34.Менінгіт.Особливості клінічного перебігу.

Основним клінічним проявом менінгіту є менінгеальний синдром, до якого відносяться наступні симптоми: головний біль, нудота, блювання, загальна гіперестезія, специфічна менінгеальна поза, менінгеальні симптоми.

Головний біль частіше буває дифузним, але іноді може мати локалізацію в області чола або потилиці. Виникнення головного болю пов’язують з подразненням чутливих закінчень в оболонках мозку.

Такий самий механізм блювання, що супроводжує головний біль, при менінгіті. Блювання зумовлює безпосереднє подразнення рецепторів блукаючого нерва. Частіше йому передує нудота, але може бути й раптове блювання. При менінгіті воно не полегшує стан, не пов’язане з прийомом їжі чи ліків. Характерним є не сам факт наявності блювання, а багаторазове його повторення протягом доби без видимих причин.

Гіперестезія або підвищена чутливість при менінгіті може бути тактильною, зоровою та слуховою.

Характерною є поза хворого при менінгіті: він лежить на боці, голова закинута назад, руки й ноги зігнуті й приведені до живота.

Симптоми і вірусного та бактеріального менінгіту однакові. При виникненні симптомів потрібно негайно звертатися до лікаря для визначення виду менінгіту та призначення лікування.

У клінічній практиці найчастіше використовують такі менінгеальні симптоми, як ригідність м’язів потилиці, симптом Керніга, симптоми Брудзинського (верхній, середній та нижній). У дітей першого року життя додатковими менінгеальними симптомами можуть бути вибухання і ущільнення тім’ячка, симптом Лесажа або підвішування.

Інкубаційний період захворювання від 2 до 12 діб. Згодом протягом 1-3 днів відбувається розвиток гострого назофарингіту з високою температурою (до 38). Збудник проникає в кров і викликає напади ознобу, головний біль і підвищення температури до 40. Розвивається менінгіт гостро з гіперестезією, з нудотою, блювотою. Характерні захворювання менінгеальні симптоми (симптоми Брудзинського, симптом Керніга, ригідність потиличних м'язів), у дітей грудного віку відбувається набухання і напруження тім'ячка.

Можуть з'явитися патологічні рефлекси, спостерігаються ознаки ураження черепних нервів. На обличчі, тулубі, кінцівках можлива поява геморагічної екзантеми. Екзема спочатку має вигляд петехій, після неправильної форми зірочок і великих крововиливів. Гострий набряк і набухання головного мозку може викликати задишку, клоніко-тонічні судоми, кому.

При тяжкому перебігу хвороби ступорозное стан переходить у психомоторне збудження і марення. Згодом менінгеальні симптоми приходять до згасання, і розвивається набряк легень і геміпарези. Якщо приєднується эпендиматит, з'являється м'язова ригідність, сонливість, розвиваються симптоми гідроцефалії. При менінгоенцефаліті переважають осередкові розлади, парези і паралічі, патологічні рефлекси, ознаки ураження черепних нервів.

35.Засоби фізичної реабілітації при менінгітах.

Якомога раніше

потрібно починати проводити дихальну гімнастику, що є профілактикою виникнення ускладнень із

боку дихальної системи (пневмонії) й сприяє зменшенню рівня ендотоксикозу. Хворим дозволяють

сідати в постелі, коли наступає санація спинномозкової рідини (10–14 день). У періоді зворотного

розвитку основну увагу приділяють зміцненню всіх систем організму, насамперед покращенню функції

серцево-судинної й дихальної систем. Із цією метою в заняттях загальнозміцнювальні вправи чер-

гуються з дихальними, які хворий виконує у вихідному стані лежачи й сидячи. Використають дихальні

вправи (динамічного характеру), вправи, спрямовані на розслаблення м’язів і для дистальних відділів

кінцівок. Після зникнення менінгеальних симптомів, зменшення інтенсивності головних болів (14–21

день) у заняттях ЛФК доцільне фізичне навантаження малої інтенсивності. Вправи носять ізотонічний

характер, проводяться без зусиль, у спокійному темпі. Виключають різкі, ривкові рухи, особливо голо-

вою. Вправи зі зміною положення голови варто виконувати з обмеженням амплітуди руху, що потім

поступово збільшується. При значному покращенні загального стану хворого (21–30 день), стабілізації

кровообігу й ліквороциркуляції збільшують фізичне навантаження, переводячи хворого на активний тренувальний режим. Поступово зростаюче фізичне навантаження сприяє адекватному тренуванню

серцевого м’яза, нормалізує центральний та периферичний судинний тонус, підготовляє хворого до

виконання побутових і професійних навантажень. Величина фізичних навантажень у заняттях у цьому

періоді залежить від соматичного стану хворого й неврологічних проявів захворювання. У заняття не

бажано включати вправи, пов’язані з різким нахилом та поворотами голови, вправи статичного ха-

рактеру, які можуть провокувати наростання загальмозкової симптоматики. Після перенесеного

захворювання у хворих тривалий час зберігаються постінфекційна астенія, вегето-судинна дистонія й

гіпертензійний синдром. Ці явища можуть тривати від 3-х міс. до року. Тому й після виписки хворого зі

стаціонару йому в поліклінічних і домашніх умовах рекомендується продовжувати заняття ЛФК.

Систематичне й регулярне застосування засобів ЛФК сприяє значному скороченню строків відновлення

працездатності.

4. Фізіотерапія, фізичні й фізіолого-гігієнічні засоби та методи. У гострий період захворювання

рекомендуються повороти хворого в ліжку, розтирання шкірних покривів усього тіла із застосу-

ванням камфорного спирту.

Для розслаблення м’язів призначають масаж (прийоми погладжування й

легкого розтирання). За показниками може використатись електростимулювання нервово-м’язового

апарату й ін. Останнім часом широко розробляється вплив на біологічно активні крапки шкіри у

відбудовній терапії інфекційних хворих

Доцільно виділити три основних періоди реабілітації хворих, які перенесли менінгіт:

1. Початкова не нестійка компенсація порушених функцій ЦНС (до 6 місяців від початку захворювання): регресує чи повністю зникає органічна симптоматика, зменшується вираженість церебрастенії та купується соматогенна астенія. Хворі потребують активної відновної терапії з урахуванням характеру та вираженості астенічного синдрому, особливостей неврологічної симптоматики.

2. Завершення компенсації порушених функцій (від 6 до 12 місяців). Домінує неврологічна симптоматика, яка поступово регресує. Однак можуть з’являтись симптоми, які вказують на розвиток церебрального арахноїдиту з лікворної гіпертензією. Ці хворі потребують спеціальної терапії.

3. Стабілізація функцій нервової системи (через рік). Можливі: повне виздоровлення; стійка компенсація на фоні легко вираженої резидуальної органічної симптоматики; відносна компенсація при помірно і значно виражених неврологічному дефіциті та психічному дефекті.

Індивідуальна програма реабілітації складається з урахуванням віку інваліда, характер та вираженість порушення функцій.

1. Медична реабілітація: а) достатня етіотропна терапія менінгіту в гострому періоді; б) адекватна відновна терапія з дотриманням етапності реабілітаційних заходів; в) дотримання контрольних строків спостереження хворих при диспансеризації; г) санаторно-курортне лікування.

2. Професійна реабілітація: а) досягнення можливого рівня загальної освіти особами, які перенесли менінгіт в дитинстві; б) профорієнтація, набуття спеціальності або навчання інвалідів ІІІ групи в навчальних закладах загального типу і спеціалізованих для інвалідів.

3. Соціальна реабілітація: а) навчання інваліда до самообслуговування; б) психологічна реабілітація та інші заходи соціальної допомоги з урахуванням віку та особливостей порушення функцій нервової системи.