієнта і місць проведення терапевтичних заходів, можливостей переміщення до місця занять, особливостей харчування, гігієни та соціальної активності (робота, Участь у громадському житті, внутрішньосімейні обов'язки та ін.). Слід забезпечити максимальну самостійність хворого. З метою відновлення рухових функцій використовують ранкову гігієнічну гімнастику, ЛФК та фізіотерапевтичні заходи.  Ранкова гігієнічна гімнастика повинна включати тільки ті вправи, які хворий може виконати самостійно в доступному обсязі. Вони носять циклічний характер, симетричні і відтворюються не менше 7 разів, включаючи вправи ротоліцевого комплексу. Вправи виконують в добре провітреному приміщенні, бажано перед великим дзеркалом (самоконтроль), з обов'язковим вимірюванням артеріального тиску і ЧСС. Тривалість гімнастики не більше 10 - 15 хв. Самостійно виконані вправи (при правильних рекомендаціях фахівця) і можливість самоконтролю сприятимуть підвищенню мотивації хворого до реабілітаційних заходів і економити час спеціальних занять з кінезотерапії. Заняття ЛФК в пізній період слід проводити не менше 3 разів на тиждень.  Актуальним напрямом реабілітаційних заходів в пізній відновний період є масаж. Як і на більш ранніх етапах, використовують рефлекторний, сегментарний, точковий масаж, застосовуваний у комплексі з лікувальною гімнастикою, механотерапією, медикаментозною терапією, фізіотерапією. Він готує тканини до роботи, знижує ефект від інтенсивної роботи і сприяє більш повному і швидкому відновленню.