1. Значення нервової системи в організмі людини.

Нервова система управляє діяльністю різних органів і сис¬тем, становлячи цілісний організм, здійснює його зв'язок із зов¬нішнім середовищем, а також координує процеси, протікаючи в організмі залежно від стану зовнішнього і внутрішнього середо¬вища.

Нервова система забезпечує зв'язок всіх частин організму в єдине ціле. Вона здійснює координування кровообігу, лімфотоку, метаболічних процесів, які, у свою чергу, впливають на стан і ді¬яльність нервової системи.

Нервову систему людини умовно підрозділяють на централь¬ну і периферичну. До центральної нервової системи (ЦНС) відно¬сять спинний і головний мозок, до периферичної (ПНС) — парні нерви, що відходять від головного і спинного мозку, це спинно¬мозкові та черепні нерви з їх корінцями, їх гілки, нервові закін¬чення й ганглії або нервові вузли, які утворені тілами нейронів.

2. Класифікація нервової системи людини.

Нервову систему людини умовно підрозділяють на централь¬ну і периферичну. До центральної нервової системи (ЦНС) відно¬сять спинний і головний мозок, до периферичної (ПНС) — парні нерви, що відходять від головного і спинного мозку, це спинно¬мозкові та черепні нерви з їх корінцями, їх гілки, нервові закін¬чення й ганглії або нервові вузли, які утворені тілами нейронів.

Існує ще одна класифікація, яка єдину нервову систему за функцією також умовно підрозділяє на дві частини: соматичну (анімальну) і вегетативну (автономну). Соматична нервова систе¬ма іннервує головним чином тіло, поперечносмугасті, або скелет¬ні м'язи, шкіру, забезпечує зв'язок організму із зовнішнім сере¬довищем. Вегетативна (автономна) нервова система іннервує всі нутрощі, залози, у тому числі й ендокринні, гладкі м'язи органів і шкіри, судини і серце, а також забезпечує обмінні процеси у всіх органах і тканинах. Вегетативна нервова система підрозділяється на дві частини: парасимпатичну й симпатичну. У кожній з цих частин, як і в соматичній нервовій системі, виділяють централь¬ний і периферичний відділи.

3. Будова нейрона, функції. Нервовий імпульс.

Нейрон (від дав.-гр. ?????? — волокно, нерв) — електрично збудлива клітина, що обробляє та передає інформацію у вигляді електричного або хімічного сигналу. Передача хімічних сигналів відбувається через синапси — спеціалізовані контакти між нейронами та іншими клітинами. Нейрони є основними компонентами нервової системи, яка включає головний та спинний мозок і периферичні ганглії. Існують різні типи нейронів. Сенсорні нейрони реагують на дотик, звук, світло та багато інших стимулів, впливаючи на клітини органів чуття, які відтак надсилають сигнали у спинний та головний мозок. Мотонейрони одержують сигнали від головного та спинного мозку, спричиняють скорочення м'язів та впливають на роботу залоз.

Типовий нейрон складається з тіла клітини (соми), дендритів та аксону. Дендрити являють собою відростки, що виходять з тіла клітини. Вони можуть тягнутися на сотні мікрон та багаторазово розгалужуватися, утворюючи складне «дендритне дерево». Аксон являє собою особливе клітинне волокно, що виходить з тіла клітини у місці, називаному аксонним горбиком, і простягається на відстань, що в людини може складати близько 1 м, та навіть на більшу в деяких видів тварин. З тіла клітини часто виходить декілька дендритів, але не більше одного аксону, хоча останній може розгалужуватись сотні разів. На більшості синапсів сигналипередаються від аксона одного нейрона до дендрита іншого. Однак із цього правила є чимало винятків: деякі нейрони можуть не мати дендритів чи аксону, синапси можуть сполучати аксон з аксоном, дендрит з дендритом тощо.

Нервовий імпульс - це хвиля збудження, яка проходить через нервове волокно і є засобом передачі інформації від периферичних чутливих нейронів до нервовим центрам, а від них до виконавчих структур, таких як залози зовнішньої і внутрішньої секреції, скелетна мускулатура, гладкі м'язи внутрішніх органів і судин.

4. Поняття рефлексу і рецептора, класифікація. Екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори.

Рефле?кс — автоматична цілісна стереотипна реакція організму на певний подразник, на зміни зовнішнього середовища або внутрішнього стану, яка здійснюється при обов'язковій участі центральної нервової системи.

У залежності від того, залучається в рефлекторну дугу кора головного мозку чи ні, виділяють:

Умовний рефлекс

Рефлекс називають умовним, якщо він викликається стимулом, відмінним від первісного (або від уродженого). Це відбувається, коли другий подразник неодноразово повторюється разом із природнім стимулом.

Безумовний рефлекс

Безумовний рефлекс (від латів. reflexus — віддзеркалення) — це спадково закріплена форма реагування на біологічно значущі дії зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму.

Рецептор — це частина сенсорної системи або автономної нервової системи, нервове закінчення або спеціалізована клітина, які у відповідь на подразнення створюють сигнал у вигляді потенціалів дії, та відправляють його до нервового центру. Рецептор є першою ланкою будь-якої рефлекторної дуги. Рецептори слідкують за всіма змінами в організмі та навколо нього, допомагають центральній нервовій системі формувати уявлення про світ.

В залежності від джерела адекватних стимулів рецептори поділяють на дві великі групи:

— зовнішні;

— внутрішні.

До зовнішніх рецепторів належать: слухові, зорові, нюхові, смакові, дотикові.

До внутрішніх рецепторів належать рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на:

— дистантні — ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові);

— контактні — ті, що збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові, больові — ноцирецептори).

Залежно від природи подразника рецептори поділяють на:

— механічні — збуджувані при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові);

— хімічні — рецептори смаку, нюху;

— світлові — рецептори ока;

— температурні рецептори;

— положення тіла і його частин у просторі (у м’язах, суглобах, зв’язках, внутрішньому вусі).

Рефлекторна дуга — шлях проходження нервового імпульсу від рецептора до органа виконавця функції, анатомічна основа рефлексу. Рефлекторна дуга складається з 5 основних елементів: рецептор, що сприймає подразнення; чутливі (аферентні) нервове волокно та нейрон; нервовий центр, де інформація аналізується та інтегрується за допомогою синапсів; ефекторне (еферентне) нервове волокно, за яким збудження йде на периферію; орган-ефектор, який виконує певну функцію у відповідь на збудження.

Екстерорецептори (лат externus — зовнішній) — рецептори, що знаходяться на поверхні тіла, та уловлюють впливи зовнішнього середовища.

Інтерорецептори — рецептори, які розташовуються в м’язах, сухожиллях, судинах і внутрішніх органах. Вони сприймають подразнення з внутрішнього середовища.

Пропріорецептори (лат. proprius — власний, recipere — одержувати) — термін і поняття, введені англ. нейрофізіологом Ч. Шеррінгтоном як «відчуття самого себе». Вони розширені поняттям І. М. Сєченова м’язове відчуття: нервові закінчення, закладені в м’язах, суглобах і шкірі, є рецепторами аналізатора, який забезпечує кінестезичні відчуття.